Постанова

від 12.12.2017 по справі 922/2440/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р. Справа № 922/2440/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М. , суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А.,

при секретарі судового засідання Кохан Ю.В.,

за участі:

прокурора - Ногіна О.М., на підставі посвідчення від 11.02.2015 № 032167;

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №32-20-14-689/0/19-17 від 12.01.2017;

1-го відповідача - ОСОБА_2В, за довіреністю б/н від 03.07.2017 та ОСОБА_3 , за довіреністю б/н від 03.07.2017;

2-го відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 1-го відповідача (вх. № 3286Х/3-28) на рішення Господарського суду Харківської області від « 09» жовтня 2017 року по справі № 922/2440/17

за позовом Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків;

до 1) Приватного підприємства «Колос-ВД» , с. Нижній Бурлук Шевченківського району Харківської області;

2) Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області, смт Шевченкове Харківської області;

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Харківській області, позивача, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ПП «Колос-ВД» та Шевченківської райдержадміністрації Харківської області про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки, який 17.10.2005 зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Шевченківському районному відділі Харківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» за № 040570400003, за умовами якого ПП «Колос-ВД» отримало строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 276,9892 га (рілля), що знаходиться на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що договір укладено з порушенням ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» та ст.ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі» , а саме: договір укладено без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.10.2017 у справі № 922/2440/17 (суддя Новікова Н.А.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 17.10.2005 між Шевченківською райдержадміністрацією та ПП «Колос-ВД» та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Шевченківському районному відділі Харківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» за № 040570400003, за умовами якого ПП «Колос-ВД» надано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 276,9892 га (рілля), що знаходиться на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Перший відповідач - ПП «Колос-ВД» звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що на момент укладення спірного договору Шевченківською районною радою Харківської області не приймалось рішення про проведення нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки. Розмір орендної плати в договорі оренди землі визначено у відповідності до чинних на той час Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213, та Додатку № 1 «Розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена» до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724 «ОСОБА_1 питання оренди земель» . Вважає, що відсутність проведеної нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки не може бути підставою для визнання недійсним договору оренди землі, оскільки сторони не позбавлені права щодо внесення змін в договір в частині визначення нормативної грошової оцінки землі.

Також зазначає, що ПП «Колос-ВД» після подання прокурором позову у даній справі з метою приведення спірного договору у відповідність до норм чинного законодавства уклало договір на проведення нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки та звернулось до Шевченківської районної ради Харківської області з заявою про затвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка пройшла державну експертизу в Держгеокадастру Харківської області.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 у справі № 922/2440/17 апеляційну скаргу 1-го відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.11.2017 об 11:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 розгляд справи було відкладено на 12.12.2017 о 9:30 год.

Представники першого відповідача в судових засіданнях 28.11.2017 та 12.12.2017 підтримали апеляційну скаргу.

Представники апелянта - ПП «Колос-ВД» в судовому засіданні 28.11.2017 заявили усне клопотання про застосування строків позовної давності та за вх. № 12147 від 27.11.2017 надали рішення Шевченківської районної ради Харківської області від 26.10.2017 про затвердження технічної документації орендованої ПП «Колос-ВД» земельної ділянки, що знаходиться на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району за межами населеного пункту, площею 276,9892 га.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу від 22.11.2017 за вх. № 11966 та в судових засіданнях 28.11.2017 та 12.12.2017 не погоджується з доводами першого відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що спірний договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним, оскільки орендар в порушення ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» та ст.ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі» сплачує орендну плату, визначену на підставі проведеного розрахунку вартості земельної ділянки, а не на підставі проведеної нормативної грошової оцінки землі.

Позивач- ГУ Держгеокадастру в Харківській у відзиві на апеляційну скаргу за вх. № 12200 від 28.11.2017, а також його представник в судовому засіданні 12.12.2017 не погоджується з доводами першого відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, просить залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Представник другого відповідача - Шевченківської районної ради Харківської області в судове засідання 07.12.2017 не з'явився, за вх. № 111482 від 13.11.2017 надав письмові пояснення по справі, в яких підтримує апеляційну скаргу 1-го відповідача, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, та просить розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника Шевченківської районної ради Харківської області.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника другого відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши усні пояснення прокурора, представників позивача та першого відповідача, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу письмових поясненнях доводи сторін та прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, розпорядженням голови Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 14.09.2005 №318 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право оренди ПП «Колос-ВД» на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду, розташованих на території Нижньобурлуцької сільської ради; надано приватному підприємству «Колос - ВД» в оренду терміном на 30 років земельну ділянку загальною площею 276,8992 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На виконання зазначеного розпорядження між Шевченківською районною державною адміністрацією Харківської області (далі, орендодавець) та приватним підприємством "Колос - В.Д." (далі, орендар) 17.10.2005 було укладено договір оренди земельної ділянки (далі, договір) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду розташованих на території Нижньобурлуцької сільської ради, загальною площею 276,8992 га (рілля).

Вказаний договір 17.10.2005 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Шевченківському районному відділі Харківської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» за №040570400003.

Відповідно до п. 7 договору, договір укладено строком на 30 років.

У п. 8 договору встановлено, що орендна плата складає 1 (один) відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та вноситься орендарем щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Згідно з п. 10 договору розмір орендної плати переглядається сторонами згідно із діючим законодавством.

Відповідно до п.4 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2595653,00 грн.

Пунктом 14 договору передбачено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням технічної документації по встановленню зовнішніх меж. Підставою розроблення є дозвіл голови Шевченківської районної адміністрації від 27 липня 2005 року за №920/01-11. Організація розроблення технічної документації по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки і витрати пов'язані з цим покладаються на орендаря.

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у семиденний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

На підставі акту передачі-прийому земельної ділянки згідно з договором №040570400003 від 17.10.2005 Земельна ділянка, що розташована на території Нижньобурлуцької сільської ради за межами населеного пункту загальною площею 276,8992 га із земель резерву передана орендодавцем -Шевченківською РДА орендарю -ПП «Колос-ВД» .

Згідно з листом відділу у Шевченківському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 28.03.2017 №10-20.29-0.1-251/2-17, у Відділі відсутня розроблена та затверджена технічна документація з нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки.

Відповідно до листа Шевченківської районної ради Харківської області від 28.03.2017 №127, технічна документація з нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки на сесіях районної ради не затверджувалася.

Зі змісту позовної заяви випливає, що прокурор в обґрунтування позову посилається на те, що спірний договір було укладено з порушенням ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» та ст.ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі» , а саме: договір укладено без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що обов'язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством, тоді як порушення цього порядку суперечить частині 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель".

При цьому, господарський суд першої інстанції вказував на те, що оскільки у спірному договорі оренди земельної ділянки орендну плату визначено без нормативної грошової оцінки земельної ділянки (здійсненої відповідно до чинного на момент укладення спірного договору законодавства), яка є обов'язковою у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної власності відповідно до вимог Закону України «Про оцінку земель» , а відтак, договір оренди земельної ділянки від 17.10.2005 року є недійсним в силу частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України у зв'язку з недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку.

Також місцевий господарський суд критично оцінив пункт 4 спірного договору, так як нормативна грошова оцінка у розмірі 2595653,00 грн., що зазначена у ньому, визначалась на час укладення договору відповідно до розрахунку, що наведений у довідці Шевченківського районного відділу земельних ресурсів від 07.10.2005 №1475, натомість законодавством, чинним на момент укладення вказаного договору, було передбачено відповідний порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, складення відповідної технічної документації, надання витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, затвердження такої технічної документації. При цьому жодної технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки від 17.10.2005, не затверджувалось, що підтверджується листом Шевченківської районної ради Харківської області від 28.03.2017 №127.

Окрім цього, суд першої інстанції вказував на те, що на час укладення спірного договору, саме Шевченківська районна державна адміністрація була органом виконавчої влади, наділеним повноваженнями розпоряджатися землями державної власності, в межах, визначених Земельним кодексом (ст. 17 Земельного кодексу в ред. від 11.01.2005, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), крім того, підставою проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянки є, зокрема, саме рішення органу виконавчої влади, яке прийнято не було, у зв'язку із чим Шевченківська районна державна адміністрація, яка являється стороною (орендодавцем) за спірним договором, є належним відповідачем у справі, а її доводи про зворотне є безпідставними.

Таким чином місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Однак колегія суддів не може погодитися із таким висновком господарського суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст. 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку ії внесення і перегляду та відповідальності за ії несплату.

Орендна плата відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін в договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю" (в редакції Закону на час укладення договору).

Згідно з ст. 6 Закону України "Про плату за землю" (в редакції на час прийняття податкового кодексу) ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03.

Виходячи із положень зазначених норм, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а договір у цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

Таким чином, спірний договір укладено з порушенням приписів ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", ст. ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", а саме без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Оскільки, орендну плату встановлено без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, то договір, оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсними у зв'язку із недодержанням сторонами в момент вчинення цих правочинів встановленого законом порядку.

Правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України тощо.

Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції чинній на момент укладення Договорів оренди від 17.10.2005р.) передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно статті 1 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельної ділянки являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на момент укладення Договорів оренди від 17.10.2005р.) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру земельного податку і визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (ст. 23 Закону України "Про плату за землю").

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на момент укладення Договору оренди-1) встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше як один раз у 7 - 10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на момент укладення Договору оренди-2) визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7 -10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

При цьому, підставою для проведення оцінки земель (бонітування грунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Підставами для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки є договір, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом, а також рішення суду (ст.15 Закону України "Про оцінку земель").

Технічна документація з бонітування грунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах* населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст.23 Закону України "Про оцінку земель").

Зі змісту наведених норм випливає, що законодавства, яке діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не надавала платнику орендної плати (орендарю) права самостійно визначати нормативну грошову оцінку землі.

В той же час законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин підставою для її проведення визначало або рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, або договір між зацікавленими особами.

Тобто, в даному випадку єдиною підставою для проведення нормативної грошової оцінки землі є рішення органу виконавчої влади.

Проте, Шевченківською районною державною адміністрацією Харківської області рішення про проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які передавалася в оренду ПП Колос ВД в 2005році не приймалося, про що вказує прокурор в своєму позові.

Таким чином, під час укладення спірних договорів оренди застосовано норми постанови Кабінету Міністрів України № 1724 "ОСОБА_1 питання оренди земель", а саме додаток 1 "розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена" та Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213.

Згідно із частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі" підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним є саме відсутність у договорі оренди землі однієї із істотних умов, а не невідповідність даної істотної вимоги вимогам законодавства.

Як вбачається із пунктів 5 спірних Договорів оренди землі, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була в цих вказана. При цьому, жодних доказів про заниження розміру нормативно-правової оцінки земельної ділянки і, відповідно, розміру орендної плати, прокурором суду подано не було і в матеріалах справи такі докази відсутні, тобто прокурором не доведено факту порушення економічних інтересів держави укладенням спірного договору .

Також з матеріалів справи також вбачається, що сторони спірних договорів оренди землі дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, встановлених ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Окрім цього, сторони також не позбавлені права вчинити правочин щодо внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом.

Так, відповідно до п. 2. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом. Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

З матеріалів справи вбачається, що після надходження позову ПП Колос ВД уклало договір на проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку використовує згідно з договором від 17.10.2005, нормативна грошова оцінка земельної ділянки пройшла державну експертизу в Держгеокадастрі Харківської області. Крім того, ПП Колос ВД звернулося до Шевченківської районної ради з заявою про затвердження нормативної грошової оцінки.

Отже перший відповідач вчинив дії, спрямовані на усунення порушення, на наявність якого прокурор посилається як на підставу позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутність належно проведеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою не для визнання договору оренди недійсним в цілому, а для внесення відповідних змін до таких договорів та спонукання орендаря до вчинення відповідних дій.

Крім того, Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції (далі Конвенція).

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 р., "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р., "Прессос Компанія ОСОБАЗ та інші проти Бельгії" від 28.10.1995 р., визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).

Отже, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань користуватися орендованим майном, так і самого майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно статті 1 Першого протоколу до зазначеної вище Конвенції та національного законодавства України.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003 року, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976 року, "ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Так, за змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Зазначеним вище рішенням Європейського суду з прав людини також встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Слід зазначити, що порушення вимог законодавства, на які прокурор вказує як на підставу позову у даній справі - укладення спірних договорів без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вчинено насамперед з боку державних органів, а саме, Шевченківською районної державної адміністрації Харківської області, так як укладення спірних договорів оренди землі без зазначення нормативно-грошової оцінки було здійснено за участі державного органу, наділеного відповідною компетенцією щодо недопущення включення у спірні договори умов, які б порушували земельне законодавство.

При цьому слід зазначити, що оскільки сама місцева влада -орендодавець (на яку Конвенцією як на національний орган у земельних відносинах покладено обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення) при укладенні договору оренди вважала, що вона правильно визначила в договорі розмір орендної плати, то орендар міг на розумних підставах сподіватися на виконання умов цього договору, і не міг піддати сумніву правильність визначення місцевою радою розміру орендної плати.

Отже перший відповідач не може бути позбавлений через допущені органом місцевого самоврядування порушення норм земельного законодавства права мирно володіти своїм майном у вигляді титульного права оренди спірної землі та законних сподівань здійснювати таке право оренди.

Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією, вказаною Вищим господарським судом України у своїй постанові від 23.03.2016р. у справі №918/31033/15.

Окрім цього, представники апелянта - ПП «Колос-ВД» в судовому засіданні 28.11.2017 заявили усне клопотання про застосування строків позовної давності. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що спірний договір було зареєстровано у жовтні 2005 року, тоді як прокурор звернувся з позовом у даній справі про визнання вказаного договору недійсним лише у липні 2017 року, пропустивши встановлений статтею 257 трирічний строк позовної давності.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про його задоволення та про застосування у даній справі строку позовної давності.

При цьому колегія суддів виходила з такого.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено статтями 263, 264 Цивільного кодексу України.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За приписами ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Як вже зазначалося, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду.

Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №3-194гс14, від 23.03.2015 у справі №3-21гс15, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

До 2013 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності надавалися в оренду за рішенням районних державних адміністрацій (ст. 122 Земельного кодексу України в редакції до 2013 року).

Згідно з положеннями п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції що діяла на час укладання спорюваного договору оренди землі, до розмежування земель державної та комунальної власності щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених у абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Законом України від 06.09.2012 № 5245-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (який набрав чинності 01.01.2013) внесено зміни до Земельного кодексу України відповідно до яких з 01.01.2013 повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

ОСОБА_4 не встановлює і не змінює строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення до суду з відповідним позовом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2 (п. 2). Установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (п. 3).

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 №294-р питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру функції та повноваження Державного агентства земельних ресурсів у зв'язку з розформуванням покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Таким чином, з 01.01.2013 від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи, а отже, районні державні адміністрації з 2013 року позбавлені таких повноважень.

У даній справі прокурор у запереченнях на клопотання першого відповідача про застосування строків позовної давності (вх.№12823 від 11.12.2017) виходив з того, що позивача як державний орган було утворено лише 01.01.2013, тобто після укладення та державної реєстрації спірного договору, тоді як про порушення вимог чинного законодавства при укладенні вказаного договору позивач дізнався лише з листа Ізюмської місцевої прокуратури від 27.03.2017 №03-07-3041 вих.17, що підтверджується відповідним листом Головного управління від 30.03.2017 №10-20-5-6794/0/19-17, а отже, на думку прокурора і початок позовної давності слід вираховувати саме з цього часу.

Однак вищенаведені доводи прокурора не свідчать про зміну строку позовної давності, підстав його зупинення або переривання для звернення до суду з відповідним позовом.

Висновки прокурора про те, що позовна давність для Головного управління Держгеокадастру у Харківській області почалась з дати отримання ним листа від Ізюмської місцевої прокуратури від 27.03.2017 №03-07-3041 вих.17 про порушення спірним договором вимог законодавства, колегія суддів вважає безпідставними, зважаючи на таке.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Виходячи із положень законодавства, які були наведені вище, органи, які є попередниками позивача у здійсненні повноважень власника на землю, не були позбавлені права звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності.

При цьому, зміна розпорядника землі не може мати наслідком зміни позовної давності, оскільки повноваження державних органів здійснювати на підставі статті 13 Конституції України від імені Українського народу права власника на землю не припинялися, а передавалися від одного органу до іншого.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 зі справи №910/3723/14.

Оскільки за наслідками розгляду даного спору судами достеменно встановлено, що спірний правочин укладено між Шевченківською районною державною адміністрацією Харківської області, орендодавцем, та ПП «Колос-ВД» , орендарем, 17.10.2005 з порушенням вимог земельного законодавства, то саме з цієї дати для особи, яка уповноважена здійснювати права власника спірної земельної ділянки (районної державної адміністрації до 01.01.2013 і центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальних органів після цієї дати) розпочався перебіг позовної давності для позовних вимог про визнання цього правочину недійсним.

Таким чином, оскільки даний позов заявлено у липні 2017 року і прокурором та позивачем не наведено поважних причин пропуску позивачем позовної давності за заявленими вимогами, то у позові слід відмовити в порядку частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2017 у справі № 922/688/17.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального права, а тому вказане рішення слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити .

Судові витрати в порядку статті 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від « 09» жовтня 2017 року по справі № 922/2440/17 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.