Рішення

від 12.12.2017 по справі 127/28507/15-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/28507/15-ц

Провадження № 2/127/961/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2017 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності. Позов мотивовано тим, що з листопада 2009 р. по даний час перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 Незважаючи на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до органів реєстрації актів цивільного стану з метою реєстрації шлюбу не звертались, вони пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки. За довго до розлучення зі своїм колишнім чоловіком - ОСОБА_3, з яким ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 17.09.2006року до 28.10.2009року, ОСОБА_1 познайомилась з відповідачем. Через деякий час сторони почали з ним проживати разом. Позивач познайомила відповідача зі своїми батьками, вони погодили вибір позивача і сторони за пропозицією батьків позивача почали проживати у квартирі матері позивача за адресою: АДРЕСА_2. Позивач працювала у ДП Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Вінницької області де її начальником був відповідач по справі. Сторони мали спільний бюджет, спільні плани на майбутнє, постійно відпочивали разом і часто подорожували. Після того, як почали проживати разом, вони добудували житловий будинок по АДРЕСА_1, який на той час був без внутрішніх та зовнішніх робіт, без вікон, паркану. Крім того, за час сумісного проживання сторонами було придбано нерухомість, заощаджено кошти, велась діяльність на підприємствах, засновником яких є чоловік позивачки - відповідач по справі. Відтак, вважає, що все майно набуте ними за час їх спільного сумісного проживання є їх спільним майном. Просить встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період з листопада 2009 р. по теперішній час. Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усе нерухоме та рухоме майно, майно приватних підприємств, засновником яких є ОСОБА_2, набуте у період спільного проживання. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину усього рухомого та нерухомого майна, набутого з відповідачем за період з листопада 2009 р. по теперішній час. Визнати та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину статутного фонду та майна приватних підприємств, зареєстрованих ОСОБА_2 в період з листопада 2009 р. по теперішній час.

В судовому засіданні позивач позов підтримала за обставин, викладених в ньому, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала частково.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за заявою осіб, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тобто кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що згідно копії паспорта серія НОМЕР_1 виданого 10.11.2006 року Ленінським ВМ ВМВ УМВС України у Вінницькій області вбачається, що ОСОБА_1 17.09.2006 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3, який згідно свідоцтва про розірвання шлюбу розірвано 28.10.2009року (Т№1а.с.177,179).

В судовому засіданні позивач та її представник стверджували, що ОСОБА_1 проживала з листопада 2009 року по теперішній час з відповідачем, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Однак, дане твердження спростовується наступним.

26.10.2009року народився ОСОБА_4, батьками якого записані ОСОБА_5 та ОСОБА_6, запис про батька вчинено на підставі ч. 1 ст. 135 СК України (Т№1а.с.13). 24.01.2011року свідоцтво про народження видано повторно, та вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився ОСОБА_7, батьками якого записі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (Т№2а.с.35).

Показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14ОСОБА_15, ОСОБА_16, які показали, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживають разом як одна сім'я приблизно з 2009- 2011років, суд не приймає як належний доказ, оскільки, висновком о/у ВКМСД 2-го відділу ВМВ УМВС України у Вінницькій області Войтко С.П. від 10.12.2013року встановлено, що ОСОБА_6 з 2006 року по 2011 рік співмешкала з ОСОБА_2 Даний факт підтверджується і поясненнями ОСОБА_6 відібраними о/у ВКМСД 2-го відділу ВМВ УМВС України у Вінницькій області Войтко С.П., які були відібрані ще за довго до виникнення даного спору.

Встановлення факту проживання однією сім'єю на підставі свідчень свідків та фото з сімейного архіву, не можна вважати повним, всебічним та об'єктивним дослідженням матеріалів справи (Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2014року №6-26520св14).

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Відповідно до ч.4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Згідно з рішенням Верховного Суду України у справі 6-97цс11 для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Верховний Суд України у справі № 6-135цс13, зазначив, зокрема, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:

1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);

2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя передбачено, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Разом з тим згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Саме ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Враховуючи викладене, та те, що позивачем не надано доказів в підтвердження спільного проживання з відповідачем з листопада 2009 року, а матеріалами справи доведено факт проживання сторін з січня 2012 року, суд приходить до висновку про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в період з січня 2012 року по теперішній час.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя майно приватних підприємств, засновником яких є ОСОБА_2 та визнання за ОСОБА_1 право власності на ? частину статутного фонду та майна приватних підприємств, зареєстрованих ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Як вбачається з листа Головного управління статистики у Вінницькій області № 3.4-08/1649 від 03.12.2015 р., станом на 03.12.2015 р. гр. ОСОБА_2 значиться керівником наступних організацій: Фонд соціальної підтримки ветеранів війни та остарбайтерів код: 26227860; Приватне підприємство Агентство безпеки Альфа код 32257781; Вінницька обласна організація політичної партії Всеукраїнський патріотичний союз код 33484315; Товариство з обмеженою відповідальністю Охоронна агенція Професіонал код 31127988 (а.с. 14).

Згідно відповіді Регіонального сервісного центру у Вінницькій області МВС України № 27/2-106 від 11.01.2016 р. за ТОВ "Охоронна агенція "Професіонал" ідент код. 31127988 були зареєстровані наступні транспортні засоби: ВАЗ 2107, 1995 року, № кузова НОМЕР_2, днз НОМЕР_3; АЗЛК 21412, 1992 року, № кузова НОМЕР_4, днз НОМЕР_5; ГАЗ 31105 2004 року, № кузова НОМЕР_6, днз НОМЕР_7;

Крім цього на ПП "Агенство безпеки "Альфа" ідент. код. 32257781 зареєстровані ГАЗ 31029, 1994 року, № кузова НОМЕР_12, днз НОМЕР_25; VOLKSWAGEN CADDY 2008 року, № кузова НОМЕР_9, днз НОМЕР_10.; VOLKSWAGEN GOLF PLUS 1.9 TDI, 2008 року, № кузова НОМЕР_11, днз НОМЕР_8, однак дані транспортні засоби були зареєстровані до 2013 року, тобто до моменту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, тому дане майно суд не бере до уваги.

На ОСОБА_2 було зареєстровано: ЗАЗ 8101, 1993 року, № шас. НОМЕР_13, днз НОМЕР_14; ЗАЗ 8101, 1994 року, № шас. НОМЕР_15, днз НОМЕР_16; AUDI 100, 1992 року, № НОМЕР_17, днз НОМЕР_18; DAIMLER-CHRYSLER E 200, 2003 року, № кузова НОМЕР_19, днз НОМЕР_20; VOLKSWAGEN PASSAT 1992 року, № кузова НОМЕР_21, днз НОМЕР_22; ВАЗ 21093, 1992 року, № кузова НОМЕР_23, днз НОМЕР_24.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за ПП Агенство безпеки Альфа , засновником та керівником якого є ОСОБА_2, 16.12.2014року на підставі договору купівлі - продажу зареєстровано нежитлову будівлю заготпункт, загальною площею 126 кв.м. розташованою за адресою: АДРЕСА_3 (Т№1а.с.72-73).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається, що за ТОВ Охоронна агенція Професіонал , засновником та керівником якого є ОСОБА_2, 16.12.2014року на підставі договору купівлі - продажу зареєстровано нежитлову будівлю магазин, загальною площею 1120,7 кв.м. розташованою за адресою: АДРЕСА_4 (Т№1а.с.86-87).

В правових позиціях постанови Верховного Суду України від 08 червня 2016 року 6-2253цс15 визначено, що згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, що проживають однією сім'єю, але не перебувають в шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю.

Згідно із ч.4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суд зазвичай повинен встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Згідно ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. При цьому органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СУ України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя( правова позиція ВСУ висловлена в постанові від 12.10.2016 р. у справі №6-846цс16).

Як вбачається із п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" за №11 від 12.12.2007 року відповідно до положень ст.ст. 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України майно приватного підприємства не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право на частку одержаних доходів.

Крім цього, як вбачається із правового висновку, що міститься у Постанові Верховного Суду України від 19.02.2014 року у справі №6-5 цс 14, що є обов'язковий до застосування: Аналіз норм права: ст. ст. 63, 65 СК України, ст. ст. 66, 67 ГК України дає підстави для висновку про те, що у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, учасником якого є один із подружжя, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємств.

Згідно ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною 2 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року №17-рп/2012 роз'яснено, що в аспекті конституційного звернення положення ч.1 ст.61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, у разі організації фізичною особою підприємницької діяльності за рахунок спільних коштів подружжя, доходи, отримані ним як підприємцем та через приватне підприємство вважаються доходами від підприємницької діяльності, які відповідно до наведеної норми сімейного права є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо набуті за час шлюбу та за спільні кошти.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що майно яке позивач просить визнати спільною сумісною власністю подружжя, згідно постанови Верховного Суду України від 19.02.2014 року у справі №6-5цс14 є приватною власністю підприємств, а в позивача наявне право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємств, однак позивач з даними вимогами до суду не зверталась.

Позовні вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усе нерухоме та рухоме майно та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1 /2 частину усього рухомого та нерухомого майна набутого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 просила визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в цілому по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вона проживала з відповідачем та за їх спільні кошти були здійсненні будівельні та інші роботи щодо його будівництва.

Згідно свідоцтва про право власності від 10.11.2011року даний будинок є приватною власністю ОСОБА_2 та був зареєстрований за останнім 10.02.2012року(Т№1а.с.182).

З викладеного вбачається, що даний житловий будинок є приватною власністю відповідача, на яке ОСОБА_2 набув до моменту проживання з ОСОБА_1, а з вимогою про компенсацію вартості будівельних матеріалів та ремонтних робіт, про які стверджувала позивач, остання не зверталась.

Згідно з ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст. 58, 60 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтується на припущеннях. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Оцінюючи зібрані у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд вважає, що

Вирішуючи питання щодо судових витрат, відповідно до ст.88 ЦПК України, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 551,20грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, згідно ст. ст. 3, 21, 36, 61, 63, 65, 74 СК України, ст. ст. 51, 368 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" за №11 від 12.12.2007 року, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212- 215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1, АДРЕСА_5 з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 в період з січня 2012 року по теперішній час.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551,20 гривень у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: