Постанова

від 11.12.2017 по справі 805/3872/17-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2017 р.                               Справа №805/3872/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

          час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Проніні Д.С. розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАРНА»

до Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004491411 від 13.10.2017 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАРНА», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004491411 від 13.10.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працівниками ГУ ДФС у Донецькій області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАРНА» з питань дотримання повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.02.2017 року по 31.03.2017 року по взаємовідносинам з контрагентом – постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ», за період з 01.03.2017 року по 31.03.2017 рік по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «РОДЖЕР КОМПАНІ» про що складено акт від 06.09.2017 року №559/05-99-14-11/40432522, яким встановлено порушення вимог Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 473821 грн. 13 жовтня 2017 року ГУ ДФС у Донецькій області винесено податкове повідомлення-рішення за №0004491411 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 592276 грн. Позивач вважає висновки акту перевірки безпідставними, а винесене податкове повідомлення-рішення таким, що не відповідає податковому законодавству. Просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.10.2017 року №0004491411.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав викладених у запереченнях на позов та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, ст. 122 КАС України, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за наявними в справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАРНА» зареєстрований як юридична особа, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за кодом 403332522, перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у м. Дружківці ГУ ДФС у Донецькій області, є платником податку на додану вартість.

Посадовими особами Головного управління ДФС у Донецькій області у період з 30 серпня 2017 року по 30 серпня 2017 року була проведена документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАРНА», з питань дотримання повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.02.2017 року по 31.03.2017 року по взаємовідносинам з контрагентом – постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ», за період з 01.03.2017 року по 31.03.2017 рік по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «РОДЖЕР КОМПАНІ» за результатами чого складено акт від 06.09.2017 року №559/05-99-14-11/40432522.

Згідно висновків акту перевіркою позивача встановлено наступні порушення:

1. ст. 1, 4, п 1.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність вУкраїні» від 16.07.1999 року №9996-ХІV зі змінами і доповненнями в результаті документального оформлення відносин щодо придбання товарів, по яким не підтверджується реальність здійснення приймання - передачі права власності в місці, розташованому на митній території України та відсутні об'єкти оподаткування, що підпадають під визначення п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, а) п. 181.5, пп. а)-в) п. 186.1 ст. 186 Податкового кодексу України від 02.12.2000 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, з контрагентами:

- ТОВ «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ» (ЄДРПОУ 40979769) за звітні періоди лютий 2017 року,

- ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» (41076956) за звітний період - березень 2017 року.

2. п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2000 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями ТОВ «Ларна» завищено податковий кредит всього у розмірі 473821 грн., у т.ч. за лютий 2017 року у сумі 224489 грн., за березень 2017 року у сумі 249332 грн. в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевіряється, на загальну суму 473821грн., у т.ч. за лютий 2017 року у сумі 224489 грн., за березень 2017 року у сумі 249332 грн.

На підставі акту перевірки 13 жовтня 2017 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області винесено податкове повідомлення-рішення за №0004491411 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарі (робіт, послуг) на суму 473821 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 118455 грн.

Зі змісту акту перевірки вбачається наступне:

Відповідно доданих додатків 1, 5 до декларацій з податку на додану вартість, поданих за звітні періоди лютий та березень 2017 року встановлено, що ТОВ «Ларна» до складу податкового кредиту включено податок на додану вартість по контрагенту ТОВ «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ» за лютий 2017 року у сумі 224489,41 грн., за березень 2017 року у сумі 45018,70 грн. та по «ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» включено податок на додану вартість за березень 2017 року у сумі 204313,24 грн.

У ході опрацювання отриманої податкової інформації по контрагентам позивача перевіряючими було зроблено висновок

В ході перевірки перевіряючими були опрацюванні податкової інформації за зроблено висновок, що ТОВ «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» не є виробниками, імпортерами постачання яких зазначили в складених податкових накладних по покупцю ТОВ «ЛАРНА»; ТОВ «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» не придбавали товари, постачання яких задекларували покупцю ТО«ЛАРНА», так як будь - які контрагенти не декларували операціїпостачання товарів відповідних найменувань вказаним контрагентам.

ТОВ «ТАРГЕТГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» зареєстрували податкові накладні за рахунок формування податкового кредиту по операціях придбання одних товарів (тушка кур-бройлерів, філе курбройлерів, ковбаса, сардельки в асортименті, газ скраплений) постачання яких не декларували, а податкові зобов'язання сформували згідно зареєстрованих податкових накладних по товарах, операції придбання яких не підтверджуються, так як назви та кількість таких товарів не відповідають номенклатурі товарів, постачання яких для такого покупця декларували будь - які інші контрагенти - продавці. Зазначене, вказує, що фактичний рух таких товарів неможливий за ланцюгом постачання всіх платників податків, які брали участь у здійсненні взаємопов'язаних нереальних господарських операцій, до платника податків ТОВ «ЛАРНА».

ТОВ «Ларна» на письмові запити контролюючого органу і у ході проведення перевірки не були надані письмові пояснення і будь-які документи, які підтверджують реальність здійснення операцій приймання-передачі права власності на товари, документально оформлених від контрагентів ТОВ «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» і свідчать про листування, узгодження сторонами місця підписання договорів та адреси місця приймання-передачі товарів, строку проведення розрахунків, узгодження зміни строків проведення розрахунків, відрядження посадових осіб до місця укладання угод, а також працівників, що були задіяні при здійсненні операцій і підписали документи і звіти про такі відрядження, походження товарів: їх виробників, імпортерів, у т.ч. сертифікати відповідності, паспорти якості тощо, використання у власній діяльності - акти списання, лімітно-забірні картки, затверджені підприємством норми витрат таких товарів на одиницю виконаних обсягів робіт по їх видах, що підтверджують використання товарів, оприбуткованих від зазначених контрагентів, проведення розрахунків у повному обсязі з ТОВ «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» (виписки банку, платіжні доручення на перерахування коштів, інші документи, що підтверджують проведення розрахунків).

Встановлено обрив ланцюга постачання товарів, введення в обіг яких (первинний продаж) не підтверджується фактом (законним джерелом) реального походження таких товарів (відсутнє дійсне формування активу).

Вказується на те, що отримана податкова інформація свідчить про не підтвердження реальності, можливості здійснення операцій постачання товарів, по яким відсутнє первинне формування активу. Надані позивачем документи не опосередковувались реальним рухом активів між ТОВ «ЛАРНА» і ТОВ «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ» та ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ».

Таким чином, фактично не відбулись задекларовані господарські операції з постачання товарів по ланцюгу постачання від ТОВ «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ» до покупця «ТОВ «ЛАРНА», та від ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» до покупця ТОВ «ЛАРНА».

Суд не погоджується з висновками податкового органу, викладеними у акті перевірки з огляду на наступне.

Податковий кодекс України та інші нормативно-правові акти податкового законодавства України регламентують порядок отримання посадовими особами ДПІ інформації на предмет документального підтвердження реальності здійснення господарських відносин між суб'єктами господарювання.

При цьому, доказів того що податковим органом проведено зустрічні звірки, передбачені Податковим кодексом України та Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, та як наслідок складання Довідок до суду не надано.

При цьому, використання податковим органом при складанні акту перевірки податкової інформації не може слугувати достатнім доказом відсутності реальних операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки вищезазначені податкові інформаціїне стосуються обставин здійснення фінансовогосподарської діяльності ТОВ «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» і позивача, оскільки жодних обставин щодо їх договірних відносин в таких податкових інформаціях не встановлено.

Відповідач наголошував на те, що позивачем до перевірки не було надано всіх документів що пов'язані з предметом перевірки.

Так, пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, передбачає, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, якіпроводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податківу податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Разом з тим, наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Обов'язок суду оцінити відповідні докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України є однією з гарантій установлення об'єктивної істини у справі та прийняття правильного рішення у відповідності з вимогами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, слід також наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Відповідно до ч.1ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється господарська діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт14.1.36п.14.1ст.14 Податкового кодексу Українивизначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь- яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З матеріалів справи вбачається, що 06 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ» (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАРНА» (покупецем) було укладено договір поставки №6/02-17 за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язується належним чином прийняти та своєчасно оплатити його в обсязі та на умовах, передбаченим цим договором. Предметом поставки є миючі засоби (товар). Асортимент, кількість, ціна товару і місце поставки узгоджується сторонами додатково на підставі заявки покупця. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання накладних, які свідчать про передачу товару.

Факт поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними по договору №6/02-17 від 06.02.2017 p., №0209/01 від 09.02.2017 p. на суму 302619,36 грн. та товарно-транспортними накладними №Р 3 від 09.02.2017 p., № 0209/03 від 09.02.2017 p. на суму 270112,20 грн., №0209/04 від 09.02.2017 p. на суму 274470,00грн., №0209/05 від 09.02.2017 p. на суму 118725,24 грн., №0209/06 від 09.02.2017 p. на суму 287191,92 грн., №0209/09 від 09.02.2017 p. на суму 241979,04 грн., №0216/08 від 16.02.2017 p. на суму 121 950,90 грн. та товарно-транспортними накладними №Р 3 від 09.02.2017 p., №Р 4 від 16.02.2017 p.

Взаєморозрахунки по вказаному договору було проведено у безготівковій та вексельній формі, що підтверджується наявними копіями виписок банку та копіями акту прийому-передачі цінних паперів.

14 березня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «РОДЖЕР КОМПАНІ» (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАРНА» (покупецем) було укладено договір поставки №14/03-17 за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язується належним чином прийняти та своєчасно оплатити його в обсязі та на умовах, передбаченим цим договором. Предметом поставки є миючі засоби (товар). Асортимент, кількість, ціна товару і місце поставки узгоджується сторонами додатково на підставі заявки покупця. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання накладних, які свідчать про передачу товару.

Факт поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №0316/01 від16.03.2017 p. на суму 90775,68 грн, №0316/02 від 16.03.2017 p. на суму 232755,90 грн, №0316/03 від 16.03.2017 p. на суму 219380,52 грн., №0316/04 від 16.03.2017 p. на суму 252601,38 грн., №0316/05 від 16.03.2017 p. на суму 238287,84 грн., №0316/09 від 16.03.2017 p. на суму 32013,02 грн. та товарно-транспортною накладною №Р 5 від 16.03.2017 р.

Взаєморозрахунки по вказаному договору було проведено у безготівковій та вексельній формі, що підтверджується наявними копіями виписок банку та копіями акту прийому-передачі цінних паперів.

Отриманий від контрагентів ТОВ «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» товар за договорами поставки №6/02-17 від 06.02.2017 p. та №14/03-17 від 14.03.2017 p. використовувався ТОВ «ЛАРНА» у його господарській діяльності для надання клінінгових послуг, що підтверджується зокрема відповідним договором оренди нежитлового приміщення (№01/06 від 01.06.2016 року) та актами наданих послуг.

На вартість поставленої продукції позивачем від ТОВ «ТАРГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» отримано податкові накладні, суми податку на додану вартість по яким включено позивачем до податкового кредиту у лютому-березні 2017 року.

В ході господарської діяльності отримані митні засоби використовувалися та списувалися згідно з діючим порядком відповідно до наданих актів списання товарів.

Суд не погоджується з доводами відповідача про фіктивність укладених правочинів з огляде на те, що контрагенти позивача ТОВ «ТАГЕТ ГЛОБАЛ» та ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» фігурують у кримінальних провадженнях, з огляду на те, що податковим органом до суду не надано вироку, який набрав законної сили, щодо посадових осіб позивача та його контрагентів щодо спірних операцій.

Водночас, акт перевірки податкового органу не може свідчити безпосередньо про порушення законодавства без підтвердження жодними доказами, а лише на підстав припущень.

Отже суд не приймається до уваги доводи відповідача щодо фактичного не здійснення позивачем фінансово - господарських операцій з ТОВ «ТАГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ», оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, та не підтверджуються належними доказами.

Судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами визначеними в акті перевірки договори не є недійсними в силу вказівки на це в законі, відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, реальність господарських операцій за цими договорами підтверджується первинними документами наявними в матеріалах справи.

Крім того, під час судового розгляду справи позивачем доведено факт реального виконання господарських операцій із контрагентами та спростовано висновки акту перевірки в цій частині.

Наданні первинні документи, підтверджують товарність господарської операції з придбання позивачем товару, а також виникнення права на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту як і підтверджують реальність господарських операцій позивача з визначеними в акті перевірки контрагентами, та обґрунтованість віднесення спірної суми ПДВ до податкового кредиту.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача на неналежно оформлені товарно транспортні накладні, з огляду на те, що правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем ТМЦ.

Відповідно доЗакону України «Про автомобільний транспорт»танаказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Дефектність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, а отже посилання відповідача на відсутність у товарно – транспортних накладних інформації щодо вантажно-розвантажувальних операцій, не приймаються судом до уваги, оскільки це не є підставою для обмеження позивача, як покупця, у праві формувати витрати за умови реальності господарських операцій.

Крім того, Податковий кодекс України не містить норм, відповідно до яких випливало б що відсутність у платника податку документів, що підтверджують транспортування товару (ТТН, подорожних листів, тощо), або наявність таких документів, але складених з порушенням, позбавляє права на нарахування податкового кредиту у складі вартості такого товару.

Навпаки, норми Податкового кодексу містять чіткі, прямі правові норми відповідно до яких підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна (пп. 201.10 ПКУ), яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (пп. 198.3 ПКУ), отже Кодекс не містить норм, які б встановлювали додаткову необхідність підтвердження сум, включених до складу податкового кредиту будь-якими іншими документами, окрім податкової накладної, яка повинна містити обов'язкові реквізити, визначені пп.201.1 Кодексу.

Разом з тим, наявність, або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні, не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів, або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно зістаттею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 1статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому відповідно до підпункту14.1.27пункту14.1статті14 Податкового кодексу України, визначено витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту138.2статті138 Податкового кодексу Українивитрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановленихрозділом II цього Кодексу.

При цьому підпунктом 139.1.9 пункту139.1статті139 Податкового кодексу Українидо складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту198.3статті198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно достатті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом193.1статті193цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення коштів сплачених на придбання продукції до складу витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також сплачені у ціні товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість, судом встановлено наступне.

Позивачем до показників податкової звітності включено господарські операції з ТОВ «ТАГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ».

Наявні в матеріалах справи первинні документи, бухгалтерські та інші супутні документи, надані позивачем, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані та під час розгляду справи судом не встановлено.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року№ 21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Також, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Проте, перевіряючі жодним чином не обґрунтували мотиви неврахування первинних документів. При цьому в ході перевірки не було встановлено, що відомості у документах є недостовірними або суперечливими, що в свою чергу могло б свідчити про нікчемність правочинів.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Крім того, суд вказує не незаконність висновків щодо не підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТАГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» та відповідно заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, оскільки як вже зазначалось раніше, звірок, передбачених Податковим кодексом України та Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, податкова не проводила та довідок не складалося.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1ст.139 Податкового кодексу Українизакріплено, що не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3ст.198 Податкового кодексу Україниподатковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно достатті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом193.1статті193цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6ст.198 Податкового кодексу Українине відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимогстатті 201 цього Кодексу) чи не підтвердженімитними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом201.11статті201цьогоКодексу.

Згідно з п.201.1ст.201 Податкового кодексу Україниплатник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п.201.4ст.201 Податкового кодексу Україниподаткова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а»ст. 185 Податкового кодексу Україниоб'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно достатті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТАГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ» свідчить той факт, що отримані ТМЦ використані позивачем у власній господарській діяльності, про що в матеріалах справи міститься документація первинного бухгалтерського обліку.

Суд вказує, на те, що відповідачем не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між ним та ТОВ «ТАГЕТ ГЛОБАЛ», ТОВ «РОДЖЕР КОМПАНІ».

Крім того, суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

В розумінніст.16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Європейський Суд з прав людини в пунктах 70, 71 рішення від 22.01.2009 у справі "Булвес проти Болгарії" зазначив: якщо національні власті у відсутність яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаному із сплатою податку на додану вартість, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карають одержувача, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і відносно якого у нього не було засобів відстежування і забезпечення його старанності, то власті виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільних інтересів і вимогами захисту прав власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з подання звітності по податку на додану вартість, неможливість для неї забезпечити дотримання постачальником обов'язків подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що ніякого шахрайства відносно системи податку на додану вартість, про який компанія-заявник знала або могла знати, здійснено не було, компанія-заявник не повинна нести наслідки невиконання постачальником обов'язків своєчасного подання звітності по податку на додану вартість і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пені.

В силу положеньЦивільного кодексу України,Господарського кодексу Українита Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно дост. 61 Конституції Українимає індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Отже, притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановленихст. 228 Цивільного кодексу Українита ст. ст.207і208 Господарського кодексу Українивипадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Крім того, Податковий кодекс Українине містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

Отже, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьомуформальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварностіздійснених господарськихоперацій. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

А відтак, за умови невстановлення контролюючим органом наявності схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальникачи третіх осіб для одержання платником податків незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Частиною 4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Водночас, акт перевірки податкового органу не може свідчити безпосередньо про порушення законодавства без підтвердження жодними доказами, а лише на підстав припущень.

Таким чином, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку що господарські взаємовідносини позивача з контрагентами позивача проведені в межах спірного періоду, є фактично не здійсненими.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення – рішення від 13 жовтня 2017 року №0004491411 було прийняті законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин.

З огляду на вищевикладене позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Податковим кодексом України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАРНА» до Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004491411 від 13.10.2017 року – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області №0004491411 від 13.10.2017 року про збільшення грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на суму 473821 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 118455 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАРНА» (84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Соборна, б. 32, корпус А, офіс 1, ЄДРПОУ 403332522) судовий збір у розмірі 8885 (вісім тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) гривень.

Повний текст постанови складено та підписано 18 грудня 2017 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                   Кониченко О.М.