Постанова

від 12.12.2017 по справі 904/4945/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року Справа № 904/4945/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М., суддівМалетича М.М., Плюшка І.А. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані", м. Кам'янське, Дніпропетровська обл. на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 року у справі господарського суду Дніпропетровської області за позовомПідприємства з 100% іноземними інвестиціями "Білла-Україна", м. Київ доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані", м. Кам'янське, Дніпропетровська обл. простягнення 308 156, 52 грн.

за участю представників

позивача: Колтигін А.П.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Підприємство з 100% іноземними інвестиціями "Білла-Україна" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані" (далі за текстом - ТОВ "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані") про стягнення суми заборгованості за Договором купівлі-продажу обладнання від 28.04.2016 року у розмірі 275 000 грн., інфляційних збитків за період з липня 2016 року по квітень 2017 року в розмірі 28 031, 28 грн., 3 % річних за період з 06.07.2016 року по 19.04.2017 року в розмірі 5 125, 24 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017 року позов задоволено: присуджено до стягнення з ТОВ "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані" на користь підприємства з 100% іноземними інвестиціями "Білла-Україна" 275 000 грн. заборгованості, 28 031, 28 грн. інфляційних збитків, 5 125, 24 грн. 3 % річних та судовий збір.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано порушенням відповідачем умов Договору купівлі-продажу обладнання від 28.04.2016 року щодо повного та своєчасного розрахунку за поставлене обладнання.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017 року - змінено; викладено в наступній редакції: "Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ТОВ "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані" на користь Підприємства з 100% іноземними інвестиціями "Білла-Україна" 275 000 грн. заборгованості, 28 031, 28 грн. інфляційних збитків, 5 110, 01 грн. 3 % річних, 4 621, 87 грн. судового збору, про що видати наказ. В решті позову відмовити".

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 року і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Підприємством з 100% іноземними інвестиціями "Білла-Україна" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.04.2016 року підприємством з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА-Україна" (продавець) та ТОВ "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу обладнання (далі за текстом - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю обладнання, яке належить йому на праві власності та знаходиться у нього на балансі, що вказане в п. 1.2 даного Договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах Договору прийняти обладнання та оплатити його вартість.

Під обладнанням сторони розуміють обладнання колишнє у використанні продавця, перелік та вартість якого сторонами викладено в додатку № 1 до даного Договору, обладнання розташоване за адресою: м. Дніпродзержинськ, пр. Леніна, 37 (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору все обладнання за даним Договором передається в день підписання Договору, про що сторони підписують відповідний акт прийому -передачі обладнання.

Згідно з п. 3.1 Договору загальна вартість обладнання, яке передається покупцю від продавця за даним Договором, складає 330 000 грн., в т.ч. ПДВ - 55 000 грн., відповідно до додатку № 1 до Договору.

В п. 3.2 Договору сторони узгодили, що покупець сплачує загальну вартість обладнання, вказану в п. 3.1 даного Договору відповідно графіку платежів вказаного нижче: перший платіж - до 05.06.2016 року на суму 55 000 грн.; другий платіж - до 05.07.2016 року на суму 55 000 грн.; третій платіж - до 05.08.2016 року на суму 55 000 грн.; четвертий платіж - до 05.09.2016 року на суму 55 000 грн.; п'ятий платіж - до 05.10.2016 року на суму 55 000 грн.; шостий платіж до 05.11.2016 року на суму 55 000 грн.

Покупець має право прийняти обладнання за даним Договором та оплатити його в порядку та в терміни, вказані в Договорі (п. 4.1.2 Договору).

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу обладнання на загальну суму 330 000 грн., що підтверджується актом прийому-передачі електротехнічного обладнання від 28.04.2016 року, однак відповідач свої зобов'язання за Договором виконав частково, сплативши 55 000 грн., внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 275 000 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та відсотків річних за невиконання умов договору купівлі-продажу обладнання в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім та оплатним.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

В ч. 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, всупереч наведених приписів закону відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за отримане обладнання, з огляду на що судами правомірно задоволено вимоги про стягнення боргу за поставлений товар у розмірі 275 000 грн.

Водночас, в ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, в ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з липня 2016 року по квітень 2017 року у розмірі 28 031, 28 грн. та 3 % річних за період з 06.07.2016 року по 19.04.2017 року у розмірі 5 125, 24 грн.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність стягнення інфляційних втрат у розмірі 28 031, 28 грн. та 3 % річних у розмірі 5 110, 01 грн., у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду було змінено в частині стягнення 3 % річних.

Враховуючи вищезазначені правові приписи та встановлені судами фактичні обставини справи щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з повної та своєчасної оплати отриманого товару, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірних висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 275 000 грн. заборгованості, 28 031, 28 грн. інфляційних збитків та 5 110, 01 грн. 3 % річних.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду апеляційної інстанції відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що інші доводи ТОВ "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних висновків господарських судів попередніх інстанцій та вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді і обгрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 року у справі № 904/4945/17 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.М. Малетич І.А. Плюшко