Рішення

від 13.12.2017 по справі 910/11965/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/11965/16

За позовомПриватного підприємства Дніпровський краєвид 07 доПублічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Екомонтажсервіс 2. Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Тренд Інвест Груп простягнення 24 298 404,99 грн. за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк до 1. Приватного підприємства Дніпровський краєвид 07 2. Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Екомонтажсервіс про визнання недійсним договору за позовом третьої особи з самостійними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Екомонтажсервіс доПублічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк простягнення 24 235 480,93 грн. Суддя Т.Ю. Трофименко

Представники сторін:

Від позивача:Мишастий А.О. (директор) Від відповідача: Курильченко К.О. за довіреністю №09/12/517 від 13.10.17 р. Суденко Р.В. за довіреністю №09/12/257 від 14.06.17 р. Від третьої особи-1:Чабан В.І. за довіреністю №б/н від 26.07.17 р. Свідло Є.В. за довіреністю №б/н від 26.07.17 р. Від третьої особи-2:не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Дніпровський краєвид 07 звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк про стягнення інфляційних витрат у розмірі 22 197 553,48 грн. та 3% річних у розмірі 2 100 851,51 грн., нарахованих за період з жовтня 2013 року по липень 2016 року (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк звернувся до Господарського суду міста Києва з зустрічною позовною заявою до ПП Дніпровський краєвид 07 та Товариства з обмеженою віжповідальністю ВКФ Екомонтажсервіс про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 24.10.2013.

ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс (третя особа з самостійними вимогами на предмет спору) звернулось з позовною заявою до ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк про стягнення 24 235 480,93 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 у справі №910/11965/16 первісні позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк на користь Приватного підприємства Дніпровський краєвид 07 інфляційні втрати у розмірі 22 197 553,48 грн., 3% річних у розмірі 2 039 957,26 грн. та судовий збір у розмірі 206 181,99 грн., в іншій частині в задоволенні позову Приватного підприємства Дніпровський краєвид 07 відмовлено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Екомонтажсервіс відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі №910/11965/16 рішення місцевого господарського суду скасовано частково, викладено резолютивну частину в редакції, відповідно до якої в задоволенні позовних вимог ПП Дніпровський краєвид 07 відмовлено; в задоволенні позовних вимог ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк відмовлено; в задоволенні позовних вимог ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2017 касаційну скаргу Приватного підприємства Дніпровський краєвид 07 задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі № 910/11965/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Свою постанову Вищий господарський суд України мотивував тим, що Господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом не було встановлено чи існували у ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс ті права, які він відступив за оспорюваним договором первісному позивачу. В силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України на підставі розпорядження керівника апарату суду №05-23/2913 від 25.10.2017 справу №910/11965/16 направлено на повторний автоматичний розподіл та передано для подальшого розгляду судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 справу №910/11965/16 прийнято до свого провадження та призначено судовий розгляд на 27.11.2017.

23.11.2017 Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк через відділ діловодства суду подало додаткові пояснення по справі, в якиз вказує, що до спірних правовідносин положення ст. 625 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню, оскільки спірна сума коштів, на яку позивачем нараховано до стягнення 3% річних та інфляційних витрати, була безпідставно списана відповідачем з рахунку ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс , а тому відповідач просить суд відмовити у задоволенні первісного позову та позову третьої особи-1.

24.11.2017 Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк через відділ діловодства суду подало пояснення, в яких вказує, що обов'язок відповідача перед третьою особою-1 не є грошовим зобов'язанням, а також зазначає, що у ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс не виникло права вимагати від ПАТ Промінвестбанк грошових коштів, оскільки третя особа сама не набула таких прав, а тому Договір про відступлення права вимоги від 24.10.2013 підлягає визнанню недійсним.

24.11.2017 через відділ діловодства суду від Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ Екомонтажсервіс надійшли письмові пояснення по справі, в яких третя особа-1 зазначає, що Договір про відступлення права вимоги від 24.10.2013 не містить ознак договору факторингу, а також положень щодо відступлення права вимоги за судовим рішенням, за ним було відступлено позивачу дійсне право вимоги на нарахування 3% річних та інфляційних витрат, а відтак вказує на відсутність підстав для задоволення зустрічного позову та визнання такого договору недійсним.

27.11.2017 Приватне підприємство Дніпровський краєвид 07 через відділ діловодства суду подало додаткове нормативно-правове обґрунтування позову, згідно якого позивач вказує що обов'язок Банку із повернення коштів у розмірі 24 696 000,00 грн. також виник у відповідача в силу приписів ст. 1073 Цивільного кодексу України, оскільки спірна сума коштів була безпідставно списана з рахунку третьої особи-1, відкритого у ПАТ Промінвестбанк , та останній був зобов'язаний негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, а відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 625 ЦК України. Також позивачем було подано заяву про залучення до розгляду Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Тренд Інвест Груп у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Вказана заява мотивована тим, що чинність Договору про відступлення права вимоги від 24.10.2013 безпосередньо впливає на права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Тренд Інвест Груп , яким набуто право вимоги належного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 у справі №910/1469/13 на підставі укладеного з ТОВ ВКФ Екомонтаж сервіс договору факторингу від 26.10.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі №910/11965/16 залучено до участі у розгляді справи Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Тренд Інвест Груп в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, витребувано у учасників господарського процесу документи та відкладено розгляд справи на 11.12.2017.

08.12.2017 через відділ діловодства суду на виконання вимог ухвали суду від 27.11.2017 Приватним підприємством Дніпровський краєвид 07 було подано витребувані судом документи. Так, позивачем було надано суду заяву про вихід за межі позовних вимог, в якій Приватне підприємство Дніпровський краєвид 07 просить суд визнати недійсним договір факторингу від 26.10.2015, укладений між ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс та ТОВ ФК Тренд Інвест Груп , з підстав його невідповідності положенням законодавства України.

11.12.2017 через відділ діловодства суду на виконання вимог ухвали суду від 27.11.2017 Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Екомонтажсервіс подано до суду документи.

В судовому засіданні 11.12.2017 оголошено перерву до 13.12.2017.

12.12.2017 Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк через відділ діловодства суду подано додаткові пояснення, в яких відповідач вказує, що Верховним Судом України сформульовано правовий висновок, згідно з яким повернення суми попередньої оплати за договором купівлі-продажу не є грошовим зобов'язання, а відтак, зважаючи, що ПАТ Промінвестбанк було списано грошові кошти в сумі 24 696 000,00 грн. з поточного рахунку ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс на підставі п. 7.2 Договору застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 (в редакції Договору №2 про внесення змін до договору застави майнових прав від 15.01.2010) в рахунок погашення заборгованості УК Екосорб за договором купівлі-продажу цінних паперів, то у ПАТ Промінвестбанк не було грошового зобов'язання з перерахування коштів на підставі договору, а був наявний обов'язок із передання облігацій. Отже, на думку відповідача, до даних правовідносин не підлягають застосуванню норми ст. 625 ЦК України.

13.12.2017 Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк через відділ діловодства суду подано письмові пояснення до зустрічного позову про визнання договору відступлення недійсним, в яких вказує, що за оспорюваним правочином ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс було передано Приватному підприємству Дніпровський краєвид 07 неіснуюче зобов'язання, а тому даний договір підлягає визнанню недійсним.

Представник позивача в судове засідання 13.12.2017 прибув, надав суду усні пояснення по суті справи, згідно яких заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, проти зустрічного позову та позову третьої особи із самостійними вимогами заперечував, вказував на їх необґрунтованість та просив відмовити у їх задоволенні.

Представники відповідача в судове засідання 13.12.2017 прибули та надали суду усні пояснення по суті справи, згідно яких проти первісного позову та позову третьої особи із самостійними вимогами заперечували та просили відмовити у їх задоволенні, свої вимоги за зустрічним позовом підтримали та просили їх задовольнити.

В судове засідання 13.12.2017 представники третьої особи-1 з'явились, проти задоволення первісного позову не заперечували, вказували на необґрунтованість вимог за зустрічним позовом, проте у разі якщо суд прийде до висновку про недійсність оспорюваного договору відступлення, просили суд задовольнити вимоги за позовом третьої особи із самостійними вимогами.

Представник третьої особи-2 в судове засідання 13.12.2017 не з'явився. Заяв, клопотань на адресу суду не надходило. Про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлені належним чином.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених в пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представників третьої особи-2, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 13.12.2017 на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-1, розглянувши позови, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та вивчивши зібрані у справі докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані докази господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

25.02.2009 між ЗАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Екомомнтажсервіс (вкладник) укладено Договір банківського депозиту №20-0349/2-2 (далі - Договір депозиту), у відповідності до п. 1.1 якого вкладник передає, а Банк приймає від вкладника на депозитний рахунок №2610830110353 в Промінвестбанку, м. Київ, код банку 300012 (далі - Депозитний рахунок) на умовах цього Договору грошові кошти (далі - депозит) в сумі 24 696 000,00 грн.

У пункті 1.3 Договору депозиту сторони передбачили, що вкладник передає Банку депозит шляхом його перерахування у безготівковій формі з свого поточного рахунку №26006301301243 у філії Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві , код банку 322227 (далі - Поточний рахунок) на Депозитний рахунок протягом 3 банківських днів з дати підписання цього договору.

Датою повернення депозиту сторони у пункті 1.4 Договору депозиту (з урахуванням Договору про внесення змін №20-0070/2-2 від 01.02.2010) визначили 01.03.2010.

При настанні дати повернення депозиту згідно п. 1.4 вкладник доручає Банку повернути депозит з Депозитного рахунку на Поточний рахунок вкладника (п. 2.2. Договору депозиту).

26.02.2009 між ЗАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (продавець за договором) з однієї сторони, правонаступником якого є відповідач, ТОВ КУА Екосорб Інвест (покупець-1) та відповідачем - УК Екосорб (покупець-2) з другої сторони, був укладений договір №Д/27.2/090226-11 купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупців, а покупці зобов'язались прийняти та оплатити на умовах договору цінні папери - безпроцентні (цільові) іменні облігації серії Е у бездокументарній формі, емітентом яких є Український консорціум Екосорб , номінальною вартістю одного цінного паперу 4 250 грн., а покупці зобов'язались придбати та оплатити облігації в порядку та на умовах, визначених договором.

На забезпечення вказаного зобов'язання 26.02.2009 між ЗАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (кредитор) та ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс (заставодавець) укладено договір застави майнових прав №09-280/3-1 (надалі - Договір застави).

Предметом застави по договору №09-280/3-1 (із врахуванням внесених змін до нього) були майнові права на грошові кошти по договору банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 та договорів про внесення змін та доповнень, що укладені та будуть укладені в подальшому до нього, за умовами якого вкладник (заставодавець) передає, а Банк (заставодержатель) приймає від такого вкладника на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі суму 24 696 000,00 грн.

Як вбачається із наданої Банком виписки про рух коштів на особовому рахунку ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс за період з 01.03.2010 по 31.03.2010, спірна сума коштів 24 696 000,00 грн. була перерахована із Депозитного рахунку (№2610830110353) третьої особи-1 на її Поточний рахунок (№26006301301243) 01.03.2010 у зв'язку із закінченням терміну дії Договору №20-0349/2-2 від 25.02.2009.

05.03.2010 Банком було списано з Поточного рахунку (№26006301301243) ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс кошти у розмірі 24 696 000,00 грн. в оплату по Договору купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.02.2009, що підтверджується випискою про рух коштів на особовому рахунку ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс за період з 01.03.2010 по 31.03.2010.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013, у справі №910/1469/13 вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Екомонтажсервіс 24 696 000,00 грн. основного боргу та

57 732,91 грн. судового збору.

24.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Екомонтажсервіс (цедент) та Приватним підприємством Дніпровський краєвид 07 (цесіонарій) укладено Договір про відступлення права вимоги (надалі - Договір відступлення), відповідно до п. 1.1 якого цедент відступає всі свої права вимоги до ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (боржник) на суму інфляційних збитків, 3% річних від простроченої суми, неустойки (пені штрафу), нарахованих у відповідності до положень Цивільного кодексу України, процентів та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, на 24 696 000,00 грн., які були розміщені на депозитному рахунку Цедента за Договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 року, укладеним між Цедентом і Боржником, перераховані на поточний рахунок Цедента №26006301301243 у філії Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві (код банку 322227) та необґрунтовано (безпідставно) списані Боржником з рахунку Цедента по Договору застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 року на грошові кошти за Договором банківського депозиту, укладеного між Цедентом та Боржником для забезпечення виконання зобов'язань Українського консорціуму ЕКОСОРБ (03170, м. Київ, бульв. Ромена Ролана, буд. 7, ідентифікаційний код юридичної особи 02023732) та Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Екосорб Інвест (01013, м. Київ, вул. Промислова, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 33777518), що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду Альфа-К недиверсифікованого виду закритого типу, перед Боржником за Договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009 року, укладеного між Боржником, з однієї сторони, Українським консорціумом ЕКОСОРБ , з другої сторони, і Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Екосорб Інвест , що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду Альфа-К недиверсифікованого виду закритого типу, з третьої сторони, та про стягнення яких на користь Цедента прийнято рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 року у справі №910/1469/13, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 року у справі №910/1469/13, надалі іменується Основний Борг , збитків та шкоди, завданих порушенням прав Цедента (в тому числі, несвоєчасним поверненням Основного Боргу), процентів за Договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 року, надалі усе разом (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода, інші нарахування) іменуються Сума Боргу , судових витрат, понесених у зв'язку із стягненням Суми Боргу, а Цесіонарій приймає таке відступлення, надалі іменується Відступлення .

Пунктом 2.1 Договору відступлення визначено, що за Відступлення за цим Договором цесіонарій сплачує цеденту винагороду, сума якої погоджується сторонами в Додатковій угоді до цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору відступлення цедент передав цесіонарію усі документи / їх копії, що підтверджують відступлене право вимоги до боржника, зокрема (не обмежуючись цим): Договір купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009; Договір застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009; Договір банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 протягом 3 днів з моменту набрання чинності цим Договором.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 5.6 Договору відступлення).

02.07.2016 ПАТ Промінвестбанк перерахувало на користь ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс грошові кошти у розмірі 27 229 106,20 грн. на виконання свого зобов'язання з погашення заборгованості, підтвердженого рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2016 р. у справі №910/1469/13.

02.07.2016 позивачем за первісним позовом та третьою особою-1 укладено Додаткову угоду №1 до Договору відступлення права вимоги від 24.10.2013, відповідно до п. 1.1 якої цедент відступає свої права вимоги до Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (01001, м. Київ, пров. Шевченка, буд. 12, ідентифікаційний код юридичної особи 00039002), надалі іменується Боржник , на суму інфляційний збитків, 3% (трьох відсотків) річних від простроченої суми, неустойки (пені, штрафу), нарахованих у відповідності до Цивільного кодексу України, процентів та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, за період з 12.09.2013 по 01.07.2016 на 24 696 000 (двадцять чотири мільйони шістсот дев'яносто шість тисяч) гривень 00 копійок, які були розміщені на депозитному рахунку Цедента за Договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 року, укладеним між Цедентом і Боржником, перераховані на поточний рахунок Цедента №26006301301243 у філії Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві (код банку 322227) та необґрунтовано (безпідставно) списані Боржником з рахунку Цедента по Договору застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 року на грошові кошти за Договором банківського депозиту, укладеного між Цедентом та Боржником для забезпечення виконання зобов'язань Українського консорціуму ЕКОСОРБ (03170, м. Київ, бульв. Ромена Ролана, буд. 7, ідентифікаційний код юридичної особи 02023732) та Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Екосорб Інвест (01013, м. Київ, вул. Промислова, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 33777518), що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду Альфа-К недиверсифікованого виду закритого типу, перед Боржником за Договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009 року, укладеного між Боржником, з однієї сторони, Українським консорціумом ЕКОСОРБ , з другої сторони, і Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Екосорб Інвест , що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду Альфа-К недиверсифікованого виду закритого типу, з третьої сторони, та про стягнення яких на користь Цедента прийнято рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 року у справі №910/1469/13, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 року у справі №910/1469/13, надалі іменується Основний Борг , збитків та шкоди, завданих порушенням прав Цедента (в тому числі, несвоєчасним поверненням Основного Боргу), процентів за Договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 року, надалі усе разом (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода, інші нарахування) іменуються Сума Боргу , судових витрат, понесених у зв'язку із стягненням Суми Боргу, а Цесіонарій приймає таке відступлення, надалі іменується Відступлення .

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання перед третьою особою, а тому ПП Дніпровський краєвид 07 , як набувачем права вимоги у цій частині, за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховано ПАТ Промінвестбанк за період з жовтня 2013 року по липень 2016 року 3% річних у розмірі 2 100 851,51 грн. та інфляційні витрати у розмірі 22 197 553,48 грн., а відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) оспорюється правомірність укладення такого Договору відступлення. Вимоги третьої особи до ПАТ Промінвестбанк обґрунтовані тим, що Банк прострочив виконання свого грошового зобов'язання, а тому просить на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з Банку інфляційні витрати у розмірі 22 197 553,48 грн. та 3% річних у розмірі 2 037 927,45 грн., нараховані за період з жовтня 2013 року по липень 2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками господарського процесу, Банком 01.03.2010 на виконання своїх зобов'язань за Договором депозиту було повернуто на поточний рахунок ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс №26006301301243, відкритий у філії Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві , кошти у розмірі 24 696 000,00 грн., які третьою особою-1 були розміщені у відповідача за первісним позовом в якості вкладу, а також в той же день Банком перераховано третій особі-1 проценти, нараховані на суму депозиту, у розмірі 30 447,12 грн.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів неналежного виконання сторонами Договору депозиту, суд приходить до висновку, що правовідносини Банку та третьої особи-1 за вказаним Договором депозиту припинилися 01.03.2010.

05.03.2010 Банком було списано з Поточного рахунку (№26006301301243) ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс кошти у розмірі 24 696 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується учасниками господарського процесу.

Відповідно до наведеного у п. 7.1.2 ст. 7 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та у п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003 (у редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин), визначення, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Отже, зважаючи на неможливість в силу положень Цивільного кодексу України та Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні) розміщення у Банку коштів без укладення відповідного договору, суд приходить до висновку, що станом на дату списання відповідачем за первісним позовом кошів з поточного рахунку третьої особи-1 - 05.03.2010, між ПАТ Промінвестбанк та ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс існували правовідносини, які виникли на підставі договору банківського рахунку, в той час як правовідносини за Договором депозиту були такими, що припинились 01.03.2010.

Згідно ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Отже, спірна сума коштів у розмірі 24 696 000,00 грн. була списана Банком з поточного рахунку ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс №26006301301243 в рахунок оплати по Договору купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.02.2009 на підставі Договору застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009.

Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Пунктом 26.4 статті 26 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Згідно із пунктом 6.1 Інструкції Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті , затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 (надалі - Інструкція) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг.

В пункті 26.3 статті 26 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні встановлено, що договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Пунктом 6.2 Інструкції встановлено, що договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; назву отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі).

В пункті 6.5 Інструкції передбачено, що якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті Призначення платежу якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 7.1, 7.2 Договору застави (в редакції Договору №2 від 15.01.2010 про внесення змін до Договору застави) сторони погодили право Банку, у разі невиконання ТОВ КУА Екосорб Інвест (покупець-1) та УК Екосорб (покупець-2) своїх зобов'язань за договором №Д/27.2/090226-11 купівлі-продажу цінних паперів від 26.02.2009, здійснити договірне списання коштів з поточного рахунку ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс №26006301301243 у філії Старокиївське відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Київ), код банку 322227, що становить суму, що включає загальну вартість цінних паперів, суму неустойки, збитків за умови настання строків виконання зобов'язань.

Варто зауважити, що учасниками господарського процесу не надано доказів того, що в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг, укладеному між ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс та Банком, було передбачено право відповідача на договірне списання коштів третьої особи-1, в той час як встановлення даного права у договорі застави не відповідає положенням пункту 26.4 статті 26 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Однак, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень учасників господарського процесу щодо наявності погодження ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс та Банком права останнього на договірне списання коштів з поточного рахунку третьої особи-1, суд приходить до висновку про наявність погодження таких умов у відповідному договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг, укладеному між третьою особою-1 та відповідачем за первісним позовом.

Попри це, як вбачається з наведених положень законодавства договірне списання Банком коштів з рахунку третьої особи-1 в будь-якому випадку відбувалось в рамках правовідносин, які склались між сторонами на підставі договору банківського рахунку.

Зважаючи на наведене, судом відхиляються доводи Банку про зарахування вказаних коштів в якості попередньої оплати за договором №Д/27.2/090226-11 купівлі-продажу цінних паперів від 26.02.2009, оскільки ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс не являлось стороною такого договору, у останнього був відсутній обов'язок зі сплати коштів в якості попередньо оплати, оскільки обов'язок зі сплати вказаних коштів у нього виник на підставі Договору застави, а зарахування цих коштів в рахунок оплати за відповідним договором купівлі-продажу відбулось поза волею третьої особи-1, в той час як договірне списання спірних коштів з поточного рахунку могло відбутись виключно на підставі умов договору банківського рахунку та Договору застави.

А відтак, судом не застосовуються правові висновки Верховного Суду України, зокрема, викладені ним у постановах №3-133гс17 від 18.10.2017, №3-90гс14 від 16.09.2014, оскільки у даному випадку мають місце відмінні обставини справи.

В той же час, у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 та постанові Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 у справі №910/1469/13, встановлено, що зобов'язання сторін за договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.02.2009 фактично невиконанні та припинилися 10.07.2011 на підставі вимог Закону України Про цінні папери та фондовий ринок , положеннями якого встановлено пряму заборону вчиняти цивільно-правові угоди щодо цінних паперів після закінчення терміну їх обігу та погашення.

Згідно приписів частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зважаючи на те, що зобов'язання сторін за основним зобов'язанням - договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.02.2009 припинилися 10.07.2011, то в силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України, згідно яких право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою, зобов'язання ПАТ Промінвестбанк та ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс за забезпечувальним зобов'язанням - Договором застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 також припинились 10.07.2011.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 та постанові Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 у справі №910/1469/13 встановлено, що правова підстава на якій було списано Банком з рахунку ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс кошти у сумі 24 696 000,00 грн. відпала.

Приписами ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із ч. 1 ст. 1073 ЦК України в разі без підставного списання грошових коштів банком з рахунка клієнта або порушення банком розпо рядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відпо відну суму на рахунок клієнта або належного от римувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено зако ном.

При цьому, у даному випадку застосування до спірних правовідносин норм ст. 1073 ЦК України не виключає правомірності застосування до них норм ст. 1212 ЦК України, що, зокрема, підтверджується постановами Вищого господарського суду України від 25.10.2016 у справі №904/749/16, від 15.06.2015 у справі №910/28363/14, від 08.04.2014 року у справі №910/15730/13.

Однак, відповідно до постанови судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України №6-88цс13 від 02.10.2013, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Тобто, з наведеного висновку Верховного Суду України вбачається, що норма ст. 1212 ЦК України є загальною по відношенню до норми ст. 1073 ЦК України, а тому, зважаючи на те, що Банком було здійснено договірне списання коштів у розмірі 24 696 000,00 грн. з поточного рахунку третьої особи-1, то у даному випадку положення Глави 72 є спеціальними по відношенню до положень Глави 83 Цивільного кодексу України, а відтак до спірних правовідносин щодо повернення безпідставно списаних грошових коштів Банком з рахунка ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс підлягають застосуванню положення ст. 1073 ЦК України як спеціальної норми та ст. 1212 ЦК України як загальної.

Таким чином, у Банку в силу приписів ст.ст. 1073, 1212 ЦК України виник обов'язок перед ТОВ ВКФ Екомонтажчервіс негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.

При цьому, у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 та постанові Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 у справі №910/1469/13 судом було встановлено, що Банк при укладенні договору №Д/27.2/090226-11 купівлі-продажу цінних паперів від 26.02.2009 був ознайомлений з порядком розміщення, обігу та погашення цінних паперів, який визначений Проспектом емісії випуску облігацій Українського консорціуму ЕКОСОРБ , а відтак був обізнаний, що пунктом 15 Проспекту емісії облігацій визначено датою закінчення погашення 10.07.2011 включно, а відтак суд приходить до висновку, що ПАТ Промінвестбанк був обізнаний, що зобов'язання сторін за договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.02.2009 та Договором застави фактично припинилися 10.07.2011 на підставі вимог Закону України Про цінні папери та фондовий ринок , положеннями якого встановлено пряму заборону вчиняти цивільно-правові угоди щодо цінних паперів після закінчення терміну їх обігу та погашення.

Відтак, банк був обізнаний (в будь-якому випадку повинен був бути обізнаним в силу норми прямої дії - ч. 2 ст. 68 Конституції України), що починаючи з 11.07.2011 правова підстава, на якій ним було здійснено списання грошових коштів у розмірі 24 696 000,00 грн. з поточного рахунку третьої особи-1, відпала та у нього в силу ст.ст. 1073, 1212 ЦК України виник обов'язок негайно зарахувати відпо відну суму коштів на рахунок ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс .

Щодо доводів Банку про стягнення спірної суми коштів рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 у справі №910/1469/13 саме на підставі положень ст. 1212 ЦК України, то суд зазначає наступне.

Після припинення зобов'язань сторін за договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.02.2009 та за договором застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 у ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс виникло право вимоги до Банку, суть якого полягала у поверненні останнім суми коштів, правова підстава списання яких відпала.

ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс було вправі звернутись до Банку з вимогою про стягнення грошових коштів як на підставі загальної норми ЦК України - ст. 1212, так і на підставі спеціальної норми ЦК України - 1073 ЦК України, а також звернутись із вимогою, обґрунтованою неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом своїх договірних зобов'язань.

Крім того, відсутність посилань у рішенні суду від 27.05.2013 у справі №910/1469/13 на інші норми законодавств не свідчить про неможливість їх застосування до спірних правовідносин.

В незалежності від обраного ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс способу захисту свого порушеного права, обов'язок банку перед ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс зводиться до сплати грошових коштів та такий обов'язок виник у ПАТ Промінвестбанк до прийняття остаточного судового рішення у справі №910/1469/13.

Більше того, навіть у разі непред'явлення ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс позову третьої особи з самостійними вимогами в рамках справи №910/1469/13 про стягнення спірної суми коштів з ПАТ Промінвестбанк , у Банку в силу приписів ст.ст. 1073, 1212 ЦК України та у зв'язку з невиконанням своїх договірних зобов'язань був наявний обов'язок із повернення вказаних коштів третій особі-1, а відтак зобов'язання відповідача за первісним позовом перед третьою особою-1 із перерахунку на користь останньої спірних коштів виникло незалежно від наявності судового рішення про стягнення вказаних коштів та незалежно від звернення ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс до нього із відповідною вимогою.

Таким чином, починаючи з 11.07.2011 у ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс виникло право вимагати від ПАТ Промінвестбанк сплатити гроші на його користь, а у ПАТ Промінвестбанк виник обов'язок зі сплати на користь ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс цих коштів.

Разом з тим, згідно з положеннями ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Зокрема, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Судом відхиляються доводи ПАТ Промінвестбанк як необґрунтовані про те, що оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 у справі №910/1469/13 було стягнено спірну суму коштів на підставі положень ст. 1212 ЦК України, то нарахування інфляційних витрат та 3% річних у порядку ст. 625 ЦК України є неправомірним з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Так, позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку перед третьою особою-1 з повернення їй грошових коштів у розмірі 24 696 000,00 грн. (у зв'язку з тим, що підстава на якій банком було списано вказані кошти відпала).

Враховуючи предмет та підстави позовних вимог, до предмету доказування у даній справі належить з'ясування обставин щодо 1) характеру зобов'язання, яке виникло у відповідача щодо повернення грошових коштів у зв'язку з припиненням зобов'язань Договору застави (зокрема, чи є таке зобов'язання грошовим), питання щодо 2) моменту, з якого таке зобов'язання виникло, щодо 3) механізму захисту прав особи, на користь якої було стягнуто спірну суму коштів, у випадку невиконання іншою стороною зобов'язання щодо повернення грошових коштів, щодо 4) правової природи відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частині 5 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з актів цивільного законодавства та з рішення суду.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013, у справі №910/1469/13 стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Екомонтажсервіс 24 696 000,00 грн. основного боргу та

57 732,91 грн. судового збору у зв'язку з тим, що правова підстава, на якій Банком було списано спірну суму коштів, відпала у зв'язку з припиненням основного зобов'язання та забезпечувального зобов'язання.

Враховуючи викладені обставини та норми закону, можна дійти висновку, що зобов'язання відповідача за первісним позовом з повернення набутих на підставі Договору, який припинився, грошових коштів виникло безпосередньо з акту цивільного законодавства - норм Цивільного кодексу (ст.ст. 1073, 1212).

З огляду на заявлені позивачем підстави позову - невиконання зобов'язання з повернення грошових коштів у зв'язку з припиненням Договору, на підставі якого такі грошові кошти були набуті відповідачем, а також предмет позову - стягнення 3% та інфляційних втрат (ст. 625 Цивільного кодексу України) у зв'язку з таким невиконанням, необхідним є встановлення обставин наявності зобов'язання з повернення ПАТ Промінвестбанк грошових коштів в сумі 24 696 000,00 грн. ознак грошового, оскільки положення ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюють правило, за якого сплата 3% річних та інфляційних втрат як спосіб захисту майнового права та інтересу кредитора за користування боржником утримуваними коштами та від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, здійснюється у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання.

У ЦК України відсутнє визначення терміну грошове зобов'язання .

Водночас, у постановах №6-927цс16 від 01.06.2016, №6-2468цс15 від 30.03.2016 та №6-113цс14 від 01.10.2014 Верховний Суд України виклав позицію, що будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим і у разі якщо однією зі сторін воно належним чином не виконується, то наявні підстави для стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів.

Крім того, у постанові №6-927цс16 від 01.06.2016 Верховний Суд України зазначив, що проаналізувавши норми статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п. 3.1, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14, постанови Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постанова Вищого господарського суду України від 28.08.2017 у справі №910/1764/17).

У постанові №3-295гс16 від 01.06.2016 Верховний Суд України вказав, що стаття 625 ЦК розміщена в розділі Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. А у постанові №6-2491цс15 від 02.03.2016 Верховний Суд України вказав, що статтею 625 ЦК України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Таким чином, зобов'язання відповідача з повернення грошових коштів, які були ним отримані на підставі договору, який припинився, є грошовим, так як змістом такого зобов'язання є обов'язок відповідача повернути отримані грошові кошти та право позивача вимагати такого повернення від відповідача

Відповідні висновки суду узгоджуються з нормами законодавства, враховуючи відсутність прямого визначення поняття грошове зобов'язання та суті правовідносин, які виникли між відповідачем та третьою особою-1.

Крім того, наведений висновки суду цілком кореспондується із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові №6-49цс12 від 06.06.2012.

Водночас, як було зазначено судом, ст. 625 ЦК передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання, в тому числі у вигляді сплати 3% річних, та розміщена у главі Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання , що свідчить про можливість застосування даної норми до всіх випадків порушення грошового зобов'язання незалежно від підстав виникнення такого зобов'язання (підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, які, по суті, є змістом зобов'язання, вказані у ст. 11 ЦК). Дані висновки підтверджуються, зокрема, і тими обставинами, що дана норма не містить будь-яких обмежень у її застосуванні.

Норми ЦК, що регулюють зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна (безпідставно списаних коштів) не містять будь-яких виключень чи обмежень щодо застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання (яким є у даному випадку зобов'язання відповідача), передбаченої ст. 625 ЦК, у випадку невиконання боржником обов'язку щодо повернення майна у вигляді грошових коштів.

А тому судом не застосовується правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, на який, зокрема, посилається відповідач, щодо неможливості застосування у даних правовідносинах норми ст. 625 ЦК, оскільки він по суті зводиться до неможливості захисту кредитором своїх майнових інтересів, в тому числі від знецінення грошових коштів та неможливості отримання ним відповідної компенсації, у випадку невиконання боржником обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів. Вказана ситуація має наслідком, по суті, безоплатне користування боржником чужими грошовими коштами, що суперечить нормам ЦК щодо захисту права власності та загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, принципам добросовісності, справедливості і розумності.

Більше того, наведений правовий висновок Верховного Суду України стосувався правовідносин з повернення коштів, сплачених за недійсним договором, в той час як у даній справі судом було встановлено, що спірні правовідносини виникли в тому числі з дійсного договору банківського рахунку та в силу приписів ст. 1073 ЦК України.

Суд зазначає, що викладений у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 висновок щодо неможливості стягнення 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у разі нарахування відсотків відповідно до статті 536 цього Кодексу не містить посилань на норму закону, що, власне, передбачає таку заборону. При цьому, приписи наведених статей Цивільного кодексу України не встановлюють правила, за якого унеможливлюється одночасне стягнення відсотків на підставі статей 625 та 536 Цивільного кодексу України, в тому числі щодо співвідношення даних норм як загальної та спеціальної.

Зокрема, дотримання судом правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові №6-2491цс15 від 02.03.2016 буде мати наслідком порушення закріпленого у ст. 3 ЦК України принципу справедливості з огляду на те, що лише з дати набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/1469/13, яким підтверджено обов'язок банку і повернення спірних коштів, до дати фактичного виконання цього судового рішення національна валюта по відношенню до курсу долара США знецінилась більш ніж у три рази (згідно інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою https://bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search/form/day 1,00 долар США на дату набрання законної рішенням суду у справі №910/1469/13 - 11.09.2013, дорівнював 7,993 грн., а станом на 02.07.2016 - 24,821412 грн.), це не враховуючи, що обов'язок із повернення спірної суми коштів у Банку виник ще 11.07.2011.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах Глоба проти України , Совтрансавто-Холдинг проти України , Ромашов проти України , Бурдов проти Росії , Горнсбі проти Греції , Шмалько проти України неодноразово вказував, що є недопустимим щоб правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

До того ж, як вбачається з рішень у справах Яковенко проти України , Якименко проти України (№2), Янголенко проти України , Якубович проти України , Юрій Миколайович Іванов проти України , Юрій Волков проти України , Юрій Ілларіонович Щокін проти України , Юртаєв проти України , Європейський суд з прав людини у резолютивній частині своїх рішень встановлює строк їх виконання в частині виплати присуджених до стягнення коштів та відразу визначає міру відповідальності за невиконання такого рішення у визначений строк - із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати і до якої має бути додано три відсоткові пункти.

З наведеного вбачається, що Європейський суд з прав людини презюмує, що невиконання судового рішення в частині виплати присуджених до стягнення коштів безумовно повинне мати наслідком застосування до боржника міри відповідальності.

А також, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Агрокомплекс проти України , Воловік проти України , Копецький проти Словаччини , Грецькі нафтопереробні заводи Стрен і Стратіс Андреадіс проти Греції Високий Суд вказує, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З аналізу наведених судових рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що відмова у задоволенні заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих за період з 01.10.2013 по 30.06.2016 (тобто, за період після підтвердження остаточним судовим рішенням обов'язку Банку щодо сплати спірних коштів на користь ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс ), які є мірою відповідальності боржника за невиконання своїх грошових зобов'язань, які виникли в силу приписів закону (ст.ст. 1073, 1212 ЦК України) майже протягом 5 років (з 11.07.2011) та остаточного судового рішення - майже протягом 3 років (з 11.09.2013), фактично матиме наслідком порушення приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, що на думку суду є неприпустимим.

Натомість, суд вважає за необхідне дотримуватись правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові №6-2168цс16 від 30.03.2016, предметом розгляду якої були вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат внаслідок невиконання обов'язку з повернення авансу, стягнутого за рішенням суду у зв'язку з припиненням зобов'язання, що становило предмет договору купівлі-продажу. Верховний Суд у даній постанові зазначив про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, пов'язаного з поверненням авансу, стягнутого за рішенням суду, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, враховуючи, що предмет розгляду у справі №6-2168цс16 - повернення авансу, можна дійти висновку, що грошове зобов'язання слід розуміти не тільки як таке, що може виникати лише з договору, та містить у собі обов'язок з оплати іншій стороні за виконані роботи/надані послуги/товар (тобто бути елементом зобов'язання, яке передбачає оплатність), а як і таке, що може виникати з будь-яких юридичних фактів, які передбачені ст. 11 ЦК України, та передбачати будь-який обов'язок з передачі грошових коштів, тобто коли одна особа зобов'язана такі кошти надати іншій особі, а інша особа має право вимагати передання таких коштів, зокрема, і у випадку обов'язку повернути грошові кошти, у зв'язку з тим, що підстава, на якій такі кошти набуті боржником, відпала.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що зобов'язання відповідача з повернення безпідставно набутих коштів виникає безпосередньо з норм закону, які передбачають обов'язок Банку повернути безпідставно списані з рахунку третьої особи-1 кошти, та такий обов'язок у Банку був наявний до винесення відповідного рішення суду у справі №910/1469/13.

Отже, зобов'язання відповідача з повернення безпідставно набутих коштів у зв'язку з припиненням зобов'язань за Договором, на підставі якого спірні кошти були ним списані, є грошовим зобов'язанням, так як його змістом є обов'язок відповідача повернути отримані грошові кошти та право позивача вимагати такого повернення від відповідача.

Норма ст. 625 ЦК передбачає право кредитора на стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, яким у даному випадку є зобов'язання відповідача, 3% річних та інфляційних втрат. Дана норма та інші норми ЦК, які регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, не містить будь-яких обмежень щодо застосування передбаченої відповідальності у формі 3% річних та інфляційних втрат, які є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

У законі відсутні будь-які вказівки щодо неможливості застосування ст. 625 ЦК у випадку стягнення коштів у зв'язку з тим, що підстава на якій останні були набуті відпала.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з повернення грошових коштів у розмірі 24 696 000,00 грн., набутих ним на підставі Договору, який припинився.

До того ж, зважаючи, що правовідносини між Банком та третьою особою-1 виникли на підставі договору банківського рахунку та обов'язок Банку зі сплати коштів та користь ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс виник, в тому числі, на підставі ст. 1073 ЦК України.

Про правомірність нарахування інфляційних витрат та 3% річних на суму коштів, яка безпідставно списана з рахунку клієнта зазначає Верховний Суд України у своєму листі Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014, в якому вказано, що відповідно до ст. 1073 ЦК у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, якщо відбулося прострочення банком операцій за рахунком, у клієнта з'являється підстава вимагати відповідно до ст. 625 ЦК сплати процентів, а відповідно до вимог ст. 623 ЦК - відшкодування завданих збитків, якщо інше не встановлено законом. Судам слід мати на увазі, що передбачені ст. 32 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені не виключають застосування ст. 625 ЦК.

Також, про правомірність застосування положень ст. 625 ЦК України у зв'язку з невиконанням Банком грошових зобов'язань, які виникли на підставі ст. 1073 ЦК України, зазначає Вищий господарський суд України у своїй постанові від 28.09.2016 у справі №910/28101/15.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 у справі №910/1469/13 підтверджує наявність зобов'язання Банку зі сплати на користь третьої особи-1 спірної суми грошових коштів та не являється підставою для його виникнення (за виключенням присудженої до стягнення суми судового збору).

Таким чином, у даному випадку у ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс виникло право вимоги до ПАТ Промінвестбанк із перерахунку на його користь коштів до набрання законної сили рішенням суду від 27.05.2013 у справі №910/1469/13 і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, отже, є грошовим зобов'язанням, відтак обґрунтованим є висновок щодо наявності між сторонами грошових зобов'язань, які відповідач належним чином не виконав, що дає підстави для стягнення на користь позивача інфляційних витрат за період з 01.10.2013 по 30.06.2016 та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Згідно п. 9 оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

З огляду на наведене, доводи Банку про неможливість у спірних правовідносинах нарахування інфляційних витрат та 3% річних на суму 24 696 000,00 грн. не відповідають положенням чинного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду України.

Тобто, у відповідача існувало грошове зобов'язання перед третьою особою-1, яке підтверджене рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013, у справі №910/1469/13, яке було виконане відповідачем лише 02.07.2016, відтак наявні підстави для застосування до нього міри відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, у своєму відзиві на позов відповідач вказує, що ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс не пред'являло до виконання наказ суду з 2013 року до 2016 року, а тому оскільки кредитор не вжив заходів до стягнення суми в примусовому порядку, проценти за вказаний період не можуть нараховуватись та стягуватись.

Проте, ПАТ Промінвестбанк в силу положень ст. 1073, 1212 Цивільного кодексу України, а також закріпленого у Конституції України принципу обов'язковості судового рішення, мав не пасивно очікувати настання стадії примусового виконання рішення та прострочувати надалі виконання зобов'язань зі сплати грошових коштів у сумі 24 696 000,00 грн., а повинен був самостійно перерахувати їх кредитору. Адже, саме бездіяльність відповідача щодо неповернення спірної суми коштів призвела до порушення ним прав ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс та є підставою для подальшого правомірного стягнення з нього інфляційних втрат і 3% річних за період прострочення згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Щодо права відповідача добровільно виконати остаточне судове рішення та правомірності нарахування інфляційних втрат і 3% річних навіть у випадку несвоєчасності вчинення дій, спрямованих на стягнення відповідної суми коштів у рамках виконавчого провадження, зазначав Вищий господарський суд України у своїй постанові від 02.08.2016 у справі №910/2340/16.

Щодо доводів позивача за зустрічним позовом про те, що третьою особою-1 було відступлено за Договором відступлення право вимоги, яке у останнього не існувало, то такі доводи спростовуються встановленими судом обставинами, а саме тим, що дане право станом на дату укладення спірного договору відступлення у ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс існувало.

Також судом відхиляються доводи Банку про неможливість відступлення права вимоги сплати 3% річних та інфляційних втрат окремо від основної суми боргу, оскільки вони є хибними, так як норми ст. 625 ЦК України надають право кредитору вимагати від боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повернення не тільки основного боргу, а й сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три відсотки річних від простроченої суми, які є фактично платою за користування боржником грошовими коштами кредитора за весь період прострочки виконання грошового зобов'язання, а також пені. Зазначені норми не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується і після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Тобто, обов'язок оплатити основний борг, а також обов'язок оплатити нараховані на основний борг пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати, є подільними один від одного зобов'язаннями, хоча і є взаємопов'язаними між собою; крім того, норми цивільного законодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення трьох відсотків річних, інфляційних та пені у зв'язку з простроченням основного грошового зобов'язання.

Висновок про подільність субсидіарних (додаткових) прав та правомірність їх передання окремо від основних прав за зобов'язанням також міститься у постановах Вищого господарського суду України від 09.07.2013 у справі №7/113-12 та від 13.06.2017 у справі №914/2743/16.

Також, є необґрунтованими твердження ПАТ Промінвестбанк про заміну стягувача на стадії виконавчого провадження шляхом укладення договору про відступлення права вимоги від 24.10.2013, оскільки зі змісту цього договору вбачається, що право вимагати від ПАТ Промінвестбанк виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 у справі №910/1469/13 залишилось за ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс ; заявлені до стягнення ПП Дніпровський краєвид 07 інфляційні витрати та 3% річних, нараховані у період з жовтня 2013 року по липень 2016 року, тобто за період після винесення судового рішення, та які відповідно не могли входити до предмету розгляду у справі №910/1469/13; предметом Договору відступлення є право вимоги сплати інфляційних збитків, 3% річних від простроченої суми та неустойки (пені, штрафу), нарахованих у відповідності до Цивільного кодексу України у період з з 12.09.2013 по 01.07.2016 на кошти у розмірі 24 696 000,00 грн. (тобто, за період, який слідував після винесення вказаного рішення суду).

Отже, твердження відповідача за первісним позовом про відступлення третьою особою-1 за оспорюваним договором права вимоги від боржника належного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 у справі №910/1469/13 не відповідають дійсності.

При цьому, суд вважає, що відсутня необхідність у дослідженні та наданні правової оцінки договору про відступлення права вимоги від 03.11.2016, укладеному між ПП Дніпровський краєвид 07 (цемент) та фізичною особою-підприємцем Тарасюком Артемом Володимировичем (цесіонарій), відповідно до якого Цедент відступив частину належного йому права вимоги до ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк нарахування інфляційних збитків та 3% річних за кожне друге непарне число місяця у період з 12.09.2013 по 01.07.2016 на суму 24 696 000,00 грн., оскільки 22.11.2017 ПП Дніпровський краєвид 07 та ФОП Тарасюком А.В. було укладено Угоду про розірвання Договору про відступлення права вимоги від 03.11.2016, а тому станом на дату розгляду даного спору єдиним власником права вимоги до Банку з оплати йому нарахованих до стягнення числі 3% річних та інфляційних витрат у період з 12.09.2013 по 01.07.2016 є ПП Дніпровський краєвид 07 .

В той же час, ПАТ Промінвестбанк як на підставу відмови у задоволенні самостійних вимог ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс посилається на укладення 26.10.2015 третьою особою-1 та третьою особою-2 договору факторингу, предметом якого є уступка права вимоги на суму грошових коштів у розмірі 24 696 000,00 грн. та 57 732,91 грн., належні до сплати третій особі-1 відповідачем за рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 у справі №910/1469/13, а також інфляційних збитків, 3% річних від простроченої суми та будь-якої неустойки (пеня, штраф).

По-перше, як вбачається із наведеного за договором факторингу від 26.10.2015 ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс було відступлено на користь ТОВ ФК Тренд Інвест Груп право вимоги виконання судового рішення та відповідних нарахувань за його невиконання, а за спірним Договором відступлення третьою особою-1 було відступлено на користь позивача за первісним позовом право вимоги до ПАТ Промінвестбанк на суму інфляційних збитків, 3% річних від простроченої суми, неустойки (пені штрафу) та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, на суму коштів у розмірі 24 696 000,00 грн., що свідчить про відмінність правової природи предмету факторингу та предмету відступлення.

По-друге, відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України Про виконавче провадження , який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України №3-56гс14 від 19.08.2014.

Частиною 5 статті 15 Закону України Про виконавче провадження визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.

Отже, при укладенні оспорюваного договору факторингу від 26.10.2015 ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс та ТОВ ФК Тренд Інвест Груп не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Однак, суд відмовляє у задоволенні заяви позивача за первісним позовом про вихід за межі позовних вимог та визнання Договору факторингу від 26.10.2015 недійсним, оскільки позивачем не доведено порушення його прав даним договором, так як предмети Договору відступлення та Договору факторингу є різними, а тому його дійсність ніяким чином не впливає на права та обов'язки ПП Дніпровський краєвид 07 , набуті останнім на підстав Договору відступлення, який був укладений значно раніше ніж оспорюваний договір факторингу, в той час як третьою особою-1, як стороною даного правочину, він не оспорюється.

Також, суд зазначає, що неповідомлення ПАТ Промінвестбанк про перехід до нового кредитора прав у зобов'язанні, немає наслідком втрату новим кредитором такого права та припинення обов'язку боржника, оскільки у відповідності до приписів ст. 517 Цивільного кодексу України на нового кредитора лише покладається ризик виконання боржником зобов'язання не новому, а колишньому кредитору.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Зважаючи на те, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що Договір відступлення за своєю правовою природою є договором факторингу, а також що за відповідним договором передавалось недійсне право вимоги чи неможливість передання вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат окремо від основного боргу, то доводи відповідача не знайшли свого підтвердження, а Договір відступлення не суперечить приписам законодавства України, відтак позовні вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню.

Отже, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що ПАТ Промінвестбанк не виконував свого грошового зобов'язання перед ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс , внаслідок чого в останнього виникло право на нарахування інфляційних витрат та 3% річних, яке було передане новому кредиторові за Договором відступлення.

Згідно вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, з огляду на відступлення ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс права вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат ПП Дніпровський краєвид 07 за Договором відступлення, то власником такого права станом на дату розгляду справи є позивач, що виключає правомірність заявлення аналогічної вимоги третьою особою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.

Відтак, вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, нарахованих за неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов'язання у період з 01.10.2013 по 30.06.2016 є правомірними та підлягають задоволенню, а в задоволенні позовних вимог третьої особи-1 необхідно відмовити.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних витрат з урахуванням заявленого позивачем періоду - з 01.10.2013 по 30.06.2016, суд вважає правомірним стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача інфляційних витрат у розмірі 22 197 553,48 грн. та 3% річних у розмірі 2 039 957,26 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, то суд зазначає наступне.

Статтею 598 названого Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, наведена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Оскільки навіть після винесення судового рішення про стягнення суми основного боргу інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на кредитора потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Наведене узгоджується з постановою пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 та відповідає правовій позиції Верхового Суду України, викладеній у постанові від 14.11.2011 р. у справі №12/207, та Вищого господарського суду України, яка міститься у постановах від 15.10.2015 у справі №910/2235/15-г, від 15.02.2012 у справі №23/375, від 01.10.2009 у справі №37/105.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі №6/433-42/183 висловлена позиція, відповідно до якої положення ч. 2 ст. 625 ЦК України не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу; чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Натомість, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

ТОВ ВКФ Екомонтажсервіс реалізувало своє право на звернення до суду за захистом свого порушеного права і вказане право захищено судом, тому посилання ПАТ Промінвестбанк у відзиві на пропуск позивачем строку позовної давності для подання позову про стягнення додаткових вимог від основного боргу є таким, що не відповідає нормам діючого законодавства, оскільки не можна вважати строк, який тече після пред'явлення позову про стягнення основного боргу та ухвалення рішення, позовним.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Вищого господарського суду України від 26.04.2008 у справі №8/196-07-6662, в якій суд касаційної інстанції вказав на помилкові висновки судів обох інстанцій про пропуск позивачем строку позовної давності для пред'явлення додаткової вимоги, оскільки сплинув строк позовної давності для стягнення основного боргу та відмовили в розгляді позовної вимоги про стягнення інфляційних нарахувань за тотожних обставин справи.

Таким чином, позивачем не пропущено строку позовної давності на звернення із даним позовом до суду.

За таких обставин, позов ПП Дніпровський краєвид 07 необхідно задовольнити частково та стягнути з ПАТ Промінвестбанк 3% річних у розмірі 2 039 957,26 грн. та інфляційні витрати у розмірі 22 197 553,48 грн.

Судові витрати за первісним позовом підлягають розподілу у відповідності до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Відтак, сума сплаченого судового збору за подання касаційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за первісним позовом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у зв'язку з відмовою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Екомонтажсервіс судовий збір, відстрочка на сплату якого надавалась ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016 до винесення судового рішення по суті у даній справі, підлягає сплаті в дохід державного бюджету.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (01001, м. Київ, провул. Шевченка, буд. 12; ідентифікаційний код 00039002) на користь Приватного підприємства Дніпровський краєвид 07 (04212, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 12-А; ідентифікаційний код 35130219) інфляційні втрати у розмірі 22 197 553 (двадцять два мільйони сто дев'яносто сім тисяч п'ятсот п'ятдесят три) грн. 48 коп., 3% річних у розмірі 2 039 957 (два мільйони тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 26 коп., судовий збір за подання даного позову у розмірі 206 181 (двісті шість тисяч сто вісімдесят одна) грн. 99 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 248 040 (двісті сорок вісім тисяч сорок) грн. 40 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову Приватного підприємства Дніпровський краєвид 07 відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Екомонтажсервіс відмовити повністю.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ Екомонтажсервіс (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 29; ідентифікаційний код 25403176) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 206 700 (двісті шість тисяч сімсот) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 19.12.2017

Суддя Т.Ю. Трофименко