Рішення

від 13.12.2017 по справі 908/2251/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/137/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017 Справа № 908/2251/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" (02222 м. Київ, вул. Закревського, 16)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелтрансзапчасть" (69091 м. Запоріжжя, вул. Нижньодніпровська, буд. 4. кв. 164)

про стягнення 48 195 грн. 64 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: Ковязін І.В., дов. № 4 від 05.12.2017 р.

від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс", м. Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелтрансзапчасть", м. Запоріжжя про стягнення 31 993 грн. 50 коп. суми основного боргу, 13 436 грн. 64 коп. пені за прострочення строку виконання зобов'язання за договором, 859 грн. 98 коп. штрафу за порушення строку оплати, 991 грн. 79 коп. втрат від інфляції, 913 грн. 73 коп. відсотків за користування коштами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2017 р., справу № 908/2251/17 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 14.11.2017 р. порушено провадження у справі № 908/2251/17 присвоєно справі номер провадження 27/137/17 та призначено судове засідання на 05.12.2017 р.

Ухвалою суду від 05.12.2017 р. розгляд справи відкладався, на підставі ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

13.12.2017 р. продовжено судовий розгляд справи № 908/2251/17.

У судовому засіданні 13.12.2017 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

13.12.2017 р. до початку розгляду справи представник позивача заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 13.12.2017 р. позивач підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог, наданої у судовому засіданні 13.12.2017 р., відповідно до якої просить суд, у зв'язку із сплатою відповідачем 08.12.2017 р. - 13 805 грн. 10 коп. основного боргу та 17.11.2017 р. - 2 568 грн. 54 коп. основного боргу, зменшити розмір суми основного боргу та стягнути з відповідача 15 619 грн. 86 коп. основного боргу, інші позовні вимоги просить суд залишити без змін.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, оскільки позивач у справі вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 6 від 23.03.12р. Про судове рішення , якщо про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

Розгляду підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 15 619 грн. 86 коп. основного боргу, 13 436 грн. 64 коп. пені за прострочення строку виконання зобов'язання за договором, 859 грн. 98 коп. штрафу за порушення строку оплати, 991 грн. 79 коп. втрат від інфляції, 913 грн. 73 коп. відсотків за користування коштами.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує приписами норм ст.ст. 1, 22, 35, 54-55, 57 ГПК України, ст. 224 ГК України.

Представник відповідача у судові засідання, відкриті 05.12.2017 р. та 13.12.2017 р. не з'явився, вимог суду не виконав, письмового відзиву не надав, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Клопотань про розгляд справи без відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 13.12.2017 р. місцем знаходження відповідача у справі є: 69091 м. Запоріжжя, вул. Нижньодніпровська, буд. 4. кв. 164.

Отже, відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 05.12.2017 р. та ухвалу суду про відкладення розгляду справи на 13.12.2017 р. надіслано на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" - неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи - подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. "Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Неявка відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть з'явитися в судове засідання та представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелтрансзапчасть", м. Запоріжжя, згідно статті 28 ГПК України.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Господарським судом встановлено , що 10.04.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелтрансзапчасть" (покупець) укладено договір поставки № 11113-08/2017.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали, а також виконувати шиномонтажні послуги.

Згідно п. 1.2 договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження Товару, загальна кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід'ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару.

Погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в рахунках на оплату або в накладних про відвантажування, що являються невід'ємними складовими даного договору, без складання специфікацій. Покупець, підписуючи документ про відвантаження (накладна, товарно-транспортна накладна), виявляє згоду на прийняття товару відповідно до попередньої домовленості із постачальником та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом, ціною попередній домовленості із постачальником. Уповноважуючи певну особу на прийняття товару від постачальника покупець автоматично уповноважує таку особу підписувати відповідні товарно-супровідні документи на товар (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору товар за домовленістю сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу товару на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у накладній. У разі відстрочення платежу товар має бути сплачений не пізніше останнього дня від термінування включно.

Пунктом 2.4 договору визначено, що ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару.

Згідно п. 2.5 договору поставка товару здійснюється на умовах: 1) ЕХW - склад постачальника. Товар переходить у власність покупця з моменту його передачі покупцю на складі постачальника; 2) FСА - франко-перевізник. Товар переходить у власність покупця з моменту передачі товару постачальником перевізнику. Оплата послуг перевізника здійснюється постачальником за рахунок покупця.

Відповідно до п. 3.1 договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. При здійсненні оплати покупець зобов'язаний вказати наступні реквізити: номер та дату підписання договору, за яким відбувалася поставка товару, з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру.

Відповідно до п. 4.2 договору покупець зобов'язаний прийняти товар та здійснити відповідні розрахунки згідно з п.п. 2, 3 даного договору.

Згідно з п. 5.3 договору на підставі ст. 625 ЦК України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 (дванадцять) відсотків річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 8.2 договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2017 року.

На виконання умов договору позивачем, у період з 28.07.2017 р. по 17 серпня 2017 р., за видатковими накладними № 510000777299 від 28.07.2017 р., № 510000783151 від 03.08.2017 р., № 510000785858 від 05.08.2017 р. та № 510000800320 від 17.08.2017 р. був відвантажений відповідачу товар на загальну суму 31 993 грн. 50 коп.. (по накладній № 510000777299 - 15 619 грн. 86 коп.; по накладній № 510000783151 - 7 044 грн. 24 коп.; по накладній № 510000785858 - 2 568 грн. 54 коп.; по накладній № 510000800320 - 6 760 грн. 86 коп.).

Останній строк сплати за відвантажений товар був визначений до 22.08.2017 р., що підтверджується змістом видаткової накладної № 510000800320 від 17.08.2017 р.

08.12.2017 р. відповідач частково сплатив сум основного боргу у розмірі 13 805 грн. 10 коп. та 17.11.2017 р. - 2 568 грн. 54 коп. основного боргу.

Таким чином, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по договору поставки № 11113-08/2017 від 10.04.2017 р. в розмірі 15 619 грн. 86 коп.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підсумовуючи вищевикладене, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором, відповідач отримав поставлений товар, що документально підтверджено.

Відповідач свої зобов'язання за договором в частині оплати не виконав, в результаті чого сума боргу за поставлений товар відповідача перед позивачем склала 15 619 грн. 86 коп.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелтрансзапчасть", м. Запоріжжя 15 619 грн. 86 коп. суми основного боргу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 991 грн. 79 коп. втрат від інфляції, 913 грн. 73 коп. відсотків за користування коштами.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України , - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України ) (п. 6.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р.).

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Позивач вважає, що розмір процентів за користування коштами встановлено ст. 1048 ЦК України і їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Дана стаття знаходяться у главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Дану норму для визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами позивач застосовує як аналогію до відносин сторін.

Постановою Верховного Суду України від 02.07.2013 р. оприлюднено правовий висновок про те, що аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

У господарського суду відсутні підстави для стягнення з відповідача 913 грн. 73 коп. процентів за користування коштами, нарахованих на підставі ст.ст. 536, 694, 1048 ЦК України, виходячи з того, що умовами укладеного між сторонами договору поставки № 11113-08/2017 від 10.04.2017 р. розмір процентів за користування покупцем чужими грошовими коштами не встановлено, договори поставки та договори позики та кредиту є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору поставки положень про договір позики та кредиту (зокрема, ст.ст. 694, 1048 ЦК України) є безпідставним.

Правовідносини сторін у даній справі є господарськими та такими, що виникли на підставі договору поставки.

Як встановлено під час розгляду даної справи, предметом розгляду даного спору є стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору поставки № 11113-08/2017 від 10.04.2017 р., відповідач не сплатив у встановлений договором строк вартість відвантаженого позивачем товару.

До правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, на підставі договору поставки № 11113-08/2017 від 10.04.2017 р. повинні бути застосовані положення ст. 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем не заявлено до стягнення трьох процентів річних, передбачених ст. 625 ЦК України.

За таких обставин правомірність нарахування позивачем процентів за користування коштами визнана судом недоведеною та безпідставною, а тому позов в частині стягнення з відповідача 913 грн. 73 коп. задоволенню не підлягає.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи викладене, судом перевірено розрахунки позивача із урахуванням роз'яснень Пленуму, приписів законодавства та за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "ЛІГА ЗАКОН" та за допомогою способу, встановленого позивачем.

Перевіривши розрахунок втрат від інфляції, суд вважає, що вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню у повному обсязі, в межах заявлених позовних вимог.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 13 436 грн. 64 коп. пені за прострочення строку виконання зобов'язання за договором та 859 грн. 98 коп. штрафу за порушення строку оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2 договору передбачено, в разі прострочення платежу більше 3-х календарних днів, покупець сплачує пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 5.3 договору сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу у урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 відсотків річних від простроченої суми.

Як вбачається, розрахунок пені та штрафу позивачем виконано на суму заборгованості в розмірі 31 993 грн. 50 коп., яка виникла за період з 22.08.2017 р. по 13.11.2017 р.

Судом перевірено розрахунок пені та штрафу за порушення строку оплати, відповідно до положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, з урахуванням роз'яснень Пленуму, приписів законодавства, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "ЛІГА ЗАКОН" та за допомогою способу, встановленого позивачем, суд вважає, що вимоги про їх стягнення (13 436 грн. 64 коп. пені та 856 грн. 98 коп. штрафу) підлягають задоволенню у повному обсязі, в межах заявлених позовних вимог.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі поти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд дійшов висновку, що позивачем доведений факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за договором.

Відповідач доказів оплати заборгованості в повному обсязі суду, станом на день розгляду справи не надав, заявлених до нього вимог не спростував

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелтрансзапчасть", м. Запоріжжя задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелтрансзапчасть" (69091 м. Запоріжжя, вул. Нижньодніпровська, буд. 4. кв. 164, ідентифікаційний код юридичної особи 41098241) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" (02222 м. Київ, вул. Закревського, 16, ідентифікаційний код юридичної особи 37141112) 15 619 (п'ятнадцять тисяч шістсот дев'ятнадцять) грн. 86 коп. основного боргу, 13 436 (тринадцять тисяч чотириста тридцять шість) грн. 64 коп. пені за прострочення строку виконання зобов'язання за договором, 859 (вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 98 коп. штрафу за порушення строку оплати, 991 (дев'ятсот дев'яносто одна) грн. 79 коп. втрат від інфляції, 1 026 (одна тисяча двадцять шість) грн. 09 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано 18.12.2017 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.С. Дроздова