Рішення

від 11.12.2017 по справі 914/2064/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2017р. Справа № 914/2064/17

За позовом: Першого заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави, м. Перемишляни Львівської області,

до відповідача 1: Стрілківської сільської ради, с. Стрілки Перемишлянського району Львівської області,

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю Луги-2 , с. Волощина Перемишлянського району Львівської області,

про: визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельні ділянки.

Суддя М. Синчук

при секретарі Х. Карась

За участю представників:

прокуратури: Куцик В.Б. - прокурор,

відповідача1: не з'явився,

відповідача 2: Бойчук Т.В. - довіреність від 26.10.2017 р. б\н.

Прокурору та представнику відповідача 2 роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позовну заяву Першого заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави до відповідача 1: Стрілківської сільської ради та відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю Луги-2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельні ділянки.

Ухвалою суду від 12.10.2017 р. порушено провадження у справі, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 30.10.2017 р. Ухвалою суду від 30.10.2017 р. розгляд справи відкладено на 20.11.2017 р.

В судове засідання 20.11.2017 р. прокурор з'явився, надав усні пояснення у справі. На виконання вимог ухвали суду від 12.10.2017 р., через канцелярію суду, подав довідку про відсутність тотожного спору між тими ж сторонами, з того ж предмету і тих ж підстав.

В судове засідання 20.11.2017 р. представник відповідача 1 не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом. Причини неявки - не повідомив. Вимоги ухвали суду від 12.10.2017 р. виконав частково.

В судове засідання 20.11.2017 р. представник відповідача 2 з'явився, надав додаткові пояснення до заперечення на позовну заяву, в позові просить відмовити повністю.

В судовому засіданні розгляд справи відкладено на 11.12.2017 р.

В судове засідання 11.12.2017 р. прокурор з'явився, надав усні пояснення у справі, позовні вимоги підтримав.

В судове засідання 11.12.2017 р. представник відповідача 1 не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом, причин неприбуття в судове засідання не повідомив.

В судове засідання 11.12.2017 р. представник відповідача 2 з'явився, надав усні пояснення по справі, щодо заявлених позовних вимог заперечив в повному обсязі з підстав наведених у запереченнях на позовну заяву.

В підпункті 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК .

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України , ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи господарський суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши прокурора, представника відповідача 2, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

IV-ю сесією VII скликання Стрілківської сільської ради прийнято рішення від 03.06.2016 р. №135 "Про управління спадщиною", яким вирішино:

1. З метою охорони та збереження майна, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, що залишилося після смерті громадян-земельні ділянки загальною площею 192,9303 га, з них рілля - 186,8702 га, кормові - 6,0601 га, які знаходяться на території Стрілківської сільської ради з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва передати управління спадщиною Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛУГИ-2".

2. ТзОВ ''ЛУГИ-2 укласти договір на управління спадщиною і розмір оплати становить 4 (чотири) відсотка від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що становить 4712944,80 грн. Оплата здійснюється рівними частинами, щомісячно в сумі 15709,82 грн.

3. Контроль за виконанням рішення покласти на сільського голову.

01.07.2016 р., на підставі вказаного вище рішення між Стрілківською сільською радою (установник) та ТзОВ Луги-2 (управитель) було укладено договір на управління спадщиною. Згідно предмету договору установник управління передає, а управитель приймає в управління майно померлих осіб, яке потребує окремого утримання, догляду, а саме: земельні ділянки, які знаходяться на території Стрілківської сільської ради Перемишлянського району Львівської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею визначеною додатком №1до цього договору.

Згідно додатку №2 до Договору на управління спадщиною від 01.07.2016 р., розділ 5 Договору доповнено п.5.2 у наступній редакції:

5.2 Управитель сплачує на рахунок Установника управління оплату. Розмір річної оплати становить 4 (чотири) відсотки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що становить 4712944,8 грн. Оплата здійснюється рівними частинами, щомісячно в сумі 15 709,82 грн/міс. Невід'ємною частиною оспорюваного договору є акт прийому-передачі майна, згідно якого 01.07.2016 р. Управитель в особі директора ТОВ Луги-2 Рущишин В.М. прийняв від Установника управління в особі Стрілківського сільського голови Влаха В.С. майно (земельну ділянку), згідно додатку №1 до Договору.

Прокурор звернувся з позовом про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельні ділянки, оскільки при прийнятті рішення №135 від 03.06.2016 р. Стрілківська сільська рада вийшла за межі наданих їй повноважень при розпорядженні (фактичній передачі в оренду) земельними ділянками померлих громадян. З огляду на те, що Договір на управління спадщиною укладений на виконання рішення Стрілківської сільської ради №135, є незаконним, відповідно, такий суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним. Крім того, прокурор просить суд зобов'язати відповідача 2 повернути земельні ділянки площею 192,9303 га.

При винесенні рішення суд виходив з наступного. Відповідно до вимог ст. 2. 29 ГПК України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту.

Частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 р. визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Водночас, слід зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. передбачено, що із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям і лише прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави полягають у необхідності здійснення загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Відповідно до вимог ст. 13-14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу, а земля перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного2, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Виходячи із наведених норм законодавства, державним (суспільним, публічним) інтересом для звернення прокурора до суду із даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання передачі земельних ділянок у користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Інтерес держави у даному випадку полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права Українського народу.

Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі Трегубенко проти України суд категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес . Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на статті 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те. що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже правовідносини, пов'язані з використанням земель, якими розпоряджаються органи місцевого самоврядування, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення чи дій органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка чи право на неї передано іншій особі в порушення встановленого вимогами чинного законодавства порядку, такому інтересу не відповідає.

За таких обставин, позов першого заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння та користування майном.

Стрілківською сільською радою, всупереч вимогам чинного законодавства, прийнято рішення про фактичну передачу в оренду невитребуваних паїв без проведення процедури визнання спадщини відумерлою в порядку, передбаченому ст.1277 Цивільного Кодексу України. Так, відповідно до вказаної статті, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється (органом місцевого самоврядування) до визнання її відумерлою. Таким чином, у даному випадку, Законом саме на Стрілківську сільську раду покладено обов'язок охорони (збереження) земельних ділянок померлих громадян.

Виходячи з вимог ст. 1 Закону України Про прокуратуру , прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до п.5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування, якою є оскаржуване у даному випадку рішення сесії, є актом одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Чинним законодавством України не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Таким чином, у даних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а неправомірне рішення Стрілківської сільської ради щодо розпорядження землями померлих громадян порушує норми діючого земельного законодавства.

У зв'язку з тим, що відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, Золочівська місцева прокуратура звернулася до суду за захистом державних інтересів і набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України Про прокуратуру право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступник.

У відповідності до вимог Закону України Про прокуратуру , з 15 грудня 2015 року утворено Золочівську місцеву прокуратуру Львівської області, територіальна юрисдикція якої поширюється на Золочівський, Миколаївський, Перемишлянський райони та м. Новий Розділ Львівської області.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України та ч.З3 ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України Про місцеве самоврядування в Україні .

Відповідно до статті 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України земля основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п.п. а, б ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідний орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Таким чином, законодавством передбачено, що прийняттю рішення про надання земельної ділянки у користування передує надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України та частиною 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Статтею 1285. Цивільного Кодексу України передбачено таке поняття як "управління спадщиною , при цьому законодавець зазначає що:

1. Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

2. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

3. Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.

Таким чином, коли проводяться дії щодо охорони спадкового майна і нотаріус (орган місцевого самоврядування) визнає, що у складі майна є таке, що потребує управління, тобто приватні підприємства, рахунки, житлові будинки та інше, нотаріус у відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладає договір на управління спадщиною з іншою особою. Це може бути хто-небудь із родичів спадкодавця, робітників підприємства, що належать спадкодавцю або коли майно у подальшому перейде до держави - відповідальну особу органів місцевого самоврядування.

Договір, який укладається з такою особою, має містити у собі умови, що дають право цій особі на управління майном або грошовими заощадженнями спадкодавця, які пов'язані тільки з утриманням спадкового майна (тобто, виплата заробітної плати робітникам підприємства, оплата податків або комунальних платежів та інше), але не повинні містити в своїх діях ніяких дій, які б зашкодили інтересам спадкоємців або наносили їм збитки.

У договорі, який укладають між собою нотаріус та особа, що призначена управляти спадковим майном, вказуються умови щодо охорони майна, дата договору, місце складання договору, місце знаходження спадкового майна, що охороняється, розмір винагороди, що отримує особа, що управляє спадщиною, а також дії, які ця особа зобов'язана виконувати для збереження спадщини. Крім того нотаріус направляє листи органам та підприємствам, яких це стосується про те, що його призначено керуючим спадщиною, який для прийняття спадщини буде вчиняти усі дії щодо її збереження.

Стрілківською сільською радою при укладенні вказаного договору не дотримано зазначених вимог.

Охоронець майна не може використовувати майно для отримання прибутку на свою користь, не може зловживати своїми обов'язками. По закінченні строку щодо охорони майна охоронець або особа, що управляє майном, представляє спадкоємцям звіт про свою діяльність про управління майном.

Особа, що управляє майном, має право на плату за виконання своїх обов'язків. Ця сума обумовлюється вже в договорі, який укладається між нотаріусом та особою, що управляє спадщиною. Право витребування цієї сплати виникає у особи, що управляє спадщиною, при прийнятті спадкоємцями спадщини, та розподіляється між ними пропорційно долі успадкованого майна, що перейде до них. Якщо спадкоємці відмовляються сплатити гроші за виконання обов'язків по управлінню спадщиною, така особа може звернутися до суду з позовом до спадкоємців. Коли особа, що була призначена управляти спадщиною своїми діями, заподіяла шкоду або використовувала своє призначення в корисних цілях, нотаріус, якщо це стало йому відомо, має право звернутися до відповідальних органів з заявою про розслідування діяльності такої особи, а спадкоємці можуть звернутися до відповідальних органів та суду з позовом до особи, що управляла спадщиною, про погашення понесених збитків.

Згідно ч. 1 ст. 1285 ЦК України, установником управління у договорі управління спадщиною можуть виступати: спадкоємці; виконавець заповіту; нотаріус: відповідний орган місцевого самоврядування (в населених пунктах, де немає нотаріусів).

При цьому, орган місцевого самоврядування при вчиненні дій, спрямованих на охорону спадкового майна повинен керуватися тими ж положеннями, що й нотаріус, а саме Порядком вчинення нотаріальних дій, який затверджено наказом Міністра юстиції України №296/5 від 22.02.2012.

Главою 9 вказаного Порядку Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна вказано, що охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Проте, в оскаржуваному договорі не враховано вказані вимоги щодо строків охорони спадкового майна, що підтверджується інформацією відділу державної реєстрації актів цивільного стану Перемишлянського районного управління юстиції про дату смерті окремих спадкодавців (із списку осіб, наведених у Додатку №1 до договору на управління спадщиною).

При цьому, п.2.2 Глави 9 цього Порядку передбачено перелік підготовчих дій нотаріуса перед вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, а саме: визначає місце відкриття спадщини, наявність спадкового майна, його склад та місцезнаходження; перевіряє наявність спадкової справи за даними Спадкового реєстру. Якщо спадкова справа не заведена, нотаріус реєструє заяву про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна також і в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ, заводить спадкову справу і реєструє її у Спадковому реєстрі; з'ясовує, чи були вжиті попередні заходи щодо збереження спадкового майна; повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме, зокрема, шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі; про проведення опису майна спадкодавця нотаріус повідомляє житлово-експлуатаційні органи, а в разі необхідності - органи внутрішніх справ та інших заінтересованих осіб (кредитора); якщо є підстави вважати, що спадщина може бути визнана відумерлою, нотаріус повинен повідомити відповідний орган місцевого самоврядування; вживає заходів для залучення до участі в проведенні опису майна за участю свідків.

Як вбачається із матеріалів справи, Стрілківською сільською радою при прийнятті оскаржуваного рішення та укладенні договору оренди не виконано передумов, передбачених п.2.2 Глави 9 Порядку.

Згідно п. 2.3 Глави 9 Порядку встановлено, що вжиття заходів щодо охорони спадкового майна здійснюється нотаріусом після отримання документів, що підтверджують факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, але не пізніше наступного дня з дати надходження таких документів.

Згідно п. 9.1 Глави 9 Порядку вказано, що якщо під час вжиття заходів щодо охорони спадкового майна з'ясується, що у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних та юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту на підставі заяви заінтересованої особи укладає договір на управління спадщиною з цією особою.

Відповідно до п.9.3 та п. 9.4 Глави 9 Порядку передбачено, що інформація про укладення договору на управління спадщиною заноситься до Книги обліку договорів на управління спадщиною. При укладанні зазначеного договору нотаріус зобов'язаний пересвідчитись у тому, що це майно було власністю спадкодавця на момент відкриття спадщини, про що зазначається в тексті договору з посиланням на реквізити відповідного документа.

Як підтверджується матеріалами справи, в оскаржуваному Договорі відсутнє будь-яке посилання на документи про право власності на спадкове майно (земельні паї) та відомості про відкриття спадщини.

Таким чином, Договір управління спадковим майном, який укладається виконавцем заповіту, нотаріусом або органом місцевого самоврядування як установником управління - це договір на користь третьої особи (вигодонабувача). Такою особою виступатиме спадкоємець, оскільки має при спадкуванні найбільший майновий інтерес, і в разі неналежного виконання управителем своїх обов'язків постраждають саме інтереси спадкоємця. Крім того, прибутки, отримані внаслідок управління майном, мають входити до складу спадщини і, відповідно, підлягають розподілу між спадкоємцями пропорційно до їх частки у спадщині.

Вказане свідчить про те, що при прийнятті рішення №135 від 03.06.2016 р. Стрілківська сільська рада вийшла за межі наданих їй повноважень при розпорядженні (фактичній передачі в оренду) земельними ділянками померлих громадян.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Частинами 1-3, 5-6 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; такий має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналогічна правова позиція визначена Вищим господарським судом України (постанови від 28.05.2014 у справі № 910/11729/13 та від 17.02.2016 у справі № 910/13743/15).

Вищенаведене свідчить про наявність достатніх, визначених ст. 19 Конституції України, ч.1 ст.21 ЦК України, ч.10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні в підстав для визнання судом незаконним та скасування виданого органом місцевого самоврядування правового акту індивідуальної дії внаслідок його невідповідності актам цивільного законодавства і порушення цивільних прав та інтересів держави.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю.

Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними ст. 16, 21, 393 ЦК України та ст.152 ЗК України.

Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів, серед них: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральна засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 -3, 5-6 ст.203 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з абз. 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями), суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 4-3 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України Про судовий збір , суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним та скасувати рішення IV сесії VII скликання Стрілківської сільської ради від 03.06.2016 р. №525 Про управління спадщиною .

3. Визнати недійсним договір на управління спадщиною від 01.07.2016 р., укладений між Стрілківською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Луги-2 з додатками до нього.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Луги-2 (81228, Львівська обл. Перемишлянський район, с. Волощина, ідентифікаційний код 30568554) повернути земельні ділянки площею 192,9303 га які знаходяться на території Стрілківської сільської ради.

Стягувач: Прокуратура Львівської області ( 79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19; ідентифікаційний код 02910031 ).

5. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Луги-2 (81228, Львівська обл. Перемишлянський район, с. Волощина, ідентифікаційний код 30568554) на рахунок № 35211093000774 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - прокуратура Львівської області, код ЗКПОУ 02910031, сплачений судовий збір в сумі 2400,00 грн.

6. Стягнути з відповідача - Стрілківської сільської ради (81220, Львівська обл., Перемишлянський район, с. Стрілки, ідентифікаційний код 04369506) на рахунок № 35211093000774 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - прокуратура Львівської області, код ЗКПОУ 02910031, сплачений судовий збір в сумі 2400,00 грн.

7. Накази видати відповідно до вимог ст. 116 ГПК України.

8. Повернути з державного бюджету на рахунок № 35211093000774 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - прокуратура Львівської області, код ЗКПОУ 02910031 зайво сплачений судовий збір в сумі 67 494,17 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.12.2017 р.

Суддя Синчук М.М.