Рішення

від 12.12.2017 по справі 915/1173/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року Справа № 915/1173/17

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Долгової А.О.,

представника позивача: Деміди В.В. - дов. б/н від 07.11.2017,

представників відповідача: Царюка В.В. - дов.№2291 від 18.10.2017,

Чуб Т.В. - дов.№2603 від 20.12.2016,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "ВЕКТОР КАПІТАЛ" (01133, м.Київ, провулок Лабораторний, буд.1, оф.557),

до відповідача : Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод"

(54017, м.Миколаїв, вул.1 Слобідська, буд.120),

про : стягнення заборгованості в сумі 1264000,00 грн. - основного боргу за Договором поставки №202 від 01.09.2016, 88148,08 грн. - пені, 42802,84 грн. - 3% річних та 233460,80 грн. збитків від інфляції, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "ВЕКТОР КАПІТАЛ" звернулось до суду з позовними вимогами про стягнення з Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" за Договором поставки №202 від 01.09.2016 - 1264000,00 грн. основного боргу, 88148,08 грн. пені, 42802,84 грн. - 3% річних та 233460,80 грн. збитків від інфляції.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що на виконання умов Договору поставки №202 від 01.09.2016 ним було поставлено відповідно до Специфікацій №№1-6 до договору, згідно видаткових накладних, рахунків-фактур в період з 08.09.2016 по 13.02.2017 відповідачу за місцем його розташування підвіски, катера, редуктора колісні, мости та інші запасні частини (товар) для ремонту бронетанкової техніки загальною вартістю 5324745,20 грн. Відповідачем була здійснена оплата поставленого позивачем товару тільки за Специфікаціями №№1, 3, 4, 5 та 6 на загальну суму 4060745,20 грн. Товар, що поставлений за Специфікацією №2 від 08.09.2016 на загальну суму 1264000,00 грн. згідно видаткової накладної №РН-0000067 від 15.09.2016 та рахунку-фактури №СФ-0000014 від 15.09.2016 до теперішнього часу відповідачем не оплачений. Даний товар прийнято представником відповідача згідно довіреності №1358 від 02.09.2016. В подальшому будь-яких вимог з приводу якості та кількості поставленого товару відповідач, в контексті п.2.7 Договору, позивачу не пред'являв. Відповідно до п.3 Специфікації №2 сторони договору передбачили, що покупець сплачує 100% вартості цієї специфікації протягом 5 (п'яти днів) банківських днів з моменту підписання видаткової накладної. Відповідно до п.4 Специфікації №2, то вона набирає чинності з моменту її підписання і вона є невід'ємною частиною договору. Позивач зазначає, що видаткова накладна №РН-0000067 підписана 15.09.2016, відповідач повинен був здійснити оплату поставленого товару згідно Специфікації №2 в строк до 21.09.2016. Отже, з 22.09.2016 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання. 02.12.2016 позивач направив відповідачу лист №54 від 02.12.2016 про сплату заборгованості, яку останній, згідно зворотного поштового повідомлення, отримав 06.12.2016. Проте відповідач наведені у листі попередження та претензію залишив без відповіді та задоволення. Станом на день подання позовної заяви сума боргу у розмірі 1264000,00 грн. відповідачем не оплачена. Наявність вказаного боргу також підтверджується відомостями з Акту взаємної звірки. У зв'язку з неналежним виконанням умов Договору поставки №202 від 01.09.2016, позивачем нараховані також пеня, 3% річних та збитки від інфляції.

12.12.2016 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву №2755 від 12.12.2017, в якому він визнає заборгованість перед позивачем за Договором поставки №202 від 01.09.2016 у сумі 1264000,00 грн. та надав суду свій контррозрахунок стосовно нарахованих позивачем пені та збитків від інфляції. Крім того, звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача. В обґрунтування клопотання зазначає про наступне. Посилаючись на ст.83 ГПК України, ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України вказує, що в позовній заяві не наведено жодних доказів про наявність та розмір збитків позивача, заподіяних несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання відповідачем за договором. Можливе стягнення з ДП МБТЗ штрафних санкцій призведе до тяжких фінансових наслідків. Майновий стан підприємства є незадовільним, що відображається у виписці по рахунку. Така фінансова ситуація склалася виходячи з ряду причин. По-перше, 19.03.2015 правлінням Національного Банку України було винесено постанову №190 Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії неплатоспроможних . У зв'язку з цим в банку введено тимчасову адміністрацію, а всі кошти, що перебували на рахунках ДП Миколаївський бронетанковий завод , а саме 26000000,00 грн. - заблоковано та з 19.07.2015 банк перебуває в стадії ліквідації. Таким чином, підприємство втратило значні кошти, що негативно вплинуло на матеріальний стан заводу в цілому, та призвело до порушення зобов'язань за договорами державного замовлення і як наслідок стягнення штрафних санкцій у значних розмірах залишившись без фінансових ресурсів, взагалі, підприємство було змушено докладати додаткових зусиль для вишукування виконання попередніх замовлень, які були профінансовані через ПАТ Банк Київська Русь .

По-друге, на теперішній час, виконуючи різні судові рішення, підприємство щомісячно повинно сплачувати грошові кошти у сумі 600148,68 грн. на користь юридичних осіб за судовими рішеннями №915/861/14; №915/919/15; №910/12504/15, №915/270/15, №915/330/15, відшкодовувати судовий збір на користь держави, сплачувати виконавчий збір та виконавчі витрати. До того ж, ДП Миколаївський бронетанковий завод є підприємством військово-оборонного комплексу i забезпечує броньованою колісною технікою військові частини i з'єднання Збройних Сил України. Наразі підприємством виконується державне оборонне замовлення на 2017-2018 роки в рамках програми пов'язаної з підвищенням обороноздатності і безпеки держави затвердженої Кабінетом Міністрів України, що фінансується за кредитні кошти під державні гарантії. Фінансування даного замовлення відбувається за принципом цільового використання коштів, що передбачає витрачання коштів лише на виконання цього замовлення. Тобто, на даний час підприємство не має у своєму розпорядженні обігових коштів для відшкодування штрафних санкцій. Відповідач зазначає, що позивачем не були понесені жодні збитки, пов'язані з неналежним виконанням ДП МБТЗ умов за договором та просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 95%.

Під час розгляду справи, представники сторін підтримали доводи, викладені у позові та запереченнях на позов.

У судовому засіданні 12.12.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При прийнятті рішення судом взято до уваги наступне.

01.09.2016 між сторонами укладений Договір поставки №202 (надалі - Договір №202), відповідно до умов якого постачальник (позивач у справі) зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених даним договором, поставити покупцю (відповідач у справі) товар (запасні частини), (далі - товар), зазначений в специфікаціях, що є додатками до цього договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар в порядку та у строки, передбачені даним договором (а.с.12-15).

Відповідно до п.3.2. Договору №202 постачальник зобов'язується поставити товар на умовах поставки DDP, місце поставки: м.Миколаїв, вул.1-ша Слобідська, 120, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів INCOTERMS у редакції 2010.

Згідно п.3.3. Договору №202 товар поставляється в строки, що зазначені у відповідних специфікаціях.

У відповідності до п.4.1. Договору №202, поставка товару здійснюється за цінами, які визначені у специфікаціях і включають всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов'язані з поставкою товару.

Відповідно до п.5.1. Договору №202 оплата покупцем товару здійснюється за відповідним рахунком постачальника в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 10.1. Договору №202 сторони встановили, що даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2016. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.

В подальшому між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 від 12.12.2016 до Договору поставки №202 від 01.09.2016, якою було внесено зміни в п.10.1., а саме: було продовжено строк дії Договору до 31.12.2017 (а.с.16).

Згідно п.11.2. Договору №202 сторонами узгоджено, що усе листування, пересилання документів, повідомлень, заяв і претензій, пов'язаних з виконанням даного договору, або що випливають з нього, повинні направлятися сторонами безпосередньо на адреси, зазначені в даному договорі, у відповідності зі строками й порядком, установленими чинним законодавством і даним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №202 та на підставі Специфікацій №№1-6 (а.с.17, 28-36) позивачем у період з 08.09.2016 по 13.02.2017 було поставлено відповідачу за місцем його розташування запасні частині (товар) для ремонту бронетанкової техніки загальною вартістю 5324745,20 грн.

В свою чергу відповідачем було здійснено часткове перерахування коштів за поставлений товар позивачем у розмірі 4060745,20 грн. за Специфікаціями №№1, 3, 4, 5, 6, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с.26-27).

Однак, свої зобов'язання за Договором №202 в частині оплати решти грошових коштів за поставлений йому товар за Специфікацією №2 від 08.09.2016 на загальну суму 1264000,00 грн., відповідач належним чином не здійснив. Факт отримання товару за вищевказаною специфікацією підтверджується видатковою накладною №РН-0000067 від 15.09.2016 та рахунком-фактури №СФ-0000014 від 15.09.2016 (а.с.18, 19).

Товар отримано представником відповідача Добродушною Лідією Михайлівною на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "ВЕКТОР КАПІТАЛ" №1358 від 02.09.2016 (а.с.20).

Згідно п.3 Специфікації №2 сторони Договору №202 узгодили умови оплати: покупець сплачує 100% вартості цієї специфікації протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання видаткової накладної.

Відповідно до п.4 Специфікації №2 вона набирає чинності з моменту її підписання та є невід'ємною частиною договору поставки.

Позивач в позовній заяві вказує, що видаткова накладна №РН-0000067 підписана 15.09.2016, відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений йому товар згідно Специфікації №2 в строк до 21.09.2016 та вважає, з 22.09.2016 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

02.12.2016 позивачем направлено на адресу відповідача лист про невиконання умов договору №54 про оплату заборгованості за поставлений товар згідно Специфікації №2 від 08.09.2016. Вказаний лист відповідач отримав - 06.12.2016 про що свідчить відмітка про отримання на поштовому повідомленні про вручення (а.с.24, 25).

Проте відповідач наведені вимоги у листі позивача залишив без відповіді та виконання.

В подальшому 13.09.2017 позивач направив на адресу відповідача претензію №13/09 (а.с.42), в якій вимагав від відповідача протягом 7 (семи) днів сплатити вартість отриманого товару, згідно Договору поставки №202 від 01.09.2016, що становить 1264000,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

Зазначена претензія позивача була залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення до суду.

Відповідачем вказані обставини не заперечені та не спростовані.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На день розгляду справи відповідач не надав суду доказів погашення залишку боргу за поставлений йому товар у сумі 1264000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу по оплаті за поставлений товар в сумі 1264000,00 грн. обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми, позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у сумі 233460,80 грн. за період з вересня 2016 року по вересень 2017 року.

В свою чергу відповідач надав контррозрахунок щодо стягнення з нього збитків від інфляції у сумі 207043,20 грн., з яким позивач у судовому засіданні не погодився.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок збитків від інфляції, суд дійшов наступних висновків.

Згідно абз.2 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат , а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Отже при стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то інфляційні при визначенні заборгованості не нараховуються.

Крім того, відповідно до "Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" викладених у листі №62-97р. від 03.04.1997, сума, яку внесено з 1-го до 15-го дня включно відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця. Якщо суму внесено з 16-го до 31-го дня включно місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку позивача, збитки від інфляції за Специфікацією №2 від 08.09.2016 ним нараховані за період з 22.09.2016 по 07.11.2017, з вересня 2016 року по вересень 2017 року, тобто з місяця, в якому відповідач мав здійснити оплату (до 22.09.2016 включно).

Оскільки по Специфікації №2 від 08.09.2016 зобов'язання з оплати є порушеним з 23.09.2016, суд вважає, що правомірним є нарахування збитків від інфляції з жовтня 2016 року по вересень 2017 року. Сума боргу на початок періоду складала 1264000,00 грн.; індекс інфляції за період з жовтня 2016 року по вересень 2017 року склав 116,38045944%, таким чином, збитки від інфляції за вказаний період становлять 207049,00 грн. (1264000,00 х 116,38045944% - 1264000,00).

В частині стягнення збитків від інфляції у сумі 26411,80 грн. слід відмовити.

На підставі ч.2 ст.625 ЦК України, позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 42802,84 грн. за період з 22.09.2016 по 07.11.2017.

Відповідач стосовно виконаного позивачем розрахунку 3% річних заперечень не надав.

Оскільки, при перевірці розрахунку 3% судом встановлено, що прострочення зобов'язання відповідачем починається з 23.09.2017, а не з 22.09.2016, як визначено позивачем, а також приймаючи до уваги кількість днів у 2016 році (366 дн.) та 2017 році (365 дн.), судом було уточнено розрахунок 3% річних наданий позивачем, а саме:

- за період з 23.09.2016 по 07.11.2017 (411 дн.), виходячи із суми боргу 1264000,00 грн. розмір 3% річних становить 42670,57 грн.:

- 1264000,00 грн. х 3% х 100 дн. / 366 дн. = 10360,65 грн.;

- 1264000,00 грн. х 3% х 311 дн. / 365 дн. = 32309,92 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, що стягненню підлягають 3% річних у загальній сумі 42670,57 грн.

В частині стягнення 3% річних у сумі 132,27 грн. слід відмовити.

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України, встановлено, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, у відповідності до п.п.7.2., 7.5. Договору №202 у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати товару, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості. Сплата неустойки (штрафу, пені), відсотків за користування коштами, а також відшкодування збитків не звільняє сторону від необхідності виконання зобов'язань за договором.

На підставі п.7.2. Договору №202, з урахуванням приписів ч.6 ст.232 ГК України, позивач нарахував відповідачу пеню за несвоєчасну оплату заборгованості поставлений йому товар у 88148,08 грн. за період з 21.10.2016 по 21.04.2017.

В свою чергу відповідач надав контррозрахунок щодо стягнення з нього пені у сумі 79233,75 грн., та вважає, що при подані до суду позовної заяви в частині, що стосується вимоги про стягнення пені за порушення грошового зобов'язання пропущено позовну давність.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог, зокрема щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

У відповідності до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

З розрахунку пені вбачається, що позивач здійснив нарахування за період з 21.10.2016 по 21.04.2017 включно, проте звернувся до суду з позовною заявою 08.11.2017. Отже, нарахування пені за період з 21.10.2016 по 07.11.2016 здійснено поза за межами позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає що необхідно нараховувати пеню за період з 08.11.2016 по 21.04.2017 у зв'язку з чим судом уточнено нарахування пені, а саме:

- період нарахування з 08.11.2016 по 31.12.2016 (54 дн.), ставка НБУ - 14 %: 1264000,00 грн. х 14% х 54 дн. /366дн.= 26108,85 грн.;

- період нарахування з 01.01.2017 по 13.04.2017 (103дн.), ставка НБУ - 14 %: 1264000,00 грн. х 14% х 103 дн. /365дн.= 49936,66 грн.;

- період нарахування з 14.04.2017 по 21.04.2017 (8дн.), ставка НБУ - 13 %: 1264000,00 грн. х 13 % х 8 дн. /365дн.= 3601,53 грн.

Таким чином, загальний розмір пені за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором №202 від 01.09.2016, який підлягає стягненню з відповідача, становить 79647,04 грн. (26108,85+49936,66 + 3601,53).

В частині стягнення пені у сумі 8501,04 грн. слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково.

Під час розгляду справи відповідачем заявлено клопотання, в якому просить зменшити розмір стягуваної пені, посилаючись на відсутність його вини в несвоєчасному виконанні зобов'язань перед позивачем та зазначає, що порушення договірних зобов'язань сталося внаслідок незадовільного майнового стану підприємства. Така фінансова ситуація склалася виходячи з ряду причин. По-перше, 19.03.2015 правлінням Національного Банку України було винесено постанову №190 Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії неплатоспроможних . У зв'язку з цим в банку введено тимчасову адміністрацію, а всі кошти, що перебували на рахунках ДП Миколаївський бронетанковий завод , а саме 26000000,00 грн. - заблоковано та з 19.07.2015 банк перебуває в стадії ліквідації. Таким чином, підприємство втратило значні кошти, що негативно вплинуло на матеріальний стан заводу в цілому, та призвело до порушення зобов'язань за договорами державного замовлення і як наслідок стягнення штрафних санкцій у значних розмірах залишившись без фінансових ресурсів, взагалі, підприємство було змушено докладати додаткових зусиль для вишукування коштів для виконання попередніх замовлень, які були профінансовані через ПАТ Банк Київська Русь .

По-друге, на теперішній час, виконуючи різні судові рішення, підприємство щомісячно повинно сплачувати грошові кошти у сумі 600148,68 грн. на користь юридичних осіб за судовими рішеннями №915/861/14; №915/919/15; №910/12504/15, №915/270/15, №915/330/15, відшкодовувати судовий збір на користь держави, сплачувати виконавчий збір та виконавчі витрати. До того ж, ДП Миколаївський бронетанковий завод є підприємством військово-оборонного комплексу i забезпечує броньованою колісною технікою військові частини i з'єднання Збройних Сил України. Наразі підприємством виконується державне оборонне замовлення на 2017-2018 роки в рамках програми пов'язаної з підвищенням обороноздатності і безпеки держави затвердженої Кабінетом Міністрів України, що фінансується за кредитні кошти під державні гарантії. Фінансування даного замовлення відбувається за принципом цільового використання коштів, що передбачає витрачання коштів лише на виконання цього замовлення. Тобто, на даний час підприємство не має у своєму розпорядженні обігових коштів для відшкодування штрафних санкцій.

Відповідач надав суду Баланс (Звіт про фінансовий стан) на 30.09.2017, відповідно до якого, нерозподілений прибуток (непокритий збиток) на початок звітного періоду становить 34053 тис. грн., а на кінець звітного періоду - 51894 тис. грн. та Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2017 року, згідно якого збитки підприємства за звітний період становить 15594 тис. грн., що вказує на те, що фінансовий стан відповідача є несприятливим, кредиторська заборгованість та інші поточні зобов'язання відповідача перевищують дебіторську заборгованість, що свідчить про скрутне фінансове становище підприємства відповідача.

Також відповідачем надано суду в підтвердження незадовільного майнового стану ДП МБТЗ виписку по рахунку б/н від 01.12.2017.

Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до приписів ст.3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

На думку суду, нарахування та стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних у певній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов'язані з порушенням відповідачем умов Договору №202.

Стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі, на думку суду, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, особливо враховуючи ступінь вини відповідача та наявність об'єктивних причин затримки по сплаті заборгованості перед позивачем у зв'язку з тим, що усі кошти, що перебували на рахунках ДП МБТЗ , а саме: 26000000,00 грн. в ПАТ Банк Київська Русь у зв'язку з ліквідацією останнього; не доведення позивачем понесення ним збитків або інших негативних наслідків внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов'язань по договору тощо.

Крім того, застосування такого правового наслідку, як нарахування пені, спрямовано на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не є засобом збагачення.

В той же час, з урахуванням кризової ситуації, яка склалася в країні і призводить до фінансових труднощів усіх підприємств, без виключення, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача збитки від інфляції та 3% річних та зменшити розмір пені на 50% до 39823,52 грн.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, однак, без урахування зменшення судом суми пені в порядку п.3 ч.1 ст.83 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 82 1 , п.3 ч.1 ст.83, ст.ст.84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод", 54017, м.Миколаїв, вул.1 Слобідська, буд.120 (відомості про банківські реквізити відсутні, код ЄДРПОУ 07856371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "ВЕКТОР КАПІТАЛ", 01133, м.Київ, провулок Лабораторний, буд.1, оф.557 (відомості про банківські реквізити відсутні, код ЄДРПОУ 34576108) 1264000,00 грн. основного боргу, 42670,57 грн. - 3% річних, 207049,00 грн. збитків від інфляції, 39823,52 грн. пені та 23900,50 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду, у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Згідно ст.ст.91, 93 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення оформлено у відповідності до ст.85 ГПК України

та підписана суддею 18 грудня 2017 року.

Суддя М.В.Мавродієва