Рішення

від 18.12.2017 по справі 904/9452/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.12.2017 Справа № 904/9452/17

За позовом Державного підприємства "Дослідний завод зварювальних матеріалів Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Метиз", с. Партизанське Дніпровського району Дніпропетровської області

про стягнення 408 833 грн. 47 коп.

Суддя ЗАГИНАЙКО Т.В.

Представники:

від позивача: Соловйов Ю.С. - представник, дов. від 18.01.2017р. № 89;

Трофимов С.О. - представник, дов. від 16.11.2017р. №б/н;

від відповідача: Валіахметов М.М. - керівник, довідка АА №829624 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить стягнути з відповідача 408 833 грн. 47 коп., що складає 357 000 грн. 00 коп. - суми попередньої оплати товару за договором поставки від 28.08.2017р. №09/17, 18 207 грн. 00 коп. - пені, 24 990 грн. 00 коп. - штрафу, 1 496 грн. 47 коп. - 3% річних та 7 140 грн. 00 коп. - збитків від інфляції.

Відповідач відзиву на позов та інших витребуваних господарським судом документів не надав, у судовому засіданні проти суми боргу не заперечував..

Позивач у заяві (вх.№60061/17 від 06.11.2017р.) про вжиття заходів забезпечення позову просить накласти арешт на грошові кошти в межах суми стягнення та можливих судових витрат в розмірі 415 765 грн. 97 коп. або еквівалент вказаної суми у будь-яких інших іноземних валютах, банківських металах, що будуть виявлені державним або приватним виконавцем при виконанні даної ухвали, у тому числі, але не виключно, на грошові кошти на поточному банківському рахунку відповідача в Публічному акціонерному товаристві "Перший український міжнародний банк" та накласти арешт на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Метиз", що буде виявлено державним або приватним виконавцем при виконанні даної ухвали, в тому числі, але не виключно: на транспортні засоби, готову продукцію, продукцію незавершеного виробництва, комплектуючі для виробництва, нерухоме майно.

Вказана заява обґрунтована тим, що: - співмірними із заявленими позовними вимогами буде накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах суми заявлених позовних вимог та можливих судових витрат; - невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; - існує реальна загроза виникнення неможливості виконання рішення суду.

Суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на таке:

- відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов або за своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову; забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду;

- відповідно до статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: - накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; - забороною відповідачеві вчиняти певні дії; - забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; - зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; про забезпечення позову виноситься ухвала;

- за своєю правовою природою забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи;

- відповідно до пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову; з цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову;

- до заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивачем не надано доказів наявності таких обставин;

- отже, у господарського суду відсутні підстави для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Оригінали документів, оглянутих у судовому засіданні, відповідають копіям, залученим до матеріалів справи.

Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу представником позивача заявлено не було.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2017р. між відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром Метиз", як постачальником, та позивачем - Державним підприємством "Дослідний завод зварювальних матеріалів Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України", як покупцем, було укладено договір поставки №09/17 (надалі - Договір поставки), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти і провести оплату товару на умовах та кількості, яка зазначається в специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору поставки під товаром у цьому договорі розуміється дріт СВ08, СВ08А Ш 2.0 мм- 6.0 мм.

Загальна кількість товару, номенклатура, характеристики, одиниці виміру товару, загальна ціна та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у специфікаціях, що являються додатками до цього договору (пункт 1.3 Договору поставки).

Згідно пункту 3.1 Договору поставки ціна на поставлений товар визначається у національний валюті України, згідно з умовами договору або як це передбачено у специфікаціях до цього договору, з врахуванням всіх податків і зборів, та є фіксованою.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було виставлено позивачу рахунок-проформу від 31.08.2017р. №ПМ 31/08-03 на суму 357 000 грн. 00 коп. за товар (а.с. 23).

Позивачем вказаний рахунок було оплачено у повній сумі 357 000 грн. 00 коп., про що свідчать платіжне доручення від 31.08.2017р. №794 (а.с. 24).

Відповідно до пункту 2.2 Договору поставки датою поставки за цим договором вважається дата на товарно-транспортній або видатковій накладній.

Строк поставки товару: на протязі 10-ти календарних днів з моменту оплати 100%

вартості товару згідно письмової заяви від покупця на товар і на підставі підписаної

обома сторонами специфікації (пункт 2.3 Договору поставки).

Як вбачається відповідачу позивачем було спрямовано лист від 31.08.2017р. №23-3/02-274, в якому останній просив згідно умов Договору поставки виготовити дріт діаметром 3.0 мм (кількість 10 т), дріт діаметром 4.0 мм (кількістю 10 т) та відвантажити його у вересні місяці 2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, строк поставки товару є таким, що настав і відповідач повинен був поставити позивачу товар до 10.09.2017р. (включно).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з листом від 09.10.2017р. №23-3/02-308, відповідно до якого просив повернути грошові кошти у розмірі 357 000 грн. 00 коп. - суми попередньої оплати за товар. Про отримання вказаного листа свідчить відмітка відповідача 18.10.2017р. на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (а.с. 29, 30).

На момент розгляду справи доказів поставки товару відповідачем не надано.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, позивач обґрунтовано вимагає від відповідача повернення йому перерахованої суми попередньої оплати у розмірі 357 000 грн. 00 коп.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 8.2 Договору поставки передбачено, що при порушенні строків поставки товару постачальник сплачує на користь покупця пеню в розмірі 1% вартості товару, з якої допущено прострочення поставки за кожний день прострочення; за прострочення поставки товару понад 30-ти днів - пеню у розмірі 7% від вартості не поставленого товару за кожний день прострочення.

Отже, пеня за несвоєчасну поставку згідно розрахунку становить 18 207 грн. 00 коп. (з 11.09.2017р. по 10.10.2017р.).

При цьому, вимога про стягнення з відповідача 24 990 грн. 00 коп. - штрафу, є безпідставною, оскільки умовами Договору поставки не передбачено стягнення штрафу за прострочення строків поставки товару.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 1 496 грн. 47 коп. - 3% річних та 7 140 грн. 00 коп. - збитків від інфляції, то такі вимоги також є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Пунктом 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Відповідно до пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Отже, відповідачем порушено зобов'язання з поставки товару, а не грошового зобов'язання, внаслідок чого застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України є безпідставним. Умовами договору, укладеного між сторонами відповідальність за несвоєчасне повернення попередньої оплати не передбачена.

З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Метиз" (52012, с. Партизанське Дніпровського району Дніпропетровської області, вул. Леніна, 14; ідентифікаційний код 38528084) на користь Державного підприємства "Дослідний завод зварювальних матеріалів Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 2; ідентифікаційний код 05447444) 357 000 (триста п'ятдесят сім тисяч) грн. 00 коп. - попередньої оплати, 18 207 (вісімнадцять тисяч двісті сім) грн. 00 коп. - пені та 5 628 (п'ят тисяч шістсот двадцять вісім) грн. 11 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СУДДЯ Т.В. ЗАГИНАЙКО

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,

15.12.2017р.