Рішення

від 12.12.2017 по справі 922/3850/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р.Справа № 922/3850/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Малихіній М.П.

розглянувши матеріали справи

за позовом Приватної організації Українська ліга авторських і суміжних прав , 02002, м. Київ, вул. Євгена Свестюка, 23, офіс 1016, код ЄДРПОУ 37396233;

до Товариства з обмеженою відповідальністю ХАНТЕР , 61009, м. Харків, вул. Достоєвського, 22 Б, офіс 44, код ЄДРПОУ 32796938;

про стягнення 15529,78грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Приватна організації Українська ліга авторських і суміжних прав звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ХАНТЕР , у якій просить стягнути з відповідача на користь позивача загальну заборгованість у розмірі 15 529,78 грн., в тому числі 13613,98грн. основного боргу, 346,75грн. три відсотки річних, 1569,05грн. пені.

В обґрунтовування позовних вимог вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 01.10.2011 року № КБР-53/10/11 в частині повного та своєчасного внесення платежів, передбачених п. 1.1. додатку № 2 до договору, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем станом на 27.10.2017 року склала 12 000, 00грн., на яку нарахована пеня в сумі 1 569, 05 грн., а також інфляційні втрати в сумі 1 613, 98 грн. та три проценти річних в сумі 346, 75 грн. Здійснюючи правове обґрунтування посилається на ст. ст. 526, 610, 612, 625 ЦК України, ст. ст. 193, 230, 231, 232 ГК України.

Ухвлою господарського суду Харківської області від 21.11.2017 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06.12.2017 о 11:15 год.

01.12.2017 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 40105), у зв'язку із зайнятістю представника позивача в іншому судовому засіданні.

06.12.2017 року у зв'язку із відрядженням судді Новікової Н.А., керуючись рішенням загальних зборів суддів господарського суду Харківської області №6-1/2016 від 28.03.2016 року, помічником судді повідомлено про перенесення судового засідання з 06.12.2017 року на 12.12.2017 року о 12:45 год.

Позивач у судове засідання не з'явився, явку свого повноважного представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявнє у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про одержання 06.12.2017 року, що повернулось до суду 12.12. 2017 року.

Відповідач у судове засідання не з'явився, явку свого повноважного представника не забезпечив, відзив на позов не надав. Разом з цим, ухвала суду про порушення провадження у справі та повідомлення про оголошення перерви у судовому засіданні від 01.12.2017 року та 06.12.2017 року, що були направлені на адресу відповідача - 61009, м. Харків, вул. Достоєвського, 22 Б, офіс 44, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду 01.12.2017 року, 07.12.2017 року, 13.12.2017 року без доказів вручення відповідачеві з відміткою пошти не значиться .

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до положень п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Так, документи у цій справі (ухвала суду про порушення провадження у справі та повідомлення про оголошення перерви у судовому засіданні) направлялися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідних документів.

Таким чином, суд вважає, що сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але не з'явились у судове засідання, водночас судом вжито всі заходи для належного їх повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

01.10.2011 року між Приватною організацією Українська ліга авторських і суміжних прав (УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю ХАНТЕР (користувач) було укладено Договір № КБР-53/10/11 (надалі - Договір), відповідно до предмету якого користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі -Твори), а УЛАСП надає користувачу, на умовах, визначених Договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання та здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до умов цього Договору та Закону України "Про авторське право і суміжні права". (арк. справи 30-33).

За умовами п. 2.3. Договору, користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору, не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж, після чого надати позивачу акт про виплату роялті згідно з п. 2.5. даного договору.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до "31" грудня 2011 року, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання.

При цьому у пункті 4.2. Договору зазначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1. дати припинення дії договору, дія договору вважається подовженою ще на один календарний рік і так кожного разу.

Враховуючи те, що жодна із сторін не повідомляла іншу сторону про припинення дії договору, на поточний момент строк дії договору визначається періодом: з 01.10.2011 року по 31.12.2017 року.

У додатку № 2 до Договору сторонами погоджено розмір щомісячної винагороди (роялті) за використання Творів, загальна сума якої з дня набуття чинності договору становить 500 грн. (арк. справи 33).

За підрахунками позивача відповідачем мали бути здійсненні платежі за 74 місяці - 500 грн. за кожен місяць, натомість він оплатив тільки за перші п'ятдесят місяців використання невиключних прав, сплативши всього 25 000,00 грн., тому заборгованість відповідача станом на 27.10.2017 року склала 12 000, 00грн. на яку нараховані 1 613, 98 інфляційних, 346, 75 грн. трьх відсотків річних та 1 569, 05 грн. пені.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

У п. 49.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 12 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності зазначено, що надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 12000,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь втрати від інфляції у розмірі 1 613,98 грн. та трьох проценти від простроченої суми у розмірі 346,75 грн. суд виходить з наступного.

Приписами п. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеного, з заборгованості відповідача з основного боргу (12 000, 00 грн.) підставно нараховані інфляційні збитки в сумі 1613,98 грн. та три проценти річних за перід з грудня 2015 року по листопад 2017 року в сумі 346,75грн., у зв'язку з цим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позива про стягнення на його користь пені у сумі 1 569, 05 грн. за перід з грудня 2015 року по листопад 2017 року суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами 2, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.6 Договору у разі прострочення користувачем виконання грошового зобов'язання по договору, УЛАСП має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, яка нарахована з 26.11.2015 року по 27.10.2017 року по кожному платежу окремо у розмірі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 253-255, 549 ЦК України, ст.ст. 231, 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені в у розмірі 1 569, 05 грн., є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованими.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд, керуючись ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у даній справі в розмірі 1600, 00 грн. покладає на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ХАНТЕР" (61009, м. Харків, вул. Достоєвського, 22 Б, офіс 44, код ЄДРПОУ 32796938) на користь приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Євгена Свестюка, 23, офіс 1016, код ЄДРПОУ 37396233, п/р 26002010052452 в АТ "Укрексімбанк" в м. Києві, МФО 322313) суму заборгованості у розмірі 15529,78грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600,00 грн.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 19.12.2017 р.

Суддя Н.А. Новікова