Рішення

від 20.12.2017 по справі 282/834/17

ЛЮБАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 282/834/17

Провадження № 2/282/312/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року смт.Любар

Любарський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого-судді: В.В. Вальчука

за участю секретаря судових засідань: ОСОБА_1

за участю прокурора: В.В. Соболевської

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі відділу освіти Любарської районної державної адміністрації Житомирської області до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено у позовній заяві, прокуратурою Житомирської області встановлено, що між відділом освіти Любарської РДА (покупець) та ФОП ОСОБА_2, (постачальник) укладено договір поставки № 17 від 16.02.2017 року. Згідно умов договору постачальник зобов'язується поставити певні договірні товари певними договірними партіями у певні договірні строки, що не збігається з моментом укладення договору.

Асортимент (номенклатура), кількість, ціни та строки погоджуються сторонами в рахунках, накладних та інших розрахункових документах. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Позивач вважає даний договір підлягає визнанню недійсним у зв'язку з тим, що у ньому конкретно не визначено найменування та кількість продукції, що є предметом договору, також у порушення норм законодавства відділом освіти Любарської РДА не оприлюднено на веб-порталі уповноваженого органу (www.prozorro.gov.ua) електронні документи, які б підтверджували планування відділом освіти Любарської РДА закупівель товарної продукції, яка є предметом спірного договору.

Також при здійсненні закупівель замовником - відділом освіти Любарської РДА не визначено конкретний предмет закупівлі відповідно до вимог законодавства.

Саме тому позивач звернувся до суду з проханням ухвалити рішення про визнання недійсним договору поставки від 16.02.2017 року № 17, укладений між відділом освіти Любарської РДА та ФОП ОСОБА_2, припинити зобов'язання за договором на майбутнє; стягнути із відповідача на користь прокуратури Житомирської області сплачену суму судового збору.

В судовому засіданні представник позивача прокурор Соболевська В.В., позов підтримала та просила суд його задовольнити. Не заперечувала проти розгляду справи в порядку заочного провадження.

Відповідач у судове засідання на розгляд справи не з'явилась та не повідомила про причини неявки, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку. Саме тому суд приходить до висновку, що справу слід розглядати у порядку заочного провадження у відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

16 лютого 2017 року між ФОП ОСОБА_2, надалі постачальник з однієї сторони та відділом освіти Любарської РДА надалі покупець в особі ОСОБА_3, уклали договір поставки № 17.

Предметом договору є поставка постачальником покупцю певних договірних товарів певними договірними партіями у певні договірні строки, що не збігається з моментом укладення договору (п. 1.1 договору).

Асортимент (номенклатура), кількість, ціни та строки погоджуються сторонами в рахунках, накладних та інших розрахункових документах (п.1.2 договору).

Вартість товару становить 190000,00 грн., (п.1.3 договору).

Договір діє з моменту його підписання та до 31 грудня 2017 року (п.5.1 договору).

27 липня 2017 року ФОП ОСОБА_2 та відділ освіти Любарської райдержадміністрації уклали угоду про припинення дії договору купівлі-продажу № 17 від 16 лютого 2017 року шляхом його добровільного розірвання з дня укладення даної угоди.

Згідно ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Статтею 669 ЦК України, визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Згідно з ст. 179, 180 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Так, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 вказаної постанови судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Враховуючи вищевикладене вбачається, що у договорі поставки № 7 від 16 лютого 2017 року не визначено предмет, найменування та кількість продукції.

Разом з тим, відділ освіти Любарської районної державної адміністрації як розпорядник бюджетних коштів порушив вимоги законодавства, що регулює порядок проведення публічних закупівель.

Відповідно до п.п. 9, 18 ч. 1 ст. 1 Закону України Про публічні закупівлі замовниками є органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів.

Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом.

Відповідно до абзацу 7 п. 1, п. 3 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459, до одного із основних завдань Мінекономрозвитку віднесено забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері державних та публічних закупівель.

Згідно з п. 4 Положення Мінекономрозвитку України відповідно до покладених на нього завдань останнє формує та реалізовує державну політику у сфері державних закупівель, зокрема, розробляє та затверджує відповідні нормативно-правові акти та інше.

Отже, органом, уповноваженим державою розробляти та затверджувати відповідні нормативно-правові акти у сфері державних закупівель, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Саме цим уповноваженим органом розроблений Єдиний закупівельний словник ДК 021:2015 (далі ЄЗС), затверджений наказом № 1749 від 23.12.2015, як національний класифікатор, призначений для стандартизації опису в договорах (контрактах) предмета державних закупівель, забезпечування більшої прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, створювання ефективного конкурентного середовища у сфері державних закупівель, а також підтримування участі вітчизняних суб'єктів господарювання у торгах за межами України.

Саме ЄЗС установлює коди та назви продукції та послуг, що можуть бути предметом закупівель.

Як передбачено ч. 5 ст. 259 ГК України складовою частиною національної системи класифікації є національні класифікатори. Національні класифікатори та процедури їх розроблення затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку.

Відповідно п. 1 розділу II Порядку визначення предмету закупівлі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 17.03.2016 № 454, предмет закупівлі товарів і послуг визначається замовником згідно з п. 17 і 32 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" та на основі національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник", за показником четвертої цифри основного словника із зазначенням у дужках конкретної назви товару чи послуги.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України Про публічні закупівлі під час здійснення закупівлі товарів, вартість яких є меншою за 200 тисяч гривень, а робіт - менше ніж 1,5 мільйона гривень, замовники все одно повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом.

Під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору.

У разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг без використання електронної системи закупівель, за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує 50 тисяч гривень та є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому частини першої ст. 2 Закону, замовники обов'язково оприлюднюють звіт про укладені договори в системі електронних закупівель відповідно до статті 10 цього Закону.

Статтею 4 Закону передбачено обов'язок здійснення закупівель відповідно до річного плану. Річний план, додаток до річного плану та зміни до них безоплатно оприлюднюються на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель протягом п'яти днів з дня їх затвердження.

При цьому, указана норма не встановлює обмежень щодо закупівель до 200 тисяч грн.., або вище, а тому поширюється на всі закупівлі, які планується вчинити у поточному році замовником.

У пунктах 3, 4, 6, 7 форми річного плану закупівель, затвердженої наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 22.03.2016 № 490 "Про затвердження форм документів у сфері публічних закупівель" зазначається: конкретна назва предмета закупівлі; коди та назви відповідних класифікаторів предмета закупівлі (за наявності); розмір бюджетного призначення за кошторисом або очікувана вартість предмета закупівлі; процедура закупівлі.

Однак відділом освіти Любарської райдержадміністрації не оприлюднено на веб-порталі Уповноваженого органу (www.prozoro.gov.ua) електронні документи (додаток до річного плану та зміни до нього), які б підтверджували планування відділом освіти Любарської райдержадміністрації закупівель товарної продукції, яка є предметом спірного договору поставки № 17 від 16 лютого 2017 року.

При здійсненні закупівлі замовником - відділом освіти Любарської райдержадміністрації - не визначено конкретний предмет закупівлі відповідно до вимог законодавства на підставі Національного класифікатора України "Єдиний закупівельний словник" ДК 021:2015.

Таким чином, укладення відділом освіти Любарської райдержадміністрації спірного договору на поставку продукції за відсутності визначеного конкретного предмета закупівлі та без оприлюднення додатку до плану закупівлі на 2017 рік суперечить вимогам ст. 2, 3, 4 Закону України "Про публічні закупівлі", п. 1 розділу II Порядку визначення предмету закупівлі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 17.03.2016 №454.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов заступника прокурора Житомирської області є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Суд також вважає, що заявлене відділом освіти Любарської районної державної адміністрації клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.7 ч. 1 ст. 207 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, не підлягає задоволенню оскільки сторони досягли згоди щодо розірвання договору поставки № 17 від 16.02.2017 року.

Згідно ч. 4 ст. 57 ЦПК України, відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Як передбачено п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 розірвання договору між сторонами, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Однак суд зазначає, що зазначений договір підлягає визнанню недійсним з моменту його укладання саме з підстав порушення відповідачами вимог Закону України "Про публічні закупівлі", у зв'язку з чим досягнення згоди між сторонами цього договору щодо його розірвання не має суттєвого значення, оскільки договір купівлі продажу визнаний судом недійсним з 16.02.2017 року (а не розірваним з 27.07.2017 року) та з цього часу не створює жодних правових наслідків для сторін.

У зв'язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України із відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати пов'язані зі сплатою судового збору.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 3, 4 ЗУ Про публічні закупівлі , ст.ст. 203, 215, 655, 669, 712 ЦК України, ст. ст. 179, 180, 207, 259 ГК України, ст.ст. 57, 141, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір поставки від 16 лютого 2017 року № 17, укладений між відділом освіти Любарської районної державної адміністрації Житомирської області (Код ЄДРПОУ 02143086) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (код НОМЕР_1), припинити зобов'язання за договором на майбутнє.

Стягнути з ОСОБА_2 (код НОМЕР_1), жительки АДРЕСА_1 на користь прокуратури Житомирської області (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, ідентифікаційний код 02909950, р/р 35215069011049, МФО 820172, банк: Державна казначейська служба України, м. Київ, призначення платежу: повернення судового збору (судових витрат)) в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень.

Повний текст судового рішення виготовлено 21 грудня 2017 року.

Заочне рішення може бути переглянуте Любарським районним судом, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Вальчук В.В.