Рішення

від 14.12.2017 по справі 906/970/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "14" грудня 2017 р. Справа № 906/970/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

при секретарі Антоновій О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1- дов. №б/н від 12.11.2017;

від відповідача: не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паклер Трейд" (м.Житомир)

про стягнення 21709,16 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 21709,16грн., з яких: 13297,49грн. основної заборгованості, 5469,14грн. пені, 579,65грн. 3% річних та 2362,88грн. інфляційних збитків.

04.12.2017 на адресу суду повернулась копія ухвали суду від 21.11.2017, що направлялась відповідачу за вказаною у позовній заяві адресою, з поштовою відмітною про невручення: "за закінченням терміну зберігання".

В засіданні суду представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Надала усні пояснення по суті спору.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, вимог ухвали суду від 21 11.2017 не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, господарський суд вважає, що неявка відповідача, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІЗОФОРМ" (постачальник/позивач) поставило, а товариство з обмеженою відповідальністю "ПАКЛЕР ТРЕИД" (покупець/відповідач) прийняло товар - миючі та дезінфікуючі засоби, Реагент Корршілд NT4293 (23кг) (CORRSHIELD NT4293 (23kg) та Реагент ФерроквестЬР7121 (25кг) (FERROQUEST LP7121 (25кг), (далі-товар), на загальну суму 13 297 грн. 49 коп., згідно видаткової накладної № 3263 від 16 травня 2016 року.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений видатковою накладною № 3263 від 16 травня 2016 року, умови поставки погоджені сторонами без зауважень та заперечень, про що свідчать їх підписи та печатки підприємств на вказаній накладній.

На оплату поставленого товару позивачем було виставлено відповідачу відповідний рахунок від 16 травня 2016 року, за умовами якого останній мав здійснити розрахункиу протягом 3-х банківських днів.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 01-02/04/581 від 02.062017, яка залишена без задоволення.

Оскільки розрахунки відповідачем проведено не було, в останнього виникла заборгованість на загальну суму13 297,49грн, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач за підставами пред'явлення та предметом позов не оспорив, доказів повного погашення заявлених до стягнення сум та відзиву на позовну заяву не надав.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, врахувавши надані в процесі розгляду справи пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами і підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб'єкти господарювання а інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином ідповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання обов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, матеріалами справи підтверджено, що згідно наданої позивачем видаткової накладної №3263 від 16.05.2016 (а.с. 12), відповідачу було передано товар на загальну суму 13297,49грн. Про отримання відповідачем товару на вказану суму свідчить підпис останнього на даній накладній.

Слід зазначити, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, накладна, за якою відповідач отримав товар, є самостійною підставою виникнення обов'язку відповідача здійснити розрахунки з позивачем.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і частиною 1 статті 712 ЦК України.

Згідно частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Так, строк оплати поставленого товару визначено приписами ст. 692 ЦК України і, не зважаючи на те, що позивач обумовив в рахунку на оплату № 3266 від 16.05.2016 (а.с. 13) її здійснення протягом 3-з банківських днів, саме 16.05.2016 у відповідача виник обов'язок провести розрахунки. Натомість, відповідач і в обумовлений у рахунку строк оплату не здійснив.

Згідно статей 525,526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 13297,49 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути на його користь з відповідача 5469,14грн. пені, 579,65грн. 3% річних та 2362,88грн. інфляційних збитків, нарахованих за період з 19.05.2016 по 31.10.2017.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

За приписами ч. ст.546 ЦК України, неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Однак, як зазначалося вище, поставка товару здійснювалася відповідно до видаткової накладної і доказів досягнення сторонами згоди у письмовій формі щодо застосування неустойки матеріали справи не містять, тому у стягненні 5469,14грн. пені слід відмовити.

Що стосується стягнення 3% річних та інфляційних, то за ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що їх нарахування в сумі 579,65грн є вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно інфляційних нарахувань у сумі 2362,88 грн, то обґрунтовано заявлена їх сума становить 2362,40 грн. Отже, у стягненні 0,48 грн інфляційних слід відмовити.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи, що позивач довів, а відповідач не спростував наявності заборгованості за поставлений товар, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 16239,54грн, з яких: 13297,49 грн боргу; 579, 65 грн 3% річних; 2362,40 грн інфляційних. У стягненні 5469,14 грн. пені та 0,48 грн. інфляційних суд відмовляє.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, враховуючи те, що саме відповідач своїми діями зумовив подання позову до суду, та те, що судовий збір позивачем було сплачено за мінімальною ставкою, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паклер Трейд" (10014, АДРЕСА_1, ід. код 40193904)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ" (01042, м. Київ, Печерський р-н., пров. Новопечерський, буд. 19/3, корп. 1, кімната 5, ід. код 34937637)

- 13297,49 грн боргу;

- 579, 65 грн 3% річних;

- 2362,40 грн інфляційних;

-1600,00 грн судового збору.

3. У стягненні 5469,14 грн. пені та 0,48 грн. інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Повне рішення складене 20 грудня 2017 року.

Віддрукувати:

1- до справи;

2- позивачу.