Рішення

від 13.12.2017 по справі 910/21177/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/21177/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгума"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Гума"

про стягнення 34 572,75 грн

Суддя Лиськов М.О.

Представники :

від позивача: Марченко Л.Є. (дов. № 26а-юр від 14.11.2017)

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні 13.12.2017 відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київгума" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Гума" (надалі - відповідач) заборгованості в розмірі 34 572,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 46Д-2/14 від 01.12.2013 в частині оплати за отриману продукцію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.112017 порушено провадження у справі № 910/21177/17 та призначено розгляд справи на 13.12.2017.

В судове засідання, призначене на 13.12.2017, прибула представник позивача та надала пояснення по суті справи.

Відповідач в судове засідання, призначене 06.12.2017, представників не направив, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). Відповідноі з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 (2.04.2009)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідноі до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідноі до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2013 між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № 46Д-2/14 (далі - Договір), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець протягом терміну дії Договору зобов'язувався поставити, а Покупець - прийняти та оплатити продукцію. Найменування та кількість продукції визначаються відповідними заявками Покупця які погоджуються продавцем і є невід'ємними частинами Договору (Розділ 1. Договору).

Відповідно до п.10.1 Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 13.12.2016 даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2017. У випадку, якщо жодна зі сторін за 1 місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про його розірвання, термін дії Договору автоматично пролонгується на кожен наступний календарний рік.

За своєю правовою природою правовідносини, що виникли між сторонами є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

За умовами Договору продукція поставляється за замовленням Покупця, кількість та асортимент продукції узгоджується на кожну окрему партію продукції і зазначається в рахунках-фактурах та накладних.

На виконання умов Договору, в період з 24.03.2017 по 23.05.2017 Позивач поставив Продукцію Відповідачеві відповідно до накладних № 1105 від 28.03.2017, № 1191 від 31.03.2017, № 1721 від 10.02.2017 та № 1979 від 23.05.2017 на загальну суму 51 481,87 грн.

Згідно п. 4.5 Договору відстрочка платежу за отриманий товар становить 45 календарних днів з моменту його отримання.

Строк оплати отриманої продукції за накладною № 1105 від 28.03.2017 настав 12.05.2017, за накладною №191 від 31.03.2017 - 15.05.2017, за накладною № 1721 від 10.05.2017 - 24.06.2017, за накладною №1979 від 23.05.2017 - 07.07.2017.

Відповідачем було здійснено часткову оплату за отриману продукцію на суму 22 299,86 грн, внаслідок чого станом на момент звернення до суду та розгляду справи по суті заборгованість відповідача перед позивачем становить 29 181,98 грн.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

З метою досудового врегулювання спору 28.07.2017 позивач направив відповідачу лист-вимогу № 010/988 від 21.07.2017 з вимогою про сплату заборгованості за Договором у розмірі 29 181,98 грн. Зазначений лист-претензія був залишений відповідачем без відповіді, а заборгованість - не погашена.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 29 181,98 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати послуг, відповідно до п. 4.3 Договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 29 181,98 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 486,89 грн пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу, що встановлена п. 6.2 Договору.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

При здійсненні перевірки розрахунку пені, нарахованої позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок і стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 3 486,89 грн.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України та п.6.3 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 489,42 грн інфляційних збитків та 414,46 грн 3 % річних.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Вдповідно до п.6.3 Договору Покупець. який прострочив виконання гроового зобов'язання, на вимогу Продавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено Договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків нарахованих на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) та Договорі, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Відповідач своїм правом на направлення представника в судове засідання та подання відзиву(заперечень) на позов не скористався, доказів сплати заборгованості не надав.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Гума" (03022, м. Київ, вулиця Васильківська, будинок 30; ідентифікаційний код 16291672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгума" (07403, Київська область, м. Бровари, вулиця Кутузова, будинок 127; ідентифікаційний код 35115248) 29 181,98 грн (двадцять дев'ять тисяч сто вісімдесят одну гривню 98 коп.) суми основного боргу, 3 486,89 грн (три тисячі чотириста вісімдесят шість гривень 89 коп.) пені, 1 489,42 грн (одну тисячу чотириста вісімдесят дев'ять гривень 42 коп.) інфляційних втрат, 414,46 грн (чотириста чотирнадцять гривень 46 коп.) грн. 3 % річних та 1 600,00 грн (одну тисячу шістсот гривень 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Копію рішення направити сторонам.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 20.12.2017

Суддя М.О. Лиськов