Рішення

від 05.12.2017 по справі 910/16799/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2017Справа №910/16799/17 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП ГРУП"

про стягнення 70 087,91 грн.

Представники:

від позивача: Князь С.С. - представник за довіреністю № б/н від 22.08.2017 р.;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід" до товариства з обмеженою відповідальністю "Віп Груп" про стягнення 70 087,91 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.09.2015 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід" та товариством з обмеженою відповідальністю "Віп Груп" укладено договір купівлі-продажу № ВП-1/15, відповідно до якого продавець зобов'язується поставити партію сільськогосподарської продукції - висівки пшеничні українського походження, в асортименті, за ціною, кількістю та на умовах погоджених з покупцем і зазначених у цьому договорі, а покупець зобов'язується купити і здійснити розрахунок товару продавець гарантує, що поставлений товар не перебуває під заставою, не відчужений у будь-якій формі на користь третіх осіб, по відношенню до товару немає претензій інших сторін.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати не здійснив, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основну заборгованість по товару в розмірі 54 208,50 грн., 3 % річних в розмірі 3 194,60 грн., індекс інфляції 12 684,81 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 24.10.2017 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2017 р. розгляд справи відкладено на 14.11.2017 р., у зв'язку із неявкою представника відповідача у судове засідання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2017 р. розгляд справи відкладено на 05.12.2017 р., у зв'язку із неявкою представників сторін у судове засідання.

В судове засідання 05.12.2017 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 29.09.2017 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

У позовній заяві позивач зазначає, що 29.09.2015 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід" та товариством з обмеженою відповідальністю "Віп Груп" укладено договір купівлі-продажу № ВП-1/15, відповідно до якого продавець зобов'язується поставити партію сільськогосподарської продукції - висівки пшеничні українського походження, в асортименті, за ціною, кількістю та на умовах погоджених з покупцем і зазначених у цьому договорі, а покупець зобов'язується купити і здійснити розрахунок товару продавець гарантує, що поставлений товар не перебуває під заставою, не відчужений у будь-якій формі на користь третіх осіб, по відношенню до товару немає претензій інших сторін.

Проте, в матеріалах справи відсутня копія даного договору купівлі-продажу № ВП-1/15 від 29.09.2015 р.

Позивач передав у власність відповідача продукцію на загальну суму 54 208,50 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною № З000943 від 30.09.2015 р.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 ГК України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивач поставив відповідачу товар на підставі видаткової накладної, не укладаючи з відповідачем окремого договору, а відповідач отримав товар на підставі видаткової накладної № З000943 від 30.09.2015 р., то суд вважає, що сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ч.1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 статті 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно з ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Накладна містить відомості про номер та дату складання, сторони господарських операцій, у тому числі відомості про уповноважену особу покупця, найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість відпущеного товару. Накладна скріплена зі сторони продавця підписом особи, яка уповноважена на передачу товару, зі сторони покупця - підписом особи, яка уповноважена на отримання матеріальних цінностей від покупця.

Відповідно до положень інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).

Частина 1 статті 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 54 208,50 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу індекс інфляції в розмірі 12 684,81 грн. та 3 % річних в розмірі 3 194,60 грн.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Суд встановив, що розрахунок інфляційних витрат, наданий позивачем є не вірним, оскільки частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, а в даній справі товар відповідачем отримано 30.09.2015 р., тому першим днем невиконання грошового зобов'язання є 01.10.2015 р., суд надає власний розрахунок:

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 01.10.2015 - 01.09.2017 54 208,50 1,231 12 515,08 З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, що пов'язані з інфляційними процесами в сумі 12 684,81 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 12 515,08 грн. за розрахунком суду.

В частині стягнення індексу інфляції у розмірі 169,73 грн. відмовити.

Розрахунок 3% річних

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 54 208,50 01.10.2015 - 15.09.2017 716 3 % 3 190,13 Вимога позивача щодо стягнення 3% річних в розмірі 3 194,60 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню в розмірі 3 190,13 грн.

В частині стягнення 3% річних у розмірі 4,47 грн. відмовити.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються:

на позивача в сумі 4,00 грн., на відповідача - 1 596,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49,ст. 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Віпгруп" (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 6/10; ідентифікаційний код 38923565) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Теміртранс-Захід" (89600, Закарпатська область, м. Мукачеве, вул. Пушкіна, 24, корпус А; ідентифікаційний код 34197267) заборгованість в розмірі 54 208 (п'ятдесят чотири тисячі двісті вісім) грн. 50 коп., індекс інфляції в розмірі 12 515 (дванадцять тисяч п'ятсот п'ятнадцять) грн. 08 коп., 3 % річних в розмірі 3 190 (три тисячі сто дев'яносто) грн. 13 коп., судовий збір в розмірі 1 596 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто шість) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 20.12.2017 року.

Суддя С.М. Мудрий