Рішення

від 14.12.2017 по справі 910/18922/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017Справа №910/18922/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічна компанія "Автоматик груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетрейд"

про стягнення 165 597, 66 грн.

Суддя Щербаков С.О.

Представники:

від позивача: Курбатова С.С.;

від відповідача: Стужук А.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічна компанія "Автоматик груп" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетрейд" (далі -відповідач) про стягнення грошових коштів у сумі 165 597, 66 грн., з яких: передплата - 52 620, 00 грн.; 65 301, 20 грн. - штраф у розмірі 2 % вартості замовленого товару, 26 310, 00 грн. - штраф у розмірі 50 % від суми замовлення, 10 524, 00 грн. - штраф у розмірі 20 % вартості замовленого товару у зв'язку із його непоставкою; 3 % річних - 787, 00 грн.; пеня - 10 506, 71 грн.; інфляція - 2 548, 75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 16.11.2015 в частині поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2017 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23.11.2017 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

23.11.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетрейд" надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу та клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з необхідністю додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи, виконання ухвали та формування правової позиції щодо спірних відносин.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 07.12.2017.

06.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду від 31.10.2017.

07.12.2017 представник відповідача через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання, в якому просив суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з необхідністю надання додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи.

У судовому засіданні 07.12.2017 оголошено перерву до 14.12.2017.

14.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд застосувати спеціальний строк позовної давності до вимоги позивача про стягнення штрафу та пені.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, зокрема заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності для вимог про стягнення неустойки.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.12.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

16.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічна компанія "Автоматик груп" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Тетрейд (далі - постачальник) укладено договір, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю, відповідно до його замовлення, яке повинно бути висловлене в письмовій формі, певний товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, конкретний перелік товару, його асортимент, ціна, кількість, умови поставки товару/партії товару визначаються у замовленні (специфікації) та накладних на постачання товару.

У випадку поставки товару, що не відповідає кількості замовленого товару, покупець має право вимагати поставку товару в тій кількості, яка була замовлена, а постачальник зобов'язаний поставити необхідну кількість товару в п'ятиденний строк, з моменту пред'явлення відповідної вимоги або повернути в цей термін на розрахунковий рахунок покупця кошти сплачені за поставку товару, якого не вистачає. (п.3.4 договору).

Згідно п.4.1 договору постачання товару здійснюється за умови здійснення покупцем попередньої оплати вартості товару з моменту виставлення рахунку на оплату.

Перехід права власності та ризиків на товар відбувається в момент прийому - передачі товару та підписання покупцем документів про отримання товару. (п.6.2 договору)

У п. 8.1 договору зазначено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє протягом року, але в будь - якому випадку до повного виконання зобов'язань прийнятих сторонами за цим договором.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що постачальник за даним договором несе наступну відповідальність: за порушення строків поставки товару - штраф у розмірі 2% вартості замовленого товару, за кожен день затримки товару; за порушення строків повернення грошових коштів - штраф у розмірі 50% від суми замовлення по кожному окремому випадку; за порушення п.3.4 договору - штраф у розмірі 20% непоставленого товару.

Специфікацією №1 до договору поставки від 16.11.2015 року сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну, загальну суму 63 320,40 грн., термін поставки 5-8 тижнів, умови оплати: 100% передоплати.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки від 16.11.2015 року відповідачем було виставлено рахунок -фактуру №СФ-0000397 від 17.11.2015 на суму 63 320,40 грн., який було сплачено позивачем у повному обсязі 24.11.2015, що підтверджується випискою по рахунку позивача.

В свою чергу, відповідачем було поставлено товар лише на суму 10 700, 40 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000307 від 25.12.2015, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками товариств (копії у матеріалах справи), тож відповідачем не поставлено товар на суму 52 620, 00 грн.

01.03.2016 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію за вих. №124 від 01.03.2016, в якій позивач вимагав протягом одного дня з моменту отримання даної претензії повернути суму сплаченої попередньої оплати за договором, яка отримана відповідачем 23.03.2016, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення уповноваженій особі підприємства відповідача.

Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем оплаченого товару у повному обсязі поставлено не було, а тому останній зобов'язаний повернути перераховані йому кошти в розмірі 52 620, 00 грн., що відповідач в свою чергу не зробив.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 65 301, 20 грн. - штраф у розмірі 2 % вартості замовленого товару за кожен день протстрочення, 26 310, 00 грн. - штраф у розмірі 50 % від суми замовлення, 10 524, 00 грн. - штраф у розмірі 20 % вартості замовленого товару у зв'язку із його непоставкою; 3 % річних - 787, 00 грн.; пеня - 10 506, 71 грн.; інфляція - 2 548, 75 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору від 16.11.2015, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки від 16.11.2015 року відповідачем було виставлено рахунок -фактуру №СФ-0000397 від 17.11.2015 на суму 63 320,40 грн., який було сплачено позивачем у повному обсязі 24.11.2015, що підтверджується випискою по рахунку позивача.

Згідно з п.4.1 договору постачання товару здійснюється за умови здійснення покупцем попередньої оплати вартості товару з моменту виставлення рахунку на оплату.

Перехід права власності та ризиків на товар відбувається в момент прийому - передачі товару та підписання покупцем документів про отримання товару. (п.6.2 договору)

Специфікацією №1 до договору поставки від 16.11.2015 року сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну, загальну суму 63 320,40 грн., термін поставки 5-8 тижнів, умови оплати: 100% передоплати.

Таким чином, враховуючи умови спірного договору відповідач повинен був поставити товар на загальну суму в розмірі 63 320,40 грн. у строк 5-8 тижнів, тобто граничний строк поставки товару 11.01.2016.

Проте, відповідачем було поставлено товару лише на суму 10 700, 40 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000307 від 25.12.2015, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками товариств (копії у матеріалах справи), тож відповідачем не поставлено товар на суму 52 620, 00 грн

Частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

01.03.2016 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію за вих. №124 від 01.03.2016, в якій позивач вимагав протягом одного дня з моменту отримання даної претензії повернути суму сплаченої попередньої оплати за договором, яка отримана відповідачем 23.03.2016, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення уповноваженій особі підприємства відповідача.

Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з поставки товару відповідно до умов спірного договору від 16.11.2015 у передбачені вказаним договором строки та з повернення перерахованих позивачем коштів у розмірі 52 620, 00 грн., а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 52 620, 00 грн. суми попередньої оплати.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 65 301,20 грн. штрафу за період з 20.01.2016 по 23.03.2016 у розмірі 2% вартості замовленого товару, 26 310 грн. штрафу за порушення строків повернення грошових коштів та 10 524 грн. штрафу у розмірі 20% вартості замовленого товару у зв'язку з його непоставкою відповідно до п.9.3 договору.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що постачальник за даним договором несе наступну відповідальність: за порушення строків поставки товару - штраф у розмірі 2% вартості замовленого товару, за кожен день затримки товару; за порушення строків повернення грошових коштів - штраф у розмірі 50% від суми замовлення по кожному окремому випадку; за порушення п.3.4 договору - штраф у розмірі 20% непоставленого товару.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ст. 549 Цивільного кодексу України).

При зверненні до суду з вказаним позовом позивач просив стягнути з відповідача штраф у розмірі 65 301,20 грн. за період з 20.01.2016 по 23.03.2016 за порушення строків поставки товару у розмірі 2% вартості замовленого товару, за кожен день затримки товару.

Проте, суд зазначає, що за своєю правовою природою вказана договірна неустойка є пенею, а не штрафом, оскільки пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто має триваючий характер, що було визначено сторонами у п.9.3 договору.

Суд, перевіривши розрахунок пені у розмірі 65 301,20 грн. за загальний період з 20.01.2016 по 23.03.2016 у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору в частині порушення строків поставки товару, зазначає, що позивачем невірно визначено початок перебігу прострочки відповідача, оскільки судом встановлено, що граничний строк поставки товару є 11.01.2016, а тому прострочка відповідача почалась саме з 12.01.2016. Проте, оскільки позивачем самостійно визначено період прострочки з 20.01.2016, а суд відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог, суд розглядає вимоги позивача за заявлений період.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 26 310, 00 грн. - штрафу за порушення строків повернення грошових коштів відповідно до п.9.3 договору, Суд зазначає, що 01.03.2016 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію за вих. №124 з вимогою повернути суму сплаченої попередньої оплати за договором, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 23.03.2016 уповноваженій особі підприємства відповідача.

У випадку поставки товару, що не відповідає кількості замовленого товару, покупець має право вимагати поставку товару в тій кількості, яка була замовлена, а постачальник зобов'язаний поставити необхідну кількість товару в п'ятиденний строк, з моменту пред'явлення відповідної вимоги або повернути в цей термін на розрахунковий рахунок покупця кошти сплачені за поставку товару, якого не вистачає. (п.3.4 договору)

Враховуючи вищевикладені умови договору поставки від 16.11.2015 відповідач зобов'язаний був повернути суму попередньої оплати протягом 5 днів з моменту отримання претензії 23.03.2016, тобто у строк до 29.03.2016, проте станом на момент розгляду даної справи свої зобов'язання не виконав належним чином.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву від 14.12.2017 року зазначено про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 року)

Як встановлено судом, граничний строк поставки товару є 11.01.2016, а тому прострочка відповідача з поставки товару за договором від 16.11.2015 почалась саме з 12.01.2016, проте, оскільки позивачем самостійно визначено період прострочки з 20.01.2016, а відтак - перебіг позовної давності за вимогами про стягнення пені починається із вказаної дати та відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України закінчується 20.01.2017.

Водночас, позов Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічна компанія "Автоматик груп" до Господарського суду міста Києва подано 30.10.2017 (згідно з вхідним штампом канцелярії суду), тобто після спливу позовної давності, встановленої для вимог про стягнення пені та штрафу.

Отже, виходячи з наведеного, приймаючи до уваги заявлену Товариством з обмеженою відповідальністю "Тетрейд" у відзиві вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 65 301, 20 грн. та 26 310, 00 грн. - 50 % штрафу від суми замовлення.

Також позивачем заявлено до стягнення за порушення п.3.4 договору 10 524, 00 грн. штрафу у розмірі 20% вартості замовленого товару у зв'язку з його непоставкою, проте вказана частина позовних вимог не підлягає задоволенню, оскільки у претензії за вих. №124 від 01.03.2016, яка була направлена на адресу відповідача й отримана останнім 23.03.2016, позивач вимагав повернення сплаченої суми попередньої оплати, а не здійснення поставки товару, що не відповідає кількості замовленого товару, а тому в даному випадку відсутнє порушення відповідачем п.3.4 договору у зв'язку з непоставкою товару необхідної кількості товару протягом 5 днів з моменту пред'явлення відповідної претензії.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 20.01.2016 по 20.07.2016 у розмірі 787, 00 грн. та інфляційні у розмірі 2 548, 75 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року)

Суд зазначає, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за невиконані роботи.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Таким чином, до даних правовідносин не підлягають застосуванню положення ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року по справі №3-90гс14.

Крім того, у п.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних за загальний період прострочки з 20.01.2016 по 20.07.2016 у розмірі 787, 00 грн. та інфляційні у розмірі 2548, 75 грн. задоволенню не підлягають.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 506, 71 грн. пені за загальний період з 20.01.2016 по 20.07.2016.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України)

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов'язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування.

Оскільки між сторонами угода щодо стягнення пені не укладена, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 10 506,71 грн. також не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 32, 33,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерно - технічна компанія Автоматик груп - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Тетрейд (03057, м. Київ, вул. Олександра Довженко, будинок 3, ідентифікаційний код - 35222236) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерно - технічна компанія Автоматик груп (40034, Сумська обл., місто Суми, проспект Михайла Лушпи, будинок 38, ідентифікаційний код - 33390279) 52 620 (п'ятдесят дві тисячі шістсот двадцять) грн. 00 коп. - попередньої оплати та 789 (сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 30 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 19.12.2017

Суддя С.О. Щербаков