Рішення

від 14.12.2017 по справі 910/19982/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017Справа №910/19982/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатіко-1"

про стягнення 48 919, 03 грн.

Суддя Щербаков С.О.

Представники:

від позивача: Бойко С.В.;

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатіко-1" (далі -відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 48 919, 03 грн., з яких: 27 899, 98 грн. - основного боргу; 18 064, 76 грн. - пені; 1 156, 26 грн. - 12 % річних; 559, 51 грн. - інфляційних втрат та 1 238, 52 грн. - процентів за користування коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 9319-10/206 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.11.2017 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

28.11.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" подав документи на виконання вимог ухвали суду від 15.11.2017.

30.11.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" подав заяву на виконання вимог ухвали суду від 15.11.2017 у якій зазначив, що рахунки-фактури на оплату поставленого товару відповідачу не надсилалися, а надавалися позивачем одночасно з видатковими накладними, за якими здійснювалася така поставка товару.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 14.12.2017.

12.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду від 15.11.2017.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач двічі повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання своїх представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).

В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатіко-1" є: 04211, м. Київ, вул. Приозерна, буд. 8-А, квартира 25.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 та від 30.11.2017 судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, до суду повернулися конверти з ухвалами суду від 15.11.2017 та від 30.11.2017 з відмітками: не значиться .

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.12.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хатіко-1" (далі - покупець) укладено договір поставки № 9319-10/2016, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали, а також виконувати шиномонтажні послуги. Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його.

Номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальна кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід'ємною частиною договору та остаточно узгоджуються сторонами на кожну окрему партію товару (п. 1.2. договору).

Загальна сума договору складає суму ціни товару, вказану в видаткових накладних протягом дії договору (п. 1.3. договору).

Пунктом 2.3. договору, товар за домовленістю сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу товару на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у накладній. У разі відстрочення платежу товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно.

Сторони домовились, що в разі прострочення платежу з боку покупця постачальник має право припинити подальші відвантаження покупцю до отримання повної оплати за відвантаженими, але не оплаченими в строк партіями товару, а також перейти до роботи з покупцем на умовах 100 % попередньої оплати (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 5.2. договору, в разі прострочення платежу більше 3-х календарних днів, покупець сплачує пеню у розмірі 0, 5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Згідно п. 5.3. договору, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 % річних від простроченої суми.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016 року (п. 8.2. договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 36 499, 98 грн., що підтверджується видатковою накладною № SІ0000672910 від 03.05.2017 на суму 14 599, 98 грн., строк оплати до 24.05.2017 та № видатковою накладною № SІ0000731792 від 21.06.2017 на суму 21 900, 00 грн., строк оплати до 12.07.2017, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а також рахунками на оплату № S0001894751 від 03.05.2017 та S0002008419 від 21.06.2017 (наявні у матеріалах справи).

Проте, як зазначає позивач, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у розмірі 8 600, 00 грн., внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 27 899, 98 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Хатіко-1" неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 27 899, 98 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 064, 76 грн. - пені за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017; 1 156, 26 грн. - 12 % річних за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017; 559, 51 грн. - інфляційних втрат за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 та 1 238, 52 грн. - процентів за користування коштами за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 9319-10/2016 від 25.03.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Так, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 36 499, 98 грн., що підтверджується видатковою накладною № SІ0000672910 від 03.05.2017 на суму 14 599, 98 грн., строк оплати до 24.05.2017 та видатковою накладною № SІ0000731792 від 21.06.2017 на суму 21 900, 00 грн., строк оплати до 12.07.2017, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а також рахунками на оплату № S0001894751 від 03.05.2017 та S0002008419 від 21.06.2017 (наявні у матеріалах справи).

Однак, відповідач оплати поставленого товару у повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Хатіко-1" утворилась заборгованість у розмірі 27 899, 98 грн.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи строк визначений сторонами у видаткових накладних, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату поставленого товару за договором поставки у строк до 24.05.2017 за видатковою накладною № SІ0000672910 від 03.05.2017 та у строк до 12.07.2017 за видатковою накладною № SІ0000731792 від 21.06.2017, тобто починаючи з 24.05.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання за видатковою накладною № SІ0000672910 від 03.05.2017 та починаючи з 12.07.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання за видатковою накладною № SІ0000731792 від 21.06.2017.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 9319-10/2016 від 25.03.2016 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 27 899, 98 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 18 064, 76 грн. - пені за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 нарахована на суму боргу 32 699, 98 грн. та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 нарахована на суму боргу 27 899, 98 грн.; 1 156, 26 грн. - 12 % річних за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 нарахована на суму боргу 32 699, 98 грн. та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 нарахована на суму боргу 27 899, 98 грн.; 559, 51 грн. - інфляційних втрат за період з період з 13.07.2017 по 13.08.2017 нарахована на суму боргу 32 699, 98 грн. та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 нарахована на суму боргу 27 899, 98 грн. та 1 238, 52 грн. - процентів за користування коштами за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 нараховані на суму боргу 32 699, 98 грн. та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 нараховані на суму боргу 27 899, 98 грн.

Відповідно до п. 5.2. договору, в разі прострочення платежу більше 3-х календарних днів, покупець сплачує пеню у розмірі 0, 5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилку у визначені відсотків з яких від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання розраховується пеня.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені в розмірі 2 502, 31 грн., які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 нарахована на суму боргу 32 699, 98 грн. та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 нарахована на суму боргу 27 899, 98 грн, а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 156, 26 грн. - 12 % річних за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 нараховані на суму боргу 32 699, 98 грн. та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 нараховані на суму боргу 27 899, 98 грн.; 559, 51 грн. - інфляційних втрат за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 нараховані на суму боргу 32 699, 98 грн. та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 нараховані на суму боргу 27 899, 98 грн., суд відзначає наступне.

Згідно п. 5.3. договору, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 % річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 12% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки № 9319-10/2016 від 25.03.2016, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 1 156, 26 грн. - 12 % річних за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 нараховані на суму боргу 32 699, 98 грн. та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 нараховані на суму боргу 27 899, 98 грн.; 559, 51 грн. - інфляційних втрат за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 нараховані на суму боргу 32 699, 98 грн. та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 нараховані на суму боргу 27 899, 98 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 238, 52 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 нараховані на суму боргу 32 699, 98 грн. та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 нараховані на суму боргу 27 899, 98 грн., суд зазначає наступне.

У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Відповідно до 6.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

При цьому, пунктом 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань встановлено, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України).

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами і встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 238, 52 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 13.07.2017 по 13.08.2017 нараховані на суму боргу 32 699, 98 грн. та за період з 14.08.2017 по 13.11.2017 нараховані на суму боргу 27 899, 98 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатіко-1" (04211, м. Київ, вул. Приозерна, буд. 8-А, квартира 25, ідентифікаційний код - 40329481) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб'юшн Карго Партс" (02222, м. Київ, вул. Закревського, буд. 16, ідентифікаційний код - 37141112) 27 899 (двадцять сім тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 98 коп. - заборгованості, 2 502 (дві тисячі п'ятсот дві) грн. 31 коп. - пені, 1 156 (одну тисячу сто п'ятдесят шість) грн. 26 коп. - 12 % річних, 559 (п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 51 коп. - інфляційних втрат, 1 238 (одну тисячу двісті тридцять вісім) грн. 52 коп. - процентів за користування чужими грошовими коштами та 1 090 (одну тисячу дев'яносто) грн. 99 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 19.12.2017

Суддя Щербаков С.О.