Рішення

від 14.12.2017 по справі 910/19877/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017Справа № 910/19877/17

За позовом керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави

до 1) Топорівської сільської ради;

2) фізичної особи-підприємця Білоуса Миколи Степановича

про визнання недійсним договору оренди та повернення комунального майна

Суддя Удалова О.Г.

за участю представників сторін:

від позивача Такташов О.Я. - посвідчення № 044658 від 26.10.2016 р.;

від відповідача-1 Лук'янчук С.І. - голова сільради (рішення Топорівської сільської ради від 24.11.15 р.);

від відповідача-2 не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Бердичівської місцевої прокуратури (далі - прокурор, позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави до Топорівської сільської ради (далі - Топорівська сільрада, відповідач-1) та фізичної особи-підприємця Білоуса Миколи Степановича (далі - ФОП Білоус М.С., відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди та повернення комунального майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений відповідачами договір оренди від 11.08.2014 р. суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки об'єктом оренди не можуть бути захисні гідроспоруди, зокрема дамби.

У позові прокурор просить суд визнати недійсним вищевказаний договір оренди, а також зобов'язати відповідача-2 повернути орендоване майно - гідротехнічну споруду, розташовану за адресою: Житомирська обл., Ружинський район, с. Топори, вул. Ружинська, 90, в комунальну власність територіальної громади Топорівської сільської ради шляхом укладення акта приймання-передачі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 р. порушено провадження у справі № 910/19877/17 та призначено її до розгляду на 28.11.2017 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 р. розгляд даної справи було відкладено на 14.12.2017 р.

27.11.2017 р. та 06.12.2017 р. через відділ автоматизованого діловодства суду представник відповідача-1 подав заяву, у якій позовні вимоги визнав та просив розглядати справу за відсутності його представника.

У судовому засіданні 14.12.2017 р. позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача-1 позов визнав.

Представник відповідача-2 у жодне судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 14.11.2017 р. та 28.11.2017 р. про надання відзиву на позовну заяву не виконав.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, та наявність у матеріалах справи доказів необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідачів за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-1, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

11.08.2014 р. між Топорівською сільрадою (орендодавець) та ФОП Білоус М.С. (орендар) був укладений договір оренди, посвідчений приватним нотаріусом Ружинського районного нотаріального округу Житомирської області Власюком П.В. та зареєстрований в реєстрі за № 847 (далі - договір оренди).

Відповідно до п. 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно територіальної громади Топорівської сільради Ружинського району Житомирської області, яким є: гідроспоруда (дамба), розташована за адресою: Житомирська обл., Ружинський район, с. Топори, вул. Ружинська, 90 (далі - об'єкт оренди).

Згідно з п. 10.1 договору оренди його укладено строком на 25 років, договір діє з 11.08.2014 р. до 11.08.2039 р. включно.

У той же день, 11.08.2014 р. відповідач-1 (Топорівська сільрада) передав, а відповідач-2 (ФОП Білоус М.С.) прийняв у користування об'єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі гідротехнічної споруди на території Топорівської сільської ради.

Вважаючи вищевказаний договір оренди таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки згідно з приписами ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна дамби, як гідроспоруди, не можуть бути об'єктами оренди, позивач звернувся до суду із даним позовом про визнання недійсним укладеного відповідачами договору оренди від 11.08.2014 р., а також зобов'язання відповідача-2 повернути об'єкт оренди в комунальну власність територіальної громади Топорівської сільради шляхом укладення акта приймання-передачі.

Розглядаючи спір по суті та перевіряючи такі доводи позивача, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України).

Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 р. (далі - Постанова Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р.), вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому, необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2 Постанови Пленум Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У розумінні Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 2 Закону).

Згідно зі ст. 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 760 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) не можуть бути об'єктами оренди: акваторії портів, гідрографічні споруди, захисні гідроспоруди (греблі, дамби, вали, моли, насипи) та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури і споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флоти.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що спірний договір оренди від 11.08.2014 р., укладений між відповідачами, вчинений з порушенням вимог ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна , оскільки передбачає передання в оренду такого виду майна, яке не може бути предметом договору найму в силу прямої заборони, закріпленої в Закону. Тому є підстави для визнання вказаного спірного договору недійсним та задоволення відповідної позовної вимоги прокурора.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вищим господарським судом України у п. 2.7 Постанови Пленуму Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 р. роз'яснено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Таким чином, зобов'язання за укладеним відповідачами спірним договором оренди від 11.08.2014 р. припиняються лише на майбутнє, оскільки повернути усе одержане за вказаним правочином, тобто повернути здійснене користування об'єктом оренди, неможливо.

Щодо вимоги прокурора про зобов'язання відповідача-2 повернути об'єкт оренди в комунальну власність територіальної громади Топорівської сільради шляхом укладення акта приймання-передачі суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Приписами ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлені аналогічні правові наслідки припинення або розірвання договору оренди, що полягають у виникненні у орендаря обов'язку повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 5.11 договору оренди на орендаря (відповідача) покладений обов'язок у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві або підприємству/товариству, вказаному орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Відповідно до п. п. 10.9, 10.10 договору оренди у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 3 робочих днів повертається орендарем орендодавцю. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання. Обов'язок щодо складення акту приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога прокурора про зобов'язання відповідача-2 повернути об'єкт оренди в комунальну власність територіальної громади Топорівської сільради шляхом укладення акта приймання-передачі є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним договору оренди від 11.08.2014 р. та зобов'язання відповідача-2 повернути орендоване майно в комунальну власність територіальної громади Топорівської сільради шляхом укладення акта приймання-передачі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та роз'яснень, наведених у п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України № 7 від 21.02.2013 р., судовий збір покладається на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди від 11.08.2014 р., укладений між Топорівською сільською радою (13652, Житомирська обл., Ружинський район, село Топори, ідентифікаційний код 04344898) та фізичною особою-підприємцем Білоусом Миколою Степановичем (02088, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), посвідчений приватним нотаріусом Ружинського районного нотаріального округу Житомирської області Власюком П.В. та зареєстрований в реєстрі за № 847, щодо передачі в строкове платне користування нерухомого майна, а саме гідроспоруди, що розташована по вул. Ружинська, 90 в с. Топори Ружинського району Житомирської області.

3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Білоуса Миколи Степановича (02088, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) повернути орендоване нерухоме майно комунальної власності - гідротехнічну споруду, розташовану за адресою: Житомирська обл., Ружинський район, с. Топори, вул. Ружинська, 90, в комунальну власність територіальної громади Топорівської сільської ради шляхом укладення акта приймання-передачі.

4. Стягнути з Топорівської сільської ради (13652, Житомирська обл., Ружинський район, село Топори, ідентифікаційний код 04344898) на користь прокуратури Житомирської області (10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11, ідентифікаційний код 02909950) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.).

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця Білоуса Миколи Степановича (02088, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь прокуратури Житомирської області (10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11, ідентифікаційний код 02909950) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.).

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Повне рішення складено 20.12.2017 р.

Суддя О.Г. Удалова