Рішення

від 14.12.2017 по справі 914/2340/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017р.                                                             Справа № 914/2340/17

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Молочна слобода”, м. Куп'янськ, Харківська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Азбука продуктів”, м. Львів

про стягнення 376 761,70 грн.

Суддя Ділай У.І.

Секретар Климишин Ю.О.

За участі представників сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Молочна слобода” до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Азбука продуктів” про стягнення 376 761,70 грн.

Ухвалою суду від 15.11.2017р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 30.11.2017р.

27.11.2017р. від позивача на адресу суду надійшли оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів позовної заяви, для огляду.

28.11.2017р. від позивача на адресу суду надійшов лист (вх.№40397/17) в якому позивач повідомляє суд, що у провадженні господарських судів України, або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору. Окрім того, до листа долучено докази підтвердження проведення звірки взаєморозрахунків між сторонами.

28.11.2017р. від позивача на адресу суду надійшла Заява (вх.№40376/17) про розгляд справи без участі сторони.

Представник позивача в судове засідання 30.11.2017р. не з'явився.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 30.11.2017р. не забезпечив, вимог ухвали суду не виконав.

Ухвалою суду від 30.11.2017р. розгляд справи відкладено на 14.12.2017р.

Позивач в судове засідання 14.12.2017р. явку повноважного представника не забезпечив.

Відповідач в судове засідання 14.12.2017р. повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача зазначено: 79035, м. Львів, вул. Зелена, 149. На таку ж адресу скеровувались судом ухвали у даній справі.

В матеріалах справи відсутні докази вручення ухвали.

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд -

встановив:

18 лютого 2016 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 05КФ 16-09 на умовах дистрибуції, відповідно до п. 1.1. якого відповідач за домовленістю з позивачем одержує комплекс прав та обов'язків на дистрибуцію продукту виключно на території відповідача: м. Київ.

У п. 5.1 договору сторони узгодили, що позивач постачає відповідачу продукт за договірною ціною, що вказана прас-листі.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар в період з 01.06.2016р. по 30.06.2016р. на загальну суму 438 783,90 грн., що підтверджується копіями накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей, долученими до матеріалів справи (оригінали оглянуто в судовому засіданні).

Пунктом 5.2. Договору визначено, що оплата Відповідачем за Продукт здійснюється в строки, передбачені Додатком №3 до Договору з моменту поставки Продукту.

Відповідно до пункту 2 Додатку №3, відстрочення платежу - 21 календарний день.

Позивач виконав взяті зобов'язання щодо поставки товару відповідачу. Натомість, відповідач не розрахувався за поставлену продукцію частково, внаслідок чого утворилась заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 231 292,08 грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав договірних зобов'язань щодо своєчасної сплати вартості поставленого товару, ТзОВ “Торговий дім “Молочна слобода” звернулося до господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 231 292,08 грн. основного боргу.

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 41737,39грн. інфляційних втрат та 8578,60грн. 3% річних, а також в порядку п. 8.2 договору 78963,21грн. пені та 16190,44грн. 7% штрафу.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки № 05КФ 16-09 на умовах дистрибуції, у зв'язку із чим набули взаємних прав і обов'язків.

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 6.1.3 договору позивач зобов'язався поставляти відповідачу продукт, а відповідач, відповідно до п. 6.2.2, своєчасно проводити оплату за переданий йому продукт.

Позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується копіями видаткових накладних, долучених до матеріалів справи (оригінали оглянуто в судом). Відповідач оплату за поставлений товар здійснив частково, в результаті утворилась заборгованість в розмірі частково в сумі 231 292,08 грн.

Підписання відповідачем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач про дійсність поставки та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в судовому засіданні позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 231 292,08 грн.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивач просить правомірно стягнути з відповідача 41737,39грн. інфляційних втрат та 8578,60грн. 3% річних.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 78963,21грн. пені, суд зазначає наступне.

У п. 8.2.3 договору сторони узгодили, що за несвоєчасну оплату вартості Продукту, або оплати у неповному розмірі згідно терміну оплати, вказаного в п.2 Додатку №3, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення, за весь період несплати боргу, до погашення в повному обсязі, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності із ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.2. договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суд встановив, що позивач правомірно просить стягнути з відповідача 78963,21грн. пені.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 16190,44грн. 7% штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

У постанові Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 11.10.2017р. по справі № 347/1910/15-ц та постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.10.2015р. по справі № 6-2003цс15 викладена наступна правова позиція.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги ТзОВ “Торговий дім “Молочна слобода” в частині стягнення 7% штрафу у розмірі 16190,44грн. слід відмовити.

Судовий збір покладається на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 28, 33, 34, 44, 48, 49, 75, 82-84, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Азбука продуктів” (79035, м. Львів, вул. Зелена, 149, ідентифікаційний код 39619198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Молочна слобода” (63702, Харківська область, м. Круп'янськ, вул. Ломоносова, 26, ідентифікаційний код 32358958) 231 292,08 грн. основного боргу, 41737,39грн. інфляційних втрат, 8578,60грн. 3% річних, 78963,21грн. пені та 5408,57 грн. судового збору.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст складено 19.12.2017р.

Суддя                               Ділай У.І.