ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.12.2017р. Справа № 914/1355/17
Господарський суд Львівської області у складі
Колегії суддів: Фартушок Т.Б. - суддя-головуючий, судді Бортник О.Ю. та Манюк П.Т. при секретарі Сало О.А. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІНСАД , м. Київ,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АПЛАНТ Україна , Львівська область, Мостиський район, м. Мостиська,
про: стягнення заборгованості
ціна позову: 277667,56 грн.
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився.
Суть спору:
Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІНСАД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПЛАНТ УКРАЇНА» про стягнення 137459,19грн. основного боргу та 140208,37грн. штрафних санкцій.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 06.07.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 15.08.2017р.
Ухвалою суду від 05.09.2017р призначено колегіальний розгляд справи.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 07.09.2017р. визначено склад колегії: ОСОБА_1 - суддя-головуючий, судді Бортник О.Ю. та Горецька З.В.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.09.2017р. прийнято справу до провадження та призначено до розгляду на 20.09.2017р.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.09.2017 року у зв'язку із настанням інших обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, що може мати наслідком порушення строку розгляду, передбаченого відповідним процесуальним законом, суддю Горецьку З.В. замінено на суддю Іванчук С.В.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.11.2017 року у зв'язку із настанням інших обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, що може мати наслідком порушення строку розгляду, передбаченого відповідним процесуальним законом, суддю Іванчук С.В. замінено на суддю Манюка П.Т.
Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі.
Представнику Позивача впродовж розгляду справи оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скерована Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення ухвал про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, впродовж розгляду справи позовні вимоги підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві. У поясненнях від від 12.12.2017р. вх.№42320/17 Позивач просив суд розглядати справу за відсутності представника Позивача на підставі наявних у матеріалах справи документів.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.
Згідно ч. 1 ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Ухвали суду по даній справі надсилались Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою місцезнаходження Відповідача: 81300, Львівська область, м.Мстиська, вул.Галицька, будинок 4Б.
Окрім того, як встановлено судом та вбачається із Витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ місцезнаходженням Відповідача є: 81300, Львівська область, м.Мстиська, вул.Галицька, будинок 4Б.
З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами та доповненнями), що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 №1556/5 (з подальшими змінами).
Конверти з ухвалами Господарського суду Львівської області по даній справі скеровані Відповідачу, підтвердженням чого є витяги з реєстрів вихідної кореспонденції суду, проте, повернуті відділенням поштового зв'язку із відміткою За закінченням терміну зберігання .
Крім того суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами та доповненнями), що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Також суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами та доповненнями), що за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
З врахуванням вищенаведених доводів, в тому числі беручи числі копії реєстрів поштових відправлень суду та інші наявні в матеріалах справи докази щодо пересилання Відповідачеві ухвал суду по даній справі, суд зазначає про повне виконання судом вимог ч.1 ст.64 та ст.87 ГПК України, а відтак, - приходить до висновку, що Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань по даній справі.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи) окрім подання відзиву на позовну заяву сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Сторонам щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.
Крім того суд зазначає, що в силу вимог ст.69 ГПК України, враховуючи дату подання позовної заяви, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.
Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Листом від 14.02.2017р. Відповідач підтвердив замовлення Позивача на суму 137459,19грн.(із зазначенням якісних та кількісних характеристик товару) та зазначив про необхідну суму передоплати у розмірі 100% від загальної та те, що термін доставки складає: до 10.03.2017р. Крім того, у зазначеному листі Відповідач вказав, що у випадку недотримання терміну доставки з вини Відповідача нараховуватимуться штрафні санкції за кожен день після 10.03 у розмірі 1% від загальної суми.
Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Приписами частини першої статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст, зафіксований в одному або декількох документах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частиною другою статті 184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього кодексу.
Приписами частини першої статті 181 ГК України передбачено, що укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, підтвердження Відповідачем замовлення, виставлення рахунку, узгодження істотних умов поставки, в тому числі щодо виду, асортименту, кількості, вартості товару, суми поставки загалом, строку та розміру оплати, дати поставки та відповідальності за порушення термінів поставки, а відтак, істотних умов договору поставки, є підтвердженням наявності між Сторонами у справі зобов'язальних відносин на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки.
Відповідно до платіжного доручення від 24.02.2017р. №HSAV4BLI2T здійснено списання 137459,19грн. з рахунку Позивача.
Згідно довідки ПАТ КБ Приватбанк від 22.09.2017р. №15479580/8008392, Позивачем 24.02.2017р. був здійснений Відповідачеві платіж в розмірі 137459,19грн. з призначенням платежу: ГП №2272 від 14.02.2017. Оплата за товар згідно р/ф №2017К0720 в сумі 114549,32 грн., ПДВ - 20% 22909,87грн. 38204969, (26000056101372) ГРІНСАД, ТОВ
Крім того, згідно листа ПАТ КБ Приватбанк від 30.10.2017р. №20.1.0.0.0/7-20171024/5911 (вх.№40128/17 від 27.11.2017р., вх.№39448/17 від 21.11.2017р.), наданого на вимогу ухвал суду, платіж у розмірі 137459,19грн. зараховано на рахунок 26006055515247 АПЛАНТ Україна ТОВ 24.02.2017р. від ГРІНСАД, ТОВ 24.02.2017 36485056100933 380775 38204969 ПриватБанк ГРІНСАД, HSAV 137459.19 Викон ГП №2272 від 14.02.2017. Оплата за товар згідно р/ф №2017К0720 в сумі 114549,32 грн., ПДВ - 20% 22909,87грн. 38204969, (26000056101372) ГРІНСАД, ТОВ. Наведене підтверджується доданими до ОСОБА_2 виписками з рахунку Позивача.
Наведене підтверджується також випискою з рахунку Позивача, доданою до пояснень від 12.12.2017р. вх.№42320/17.
З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Позивачем на виконання умов укладеного у спрощений спосіб договору поставки 24.02.2017р. оплачено Відповідачеві 137459,19грн.
Невиконання Відповідачем зобов'язань щодо поставки стало підставою для звернення Позивача до суду.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У ч.1 ст.612 ЦК України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог в частині стягнення 137459,19грн. основного боргу, відсутність заперечень Відповідача, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 137459,19грн. суми основного боргу за непоставлений за товар є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.
Згідно ст.199 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Відповідно до вимог ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У рази, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 ЦК України, частина перша статті 231 ГК України) (п.2.3. вказаної Постанови).
Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, ці види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, як спосіб забезпечення, ще й повинні мати компенсаційний характер санкції за порушення господарсько-правових зобов'язань. Норми господарського права не визначають, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, при порушенні строків виконання якого до боржника застосовуються штрафні санкції. Згідно ч.2 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом. Тому в даному випадку слід керуватися нормами господарського права та ч.1 ст. 549 ЦК України, що передбачають можливість застосування такого виду як пеня за прострочку виконання не грошового договірного зобов'язання в розмірі, обумовленому сторонами в договорі згідно норм ст.627 ЦК України, яка передбачає свободу договору. Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду України від 03.12.2016р. №3-35гс13 (справа №908/43/13-г).
Відповідно до ч.1 ст. 111 -28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. №01-8/211 Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України , що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка). При цьому слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.
Таким чином суд дійшов до висновку про те, що погоджене сторонами у договорі нарахування неустойки за невиконання або неналежне виконання Відповідачем обов'язків щодо поставки товару за Договором не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Як зазначено вище в мотивувальній частині рішення, Сторони погодили, що у випадку недотримання терміну доставки з вини Відповідача нараховуватимуться штрафні санкції за кожен день після 10.03.2017р. у розмірі 1% від загальної суми.
Позивачем нараховано штрафні санкції за невиконання обов'язку Відповідача передати товар згідно договору за період з 11.03.2017р. по 20.06.2017р. (102 дні).
Проте, як встановлено судом, листом від 09.06.2017р. №01.01/01/189 Позивач звернувся до Відповідача з вимогою доставити рослини за замовленням; крім цього, у зазначеному ОСОБА_2 вказано, що якщо до 17.06.2017р. дану вимогу виконати неможливо - повернути Позивачу сплачені ним кошти у розмірі 137459,19грн. Підтвердженням скерування листа від 09.06.2017р. №01.01/01/189 опис вкладення з відбитком поштового штемпеля та фіскальний поштовий чек від 09.06.2017р. №0100150916962.
Згідно ч.2 ст.622 ЦК України, у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 612 цього Кодексу), або передання відступного (стаття 600 цього Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
Відтак, з 17.06.2017р. Відповідач втратив обов'язок виконати зобов'язання в натурі.
З врахуванням вищенаведеного, підставними до стягнення є штрафні санкції за період з 11.03.2017р. по 16.06.2017р., розмір яких складає 134710,01грн. (137459,19 / 100 * 1 * 98).
Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог в частині стягнення 137459,19грн. основного боргу, беручи до уваги встановлену договором неустойку, підставність стягнення такої за період до 17.06.2017р. (по 16.06.2017р.), перевіривши правильність розрахунку неустойки суд зазначає, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 140208,37грн. неустойки за період з 11.03.2017р. по 20.06.2017р. підлягають до задоволення в розмірі 134710,01грн.; в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
11.12.2017р. у відповідності до вимог ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 18.12.2017р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 4082,54грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.
Керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 4 -3 , 4 -7 , 33, 34, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179, 181, 184, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 202, 205, 207, 254, 509, 525, 526, 527, 530, 599, 610, 611, 612, 622, 625, 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аплант Україна (81300, Львівська область, Мостиський район, м.Мостиська, вул.Галицька, буд.4-Б; ідентифікаційний код 39736204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Грінсад (03142, м.Київ, вул.Василя Стуса, буд.35/37, оф.400; ідентифікаційний код 38204969) 137459,19грн. основного боргу, 134710,01грн. неустойки, 4082,54грн. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя-головуючий ОСОБА_1
Суддя Бортник О.Ю.
Суддя Манюк П.Т.
Суд | Господарський суд Львівської області |
Дата ухвалення рішення | 13.12.2017 |
Оприлюднено | 22.12.2017 |
Номер документу | 71167775 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Львівської області
Фартушок Т. Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні