Постанова

від 19.12.2017 по справі 920/899/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2017 р. Справа № 920/899/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 05.09.2017 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донснаб-Агротехніка» , смт. Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область (вх. №3591С1/18)

на рішення господарського суду Сумської області від 23.10.2017р. (суддя Резніченко О.Ю.), повний текст рішення складено 26.10.2017 року

у справі №920/899/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донснаб-Агротехніка» , смт. Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область

до відповідача ОСОБА_2 товариства з обмеженою відповідальністю

«Обрій» , с. Мефедівка, Середино-Будський район, Сумська область

про стягнення 162271 грн. 11 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 23.10.2017р. у справі №920/899/17 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донснаб-Агротехніка» 6950 грн. 86 коп. боргу, 106 грн. 46 коп. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову - відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донснаб-Агротехніка» з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 23.10.2017р. у справі №920/899/17 в частині відмови в стягненні з ОСОБА_2 товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» 30 333,09 грн. пені та 12 4987, 16 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 30 333,09 грн. пені та 124987,16 грн. штрафу прийнято при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що предметом позову було спонукання СТОВ Обрій (відповідача) до повного виконання мирової угоди, ухвала про затвердження якої набула чинності, а висновок суду про те, що нарахування пені та штрафу у зв'язку з невиконанням саме мирової угоди є неправомірним.

Крім того, апелянт вважає, що господарський суд першої інстанції вийшов при прийнятті оскаржуваного рішення за межі позовних вимог.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2017 року у справі №920/899/17 суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2017року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) поновлено апелянту строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду на "19" грудня 2017 року.

У судовому засіданні 19.12.2017 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Сумської області від 23.10.2017р. у справі №920/899/17 в частині відмови в стягненні 30 333,09 грн. пені та 12 4987, 16 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Як вбачається з інформації про відстеження поштових пересилань УДППЗ Укрпошта , копія ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 року була вручена відповідачу особисто 14.12.2017 року (а.с.92).

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 30.08.2016 року у справі № 920/618/16 було затверджено мирову угоду від 26.08.2016 року, укладену між ТОВ «Донснаб-Агротехніка» та СТОВ «Обрій» .

Згідно з п.п. 3-6 мирової угоди відповідач визнав невиконане грошове зобов'язання перед позивачем щодо сплати основного боргу за договором купівлі-продажу № 05/03/2015-Х-АШ від 05.03.2015 року у розмірі 1 239 095 грн. 84 коп. (еквівалент - 49504,43 доларів США), а також зобов'язався сплатити 100000 грн. пені, 200000 грн. штрафу, 45478 грн. 45 коп. судового збору.

У пункті 8 мирової угоди сторони передбачили, що якщо курс долару США (котирувань з продажу), опублікований на сайті http://www.udinform.com станом на момент закриття торгів на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) станом на дату, що передує даті платежу (далі - новий курс) буде вищим за комерційний курс* більш, ніж на 5 (п'ять) відсотків, розмір заборгованості, визначеної в п. 3 цієї мирової угоди (платіж № 1,2,3 згідно графіку) в національній валюті України перераховується та сплачується відповідачем у відповідності до нового курсу. У інших випадках застосовуватиметься комерційний курс*.

За змістом п. 7 мирової угоди кошти сплачуються згідно наступного графіку: 200000 грн. боргу (еквівалент - 7990,41 доларів США) - до 07.09.2016 року, 520000 грн. боргу (еквівалент - 20775,07 доларів США) - до 04.10.2016 року, 519095 грн. 84 коп. боргу (еквівалент - 20738,95 доларів США) - до 25.10.2016 року, 100000 грн. пені - до 01.11.2016 року, 200000 грн. штрафу - до 29.11.2016 року, 45478 грн. 45 коп. судових витрат - до 29.11.2016 року.

Відповідачем були здійснені наступні платежі: 07.09.2016 року - 100000 грн., 11.10.2016 року - 100000 грн., 11.10.2016 року - 135000 грн., 20.10.2016 року - 200000 грн., 18.11.2016 року - 185000 грн., 18.11.2016 року - 100000 грн., 18.11.2016 року - 519059 грн. 84 коп., 21.12.2016 року - 200000 грн., 21.12.2016 року - 45478 грн. 45 коп.

ОСОБА_1, відповідачем сплачено 1239059 грн. 84 коп. боргу (еквівалент - 49239,13 доларів США), 100000 грн. пені, 200000 грн. штрафу, 45478 грн. 45 коп. судового збору.

Проте, відповідач, з урахуванням п. 8 мирової угоди, не сплатив позивачу 6950 грн. 86 коп. боргу (еквівалент - 265,30 доларів США), у строки, які зазначені у п. 7 мирової угоди.

Позивач звернувся до Ямпільського міжрайонного ВДВС ГТУЮ у Сумській області з метою примусового виконання ухвали господарського суду Сумської області від 30.08.2016 року.

13.09.2016 року Ямпільський міжрайонний ВДВС ГТУЮ у Сумській області повідомив позивача про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оскільки ухвала суду, якою затверджена мирова угода, не містить обов'язкових ознак та відомостей виконавчого документу, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» , а саме відсутня резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.

Вказане вище стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Сумської області, в якому останній просив стягнути з відповідача 6950 грн. 86 коп. боргу (еквівалент - 265,30 доларів США), 30333 грн. 90 коп. пені, 124987 грн. 16 коп. штрафу.

23.10.2017 року господарським судом Сумської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Спірні правовідносини в даній справі є похідними від правовідносин у справі, в якій було прийнято ухвалу про визнання мирової угоди, однак вони не є тотожними.

Підставою позову є невиконання стороною однієї з умов мирової угоди в частині зобов'язання відповідача сплатити борг позивачу, а у справі, в якій прийнято ухвалу про визнання мирової угоди, підставою позову було невиконання відповідачем умов договору.

Як вже було зазначено вище, ухвалою господарського суду Сумської області від 30.08.2016 року у справі № 920/618/16 затверджено мирову угоду від 26.08.2016 року, укладену між сторонами, а тому відповідач був зобов'язаний сплатити суму боргу у строки, які встановлені мировою угодою.

За своєю правовою природою мирова угода не призводить до вирішення спору по суті, оскільки сторони не вирішують спір, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір.

Мирова угода, як правило, виконується добровільно, в іншому випадку, мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового виконання.

Ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди, є судовим актом, для якого передбачений особливий порядок його виконання.

Відповідач з урахуванням п. 8 мирової угоди не сплатив позивачу 6950 грн. 86 коп. боргу (еквівалент - 265,30 доларів США), у строки, які зазначені у п. 7 мирової угоди.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що ухвала господарського суду Сумської області від 30.08.2016 року у справі № 920/618/16, якою було затверджено мирову угоду від 26.08.2016 року, укладену між ТОВ «Донснаб-Агротехніка» та СТОВ «Обрій» , не відповідає вимогам, встановленим для виконавчого документа.

Також, господарський суд першої інстанції вірно послався на п. 3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суд України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , в якому вказано на те, що у разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою, якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» , то така ухвала не має статусу виконавчого документу, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутись з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі №6-274цс15.

Таким чином, місцевий господарський суд, враховуючи підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем факт невиконання зобов'язання зі сплати 6950 грн. 86 коп. боргу та те, що ухвала суду не відповідає вимогам, встановленим до виконавчого документу, дійшов вірного висновку про те, що позов в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 6950 грн. 86 коп. (еквівалент - 265,30 доларів США) підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 30333 грн. 09 коп. пені та 124987 грн. 16 коп. штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи з приписів ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу .

Частинами 1, 3, 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Між тим, в силу приписів ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вірно послався на п. 3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011р. № 18 (з наступними змінами та доповненнями), в якому, зокрема, зазначено про те, що умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета . У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою, затверджена судом мирова угода не може відноситись до договорів та угод, які в розумінні закону є підставою для виникнення господарських зобов'язань, оскільки є судовим актом, який породжує зовсім інші правові наслідки.

У відповідності до п. 10 мирової угоди, відповідач в разі прострочки виконання грошових зобов'язань по оплаті кожного етапу платежу згідно з графіком, визначеним в п. 7 цієї мирової угоди, сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період за який сплачується пеня від кожної несвоєчасно сплаченої суми, згідно з графіком, визначеним в п. 7 цієї мирової угоди за кожен день затримки, а в разі якщо прострочка в оплаті складає більше 10 календарних днів, відповідач додатково до пені сплачує позивачу штраф в розмірі 10% від кожної простроченої суми грошового зобов'язання, за прострочку більше 30 календарних днів - в розмірі 15% від кожної суми простроченої заборгованості, за прострочку більше 45 календарних днів - в розмірі 20% від кожної суми простроченої заборгованості, за прострочку більше 90 календарних днів - в розмірі 27% від кожної суми простроченої заборгованості.

Однак, мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому.

Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Також, виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду, врегульовано нормами процесуального права, у зв'язку з чим у сторін з укладенням такої угоди, і лише у разі її затвердження судом, виникають не цивільні чи господарські права та обов'язки, а господарсько-процесуальні права та обов'язки.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.01.2009 року у справі № 24/489, у якій, зокрема, зазначено про те, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Суд розглядає справу виключно на підставі закону, а нарахування штрафних санкцій може мати місце, якщо це встановлено господарським договором або законом, а мирова угода, як вже зазначалось, не є господарським договором, оскільки при затвердженні мирової угоди виникли не господарські права та обов'язки, а господарсько-процесуальні права та обов'язки.

Таким чином, твердження апелянта про те, що нарахування пені та штрафу у зв'язку з невиконанням мирової угоди є правомірним, не приймаються колегією суддів, у зв'язку з тим, що неправомірним є включення до мирової угоди штрафних санкцій за невиконання її умов, оскільки вказані зобов'язання за мировою угодою не носять характеру господарських зобов'язань.

А отже, господарський суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 30333 грн. 09 коп. пені та 124987 грн. 16 коп. штрафу, оскільки вказані штрафні санкції нараховані за порушення умов мирової угоди та визначені мировою угодою, що суперечить закону.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що нарахування позивачем відповідачу пені та штрафу, у зв'язку з невиконанням саме мирової угоди, є неправомірним і таким, що суперечить нормам чинного законодавства України.

ОСОБА_1, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

ОСОБА_1, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донснаб-Агротехніка» , смт. Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 23.10.2017р. у справі №920/899/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.12.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.