Постанова

від 19.12.2017 по справі 639/7564/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/790/6519/17 Головуючий 1 інст. - Гаврилюк С.М.

Справа № 639/7564/16-ц Доповідач - Бурлака І.В.

Категорія: договірні

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним та у подальшому уточненим позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3. В обґрунтування свого позову посилалася на те, що 16 вересня 2016 року вона дізналася про рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 липня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, із змісту якого вбачається, що 10 травня 2011 року ОСОБА_2 отримав у борг 300000,00 доларів США для придбання двох житлових будинків та зобов'язався повернути вказану суму до 10 травня 2013 року.

Зазначила, що 20 березня 1997 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано міським бюро реєстрації шлюбу м. Нью Йорк, про що в книзі записів цивільного стану про шлюб зроблено відповідний запис та в травні 2015 року у м. Нью Йорк розпочався судовий процес з метою розірвання шлюбу.

Вважала, що зазначений договір є фіктивним, оскільки ОСОБА_2 після ініціювання розірвання шлюбу терміново направився до України та вважала, що його метою візиту було підписання фіктивного договору позики з ОСОБА_3 з метою недопущення задоволення її вимог щодо визнання права власності на належну їй частку майна придбаного в період шлюбу, а саме на земельну ділянку площею 0,1500 га за адресою: Харківська області, Харківський район, с. Покотилівка, вул. Інтернаціональна, 154-В; житловий будинок загальною площею 420,20 кв. м. за адресою: Харківська області, Харківський район, с. Покотилівка, вул. Інтернаціональна, 154-В; земельну ділянку площею 0,1500 га за адресою: Харківська області, Харківський район, с. Покотилівка, вул. Інтернаціональна, 154-Б; житловий будинок загальною площею 148,60 кв. м. за адресою: Харківська області, Харківський район, с. Покотилівка, вул. Інтернаціональна, 154-Б.

Зазначила, що ОСОБА_2 в судовому процесі, що відбувається в США, запевняє суд, що у нього відсутнє будь-яке майно, яке може бути предметом поділу між подружжям.

Вказала, що ОСОБА_2 надано боргову розписку з метою подальшого звернення стягнення на спільне сумісне майно та порушення її прав, при цьому реального настання наслідків, передбачених позикою, не настало, ОСОБА_2 не отримував коштів, а ОСОБА_3 їх не надавав, оскільки ОСОБА_2 за час шлюбу ніколи не потребував грошових коштів.

Зазначила, що з метою незаконного позбавлення її частки майна, 24 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку за адресою: Харківська області, Харківський район, с. Покотилівка, вул. Інтернаціональна, 154-В та цього ж дня між ними укладено договір іпотеки № 714 земельної ділянки та житлового будинку за адресою: Харківська області, Харківський район, с. Покотилівка, вул. Інтернаціональна, 154-Б.

Вважала, що це стало можливим завдяки прихованню ОСОБА_2 факту перебування в шлюбі, а також те, що право власності зареєстровано за ним.

Зазначила, що з метою захисту її порушеного права, вона звернулася до суду з позовами про визнання вказаних договорів недійсними.

Просила договір позики від 10 травня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнати недійсним; стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2017 року, в якому ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 листопада 2017 року виправлено описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

При цьому посилалася на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклала позовні вимоги. При цьому зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 запевнив нотаріуса, що він не перебуває в шлюбі, про що ним власноручно підписано відповідні заяви; що в поясненнях ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_4 маються протиріччя; що про фіктивність договору позики свідчить відсутність розрахунку за договором купівлі-продажу щодо оплати житлового будинку та земельної ділянки; що продаж нерухомого майна за договором вчинено в сумі 850000,00 грн., що на момент продажу є еквівалентом 30044,68 доларів США, однак згідно звіту з незалежної оцінки загальна вартість об'єкту продажу згідно договору від 24 лютого 2016 року складає 394215,21 доларів США, що в 13 разів вище вартості, зазначеної у договорі; що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення технічної експертизи документа; що ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердив, що виконавчі листи по справі за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів не отримував та до примусового виконання не пред'являв, тобто не зважаючи на борг в 300000,00 доларів США, ОСОБА_3 не вчинив ніяких дій для примусового повернення боргу.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 не довела, що укладення договору позики не спрямовано на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 01 липня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 січня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 309 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 6 489 000, 00 грн. за розпискою від 10 травня 2011 року для придбання нерухомого майна, а саме житлових будинків з господарськими будівлями № 154-В, № 154-Б за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Покотилівка, вул. Інтернаціональна, та земельних ділянок № 154-В, загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 6325158200:00:011:0024, та № 154-Б, загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 6325158200:00:011:0025, цільове призначення - для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за цією ж адресою. Судові рішення є чинними.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 ЦК України містить вказівку про те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчиняють жодних дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування жодних наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

В Узагальненнях Верховного Суду України від 24.11.2008 року щодо Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначено, що позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається саме на позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що грошові кошти в розмірі 300000,00 доларів США надано ОСОБА_3 ОСОБА_2 для придбання нерухомого майна зі строком повернення до 10 травня 2013 року.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3Є пояснили, що на теперішній час борг не погашено. Залишок боргу на сьогоднішній день становить 100 000, 00 доларів США.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, доказів того, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину ОСОБА_1 та його представник не надали.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи повно, надавши належну оцінку доказам у справі, правильно зазначив, що підстав для задоволення позову ОСОБА_1, не вбачається.

Перевіряючи законність та обгрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.

Доводи апеляційної скарги зведені до посилань на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1.ч.1.ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, судова колегія

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії

Повний текст постанови складено 21 грудня 2017 року.