Рішення

від 20.12.2017 по справі 509/91/17

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/91/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Роман ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства Київський страховий дім , за участю 3-ої особи, без самостійних вимог на предмет спору : ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, -

ВСТАНОВИВ :

12 січня 2017 року, представник позивачки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому неодноразово уточнював та зменшував та в остаточній редакції якого від 22.05.2017 р. з урахуванням розрахунку витрат позивачки на судовий збір та правову допомогу від 20.12.2017 р., просив суд, стягнути з ТОВ Роман ОСОБА_2 на користь позивачки матеріальну шкоду у розмірі 45384,04 грн., витрати на проведення оцінки пошкодженого автомобілю у розмірі 2050 грн., стягнути з ОСОБА_4 Київський страховий дім на користь позивачки суму пені, за період з 21.03.2017 р. по 17.04.2017 р. у розмірі 902,14 грн., суму 3% річних за користування грошовими коштами за період з 21.03.2017 р. по 17.04.2017 р. у розмірі 112,77 грн. та стягнути в солідарному порядку з відповідачів витрати на сплату судового збору у розмірі 1243,99 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 4450 грн., мотивуючи це ДТП, яка мала місце 09.11.2016 р. о 10:10 год., під час якої водій ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом Scаnіа , д/н НОМЕР_1 з напівпричепом Lag , д/н НОМЕР_2 по автодорозі Р-7 Одеса - ОСОБА_5 - Монаши 18км., не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом Suzuki , д/н НОМЕР_3, під керуванням позивачки, в наслідок чого транспортний засіб позивачки отримав механічні пошкодження, тим самим порушив п. 13.1, 2.3 б ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП, за що 13.12.2016 року постановою Дарницького райсуду м. Києва, яка набрала законної сили і ніким не була оскаржена, був визнаний винним у скоєнні вищевказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням на нього штрафу у сумі 340 грн. При цьому, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, як водія транспортного засобу Scania , д/н НОМЕР_1 з напівпричепом Lag , д/н АА16930Х на момент ДТП була застрахована в ПАТ Київський страховий дім відповідно за полісами АЕ/6805777 та АЕ/6805778.

Представник позивачки в судовому засіданні повністю підтримав свій зменшений позов в редакції від 22.05.2017 р. з розрахунком витрат на судовий збір та правову допомогу від 20.12.2017 р. та просив його задовольнити.

Представник відповідачів ТОВ Роман ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав повністю, вважаючи його безпідставним, зазначивши, що у вищевказаній ДТП мається і вина самої позивачки, а також посилаючись на необґрунтований розрахунок позову, який базується на декількох висновках експертів щодо визначення матеріального збитку пошкодженого автомобілю позивачки.

Представник відповідачів ОСОБА_4 Київський страховий дім в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду свої письмові заперечення на позову, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову, заявлених до них та з клопотанням про слухання справи за відсутністю їхнього представника (а.с. 43,52-56,149,199,205,230 т. 1).

3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду неодноразово повідомлявся належним чином, за останньою, відомою судові його місця проживання, що підтверджується поштовими повідомленнями, як повернулися до суду з відміткою листоноші за закінченням терміну зберігання та про вручення судової повістки з викликом до суду з відміткою про вручення повістки, причини неявки суду не повідомив, заяви про слухання справи за його відсутністю суду не надав (а.с. 203,221,222,224,225,227 т. 1, а.с. 9 т. 2).

Заслухавши думку представників сторін та дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперчення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно ст. 22 ЦК України - особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Приписами статті 979 ЦК України передбачено - за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтями 1172,1177 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України - особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із ст. 1194 ЦК України - особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Пунктом 2 частини 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб - то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

За вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV - обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим - до участі у справі може, але не обов'язково, бути залучений страховик.

У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка - шкода відшкодовується завдавачем шкоди. Якщо факт завдання шкоди відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV не є страховим випадком, то потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди на підставі загальних правил, встановлених ЦК.

Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП - породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування, в якому потерпілий, так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6 - 2808 цс15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого - право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

На підставі Законів України від 07.03.1996 р. № 85/69-ВР Про страхування , від 01.07.2004 р. (зі змінами) № 1961-IV Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , ст.ст. 991,979 ЦК України, суд дійшов висновку, що за договором страхування - страхувальник зобов'язаний у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначений у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Таким чином, коли виникає страховий випадок, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватися окремо у кожному випадку.

Згідно з Положенням про порядок та умови проведення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів , затвердженого Постановою КМУ від 28.09.1996 р. № 1175 - страхувальником відшкодовується третій особі завдана внаслідок пошкодження транспортного засобу саме пряма шкода, в якій враховується вартість пошкоджених деталей транспортного засобу на момент ДТП, а саме з урахуванням фізичного зношення транспортного засобу, а не вартість нових деталей.

Крім того, з урахуванням вищенаведених норм Законів, суд вважає, що відсутність як такого рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування - не може вважатися підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення таких виплат, оскільки останнє може свідчити про зловживання страховиком своїми правами та мати на меті навмисне затягування строків виконання зобов'язань перед страхувальниками чи іншими особами, вказаними у договорі страхування (полісі, сертифікаті).

Суд виходить з того, що оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти 3% річних, так само як і інфляційні втрати на суму боргу - входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процентів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належним до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, на думку суду - 3% річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону № 1961-IV - страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

При чому, згідно п. 36.5 вказаної статті - за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє протягом періоду, за який вона нараховується.

Суд встановив, що 09.11.2016 р. о 10:10 год., водій ОСОБА_3 (3-тя особа) керуючи транспортним засобом Scаnіа , д/н НОМЕР_1 з напівпричепом Lag , д/н НОМЕР_2 по автодорозі Р-7 Одеса - ОСОБА_5 - Монаши 18км., не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом Suzuki , д/н НОМЕР_3, під керуванням позивачки, в наслідок чого транспортний засіб позивачки отримав механічні пошкодження, тим самим порушив п. 13.1, 2.3 б ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП (а.с. 61 т. 1).

13.12.2016 року Дарницьким районним судом м. Києва було винесено постанову по справі № 753/21620/16-п, відповідно до якої ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні вищевказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням на нього штрафу у сумі 340 грн. (а.с. 9,48,238-251 т. 1).

Суд встановив, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, як водія транспортного засобу Scania , д/н НОМЕР_1 з напівпричепом Lag , д/н АА16930Х на момент ДТП була застрахована в ПАТ Київський страховий дім відповідно за полісами АЕ/6805777 та АЕ/6805778 (а.с. 57-60,65 т. 1).

Згідно п. 2 ст. 36.3 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , якщо дорожньо-транспортна пригода сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з'єднанні між собою (у складі одного транспортного составу або під час буксирування із застосуванням жорсткого зчеплення чи з частковим навантаженням буксируваного транспортного засобу на платформу або на спеціальний опорний пристрій), виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, тобто відповідач ПАТ Київський страховий дім повинен був виплатити страхове відшкодування згідно полісу АЕ/6805777, який був укладений на транспортний засіб Scania д/н НОМЕР_1.

На виконання вимог Закону України Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , позивачка 11.11.2016 р. подала письмове повідомлення на адресу представництва ОСОБА_4 Київський страховий дім у м. Одесі про настання ДТП, а в подальшому, надала відповідну заяву про виплату страхового відшкодування від 20.12.2016 р., надавши страховику до заяви страховий поліс, яким було застраховано її цивільно-правову відповідальність у ОСОБА_4 СК Галицька на автомобіль марки Suzuki (а.с. 10,11,64,73,92-93 т. 1).

В свою чергу, представник ОСОБА_4 Київський страховий дім провів огляд пошкодженого транспортного засобу, але у зв'язку з тим, що сума матеріальної шкоди, розрахована оцінщиком страхової компанії не повідомлялась позивачці, 22.11.2016 року позивачка була змушена самостійно звернутися із заявою до судового експерта ОСОБА_6, відповідно до якої просила провести огляд її пошкодженого транспортного засобу та визначити вартість матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого ТЗ в результаті ДТП (а.с. 75-91,94-127,129-146 т. 1).

Вартість витрат позивачки на проведення вищевказаного експертного дослідження складає 1200 грн. (а.с. 128 т. 1).

За результатами даного огляду був складений висновок № 59/16-Є від 02.12.2016 року та розрахована сума вартості матеріального збитку завданого власнику ТЗ в результаті вищевказаного ДТП, яка складає 172199 грн. (дорівнює ринковій вартості ТЗ на момент ДТП), сума вартості відновлюваного ремонту пошкодженого ТЗ в результаті вищевказаного ДТП складає 178 775,62 грн. (а.с. 109 т. 1).

Суд вважає, що оскільки витрати на ремонт автомобіля перевищують ринкову вартість транспортного засобу до ДТП, то у такому випадку відповідно до ст. 30 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - транспортний засіб вважається фізично знищеним.

В свою чергу, якщо транспортний засіб вважається фізично знищеним, його власнику страховиком відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а тому, позивачка вдруге звернулася до експерта ОСОБА_7, із проханням провести огляд пошкодженого транспортного засобу та визначити ринкову вартість ТЗ після ДТП (а.с. 174-184 т. 1)

Вартість другого експертного дослідження складає 850 грн. (а.с. 185 т. 1).

За результатами даного огляду був складений Звіт № 0233-02-17 від 11.02.2017 р., за яким ринкова вартість автомобіля після ДТП - 78 814,96 грн. (а.с. 176 оборот аркуша т. 1).

Суд вважає, з урахуванням вищевказаної Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки , що в даному випадку, сума різниці між вартістю транспортного засобу до та після ДТП складає: 172199 грн. - 78814,96 грн. = 93 384,04 грн.

З урахуванням встановленого п. 9.2 вищевказаного Закону розміру страхової суми (ліміту відповідальності у розмірі 50000 грн.), розміру франшизи - 1000 грн. та розміру нанесеного матеріального збитку (93384,04 грн.) за висновками вищевказаного висновку експерта, сума страхового відшкодування, яка розраховується з урахуванням вимог ст. 29 Закону, і має бути виплачена на користь позивачки, складає 49000 грн. (оскільки вартість матеріального збитку перевищує ліміт відповідальності СК то страхова компанія повинна сплатити суму максимального ліміту 50000,00 грн. - 1000,00 грн. франшизи).

Як було вказано вище, 20.12.2016 року на адресу представництва ПАТ Київський страховий дім у м. Одесі позивачкою було подано заяву про страхове відшкодування із необхідним пакетом документів.

Відповідно до частини 2 ст. 36 Закону України № 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 Закону, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Тобто, відповідно до вимог зазначеної статті, враховуючи, що датою отримання заяви про страхове відшкодування було 20.12.2016р. - крайній строк виплати страхового відшкодування припадав на 20.03.2017р. (20.12.2016р. + 90 календарних днів).

Однак, лише 18.04.2017 р. ОСОБА_4 Київський страховий дім перерахував на розрахунковий рахунок позивачки суму страхового відшкодування у розмірі 49000 грн., що підтверджується фотокопією виписки з банківського рахунку позивачки, допустивши тим самим прострочення грошового зобов'язання, а тому бездіяльність відповідачів ОСОБА_4 Київський страховий дім - призвела до порушення зобов'язання (ст. 610 ЦК України), і з 21.03.2017р. до моменту виплати (18.04.2017р.) відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань (ст. 612 ЦК України), тому є підстави для застосування встановленої законом відповідальності, а саме: сплати пені, сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (ст. 625 ЦК України), сплати 3% річних від простроченої суми, розрахунки яких були надані суду представником позивачки, перевірені судом і є такими, що відповідають нормам чинного законодавства України (а.с. 163,164 т. 1).

Таким чином, станом на 06.04.2017 р. минуло 28 днів, протягом яких ОСОБА_4 Київський страховий дім порушується зобов'язання щодо обов'язкової виплати страхового відшкодування позивачці.

Відповідно до положень п. 36.5 ст. 36 Закону України № 1961-IV: за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня .

Дана правова позиція щодо стягнення штрафних санкцій (пені, інфляційних витрат, 3% річних за користування грошовими коштами) за порушення строків визначена і у Постанові Верховного суду України від 01.06.2016 року по справі № 6-927цс16, яку суд бере до уваги.

Загальна сума пені за період з 21.03.2017 р. по 17.04.2017 р. становить 902,14 гри, детальний розрахунок суми якої був наведений вище.

Загальна сума 3% річних за користування грошовими коштами за період з 21.03.2017 р. по 17.04.2017р. становить 112,77 грн. згідно вищевказаного розрахунку.

При чому, інфляційні збитки за вищевказаний період відсутні.

В судовому засіданні представником ТОВ Роман ОСОБА_2 було підтверджено суду, що 3-тя особа ОСОБА_3 на момент скоєння ним ДТП (09.11.2016 р.) перебував і до сьогодні перебуває у трудових відносинах з ТОВ Роман ОСОБА_2 , працюючи водієм-експедитором, на підтвердження чого надав суду належним чином посвідчений відповідний наказ № 2/2014 від 16.12.2014 р. про прийняття на роботу на посаду водія-експедитора ОСОБА_3 з окладом згідно штатного розкладу, а також належним чином, посвідчену копію трудової книжки серії БТ-І № 8389673 на ім'я ОСОБА_3, згідно останнього запису в якій іфд 16.12.1014 р., він прийняти на посаду водія-експедитора в ТОВ Роман ОСОБА_2 згідно вказаного наказу, де працює до сьогоднішнього дня (а.с. 11,12 т. 2).

Суд з'ясував, що власником транспортних засобів транспортного засобу Scania , д/н НОМЕР_1 з напівпричепом Lag , д/н АА16930Х є ТОВ Роман ОСОБА_2 , що також підтвердив представник відповідачів в судовому засіданні (а.с. 59,169 т. 1)

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання матеріальної та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як вбачається із положень ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, відповідно до частини 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно ст. 36.6 Закону України № 1961-IV страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Таким чином, у даному випадку, як було вказано вище, фактичний розмір нанесеної матеріальної шкоди складає 93384,04 грн., і страхова компанія сплатила страхове відшкодування лише у сумі 49000 грн., то для повного відшкодування завданої шкоди, саме відповідачі ТОВ Роман ОСОБА_2 повинні доплатити різницю між фактичним розміром нанесеної шкоди і страховою виплатою у розмірі 45384,04 грн. (93384,04 грн. - 49000 грн. + 1000,00 грн.). Вищевказана сума складається з різниці, яку не покриває страхове відшкодування та франшиза- 1000,00 грн.

Також, на думку суду, відповідачі ТОВ Роман ОСОБА_2 повинні сплатити позивачці понесенні нею витрати на проведення оцінки (складання висновку експерта) у загальному розмірі 2050 грн.

Відповідно до п. 8,9 ч. 2 ст. 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється шляхом відшкодуванням збитків та моральної шкоди, з огляду на те, що добровільно відповідачі не виконали свої обов'язки.

Граничний розмір компенсації витрат встановлюється Постановою КМУ № 590 від 27.04.2006 р. "Про граничні розмірі компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" а тому - "…граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у цивільній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується сорок відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Окрім того, з метою отримання правової допомоги (юридичних послуг) позивачка звернулась до ТОВ ГРАНД АСІСТАНС , і 20.12.2016 року уклала з ними договір про надання правової допомоги, та сплатила на його користь 4450 грн. (а.с. 32-36 т. 1, а.с. 14-19 т. 2).

Таким чином, сума судових витрат по сплаті судового збору становить 1243,99 грн. та витрат на правову допомогу складає 4450 грн., обґрунтований розрахунок яких був наведений у відповідному розрахунку, і які, згідно із ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а не в солідарному порядку, як просив представник позивачки, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню частково (а.с. 2 т. 1, а.с. 13-15).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 22,610,612,1166,1172,1187,1188,1192,1194 ЦК України, Законом України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , Законом України Про страхування , Постановою Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки , Постановою КМУ від 27.04.2006 р. № 590 Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави , суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Роман ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства Київський страховий дім , за участю 3-ої особи, без самостійних вимог на предмет спору : ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП - задовольнити ;

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Роман ОСОБА_2 (ЄДРПОУ : 34482832) на користь ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_4) матеріальну шкоду у розмірі - 45384,04 грн., витрати на проведення експертної оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі - 2050 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі - 1233,84 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі - 4000 грн. ;

3.Стягнути з Приватного акціонерного товариства Київський страховий дім (ЄДРПОУ : 25201716) на користь ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_4) суму пені у розмірі - 902,14 грн., 3% річних у розмірі - 112,77 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі - 10,15 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі - 450 грн. ;

4.В задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення в поряду ч. 6 ст. 259 ЦПК України.

Суддя Гандзій Д.М.