Рішення

від 05.12.2017 по справі 910/19174/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2017Справа №910/19174/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хоком"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Будпровайдер"

про стягнення 67 081,31 грн.

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Шевчук О.Ю. - за довіреністю від 01.11.2017 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хоком" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Будпровайдер" про стягнення 67 081,31 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт за Договором №А179 виготовлення та монтаж комплекту дерев'яних конструкцій масандри від 21.02.2017 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь: 38 574,32 грн. - заборгованості, 370,94 грн. - 3% річних, 28 136,05 грн. - пені, 1 600,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 28.11.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 року відкладено розгляд справи на 05.12.2017 року.

В судове засідання 05.12.2017 року представник позивача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 05.12.2017 року представник відповідача визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості, заперечував проти стягнення 3% річних та пені.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 05.12.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.02.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хоком" (далі по тексту - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "Будпровайдер" (далі по тексту - покупець, відповідач) укладено Договір №А179 виготовлення та монтаж комплекту дерев'яних конструкцій масандри (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.1.1.) Постачальник зобов'язується у строки та на умовах, визначених у цьому Договорі, виготовити та змонтувати комплект дерев'яних конструкцій мансарди за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Забір'я у відповідності до розрахунку конструкцій та Специфікації (Додаток № 2 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною).

Відповідно до п.3.1. Договору загальна ціна комплекту дерев'яних конструкцій мансарди та монтажних робіт, викладена у Додатку №2 цього Договору.

Згідно з додатком №2 до Договору ціна становить 351 099,43 грн.

Вартість монтажу комплекту дерев'яних конструкцій мансарди, послуг з завантаження та транспортування до Покупця за адресою: Київська обл., Києво - Святошинський р-н, с. Забір'я, входить до загальної ціни комплекту дерев'яних конструкцій мансарди (п.3.2. Договору).

Відповідно до п.3.3. Договору покупець здійснює розрахунки за цим Договором наступним чином:

- протягом 2 (двох) банківських днів з моменту підписання цього Договору, Покупець сплачує Постачальнику платіж в розмірі 158935 грн. 20 коп. (Сто п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять п'ять гривень 20 коп.), у тому числі ПДВ 20% (п.3.3.1. Договору);

- Наступний платіж в сумі 105956,80 коп.( Сто п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість гривень 80 коп.), у тому числі ПДВ 20%, Покупець сплачує протягом 2 (двох) днів з моменту отримання від Постачальника повідомлення про готовність дерев'яних конструкцій мансарди до передачі Покупцю (п.3.3.2. Договору);

- Перед початком монтажних робіт Покупець сплачує авансовий платіж в розмірі 52525 грн. 11 коп. (П'ятдесят дві тисячі п'ятсот двадцять п'ять гривень 11 коп.) у тому числі ПДВ 20% (п.3.3.3. Договору);

- Залишок суми в розмірі 33682 грн. 32 коп. (Тридцять три тисячі шістсот вісімдесят дві гривні 32 коп.),у тому числі ПДВ, Покупець сплачує після виконання монтажних робіт, але не пізніше 5 (п'яти) робочих днів після підписання акта на виконані роботи (п.3.3.4. Договору).

Позивачем виконано умови договору в повному обсязі, що підтверджується підписаним 17.05.2017 року між сторонами Актом №ОУ-0000001 здачі-прийняття готової продукції на суму 351 099,43 грн.

Суд звертає увагу, що відповідачем прийнято роботи (послуги) в поновному обсязі без жодних зауважень щодо кількості та якості робіт (послуг).

Відповідач виконав зобов'язання з оплати частково та сплатив на користь відповідача 312 525,11 грн. (платіжне доручення №122 від 21.02.2017р. на суму 52 525,11 грн., №131 від 24.02.2017 року на суму 60 000,00 грн., №162 від 03.03.2017 року на суму 80 000,00 грн., №196 від 10.03.2017 року на суму 100 000,00 грн., №283 від 30.03.2017 року на суму 20 000,00 грн.), а 38 574,32 грн. залишилося неоплаченою.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що у відповідача наявна заборгованість за Договором у розмірі 38 574,32 грн. за виконані роботи (надані послуги).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, виготовив та змонтував комплект дерев'яних конструкцій мансард за умовами Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача вартість отриманих послуг (виконаних робіт), та має перед позивачем заборгованість з їх оплати в розмірі 38 574,32 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач визнав позовні вимоги, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 38 574,32 грн. (заборгованості), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 370,94 грн. (3% річних).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 370,94 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, керуючись п.5.5 Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 28 136,05 грн.

Згідно з п.5.5. Договору у разі прострочення Покупцем строку остаточного розрахунку за дерев'яних конструкцій мансарди, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню із розрахунку подвійної облікової ставки, яка діяла на момент прострочення строку остаточного розрахунку за дерев'яних конструкцій мансарди, від загальної суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, зазначена вище норма передає право суду зменшити розмір неустойки за виняткових обставин.

Статтями 233 ГК України та 551 ЦК України передбачено, що не лише майнові інтереси сторін є визначальними критеріями для зменшення розміру неустойки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 28 136,05 грн. , нараховані відповідно до законодавства та умов Договору, однак, суд керуючись ст. 83 ГПК України, дійшов до висновку про зменшення розміру пені до 1 000,00 грн., в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню і становлять 1 000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 000,00 грн. (витрат пов'язаних з наданням правових послуг), суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013).

На підтвердження факт понесення витрат на правові послуги в розмірі 1000,00 грн. позивач надав суду Договір про надання правової допомоги від 14.09.2017 року, акт від 14.09.2017 року наданих послуг до Договору про надання правових послуг 14.09.2016 року, квитанцію №200865 на суму 1000,00 грн.

З документів, що містяться у справі, не можна зробити повноцінний висновок що послуги були надані саме адвокатом, так як не надано жодних документів на підтвердження статусу адвоката, та про обсяг наданих адвокатом ОСОБА_1 послуг. Суду не надано жодного акту здачі-прийняття послуг, які б закріплювали факт надання послуг адвокатом у даній справі, як який долучено до справи відноситься до Договору від 14.09.2016 року, в той час як між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги 14.09.2017 року, квитанція №200865 засвідчує факт оплати послуг але без їх конкретизації, в матеріалах справи відсутні дані про кількість годин, які затратив для надання правової допомоги адвокат по даній справі.

Суд вважає, що в даному випадку під час розгляду справи сам адвокат ОСОБА_1 (статус якого не підтверджено) не приймав участь в жодному судовому засіданні, а, відповідно, суд не має реальної можливості вирахувати обсяг роботи адвоката і дійти до висновку, що оплата його послуг в розмірі 1 000,00 грн. є співрозмірною. У контексті зазначених обставин, суд вважає, що відшкодування витрат, сплачених позивачем за отримання послуг адвоката, не підлягають задоволенню в зв'язку з недоведеністю позивачем факту надання саме адвокатом зазначених послуг на суму 1 000,00 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Будпровайдер" (04080, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВІКЕНТІЯ ХВОЙКИ, будинок 15/15; код ЄДРПОУ 38968790) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хоком" (10001, Житомирська обл., місто Житомир, ВУЛ. ГОГОЛІВСЬКА, будинок 73, квартира 64; код ЄДРПОУ 20421749) 38 574 (тридцять вісім тисяч п'ятсот сімдесят чотири) грн. 32 коп. - заборгованості, 370 (триста сімдесят) грн. 94 коп. - 3% річних, 1 000 (одну тисячу) грн. 00 коп. - пені, 952 (дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 76 коп. - судового збору.

3. В решті задоволення позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 19.12.2017 року.