Рішення

від 14.12.2017 по справі 910/17154/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017Справа №910/17154/17

За позовом Приватного акціонерного товариства Домобудівний комбінат № 4

до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕРТЕХНІКС

про стягнення 167 078, 00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Салівон Д.О. за довіреністю № 23-24 від 18.01.2017;

від відповідача: Романенко Г.О. - керівник.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Домобудівний комбінат № 4 (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертехнікс (далі - відповідач) про стягнення 167 078, 00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17154/17, її розгляд призначено на 30.10.2017 року.

В судовому засіданні 30.10.2017 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечує, оскільки передбачений специфікаціями до Договору товар ним був поставлений позивачу в повному обсязі, а будь-яких доповнень та додатків щодо поставки іншого товару між сторонами не укладалось, у зв'язку з чим відповідач вважає, що наданий позивачем Договір не є доказом на підтвердження заявлених ним позовних вимог. Що стосується рахунку № 141116-1 від 14.11.2016, то товар за цим рахунком було відвантажено позивачу в повному обсязі, про що є підтверджуючи документи. Таким чином, на думку відповідача, позивач вводить суд в оману та хоче безпідставно отримати суму 167 078, 00 грн. на свій рахунок та безкоштовно користуватися або передати іншим організаціям обладнання на суму 167 078, 00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 15.11.2017 року.

10.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/17154/17 на 15 днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 06.12.2017 року.

В судовому засіданні 06.12.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.12.2017 року.

В судовому засіданні 14.12.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.12.2017 року проти задоволення позову заперечив, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.12.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.10.2016 року між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір поставки № 041016-1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого за замовленням Покупця Постачальник зобов'язується у встановлений строк передати у власність (поставити) Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти замовлений товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Передача товару відбувається у місці, вказаному Покупцем, а саме: Дошкільний дитячий заклад у 20 мікрорайоні житлового масиву Вигурівщина-Троєщина .

За умовами п. 2.1. Договору ціна та кількість товару вказуються у Специфікації та/або рахунку-фактурі, що є невід'ємними частинами даного Договору.

Пунктом 2.7. Договору передбачено, що Покупець здійснює попередню оплату у розмірі 100% від ціни, вказаної в Специфікації та/або рахунку-фактурі.

Згідно з п. 3.1. Договору товар поставляється за заявкою Покупця, яка виконується зручним для сторін способом: телефонограмою, телефоном, факсом або листом.

Відповідно до п. 3.2. Договору прийом товару Покупцем по кількості і якості здійснюється за видатковою накладною або іншим документом, що посвідчує приймання-передачу товару.

В силу п. 5.1. Договору Постачальник надає Покупцеві на кожну одержану кількість товару наступні документи: рахунок-фактуру, специфікації, видаткову накладну, податкову накладну, сертифікати відповідності (якості) та інші документи, що стосуються якості і експлуатації товару, інші документи, що необхідні для такого виду товару. Постачальник зобов'язаний надавати Покупцю податкову накладну (за кожної поставки), що передбачає реєстрацію Постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому законодавством України. Така реєстрація проходить протягом 5 робочих днів з дня отримання товару (або кількості товару відповідно до умов поставки) або з дня отримання авансу за товар згідно п. 2.8. Договору. Одночасно з реєстрацією в Єдиному реєстрі податкових накладних Постачальник направляє податкову накладну (її примірник) Покупцю з відміткою про отримання територіальним органом ДФС за електронною адресою patdbk@ua.fm .

Товар передається Покупцю через 5 робочих днів з моменту здійснення заявки. Про отримання заявки і строк доставки Постачальник повідомляє Покупця по e-mail або по телефону (п. 5.4. Договору).

На виконання умов Договору відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № 141116-1 від 14.11.2016 для оплати товару: мясорубка МІМ-300М у кількості 1 шт. за ціною 15 696, 67 грн. без ПДВ, овочерізка МПР-350М-02 у кількості 2 шт. за ціною 15 696, 67 грн. без ПДВ, пароконвектомат ХЕVС0511Е1R у кількості 1 шт. за ціною 64 583, 33 грн. без ПДВ, тестомес SM10FT2V у кількості 1 шт. за ціною 27 558, 33 грн. без ПДВ, а всього на суму 167 078, 00 грн. з ПДВ.

Суд зазначає, що між сторонами не було укладено Специфікації до Договору на поставку товару: мясорубка МІМ-300М у кількості 1 шт. за ціною 15 696, 67 грн. без ПДВ, овочерізка МПР-350М-02 у кількості 2 шт. за ціною 15 696, 67 грн. без ПДВ, пароконвектомат ХЕVС0511Е1R у кількості 1 шт. за ціною 64 583, 33 грн. без ПДВ, тестомес SM10FT2V у кількості 1 шт. за ціною 27 558, 33 грн. без ПДВ, а всього на суму 167 078, 00 грн. з ПДВ, проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ніж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого було виставлено рахунок-фактуру № 141116-1 від 14.11.2016.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, враховуючи те, що за умовами п. 2.1. Договору ціна та кількість товару може вказуватись не лише у Специфікаціях а і в рахунку-фактурі, у суду немає підстав для висновку про те, що рахунок-фактуру № 141116-1 від 14.11.2016 було виставлено відповідачем на виконання іншого договору, в тому числі укладеного у спрощеній формі, ніж той, на який посилається позивач.

Позивач виконав взяті на себе згідно з п. 2.7. Договору зобов'язання та оплатив виставлений відповідачем рахунок-фактуру в повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення № 3057 від 14.11.2016 на суму 40 000, 00 грн., № 2000 від 15.11.2016 на суму 30 000, 00 грн., № 1007 від 16.11.2016 на суму 30 000, 00 грн., № 2500 від 17.11.2016 на суму 30 000, 00 грн., № 1526 від 21.11.2016 на суму 20 000, 00 грн., № 2500 від 22.11.2016 на суму 17 078, 00 грн.

Проте, в матеріалах справи відсутні жодні належні докази на підтвердження того, що відповідач поставив позивачу вказаний в рахунку-фактурі № 141116-1 від 14.11.2016 товар та передав визначені п. 5.1. Договору документи, тоді як у своєму відзиві відповідач наполягає на тому, що поставка товару відбулась.

Так, досліджуючи обставини щодо виконання відповідачем як учасником господарських відносин господарських зобов'язань належним чином відповідно до закону, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

В силу приписів частини 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до приписів п.п. 2.1, 2.2., 2.4 вищевказаного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи (для надання їм юридичної сили і доказовості) повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Проте, відповідачем не надано суду належним чином оформлених видаткових накладних або інших первинних документів, які б підтверджували поставку позивачу товару, а саме: мясорубка МІМ-300М у кількості 1 шт. за ціною 15 696, 67 грн. без ПДВ, овочерізка МПР-350М-02 у кількості 2 шт. за ціною 15 696, 67 грн. без ПДВ, пароконвектомат ХЕVС0511Е1R у кількості 1 шт. за ціною 64 583, 33 грн. без ПДВ, тестомес SM10FT2V у кількості 1 шт. за ціною 27 558, 33 грн. без ПДВ, а всього на суму 167 078, 00 грн. з ПДВ.

При цьому, суд не приймає до уваги надану відповідачем видаткову накладну № 310317-1 від 31.03.2017 на суму 115 172, 00 грн. як належний доказ поставки позивачу товару, оскільки вона складена в односторонньому порядку та не підписана з боку позивача.

Будь-який інших документів, які б свідчили про поставку відповідачем спірної партії товару позивачу, суду надано не було.

Так, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що факт поставки товару позивачу зафіксовано в податкових документах відповідача, що відповідачем були складені податкові накладні на постачання товару, а господарські операції з поставки відповідачем товару були відображені в обліку податкової звітності останнього.

За таких обставин, доводи відповідача в частині того, що товар фактично отриманий позивачем але оригінали накладних ним не підписані, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Таким чином, відповідач товар позивачу не поставив, отримані від нього в якості передоплати грошові кошти не повернув, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 167 087, 00 грн.

25.09.2017 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 23-695 з проханням повернути грошові кошти в сумі 167 087, 00 грн., яка відповідачем задоволена не була.

У зв'язку з цим позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 671 Цивільного кодексу України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено частиною 2 статті 269 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Проте, відповідач поставку товару позивачу не здійснив, доказів протилежного матеріали справи не містять.

В силу статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом з цим, Верховний Суд України зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постановах від 30.09.2015 у справі № 904/699/15, від 05.10.2016 у справі № 908/451/14.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку замовленого позивачем товару на суму 167 078, 00 грн.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв кошти, сплачені як передоплата за товар, однак в обумовлені строки не поставив його, відповідний борг в сумі 167 078, 00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертехнікс (03067, місто Київ, вулиця Машинобудівна, будинок 13; код ЄДРПОУ 39765911) на користь Приватного акціонерного товариства Домобудівний комбінат № 4 (04074, місто Київ, вулиця Лугова, будинок 13; код ЄДРПОУ 05503160) попередню оплату в сумі 167 078 (сто шістдесят сім тисяч сімдесят вісім) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 506 (дві тисячі п'ятсот шість) грн. 17 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.12.2017.

Суддя М.Є. Літвінова