Рішення

від 05.12.2017 по справі 910/18856/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2017Справа №910/18856/17

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш"

до державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

про стягнення 4 698 241,48 грн.

Представники сторін:

від позивача: Назарова В.П. - представник за довіреністю № б/н від 23.11.2017 р.;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення 4 698 241,48 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.01.2010 року між ним та відповідачем укладено договір оренди приміщення.

Фактично приміщення використовуються відповідачем та сторонами не складено та не підписано акт здачі-приймання об'єкта на розірвання договору.

Оскільки відповідачем не виконано обов'язку по сплаті орендних платежів за листопад 2010 року - вересень 2017 року, тому позивач звернувся в суд з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 4 195 900,00 грн., з якої: 1 600 000,00 грн. за користування виробничим приміщенням за листопад 2010 року - червень 2013 року, 2 595 900,00 грн. за користування офісним та виробничим приміщенням за липень 2013 року -вересень 2017 року, 3% річних за період з 07 жовтня 2014 року по 25 жовтня 2017 року в розмірі 82 783,23 грн., інфляційних втрат за період з 07 жовтня 2014 року по 25 жовтня 2017 року в розмірі 360 575,60 грн., пені за прострочення оплати орендних платежів за період з 08 листопада 2016 року по 10 березня 2017 року в розмірі 58 982,65 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2017 р. порушено провадження справі, розгляд справи відкладено на 28.11.2017 року.

13.11.2017 р. до канцелярії суду відповідач подав відзив на позовну заяву.

Представники позивача виконали вимоги ухвали суду від 31.10.2017 р.

Представники позивача надали суду оригінал договору для огляду.

Суд оглянув наданий представниками позивача оригінал договору.

В судовому засіданні 28.11.2017 року оголошено перерву до 05.12.2017 року.

В судове засідання 05.12.2017 року представник відповідача не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 28.11.2017 р., але 05.12.2017 р. до канцелярії суду подав клопотання про продовження строку розгляду справи та про відкладення розгляду справи.

Представник позивача заперечував проти клопотання відповідача.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи та про відкладення розгляду справи.

Представник позивача подав письмові пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

29.01.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю Машинобудівний завод Автоливмаш (орендодавець) та виробничим комплексом "Автоливмаш" Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини (орендар) укладено договір оренди приміщення.

Відповідно до п.1.1 договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування виробничі приміщення площею 5 000 кв.м. для зберігання обладнання та елементів сортувальних ліній та офісне приміщення площею 45 кв.м. (далі - об'єкт, що орендується) та зобов'язався сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч.1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Об'єкт оренди, згідно з п. 1.2 договору, знаходиться за адресою: місто Івано-Франківськ, вул. Юності, 23.

Посилання відповідача в своєму письмовому відзиві на позовну заяву на те, що договір не є укладеним, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 16.01.2013 року у справі № 5011-4/4384-2012 встановлено, що фактичні дії сторін свідчать про те, договір оренди № б/н від 29.01.2010 року був укладений, оскільки сторони вчинили дії, що свідчать про виконання сторонами умов Договору.

При цьому судом враховано, що відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 5011-4/4384-2012 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/18856/17, не можуть йому суперечити.

Відповідно до п.8.1 договору строк дії договору складає один рік (з 29.01.10. по 29.01.11.).

Якщо жодна сторона в термін 30 календарних днів до закінчення дії даного договору не заявить про намір його розірвати, договір вважається пролонгованим на той же термін оренди ( п.8.2 договору).

Частиною 1 статті 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч. 4 ст. 284 ГК України).

Стаття 764 ЦК України встановлює, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Вказана стаття може бути застосована тільки до договорів найму з визначеним строком користування майном. ЦК України передбачає можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача.

При цьому пріоритетним критерієм при вирішенні питання пролонгації договору оренди є перш за все відсутність заперечення орендодавця.

Матеріалами справи не підтверджується, що позивач та відповідач вчиняли дії, направлені на припинення дії договору у зв'язку із закінченням строку його дії, доказів повідомлення сторін про розірвання договору матеріали справи не містять, а тому суд дійшов висновку, що його було автоматично пролонговано на той же строк і на тих же умовах.

При цьому, судом враховано, що положеннями укладеного між сторонами договору (п. 6.1, п. 6.3, п. 6.4) встановлено, що повернення орендодавцю об'єкта, що орендується, здійснюється двосторонньою комісією, що складається із представників сторін. При передачі об'єкта, що орендується, складається акт здачі-приймання, який підписується членами двосторонньої комісії. Об'єкт, що орендується, вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання.

Проте, доказів повернення з оренди об'єкту, що орендується, за договором, відповідачем надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розмір орендної плати за виробниче приміщення становить 50 000,00 грн. з ПДВ в розрахунку 10,00 грн. за 1 кв.м. та 900,00 грн. з ПДВ в розрахунку 20,00 грн. за 1 кв.м. офісного приміщення.

Згідно з п. 3.2 договору орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця помісячно протягом 5 робочих днів після звітного місяця.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків по сплаті орендної плати за договором у 2013 році позивач звернувся до відповідача в судовому порядку з вимогою про стягнення основного боргу за договором оренди приміщення від 29.102.010 року в розмірі 28 800,00 грн. за використання офісних приміщень площею 45,00 кв.м. за період з 01.11.10. по 07.07.13 (з розрахунку 900,00 грн. в місяць за 32 місяці).

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2015 року у справі №910/14867/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 року стягнуто з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, б. 23-В; ідентифікаційний код 20077743) в особі Виробничого комплексу "Автоливмаш" (76495, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, вул. Юності, будинок 23; ідентифікаційний код 33059695) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" (76495, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, вул. Юності, будинок 23; ідентифікаційний код 30858384) 28 800 (двадцять вісім тисяч вісімсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору.

У вищезазначеному рішенні встановлено, що відповідач свої зобов'язання по внесенню орендної плати за договором виконав частково, сплативши позивачу орендну плату за лютий 2010 - жовтень 2010 року за офісне та складське приміщення в розмірі 407 041,44 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача від 29.11.10.

Крім того, судом встановлено, що акт приймання-передачі нежитлових приміщень в оренду сторонами не надано. Між тим, матеріалами справи підтверджується факт використання відповідачем орендованого майна, адже орендодавцем сплачувалась орендна плата, докази чого надано позивачем.

Відповідно до ч.3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Звертаючись з позовом позивач просить стягнути з відповідача орендні платежів на загальну суму, які складаються з:

- 1 600 000,00 грн. за користування виробничим приміщенням за листопад 2010 року - червень 2013 року;

- 2 595 900,00 грн. за користування офісним та виробничим приміщенням за липень 2013 року - вересень 2017 року.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що позивач просить стягнути з відповідача суму боргу за період з листопада 2010 року по вересень 2017 року, тобто за період більший за шість років, у зв'язку з чим просить суд застосувати строки позовної давності.

Відповідно до ч.3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно з статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду 27.10.2017 року.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Відповідно до ч.4 статті 257 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем зазначено, що враховуючи подання 02.08.2013 року позивачем до відповідача позову про стягнення суми заборгованості за період з 01.11.2010-01.07.2013 за договором оренди приміщення від 29.01.2010 року, перебіг позовної давності для пред'явлення вимог за договором оренди приміщення від 29.01.2010 року почався заново 02.08.2013.

Вдруге відбулось переривання позовної давності для пред'явлення вимог за договором оренди приміщення від 29.01.2010 року внаслідок сплати 02.12.2016 року відповідачем суми боргу за період 01.11.2010-01.07.2013, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу.

Відповідно до п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 року правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

4.4.1. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суд вважає, що сплата 02.12.2016 року відповідачем заборгованості (основного боргу за користування приміщенням за період року 01.11.2010-01.07.2013), стягнутої на підставі рішення суду 910/14867/13 не може вважатися дією щодо визнання останнім свого боргу, а тому не свідчить про переривання позовної давності за договором оренди від 29.01.2010 року.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду 27.10.2017 року, тому вимоги щодо нарахованого боргу за період з листопада 2010 року по 26.10.2014 року не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

В іншій частині позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати (за виробниче приміщення та офісне приміщення) за період з 27.10.2017 року по 25 жовтня 2017 року в розмірі 1 832 400,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати орендної плати в розмірі 58 982,65 грн. за період з 08.11.2016 року по 10.03.2017 року.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 7.3 договору, орендар несе наступну відповідальність за даним договором у випадку прострочення по сплаті орендних платежів пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд погоджується з розрахунком позивача щодо нарахування пені, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 58 982,65 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 82 783,23 грн. та індекс інфляції в розмірі 360 575,60 грн. за період з 07.11.2014-25.10.2017 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з розрахунком 3% річних в розмірі 82 783,23 грн. та індекс інфляції в розмірі 360 575,60 грн. за період з 07.11.2014-25.10.2017 року наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, ч. 3 ст. 35, ст. 44, ч. 5 ст. 49 ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вулиця Лобачевського, будинок 23-В, ідентифікаційний код 20077743) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Автоливмаш" (76495, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, вул. Юності, будинок 23; ідентифікаційний код 30858384) основний борг в розмірі 1 832 400 (один мільйон вісімсот тридцять дві тисячі чотириста) грн. 00 коп., пеню в розмірі 58 982 (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 65 коп., три проценти річних в розмірі 82 783 (вісімдесят дві тисячі сімсот вісімдесят три) грн. 23 коп., індекс інфляції в розмірі 360 575 (триста шістдесят тисяч п'ятсот сімдесят п'ять) грн. 60 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 35 018 (тридцять п'ять тисяч вісімнадцять) грн. 35 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 22.12.2017 року.

Суддя С.М. Мудрий