Постанова

від 18.12.2017 по справі 632/1065/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2017 р. м. ХарківСправа № 632/1065/17 Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

головуючого судді: Калиновського В.А.

суддів: Кононенко З.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

представник позивача ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області на постанову Первомайського міськрайонного суду Харківської області, м. Первомайський Харківської області, суддя Библів С.В. від 06.11.2017р., по справі № 632/1065/17

за позовом ОСОБА_4

до Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області

про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_4, звернувся до Первомайського міськрайонного суду Харківської області з позовом до Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області, в якому просив суд: визнати протиправними дії Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області щодо відмови ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах села Верхній Бишкин; визнати протиправним та скасувати рішення ХІХ сесії VІІ скликання Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області від 16.08.2017 року щодо відмови ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах села Верхній Бишкин; зобов'язати Верхньобишкинську сільську раду Первомайського району Харківської області надати ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах села Верхній Бишкин.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до Верхньобишкинської сільради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га, що розташована в межах с. В.Бишкин Первомайського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства. Проте, 16.08.2017 року сільрада своїм рішенням ХІХ сесії VІІ скликання відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, дане рішення не мотивоване, а містить лише перелік нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини між сторонами. З яких саме підстав відмовлено у наданні відповідного дозволу стороні позивача не відомо.

Постановою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06.11.2017 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення ХІХ сесії VІІ скликання Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області від 16.08.2017 року щодо відмови ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах села Верхній Бишкин. Зобов'язано Верхньобишкинську сільську раду Первомайського району Харківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 від 01.08.2017 року №В-34/02-15 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах села Верхній Бишкин, з урахуванням висновків суду по даній справі з наданням відповідного дозволу або відповідної вмотивованої відмови. У задоволенні решти позовних вимог позивачеві відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 2, 7, 8, 69, 159, 184, 185, 186, 198 КАС України, ст. 19 Конституції України, Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , ч. 7 ст. 118 ЗК України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач звернувся до відповідача із заявою на підставі статті 116 та статті 118 Земельного кодексу Украйни, в якій просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 2,0 га, яка розташована в межах населеного пункту с. В.Бишкин Первомайського району Харківської області (а.с. 10).

На своє звернення позивач отримав рішення сільради ХІХ сесії VІІ скликання від 16.08.2017 року про відмову йому у наданні такого дозволу (а.с.12).

Непогодившись із таким рішення відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що рішення відповідача від 16.08.2017 щодо розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і викладена в ньому позиція (фактично відмова) у надані дозволу, не містить, визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що не може бути визнано судом правомірним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель урегульовано Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України).

Відповідно до ст.116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться в разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За приписами ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення відповідача щодо розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і викладена в ньому позиція (відмова у наданні дозволу), не містить посилання на жодну з визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Враховуючи приписи п. б ч.1 ст. 121 ЗК України, якими унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара, та беручи до уваги, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному, водночас, при розгляді заяви позивача не було встановлено підстав, передбачених ч.7 ст.118 ЗК України, а крім того, позивачем було подано разом з заявою необхідний пакет документів, колегія суддів вважає правомірним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що, при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач діяв не на підставі, не у спосіб та не в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання оскаржуваного рішення протиправним та його скасування є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів вважає хибними доводи апелянта про те, що відповідач не мав права надавати дозволу позивачеві на розроблення проекту землеустрою, оскільки с. В.Бишкин не має Генерального плану населеного пункту, а також плану зонування території та детального плану, що само по собі виключає можливість надання відповідного дозволу у світлі положень ч.3 ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , оскільки стороною позивача надано до суду відповідь на запит на публічну інформацію Первомайської райдержадміністрації Харківської області від 26.09.2017 року № 03-09/3114, згідно якої с. Верхній Бишкин має генеральний план населеного пункту, а згідно скріншоту з офіційного сайту адміністрації вбачається, що цей генеральний план розроблений ще у 1986 році і зберігається саме у сільраді. Доказів визнання таким, що втратив чинність зазначеного генерального плану, відповідачем до суду не надано.

Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 наведеного Закону, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Отже, розроблення генерального плану села Верхній Бишкин Приватним підприємством "Земстройпроект" є оновленням містобудівної документації.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Як встановлено частиною 4 статті 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Тобто, судом за результатами розгляду справи може бути задоволено будь-яку з цих вимог, у тому числі й вимогу про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити пені дії.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов'язані відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах ОСОБА_5 Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Згідно Рекомендацій Комітету ОСОБА_6 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_6 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку втручання у дискреційні повноваження відповідача є виправданими, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивачів.

А завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень .

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.

Так, у рішенні у справі ОСОБА_2 проти України зазначено: Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.

Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Броньовський проти Польщі від 22 червня 2004 року). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Гавенда проти Польщі від 14 березня 2002 року., Рішення Європейського суду з прав людини у справі Аманн проти Швейцаріїї від 16 лютого 2000 року).

Також, Європейський суд з прав людини Рішенням у справі Круслена від 24 квітня 1990 року зазначає, що закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання.

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі Фадєєва проти Росії від 9 червня 2005 року, в якому Суд з відсилкою до справи Баклі проти Сполученого Королівства , зазначив, що: Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку необхідності втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції .

Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями. Дана думка повністю підтверджена рішенням від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховного Суду України, який вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до відповідача подав весь пакет необхідних документів однак, відповідачем за результатами розгляду заяви позивача було прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, яке не може вважатися законним та обгрунтованим.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не у спосіб, встановлений законом.

Таким чином, оскільки у ході судового розгляду справи колегія суддів дійшла висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, колегія суддів вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії зокрема, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної діялнки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га, яка знаходиться в межах села Верхній Бишкин.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06.11.2017 року по справі № 632/1065/17 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області на постанову Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06.11.2017 р. по справі № 632/1065/17 залишити без задоволення.

Постанову Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06.11.2017р. по справі № 632/1065/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_7 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_8 ОСОБА_9 Повний текст постанови складено 22.12.2017 р.