Рішення

від 20.12.2017 по справі 915/1272/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року Справа № 915/1272/17

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання Долгової А.О.,

представника позивача: ОСОБА_2 - дов. від 20.12.2017,

представника відповідача: ОСОБА_3 - дов. від 29.12.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження справу

за позовом : Приватного підприємства ІНВЕНТОР

(54048, АДРЕСА_1),

до відповідача : Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної

виконавчої служби Міністерства юстиції України

(01001, м.Київ, вул.Архітектора Городецького, 13),

про : зняття арешту з майна.

Згідно заяви від 20.12.2017: зняття арешту накладеного, згідно постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул.Архітектора Городецького, 13) від 25.06.2010 по ВП №3642229 з наступного майна:

- нежитлового об'єкту, що розташований в місті Миколаєві, проспект Героїв Сталінграду (ОСОБА_3 України), 1Б - нежитлова будівля ЧПУ літ.Т-1, загальною площею 497,0 кв.м (реєстраційний номер обтяження №9983713 від 30.06.2010);

- земельної ділянки площею 1158 кв.м, розташованої в місті Миколаєві, проспект Героїв Сталінграду (ОСОБА_3 України), 1Б, кадастровий №4810137200:15:003:0003, цільове призначення - для обслуговування виробничих будівель та споруд, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку ЯЗ №126426, виданого 18.07.2008 (реєстраційним номер обтяження №3808979 від 30.06.2010), -

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство ІНВЕНТОР звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна.

Провадження у справі за даним позовом було порушено 30.11.2017 та призначено до розгляду на 20.12.2017.

Відповідно до Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів №2147-VIII від 03.10.2017, з 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пп.9) п.1 Розділу XI Перехідні положення ГПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи, що по даній справі суд не перейшов до розгляду справи по суті, а також приймаючи до уваги предмет позову, розгляд даної справи почався зі стадії підготовчого провадження за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ч.6 ст.183 ГПК України, за згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті було розпочато у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Згідно заяви від 20.12.2017 позивач просить суд зняти арешт накладений, згідно постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул.Архітектора Городецького, 13) від 25.06.2010 по ВП №3642229 з наступного майна:

- нежитлового об'єкту, що розташований в місті Миколаєві, проспект Героїв Сталінграду (ОСОБА_3 України), 1Б - нежитлова будівля ЧПУ літ.Т-1, загальною площею 497,0 кв.м (реєстраційний номер обтяження №9983713 від 30.06.2010);

- земельної ділянки площею 1158 кв.м, розташованої в місті Миколаєві, проспект Героїв Сталінграду (ОСОБА_3 України), 1Б, кадастровий №4810137200:15:003:0003, цільове призначення - для обслуговування виробничих будівель та споруд, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку ЯЗ №126426, виданого 18.07.2008 (реєстраційним номер обтяження №3808979 від 30.06.2010)

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 14.01.2014 ним було отримано свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні серія та номер 32, а саме: нежитловий об'єкт загальною площею 497,0 кв.м та земельну ділянку площею 1158 кв.м, кадастровий №4810137200:15:003:0003 (Державний акт на право власності на земельну ділянку Я3№126426, виданий 18.07.2008), яке розташовано за адресою: м.Миколаїв, пр.Героїв Сталінграду (ОСОБА_3 України), 1Б. Право власності на вказане майно позивачем зареєстровано у встановленому законом порядку на підставі чого останнім було отримано відповідні витяги з державних реєстрів.

В вересні 2017 року, під час укладання договору купівлі-продажу вказаного вище майна з іншим суб'єктом господарювання, нотаріусом було повідомлено про те, що майно знаходиться під арештом. ОСОБА_4 про державну реєстрацію обтяжень, було визначено, що вказане вище майно було заарештовано на підставі постанови у ВП №3642229, виданої 25.06.2010 Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ. 02.10.2017 позивач звернувся із заявою до відповідача про зняття вказаних арештів, однак, 16.11.2017 позивач отримав від відповідача відповідь про неможливість зняття арештів та роз'яснення щодо зняття таких арештів лише за рішенням суду, що й стало підставою для звернення позивача до суду з вказаною позовною заявою.

Під час розгляду справи, представник позивача підтримав позовні вимоги та доводи, викладені у позові з врахуванням заяви від 20.12.2017 про уточнення позовних вимог.

Відповідач письмового відзиву на позов та завірену копію матеріалів виконавчого провадження №3642229 суду не надав. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог в судовому засіданні не заперечував.

У судовому засіданні 20.12.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При прийнятті рішення судом взято до уваги наступне:

14.01.2014 позивач отримав у власність нерухоме майно, яке раніше належало ВАТ Завод Металіст , а саме: нежитловий об'єкт, що розташований в місті Миколаєві, проспект Героїв Сталінграду (ОСОБА_3 України), 1Б - нежитлова будівля ЧПУ літ.Т-1, загальною площею 497,0 кв.м (реєстраційний номер обтяження №9983713 від 30.06.2010); та земельна ділянка площею 1158 кв.м, розташованої в місті Миколаєві, проспект Героїв Сталінграду (ОСОБА_3 України), 1Б, кадастровий №4810137200:15:003:0003, цільове призначення - для обслуговування виробничих будівель та споруд, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку ЯЗ №126426, виданого 18.07.2008 (реєстраційним номер обтяження №3808979 від 30.06.2010) (далі - нерухоме майно); що підтверджується свідоцтвом про придбання нерухомого майна на аукціоні (а.с.10), посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5, та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.01.2014 інд.№№16093153 та 16094439 (а.с.11,13).

Під час дослідження вказаних вище документів судом встановлено, що кадастровий номер земельної ділянки площею 1158 кв.м, розташованої в місті Миколаєві, проспект Героїв Сталінграду (ОСОБА_3 України), 1Б, становить №4810137200:15:003:0003, а не як зазначається позивачем в його письмових вимогах №4810137200:15:003:003.

Враховуючи те, що позивач заявою від 20.12.2017 підтвердив, що зазначений в позові невірний кадастровий номер земельної ділянки є його опискою та просив вважати правильним №4810137200:15:003:0003, чим уточнив позовні вимоги до прийняття рішення по справі, то судом при ухвалені рішення в даній справі приймається до уваги, що вірний кадастровий номер земельної ділянки з якої позивач просить зняти арешт є №4810137200:15:003:0003, а тому позовні вимоги розглядаються у обсязі, визначеному з урахуванням заяви позивача від 20.12.2017.

Відповідно до інформації про державну реєстрацію обтяжень (а.с.15) вбачається, що постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ від 25.06.2010 у виконавчому провадженні №3642229 було накладено арешт на вказане позивачем нерухоме майно, який не знято на час розгляду судом даної справи, що підтверджується листом Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02.11.2017 №29588-0-33-17 (а.с.14) та наданими в судовому засіданні поясненнями представників сторін.

У відповідь на заяву позивача від 04.10.2017 про зняття арешту з нерухомого майна, відповідач листом від 02.11.2017 №29588-0-33-17 повідомив, що дійсно на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №3642229, яке закінчено 01.04.2015 на підставі вимог п.3 ч.1 ст.49 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчих дій) арешт з майна боржника не знімався в зв'язку з відсутністю на те законних підстав. Нерухоме майно боржника відділом не реалізовувалось. Підстави для зняття арешту з майна боржника державним виконавцем відсутні. Арешт з майна боржника може бути знятий лише за рішенням суду.

Відповідно до положень ст.ст.316,317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як зазначає позивач, що у вересні 2017 він мав намір продати вказане нерухоме майно, однак не зміг вчинити такий правочин, оскільки на таке майно державною виконавчою службою 25.06.2010 накладено арешт, що перешкоджає йому у здійсненні права розпоряджання своїм майном.

Згідно ст.391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 4 ст.59 Закону України Про виконавче провадження визначений вичерпний перелік підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. Однак, жодна з викладених у ч.4 ст.59 Закону України Про виконавче провадження підстав не передбачає зняття арешту з нерухомого майна, яке належить позивачеві, а не боржникові у виконавчому проваджені.

До того ж, ч.5 ст.59 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.59 Закону України Про виконавче провадження , особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як встановлено судом раніше, нерухоме майно, на яке державною виконавчою службою накладено арешт, дійсно належить позивачу на праві власності з 14.01.2014, а тому останньому немає необхідності визнавати право власності на таке майно.

До того ж, як вбачається з листа-відповіді відповідача від 02.11.2017 №29588-0-33-17, виконавче провадження, в якому накладався арешт на вказане нерухоме майно, закінчено 01.04.2015 на підставі п.3 ч.1 ст.49 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчих дій).

Пункт 3 ч.1 ст.49 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчих дій) встановлює, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Частинами 1,2 ст.50 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчих дій) встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається , скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника .

Таким чином, суд приходить до висновку, що закінчуючи 01.04.2015 виконавче провадження №3642229 за п.3 ч.1 ст.49 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діяла на момент вчинення виконавчих дій) державний виконавець повинен був зняти арешт з нерухомого майна, яке на той час вже належало на праві власності позивачу, а не ВАТ Завод Металіст .

Враховуючи, що наявність арешту нерухомого майна перешкоджає здійсненню позивачем всіх правомочностей власника такого майна та веденню господарської діяльності, позовні вимоги підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Зняти арешт накладений, згідно постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул.Архітектора Городецького, 13) від 25.06.2010 по ВП №3642229 з наступного майна:

- нежитлового об'єкту, що розташований в місті Миколаєві, проспект Героїв Сталінграду (ОСОБА_3 України), 1Б - нежитлова будівля ЧПУ літ.Т-1, загальною площею 497,0 кв.м (реєстраційний номер обтяження №9983713 від 30.06.2010);

- земельної ділянки площею 1158 кв.м, розташованої в місті Миколаєві, проспект Героїв Сталінграду (ОСОБА_3 України), 1Б, кадастровий №4810137200:15:003:0003, цільове призначення - для обслуговування виробничих будівель та споруд, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку ЯЗ №126426, виданого 18.07.2008 (реєстраційним номер обтяження №3808979 від 30.06.2010).

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI Перехідні положення ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення оформлено у відповідності до ст.238 ГПК України

та підписано суддею 22 грудня 2017 року.

Суддя М.В. Мавродієва