Постанова

від 21.12.2017 по справі 337/972/17-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3552/17 Головуючий у 1-й інстанції: Салтан Л.Г.

Є.У.№ 337/972/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

секретар: Ващенко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за ОСОБА_3 до Комунальної установи Централізована бухгалтерія закладів та установ молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,

за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та Комунальної установи Централізована бухгалтерія закладів та установ молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної ради на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Комунальної установи Централізована бухгалтерія закладів та установ молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 142620,23 грн. за період з дня звільнення з 03.06.2015 року по день фактичного розрахунку 10.01.2017 року, під час судового розгляду справи у судовому засіданні 4.08.2017 року позивачка уточнила позовні вимоги та остаточно просить стягнути з відповідача на її користь за зазначений період суму у розмірі 127866, 00 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2017 року позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з Комунальної установи Централізована бухгалтерія закладів та установ молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки за період з 03.06.2015 року по день фактичного розрахунку по 10.01.2017 року в сумі 113 136,16 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі про зміні судового рішення і збільшення суми стягнення до 127 866 грн. ОСОБА_3 зазначає, що судом неправильно визначений середньоденний заробіток і безпідставно не врахована матеріальна допомога на оздоровлення, яка носить регулярний порядок і на яку нараховуються податки.

В апеляційній скарзі Комунальна установа Централізована бухгалтерія закладів та установ молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної ради посилається на те, що ОСОБА_3 на має права на виплати, передбачені ст.117 КЗпП України, оскільки вона була звільнена за власним бажанням, а не за ініціативою роботодавця.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а скарга комунальної установи - залишенню без задоволення з огляду на такі обставини.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що на порушення вимог ст.ст.47,116 КЗпП України роботодавець не провів розрахунок з працівником в день звільнення, належні до виплати суми були стягнуті в судовому порядку, а тому працівник у відповідності до ст.117 КЗпП України має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи і вимогам ст.117 КЗпП України.

Встановлено, що ОСОБА_3 працювала в Комунальної установі Централізована бухгалтерія закладів та установ молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної ради з 17.02.2014 року по 02.06.2015 року, 02.06.2015 року позивачка звільнилася з підприємства за власним бажанням.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, тобто в день звільнення, якщо працівник в день звільнення не працював, то розрахунок повинен бути проведений не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений строк виплатити неоспорювану ним суму.

При звільнені з ОСОБА_3 не був проведений розрахунок у повному обсязі, тому вона зверталася з відповідним позовом до суду. Рішеннями Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08.06.2016 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22.12.2016 року з відповідача на користь позивачки було стягнуто частину заробітної плати у вигляді премій та надбавок у розмірі 9 938, 74 грн., індексацію заробітної плати у сумі 3864, 71 грн, матеріальну допомогу у сумі 1551 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 3435,08 грн.

Зазначену суму ОСОБА_3 отримала 20.01.2017 року, що підтверджується копією випискою по картці/рахунку від 24.01.2017 року ПАТ КБ Приватбанк , яка є в матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року справа № 6-116цс15, яка відповідно до положень частини першої статті 360-7 ЦПК України, є обов'язкової для всіх судів України.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, Постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року №6-116 цс15 дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Зважаючи на те, що остаточний розрахунок з працівником проведений не в день звільнення, а тільки 24 січня 2017 року, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для застосування положень ст.117 КЗпП України являються безпідставними.

Разом з тим, на думку колегії, при визначенні розміру середньоденного заробітку судом першої інстанції неправильно застосовані положення законодавства про оплату праці.

За змістом ст.ст.10,16,18 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства.

Згідно ст.21 Закону України Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За вимогами ст.22 цього ж Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Положенням ст.97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як встановлено судовим рішенням від 08 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до КУ Централізована бухгалтерія закладів та установ молоді, фізичної культури та спорту про стягнення недорахованої заробітної плати,матеріальна допомога на оздоровлення має системний характер, передбачена умовами колективного договору.

До складу заробітної плати згідно зі ст. 2 Закону України Про оплату праці включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час (наприклад, за час виконання державних обов'язків, за час простою не з вини робітника та ін.).

До виплат, що не належать до фонду оплати праці, визначених розділом 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (кореспондується з розділом 4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11 грудня 1995 року № 323, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 грудня 1995 року за № 465/1001), зазначені виплати не відносяться.

Оскільки виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена умовами колективного договору, носить регулярний систематичний характер, оподатковується у відповідності до Податкового кодексу України вона у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати має бути врахована при визначенні середньоденного заробітку для обчислення сум до стягнення в порядку ст.117 КЗпП України.

Із зібраних у справі доказів вбачається, що середньоденний заробіток позивачка за два місця, що передували звільненню, з урахуванням матеріальної допомоги, становить 316,5 грн., кількість робочих днів вимушеного прогулу складає 404 робочих дні, отже з відповідача на користь позивача в порядку ст.117 КЗпП України підлягають стягненню 127866 грн.

Вказана сума до стягнення визначена без відрахування обов'язкових податків і платежів.

Відповідно до ст.374 ч.1 п.2, ст.376 ч.1 п.1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення суду першої інстанції.

На підставі ст. 141 ч.13 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції, він відповідно і змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст.374 ч.1.п.2, 376 ч.1 п.1 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Апеляційну скаргу Комунальної установи Централізована бухгалтерія закладів та установ молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2017 року по цій справі змінити, стягнути з Комунальної установи Централізована бухгалтерія закладів та установ молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.06.2015 року по день фактичного розрахунку по 10.01.2017 року в сумі 127 866 грн. ( сто двадцять сім тисяч вісімсот шістдесят шість гривень)

Вказана сума до стягнення визначена без відрахування обов'язкових податків і платежів.

Стягнути з Комунальної установи Централізована бухгалтерія закладів та установ молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної ради судовий збір на користь держави у розмірі 1 278 грн.66 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: