Рішення

від 11.12.2017 по справі 911/834/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2017 р. Справа № 911/834/17

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нова Хелскер

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фрам Ко

про стягнення 1 150 143,43 грн.

за участю представників сторін:

позивач - 1) ОСОБА_1, в.о. директора;

2) ОСОБА_2, предст. за довіреністю;

відповідач - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Нова Хелскер (позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Фрам Ко (відповідач) про стягнення 903 161,48 грн. заборгованості за Договором поставки № 6 від 24.12.2014.

В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що в порушення взятих на себе договірних зобов'язань, відповідач в повному обсязі та вчасно не розрахувався за отриманий, на підставі видаткових накладних, товар, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.03.2017 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 24.04.2017.

18.04.2017 через канцелярію суду позивачем подано заяву № 47/в від 18.04.2017 про збільшення розміру позовних вимог, в порядку ст. 22 ГПК України, відповідно до прохальної частини якої він просив суд стягнути з відповідача 996 715,76 грн. основного боргу за договором, 109 431,56 грн. пені, 11 720,26 грн. 3% річних та 32 275,85 грн. інфляційних втрат, що загалом складає 1 150 143,43 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) поряду.

Враховуючи те, що заява про збільшення розміру позовних вимог обумовлена несвоєчасним виконання відповідачем договірних зобов'язань, а у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що має місце нова ціна позову - 1 150 143,43 грн., виходячи з якої й вирішується спір.

В свою чергу, 24.04.2017 відповідач подав до суду відзив на позов, з урахуванням первісно заявлених позовних вимог, в якому він позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що матеріали справи не містять заявок покупця на замовлення товару, а спірні видаткові накладні не можуть підтверджувати заявлені позовні вимоги, оскільки не містять всіх необхідних реквізитів, зокрема відтиску печатки підприємства, посади та повноважень особи-отримувача товару, дати отримання товарно-матеріальних цінностей. Зазначений відзив залучено до матеріалів справи.

Водночас, відповідач подав клопотання про призначення у даній справі судово-економічної експертизи з метою встановлення фактичного розміру заборгованості ТОВ Фрам Ко перед ТОВ Нова Хелскер .

В судовому засіданні 24.04.2017 оголошено перерву до 22.05.2017 та вирішено відкласти розгляд клопотання відповідача про призначення судової експертизи.

17.05.2017 через канцелярію суду відповідач подав зустрічний позов до позивача про визнання недійсним Договору поставки № 6 від 24.12.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.05.2017, відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви.

19.05.2017 через канцелярію суду позивач подав заперечення на відзив, згідно з якими позивач стверджує, що ним виконано всі умови договору та надано всі необхідні документи, про що свідчить відсутність заперечень з боку відповідача, а також підписаний сторонами Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 по 20.03.2017 про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором № 6 від 24.12.2014 становить 996 715,76 грн.

Разом з тим, позивач подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти на розрахункових рахунках відповідача.

Заперечення на відзив та заяву про забезпечення позову судом залучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.05.2017 зупинено провадження у справі до розгляду Київським апеляційним господарським судом апеляційної скарги ТОВ Фрам Ко на ухвалу господарського суду Київської області від 18.05.2017 про відмову в прийнятті зустрічного позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2017 ухвалу господарського суду Київської області від 18.05.2017 залишено без змін.

23.11.2017 матеріали справи № 911/834/17 повернено до господарського суду Київської області, у зв'язку з чим розгляд справи поновлено та призначено до розгляду на 11.12.2017.

08.12.2017 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечення явки уповноваженого представника в судове засідання.

Розглянувши подане клопотання, суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони та інших учасників процесу добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами.

Справу від імені підприємства можуть вести керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.

Відповідачем не подано доказів, що представник, який не мав можливості з'явитись на вказане судове засідання, є єдиним можливим представником підприємства, за відсутності якого справа не може бути розглянута.

Крім того, у випадку нез'явлення у засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Аналогічна правова позиція зазначена в п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

Таким чином, зважаючи на те, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а останнім реалізовано право на подання відзиву на позов, інших доказів через канцелярію суду ним подано не було, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 11.12.2017 представником позивача було заявлено усне клопотання про розгляд поданої 19.05.2017 до суду заяви про забезпечення позову. Одночасно представник позивача надав платіжне доручення № 3626 від 23.05.2017 про сплату судового збору у розмірі 800,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову, яке судом залучено до матеріалів справи.

За результатами розгляду заяви про забезпечення позову, з урахуванням пояснень представників позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Зазначена правова позиція викладена в п. 3 постанови № 16 від 26.12.2011 пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову .

Твердження позивача про намагання відчужити належне відповідачу майно або зняти кошти з розрахункового рахунку, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені доказами.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено належними доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування вказаного виду забезпечення позову, заява позивача про забезпечення позову судом відхиляється.

Окрім того, суд також відмовив у задоволенні поданого відповідачем 24.04.2017 клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки визначення розміру заборгованості відповідача перед позивачем не потребує спеціальних знань.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Частиною 1 статті 85 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 11.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

24.12.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю Нова Хелскер (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю Фрам Ко (покупець) було укладено Договір поставки № 6 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язаний поставити та передати у власність покупцеві товари (надалі - товар) згідно з заявками покупця в асортименті та по цінам, вказаним в видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.3. Договору загальна сума даного Договору обумовлюється сумами, зазначеними у накладних на кожну партію товару.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що покупець зобов'язаний сплачувати постачальнику гроші за товар на умовах та в терміни, що вказані у видатковій накладній. В накладній повинен бути вказаний термін оплати в днях. Термін оплати починає відраховуватися з моменту підписання видаткової накладної покупцем.

Договір вступає в дію з моменту підписання та діє до 31.12.2016 (п. 10.1. Договору).

Згідно з п. 10.4. Договору, якщо ні одна зі сторін на протязі місяця до завершення цього Договору не заявить письмово про його розірвання, він вважається продовженим на наступний рік.

На виконання умов укладеного між сторонами Договору, позивач передав, а відповідач отримав за період з 12.10.2016 по 23.02.2017 товар, зокрема, що підтверджується наступними накладними: № 391 від 12.10.2016 на суму 106 099,49 грн., № 399 від 19.10.2016 на суму 123 726,24 грн., № 421 від 03.11.2016 на суму 87 825,60 грн., № 420 від 03.11.2016 на суму 190 900,80 грн., № 437 від 10.11.2016 на суму 129 839,11 грн., № 451 від 15.11.2016 на суму 23 990,26 грн., № 455 від 17.11.2016 на суму 25 430,26 грн., № 461 від 21.11.2016 на суму 30 884,48 грн., № 509 від 07.12.2016 на суму 137 340,71 грн., № 510 від 07.12.2016 на суму 48 740,64 грн., № 7 від 11.01.2017 на суму 28 836,00 грн., № 28 від 30.01.2017 на суму 101 096,17 грн., № 54 від 15.02.2017 на суму 4 406,40 грн., № 55 від 15.02.2017 на суму 56 046,60 грн., № 73 від 23.02.2017 на суму 19 260,00 грн., № 74 від 23.02.2017 на суму 13 841,28 грн., на загальну суму 1 128 264,04 грн.

Однак, зважаючи на те, що покупцем вказаний у накладних товар в повному обсязі та вчасно оплачений не був, станом на 20.03.2017 за ним утворилась заборгованість в розмірі 903 161,48 грн. та яка на момент розгляду справи склала 996 715,76 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з претензією (копія якої, з відміткою про отримання відповідачем, наявна в матеріалах справи) з вимогою сплатити заборгованість, однак остання залишена без відповіді та належного реагування.

За таких обставин, позивач був змушений звернутись до суду про стягнення заборгованості, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, в розмірі 996 715,76 грн.

Так, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно господарського законодавства України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 ГК України).

Законодавством України визначено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Положеннями ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Водночас, ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, товар мав бути оплачений в терміни, що вказані у видатковій накладній (п. 4.1. Договору).

Однак, матеріали справи свідчать, а відповідачем не спростовано, що отриманий за видатковими накладними товар не був оплачений в повному обсязі та вчасно.

Разом з тим, в запереченнях на позов, відповідач вказує на той факт, що в порушення умов договору позивачем не було надано документів (заявок) на замовлення товару, з яких можна встановити факт замовлення товару, його кількість, вартість, умов та строків поставки.

З даного приводу суд зазначає, що відсутність документів на замовлення відповідачем відповідного товару та товарно-транспортних накладних за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі № 3-77гс15).

Також відповідач посилається на те, що у видаткових накладних, поданих позивачем, відсутні відомості про особу, яка брала участь у господарській операції від ТОВ Фрам Ко , а саме: посада особи, відповідальної за здійснення господарської операції, підпис, або інші дані, які можуть ідентифікувати особу.

Стаття 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність первинний документ має містити зокрема та не виключно: назву підприємства від імені якого складеного документ, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що видаткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, містять необхідні реквізити первинного облікового документу, фіксують факт господарської операції та дозволяють достовірно ідентифікувати відповідача як особу, яка отримала товар від позивача на виконання Договору поставки № 6 від 24.12.2014.

Також в матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 по 20.03.2017, підписаного та скріпленого печатками підприємств, який підтверджує наявність заборгованості за відповідачем в розмірі 996 715,76 грн.

Враховуючи викладене та те, що товар був прийнятий покупцем, за який він в порушення умов договору та норм законодавства в повному обсязі не розрахувався, доказів оплати суду не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ТОВ Фрам Ко 996 715,76 грн. заборгованості є обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем не спростованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на те, що ТОВ Фрам Ко порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач також просить суд стягнути з відповідача 109 431,56 грн. пені, нарахованої у відповідності до п. 8.4. Договору, згідно якого встановлено, що у випадку порушення строку оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач заявляє до стягнення пеню за наступним розрахунком:

- за накладною № 399 від 19.10.2016 в сумі 14 065,72 грн. за період прострочення з 20.10.2016 по 24.04.2017;

- за накладною № 421 від 03.11.2016 в сумі 11 520,72 грн. за період прострочення з 04.11.2016 по 24.04.2017;

- за накладною № 420 від 03.11.2016 в сумі 25 041,89 грн. за період прострочення з 04.11.2016 по 24.04.2017;

- за накладною № 437 від 10.11.2016 в сумі 16 334,81 грн. за період прострочення з 11.11.2016 по 24.04.2017;

- за накладною № 451 від 15.11.2016 в сумі 2 926,12 грн. за період прострочення з 16.11.2016 по 24.04.2017;

- за накладною № 455 від 17.11.2016 в сумі 3 062,75 грн. за період прострочення з 18.11.2016 по 24.04.2017;

- за накладною № 461 від 21.11.2016 в сумі 3 624,85 грн. за період прострочення з 22.11.2016 по 24.04.2017;

- за накладною № 509 від 07.12.2016 в сумі 14 433,87 грн. за період прострочення з 08.12.2016 по 24.04.2017;

- за накладною № 510 від 07.12.2016 в сумі 5 122,38 грн. за період прострочення з 08.12.2016 по 24.04.2017;

- за накладною № 7 від 11.01.2017 в сумі 2 256,32 грн. за період прострочення з 12.01.2017 по 24.04.2017;

- за накладною № 28 від 30.01.2017 в сумі 6 436,90 грн. за період прострочення з 31.01.2017 по 24.04.2017;

- за накладною № 54 від 15.02.2017 в сумі 226,46 грн. за період прострочення з 16.02.2017 по 24.04.2017;

- за накладною № 55 від 15.02.2017 в сумі 2 880,61 грн. за період прострочення з 16.02.2017 по 24.04.2017;

- за накладною № 73 від 23.02.2017 в сумі 871,71 грн. за період прострочення з 24.02.2017 по 24.04.2017;

- за накладною № 74 від 23.02.2017 в сумі 626,45 грн. за період прострочення з 24.02.2017 по 24.04.2017.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що позивачем було невірно визначено періоди прострочення оплати за видатковими накладними: № 399 від 19.10.2016 - з 20.10.2016, № 461 від 21.11.2016 - з 22.11.2016, № 7 від 11.01.2017 - з 12.01.2017, № 54 від 15.02.2017 - з 16.06.2017, № 55 від 15.02.2017 - з 16.02.2017.

Вказане пояснюється тим, що у відповідності до п. 4.1. сторонами погоджено, що термін оплати починає відраховуватися з моменту підписання видаткової накладної покупцем, а тому саме з наступного дня після підписання видаткової накладної та у зв'язку з несплатою отриманого товару, відповідач вважається таким, що порушив грошове зобов'язання.

Таким чином, суд встановив, що датою початку періоду прострочення оплати за накладною № 399 від 19.10.2016 є 22.10.2016, за накладною № 461 від 21.11.2016 - 23.11.2016, за накладною № 7 від 11.01.2017 - 13.01.2017, за накладною № 54 від 15.02.2017 - 18.02.2017, за накладною № 55 від 15.02.2017 - 18.02.2017.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013).

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.

Так, за накладною № 399 від 19.10.2016 прострочка виконання зобов'язання починається з 22.10.2016 та пеня має нараховуватись не більше шестимісячного строку, встановленого ст. 232 ГК України, а тому кінцевою датою нарахування є 21.04.2017, в той час як позивачем кінцевою датою нарахування пені зазначено 24.04.2017.

За рештою накладних дати початку прострочення оплати позивачем визначено вірно.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, згідно встановлених судом періодів, за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон , з врахуванням норм чинного законодавства та умов договору, а також застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, суд встановив, що заявлена до стягнення пеня в розмірі 109 431,56 грн. підлягає частковому задоволенню в сумі 108 930,17 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 11 720,26 грн., а також 32 275,85 грн. інфляційних втрат (від кожної видаткової накладної окремо за періоди, які ідентичні періодам заявленим при нарахуванні пені).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон» за періоди, визначені судом та які були вказані вище при перевірці нарахування пені, встановлено, що заявлені до стягнення 11 720,26 грн. 3% річних підлягають задоволенню частково в розмірі 11 705,36 грн.

З приводу інфляційних втрат, суд зазначає, що оскільки за розрахунком суду їх розмір склав 62 456,62 грн., що значно перевищує розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат позивачем, який складає 32 275,85 грн., а з огляду на приписи ст. 83 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення 32 275, 85 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 996 715,76 грн. боргу, 32 275,85 грн. інфляційних втрат, 11 705,36 грн. 3% річних та 108 930,17 грн. пені. В іншій частині суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Київської області

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Фрам Ко (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 114, код 39443405) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Нова Хелскер (04111, м. Київ, вул. Щербакова, буд. 53, код ЄДРПОУ 38204576) - 996 715 (дев'ятсот дев'яносто шість тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 76 коп. боргу, 32 275 (тридцять дві тисячі двісті сімдесят п'ять) грн. 85 коп. інфляційних втрат, 11 705 (одинадцять тисяч сімсот п'ять) грн. 36 коп. 3% річних, 108 930 (сто вісім тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 17 коп. пені та 17 244 (сімнадцять тисяч двісті сорок чотири) грн. 41 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 22.12.2017.

Суддя О.В. Щоткін