Постанова

від 21.12.2017 по справі 556/1672/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Боймиструка С.В., Бондаренко Н.В.,

секретар судового засідання Москалик Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника районного комунального підприємства "Архітектурно-планувальне бюро" Володимирецької районної ради - Власової Тамари Сергіївни на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 січня 2017 року в справі № 556/1672/16-ц за позовом ОСОБА_2 до районного комунального підприємства "Архітектурно-планувальне бюро" Володимирецької районної ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, ухваленого під головуванням судді Іванків О.В.. о 11 год. 20 хв. в приміщенні Володимирецького районного суду Рівненської області, повний текст якого складено 27.01.2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

31 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернувся у Володимирецький районний суд Рівненської області з позовом до РКП "Архітектурно-планувальне бюро" Володимирецької районної ради, відповідно до якого просив скасувати наказ директора РКП Архітектурно-планувальне бюро №9 від 30 вересня 2015 року про його звільнення з посади інженера-проектувальника, на підставі ст. 38 КЗпП України, поновити на вказаній посаді та стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Провадження № 22-ц/787/ 1748 /2017 Головуючий у 1 інстанції : Іванків О.В.

Доповідач : Григоренко М.П.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 січня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано наказ директора Районного комунального підприємства Архітектурно-планувальне бюро №9 від 30 вересня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади інженера-проектувальника, на підставі ст. 38 КЗпП України, поновленого позивача на вказані посаді і стягнуто на користь останнього середній заробіток за час вимушеного прогулу, в розмірі 20905 грн. 39 коп., за період з 01.10.2015 року по 30.09.2016 року.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

В поданій на вказане рішення апеляційній скарзі РКП "Архітектурно-планувальне бюро" вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про незаконність звільнення позивача з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України з 30 вересня 2015 року, оскільки останній у своїй заяві сам просив звільнити з роботи із вказаної дати і це не суперечить чинному законодавству

Є помилковим висновок суду першої інстанції і про наявність доказів здійснення тиску керівництвом РКП "Архітектурно-планувальне бюро" на позивача, під впливом якого останній нібито написав свою заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.

Керівництвом РКП "Архітектурно-планувальне бюро" дійсно доводились вимоги про необхідність здобуття позивачем необхідних знань та навичок користування комп'ютером для виконання своїх посадових обов'язків, які не суперечать положенням чинного законодавства, але останній через свій вік та стан здоров'я був не змозі цього зробити і тому самостійно прийняв рішення про звільнення з роботи за власним бажанням з 30 вересня 2015року.

Суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність поважних причин поновлення строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки 10-місячний строк з дня звільнення позивачем пропущено без поважних підстав.

Наявність ІІ групи інвалідності не можна вважати поважною причиною. Трудову книжку позивачу було видано в день його звільнення, що підтверджується підписом останнього у Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них.

Із цих підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В ході апеляційного розгляду справи представник РКП "Архітектурно-планувальне бюро" Володимирецької районної ради - Власова Т.С. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Позивач та його представник ОСОБА_3 просили відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Приймаючи рішення про скасування наказу директора РКП Архітектурно-планувальне бюро №9 від 30 вересня 2015 року про звільнення позивача з посади інженера-проектувальника, на підставі ст. 38 КЗпП України, поновлення ОСОБА_2 на вказаній посаді, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що волевиявлення останнього при розірванні трудового договору та звільненні з роботи не було вільним, а написання заяви відбулось під дією зовнішніх факторів, в тому числі під впливом обстановки, що склалась в трудовому колективі та внаслідок психологічного тиску з боку керівництва підприємства.

При цьому, суд першої інстанції також послався на положення статті ст. 172 КЗпП України, яка передбачає обов'язок роботодавця організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці, а також на положення ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів , підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Поновлюючи позивачу строк для звернення до суду із позовом про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив із того, що цей строк ОСОБА_2 пропустив із поважних причин, оскільки останньому не була вручена копія наказу №9 від 30.09.2015 року, що крім пояснень позивача підтверджується також актом перевірки №15А/04-3, проведеної управлінням Держпраці у Рівненській області в період 26-27.05.2016 року, відсутні дані про дату отримання позивачу трудової книжки, а також те, що на день звільнення з роботи той мав інвалідність 2-ої групи.

Проте, колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції і вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, через невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та неправильним застосуванням норм матеріального права.

По справі встановлено, що ОСОБА_2 з 31.10.2012 року працював в РКП Архітектурно-планувальне бюро інженером-проектувальником, і звільнений з цієї посади на підставі ст.38 КЗпП України з 30.09.2015 року на підставі наказу №9, у зв'язку із поданням заяви про звільнення з роботи за власним бажанням з 30 вересня 2015 року.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Із змісту ст. 38 КЗпП України випливає, що за відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це у межах двотижневого строку. При наявності такої домовленості працівник може бути звільнений навіть у день подання заяви про звільнення. Проте, власник не вправі звільняти працівника до закінчення двотижневого строку після подання працівником заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить.

Як вбачається із матеріалів справи, у заяві про звільнення ОСОБА_2 просив його звільнити за власним бажанням саме з 30 вересня 2015 року (а.с. 49).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст.77 належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на положення ст. ст. 77,78 ЦПК України та із урахуванням підстав позову, позивач має довести, що добровільної його згоди на звільнення не було, заяву він писав під примусом та обманом, а відповідач - законність звільнення позивача на підставі ст. 38 КЗпП України .

Звертаючись до суду із своїм позовом, ОСОБА_2 вказав про те, що заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 30 вересня 2015 року він подав внаслідок здійснення на нього морального тиску директора РКП Архітектурно-планувальне бюро ОСОБА_4, але в чому саме полягав цей тиск взагалі не конкретизував, а лише в ході судового розгляду справи став стверджувати про пред'явлення до нього вимог з боку свого керівництва щодо необхідності оволодіння ним знань та навичок роботи на комп'ютері.

Оцінюючи всі обставини по справі та наявні докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт написання своєї заяви про звільнення з роботи за власним бажанням з 30 вересня 2015 року під впливом морального тиску з боку директора РКП Архітектурно-планувальне бюро ОСОБА_4

Та обставина, що з боку керівництва РКП Архітектурно-планувальне бюро мало місце пред'явлення до позивача певних вимог щодо необхідності здобуття ним необхідних знань та навичок користування комп'ютером для виконання своїх посадових обов'язків, то, на переконання колегії суддів, це не можна розцінювати як здійснення морального тиску на працівника, оскільки володіння навиками роботи на комп'ютері в сучасних умовах є однією із поширених обов'язкових умов для прийняття на роботу, тим більше з огляду на посаду, яку обіймав позивач на момент звільнення з роботи.

На розсуд колегії суддів, саме відсутність у позивача прагнення вживати необхідні заходи до оволодіння необхідних знань та навичок користування комп'ютером, наявність яких стали однією із необхідних умов продовження його подальшої роботи на посаді інженера-проектувальника в сучасних умовах праці, фактично і спонукали останнього до написання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, із зазначенням конкретної дати, не задовольняти яку у відповідача не було жодних підстав, так як вищевказану причину також можна розцінювати як поважну, в контексті положень статті 38 КЗпП України.

Те, що позивач написав заяву про звільнення за власним бажанням саме на основі власного волевиявлення, також свідчить і та обставина, що при зверненні до Державної інспекції України з питань праці ОСОБА_2 взагалі нічого не вказував про те, що цю свою заяву він написав під впливом морального тиску з боку директора РКП Архітектурно-планувальне бюро ОСОБА_4, а лише вказував про не ознайомлення його із наказом про звільнення та невиплату йому грошової компенсації за невикористану відпустку.

За таких обставини колегія суддів вважає, що звільнення позивача з роботи з 30 вересня 2015 року, на підставі статті 38 КЗпП України, відповідачем було проведено із дотриманням вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 має бути відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382, 384, п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника Районного комунального підприємства "Архітектурно-планувальне бюро" Володимирецької районної ради - Власової Тамари Сергіївни задовольнити.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 23 січня 2017 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до районного комунального підприємства "Архітектурно-планувальне бюро" Володимирецької районної ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 26.12.2017 року.

Головуючий М.П. Григоренко

Судді : С.В. Боймиструк

Н.В. Бондаренко