Постанова

від 18.12.2017 по справі 910/14557/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2017 р. Справа№ 910/14557/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Шкабрій М.П. - представник за довіреністю від 27.09.2017

від відповідача: Шматов М.М. - представник за довіреністю № 01-09/154 від 05.07.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія Україна

на рішення Господарського суду міста Києва ухваленого 02.10.2017, повний текст якого складений 06.10.2017,

у справі № 910/14557/17 (суддя Балац С.В.)

за позовом Впроваджувально-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю Ватек

до Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія Україна

про стягнення 871 159,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 827 190 грн. за надані за договором № 202-67/4 від 28.04.2017, але неоплачені послуги, пені в сумі 22 662,74 грн., 3% річних в сумі 6 390,89 грн. та інфляційних втрат в сумі 14 915,89 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем свого обов'язку по остаточному розрахунку за спірним договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2017, повний текст якого складений 06.10.2017, у справі № 910/14557/17 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 827 190 грн. основного боргу, 21 529,60 грн. пені, 6 390,89 грн. 3% річних та 14 915,89 грн. інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, проте позивачем допущено арифметичну помилку при розрахунку пені.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство Національна суспільна телерадіокомпанія Україна звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14557/17 та відмовити повністю у позовних вимогах.

В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що при прийнятті спірного рішення судом першої інстанції порушено законні права відповідача, а також норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вказаної позиції відповідач зазначив про те, що послуги, стягнення плати за які є предметом цього позову, фактично позивачем не надавались, що встановлено в акті ревізії від 22.08.2017 № 03-21/9, складеному Державною аудиторською службою України за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01.10.2016 по 01.08.2017.

Також відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції порушено його законне право на заявлення власної позиції і доводів по справі, оскільки у разі нез'явлення представника відповідача за викликом господарського суду останній, відповідно до приписів ст. 77 ГПК України, має право відкласти розгляд справи, проте вказаних дій суд першої інстанції не вчинив.

Ухвалою від 04.12.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г. відновлено строк подання апеляційної скарги, Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14557/17 прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідачем до апеляційної скарги додано додатковий доказ, який ним названо Належним чином засвідчена копія витягу з акта ревізії Державної аудиторської служби України від 22.08.2017 № 03-21/9 на 6 аркушах в 1 примірнику , проте ані клопотання про залучення вказаного доказу як додаткового, ані обґрунтувань неможливості надання його до суду першої інстанції відповідачем в апеляційній скарзі не заявлено та не наведено.

В судовому засіданні 18.12.2017 представник відповідача звернувся до суду з усним клопотанням про вирішення судом апеляційної інстанції спору сторін з урахуванням додаткового доказу Належним чином засвідчена копія витягу з акта ревізії Державної аудиторської служби України від 22.08.2017 № 03-21/9 на 6 аркушах в 1 примірнику . Позивач проти задоволення клопотання не заперечив.

Враховуючи, що апелянт додав цей документальний доказ до апеляційної скарги, на дату прийняття ос пореного рішення такого доказу суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Оглянувши вказаний документ, колегія суддів встановила, що він представляє з себе шість аркушів друкованого тексту невідомого документу, пронумерованих з № 142 по № 147, без початку та кінця, не містить жодних відомостей про його назву, дату і підстави складення, особу, яка його склала тощо.

Крім того, слід зазначити про таке.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Слід зазначити, що статтею 101 ГПК України в редакції, яка діяла на дату звернення відповідача з цією апеляційною скаргою, встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Відповідачем на підтвердження неможливості подати вказаний доказ до суду першої інстанції зазначено про те, що його представник не зміг взяти участь в судовому засіданні через хворобу та, відповідно, подати вказаний доказ, проте на підтвердження зазначених обставин, жодних доказів надати не зміг.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, доданий відповідачем до апеляційної скарги додатковий доказ Належним чином засвідчена копія витягу з акта ревізії Державної аудиторської служби України від 22.08.2017 № 03-21/9 на 6 аркушах в 1 примірнику при апеляційному перегляді справи як додатковий доказ колегією суддів не приймається.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

28.04.2017 позивач як виконавець та відповідач як замовник уклали договір № 202-67/4 (далі Договір) (а.с. 11-13), відповідно до якого позивач зобов'язується на свій ризик надати, а відповідач зобов'язується прийняти й оплатити послуги забезпечення засобами контролю доступу (металодитектори) пісенного конкурсу Євробачення 2017 шляхом передання в оренду обладнання згідно з додатком 1 до Договору (ДК 021:2015: 75240000-0 - Послуги із забезпечення громадської безпеки, охорони правопорядку та громадського порядку).

Згідно з п. 1.2 Договору послуги, передбачені п. 1.1 Договору, включають в себе: послуги по передачі обладнання, металодетектори Metor виробництва компанії Rapisan у кількості 30 штук в тимчасове користування відповідачу; послуги з доставки, монтажу, демонтажу, налаштуванню, технічному обслуговуванню вказаного обладнання.

Місце надання послуг: Міжнародний виставковий центр (м. Київ, проспект Броварський, 15), Євроклаб (м. Київ, Паркова дорога, 16а), Євромістечко (м. Київ, вул. Хрещатик, від вул. Прорізної до вулиці Б. Хмельницького) (п. 1.3 Договору).

Розділом 2 Договору сторонами визначена вартість та порядок розрахунків, зокрема:

- вартість послуг згідно Договору складає: 2 757 300 грн. (п. 2.1);

- відповідач здійснює передплату у розмірі 70 % вартості послуг згідно п. 2.1 Договору протягом п'яти робочих днів з дати підписання Договору (п. 2.3).

- остаточний розрахунок у розмірі 30 % вартості послуг згідно п. 2.1 Договору відповідач здійснює протягом п'яти робочих днів після підписання сторонами акту приймання-передачі обладнання та акту прийому-передачі наданих послуг згідно умов Договору (п. 2.4).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що ним на виконання умов Договору надано відповідачу послуг на загальну суму 2 757 300 грн., проте відповідач, сплативши у повному обсязі аванс за Договором в сумі 1 930 110 грн. (70% від загальної вартості послуг), не виконав свого обов'язку по проведенню остаточного розрахунку в сумі 827 190 грн. (30% від загальної вартості послуг).

На підтвердження факту надання послуг на загальну суму 2 757 300 грн. позивачем до матеріалів справи залучено належним чином засвідчені копії акту приймання-передачі обладнання № 01 від 14.05.2017, та акту прийому-передачі наданих послуг № 02 від 14.05.2017 (а.с. 18-19) щодо передачі обладнання в кількості 30 штук, які підписані повноважними представниками сторін та скріплений відбитками їх печаток.

Крім того, надання спірних послуг було предметом зустрічної звірки у позивача документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку відповідача за період з 01.10.2016 по 01.06.2017, за результатами якої Державною аудиторської службою України складено довідку № 03-21/1/35-з від 30.06.2017 (а.с. 24-27).

Заперечуючи факт надання позивачем послуг у повному обсязі, відповідач послався на те, що з 30 металодетекторів, які мали бути передані у користування відповідачу, передано було лише 22, проте жодного належного документального доказу на підтвердження вказаних обставин відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Отже, відповідачем належними та допустимими докази не доведено факт надання позивачем спірних послуг не в повному обсязі.

З довідки ПАТ Айбокс Банк № 4063БТ/032-б/б-032 від 16.08.2017 слідує, що на рахунок позивача від відповідача в період з 28.04.2017 по 15.08.2017 надійшло 1 930 110 грн.

Отже, неоплаченими залишись послуги на загальну суму 827 190 грн. (2 757 300-1 930 110).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Спірний Договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем за Договором послуг на суму 827 190 грн. в порядку та в строки, встановлені Договором, тому суд першої інстанції правомірно визнав законними вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 22 662,74 грн. слід зазначити таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт виконання відповідачем свого обов'язку оплатити надані за Договором послуги з порушенням встановленого Договором сторін строку, є підстави для застосування встановленої Договором та законодавством відповідальності.

Позивач заявляє до стягнення пеню, посилаючись на умови п. 4.2 Договору, згідно з яким, у випадку, якщо оплата послуг згідно умов п. 2.3 Договору затримується з вини відповідача більше п'ятнадцяти банківських днів від дати підписання акту прийому-передачі наданих послуг, відповідач зобов'язується сплачувати пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми, що підлягає сплаті.

Проте, пункт 2.3 Договору встановлює обов'язок відповідача здійснити передоплату у розмірі 70 % вартості послуг згідно п. 2.1 Договору протягом п'яти робочих днів з дати підписання Договору, який відповідачем був виконаний вчасно, в той час як предметом розгляду у цій справі є спір про стягнення з відповідача в порядку остаточного розрахунку 30% вартості послуг, про що йдеться в п. 2.4 Договору.

Згідно зі ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч.1); правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.2).

Отже, згідно з вимогами закону, для застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як нарахування пені, сторони мають дійти про це письмової згоди.

Колегія суддів вважає, що зміст пункту 4.2 Договору не може свідчити про те, що сторони Договору досягли письмової згоди про застосування до відповідача відповідальності у вигляді нарахування пені за порушення строків остаточного розрахунку у розмірі 30 % вартості послуг згідно п. 2.1 Договору, встановленого п. 2.4 Договору.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми пені, суд першої інстанції вказані обставини не дослідив і оцінки їм не надав.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 22 662,74 грн. задоволенню не підлягають як безпідставні. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 6 390,89 грн. та інфляційних втрат в сумі 14 915,89 грн. слід зазначити таке.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, факт прострочення відповідача є доведеним.

За таких обставин, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 6 390,89 грн. та інфляційних втрат в сумі 14 915,89 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача на те, що судом першої інстанції порушено його законне право на заявлення власної позиції і доводів по справі, оскільки у разі нез'явлення представника відповідача за викликом господарського суду останній, відповідно до приписів ст. 77 ГПК України має право відкласти розгляд справи, проте вказаних дій суд першої інстанції не вчинив, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до приписів ст. 77 ГПК України, відкладення розгляду справи з підстав нез'явлення в судове засіданні будь-якої з сторін відбувається лише у випадку, якщо вказане нез'явлення перешкоджає вирішенню спору по суті.

Отже відкладення розгляду справи у випадку неявки сторони в судове засідання є наслідком неможливості за таких обставин вирішити спір по суті, чого в даному випадку колегією суддів встановлено не було.

При цьому слід врахувати, що ухвалою від 21.08.2017, якою провадження у справі було порушено, а розгляд справи призначено на 02.10.2017, яку судом було направлено на адресу відповідача 05.09.2017 та вручено останньому 07.09.2017 (а.с. 3), відповідачу було запропоновано подати суду відзив на позовну заяву з відповідними доказами, проте відповідач вказаним правом не скористався, хоча для подачі відзиву мав достатньо часу.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вжито всіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про час і місце судового засідання та, відповідно, для надання відповідачу можливості взяти участь в судовому засіданні та подати відповідні заперечення проти позову.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неправильне застосування норм матеріального права, а саме незастосування до правовідносин про стягнення пені вимог ст. 547 ЦК України, тому рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14557/17 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 827 190 грн., 3% річних в сумі 6 390,89 грн. та інфляційні втрати в сумі 14 915,89 грн., в решті позову відмовляється.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі за звернення з позовом покладаються на сторони пропорційно розмір задоволених позовних вимог.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а також підстави зміни судового рішення, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія Україна задоволенню не підлягає, витрати за її подачу покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14557/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14557/17 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14557/17 в редакції:

1. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія Україна (04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 42; ідентифікаційний код 23152907) на користь Впроваджувально-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю Ватек (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, буд. 7; ідентифікаційний код 16301229) основний борг в сумі 827 190 (вісімсот двадцять сім тисяч сто дев'яносто) грн. 00 коп., 3 % річних в сумі 6 390 (шість тисяч триста дев'яносто) грн. 89 коп., інфляційні втрати в сумі 14 915 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 89 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 12 727 (дванадцять тисяч сімсот двадцять сім) грн. 45 коп.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14557/17.

Повний текст постанови складено: 26.12.2017

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна