Рішення

від 09.11.2017 по справі 510/777/17

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 510/777/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.11.2017 року Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

-за участю секретаря Фурсовой А.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в м. Рені справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнала, щодо їх задоволення не заперечувала, просила розглянути справу у її відсутності, про що надала письмову заяву.

Позивач на задоволенні позову наполягала, просила про розгляд справи без її участі.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.

Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася із відповідними вимогами та просить визнати за нею в порядку спадкування право власності на спадкове майно, зазначивши, що за життя її дідусеві - ОСОБА_3 належало:

-право на земельну частку (пай) розміром 40,10 в умовних кадастрових гектарах, на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0291340, який зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 16.01.1998 року за № 537.

-право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,5 га. (кадастровий номер 5124182400:01:001:0049), виділену для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Нагірненської сільської ради Ренійського району Одеської області.

На випадок смерті ОСОБА_3 не розпорядився належним йому майном, заповіту не залишив, 21.12.2000 р. - помер. Спадкоємство після смерті ОСОБА_3 здійснюється за законом. Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є онучка спадкодавця, позивачка ОСОБА_1 та мати позивачки, відповідачка ОСОБА_2 Інших спадкоємців на момент розгляду справи судом не встановлено. Після смерті ОСОБА_3 ніхто із спадкоємців до державної нотаріальної контори із заяви про прийняття спадщини не звертався, оскільки позивачка на момент смерті спадкодавця була неповнолітньою, не могла подати заяву про прийняття спадщини, таким чином, її мати, відповідачка ОСОБА_2 прийняла спадщину фактично, вступом в управління та володіння спадковим майном. Так, на момент смерті спадкодавця позивачка та відповідачка по справі проживали разом із спадкодавцем, після смерті спадкодавця, протягом строку встановленого для прийняття спадщини позивачка про відмову від спадщини не заявляла, враховуючи, що за віком не могла подати відповідну заяву про прийняття спадщини, а отже вважається такою, що її фактично прийняла.

Пізніше, позивач звернувся до Ренійської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини з порушенням 6-місячного строку, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів, щодо земельної частки (паю) та земельної ділянки, які за життя спадкодавця були втрачені, про що нотаріусом винесено вмотивовану постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину від 15.04.2017 р. Після смерті ОСОБА_3, це питання вже неможливо вирішити, за визнанням права власності на земельну частку (пай) та земельну ділянку, як на об'єкт спадщини, може звернутися тільки спадкоємець.

Таким чином, позивач фактично прийняла спадщину, що залишилася після померлого ОСОБА_3 і вважає, що має всі законні підстави для визнання за нею права власності на неї, оскільки до держави вона не перейшла, відумерлою не визнана, інший спадкоємець, відповідачка по справі спадщину не прийняла, не заперечувала, щоб позивачка оформила право власності на спадкове майно після смерті спадкодавця на своє ім'я.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки її доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України 2003р. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Оскільки ОСОБА_3 помер у 2000р. ( до набрання чинності ЦК України 2003р.), а позивач фактично прийняв спадщину після його смерті, данні цивільні відносини регулюються положеннями ЦК Української РСР 1963р.

Відповідно до ст. 524 ЦК Української РСР 1963р. спадкування здійснюється за законом та за заповітом. Спадкування за законом має місто, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Як передбачено ч. 1 ст. 529 ЦК Української РСР 1963р. при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, інший з подружжя та батьки померлого.

Згідно вимог ст. 548 ЦК Української РСР 1963р. для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина вважається належною спадкоємцю з часу відкриття спадщини. За п. 1 ч.1 ст. 549 ЦК Української РСР 1963р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, причому ці дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже, позивач у справі є спадкоємцем першої черги за законом (ст. 524 ЦК УРСР). Вона у передбачений законом строк не звернулася до нотаріусу із заявою про прийняття спадщини, однак на момент смерті спадкодавця позивачка проживала разом із ним, після його смерті про відмову від спадщини не заявляла, отже відповідно до ст. 549 ЦК УРСР 1963 р. фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, однак у зв'язку з неповнолітнім віком не змогла звернутися із відповідною заявою до нотаріуса, тому її мати, відповідачка по справі фактично, за правом представлення, вступила у володіння спадковим майном, однак до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звернулась. Прийняття спадщини є фактом, який відображає волю спадкоємця придбати майно після смерті спадкодавця. В даному випадку позивач прийняла спадщину фактично, оскільки на момент смерті спадкодавця була неповнолітньою особою, та не мала відповідний обсяг цивільних прав та обов'язків, для звернення із відповідною заявою. В даний час оформити своє право на спадщину та отримати відповідне свідоцтво позивач не має можливості у зв'язку із відмовою нотаріуса (відсутність оригіналів правовстановлюючих документів, щодо земельної частки (паю) та земельної ділянки) у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, позивач прийняла спадщину в порядку п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК Української РСР 1963р., однак вона не може оформити прийняття спадщини та отримати відповідне свідоцтво, оскільки за життя спадкодавця були втрачені оригінали правовстановлюючих документів щодо спадкового майна. Зареєструвати це право після смерті спадкодавця є неможливим, тому що згідно ч. 2 ст. 9 ЦК Української РСР 1963 р., правоздатність громадянина припиняється зі смертю. Враховуючи викладене, державний нотаріус Ренійської районної державної нотаріальної контори Одеської області 15.04.2017 р. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті спадкодавця, у зв'язку із чим позивач була вимушена звернутися до суду із позовом.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, суд вважає, що позивач є суб'єктом набуття права власності на право на земельну частку (пай) та земельну ділянку, з підстав прийняття спадщини за законом в порядку п.1 ч.1 ст. 549 ЦК Української РСР 1963р.

З урахуванням викладених позивачем та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача щодо визнання за нею права власності на спадкове майно.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213 ЦПК України, ст. ст. 524, 529, 548, 549 ЦК Української РСР 1963р., ст. ст. 15, 328, п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003р.,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на :

-право на земельну частку (пай) розміром 40,10 в умовних кадастрових гектарах, на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0291340, який зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 16.01.1998 року за № 537.

-земельну ділянку, загальною площею 0,5 га. (кадастровий номер 5124182400:01:001:0049), виділену для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Нагірненської сільської ради Ренійського району Одеської області,

після смерті ОСОБА_3, померлого 21.12.2000 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В.І. Дудник