Рішення

від 26.12.2017 по справі 825/1952/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повне)

26 грудня 2017 року Чернігів Справа № 825/1952/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участю секретаря Федорок К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Заступника прокурора Чернігівської області Юшина Ігора Володимировича до ОСОБА_1 районної державної адміністрації Чернігівської області, Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 про скасування розпорядження та наказу,

У С Т А Н О В И В:

30.11.2017 Заступник прокурора Чернігівської області Юшин Ігор Володимирович (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 районної державної адміністрації Чернігівської області (далі - ОСОБА_1 РДА), Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру), третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2Д.) про скасування розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 29.12.2012 № 539, зі змінами внесеними розпорядженням від 26.11.2013 № 274, про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди для ведення фермерського господарства орієнтовною загальною площею 7,4 га із земель запасу ОСОБА_1 міської ради та наказу Головного управління Держземагенства у Чернігівській області від 24.02.2014 № ЧН/7420610100:08:000/00002499 про затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_2 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства загальною площею 7,0900 га на території ОСОБА_1 міської ради. Свої вимоги обґрунтовує тим, що фермерське господарство ОСОБА_2 не створено, договір оренди на земельні ділянки не укладено, необхідна матеріально-технічна база відсутня, земельні ділянки на території міської ради для ведення фермерського господарства відведені ОСОБА_2 використовуються не за цільовим призначенням, захаращені, як наслідок оскаржувані розпорядження підлягають скасуванню, як такі, що прийнятті в порушення вимог чинного законодавства.

Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_1 РДА в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності, позов визнає в повному обсязі.

Представник відповідача ГУ Держгеокадастру в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав пояснення, в яких не заперечує проти задоволення позову та просить розглянути справу за його відсутності.

Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим зворотнім повідомленням, причини неявки суду не повідомив.

Судове засідання здійснювалося в порядку, передбаченому частиною 4 статті 229 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що в грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 РДА з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на території ОСОБА_1 міської ради Чернігівського району (а.с.20).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 розпорядженням від 29.12.2012 № 539 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення на умовах оренди для ведення фермерського господарства останньому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовна загальна площа якої становить 7,4 га на території ОСОБА_1 міської ради (а.с. 23).

Розпорядженням від 26.11.2013 № 274 внесено зміни до розпорядження від 29.12.2012 № 539 щодо цільового призначення земельної ділянки (а.с.24).

Наказом ГУ Держземагентства від 24.02.2014 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та передано в оренду ОСОБА_2 земельну ділянку площею 7,0900 (кадастровий номер 7420610100:08:000:0306) для ведення фермерського господарського, із земель сільськогосподарського призначення строком на сім років (а.с.28).

Відповідно до частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та 'її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Разом з тим відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України Про фермерське господарство (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України Про фермерське господарство .

Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон України Про фермерське господарство визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України Про фермерське господарство ).

Водночас заява ОСОБА_2 про передачу йому в оренду земельних ділянок не відповідає вимогам законодавства, що вказує на порушення порядку при прийнятті розпорядження райдержадміністрацією.

ОСОБА_1 РДА не дотримано положень Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) в частині обов'язкових документів та інформації для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, Закон України Про фермерське господарство передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми цього Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Необхідно зазначити, що фермерське господарство ОСОБА_2 не створене, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.30), необхідна матеріально-технічна база у останнього відсутня, договір оренди на відповідні земельні ділянки не укладено (а.с.19).

За даними ОСОБА_1 РДА земельні ділянки на території міської ради для ведення фермерського господарства відведені ОСОБА_2 використовуються не за цільовим призначенням, захаращені (а.с.17-18).

Завданнями законодавства, яке регулює питання надання земельних ділянок для фермерського господарства, є раціональне використання земель.

Разом з тим, за даними ОСОБА_1 РДА та Ніжинської ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області орендна плата за використання вказаних земельних ділянок ОСОБА_2 не сплачується, оскільки у нього відсутні орендовані земельні ділянки, що свідчить про нераціональне використання земельних ділянок, оскільки бюджет не отримує значні суми коштів у вигляді орендної плати (а.с.19, 26).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч.4 ст.53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Статтею 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ Про прокуратуру (далі - Закон) визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У зв'язку з відсутністю органу, уповноваженого відповідно до вимог чинного законодавства, звертатися до суду з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження та наказів, дана позовна заява подана прокурором, який виступає позивачем.

Також, згідно норм Закону прокурор одержує передбачену законом можливість захищати права та інтереси не конкретного державного органу, а дещо абстрактні інтереси держави , що в широкому сенсі можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів і являти собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, а також охорону землі, лісів, водойм як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.

Конституція України визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України - обов'язок держави (статті 13, 14, 16).

За правилами статтей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності.

В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті14, 19 Конституції України).

Український народ чи територіальна громада як його частина, є визначеними Конституцією України суб'єктами права власності на землю в межах території України, рівними в своїх правах перед законом із іншими суб'єктами права власності. Суспільство має право правомірно припускати та одночасно правомірно очікувати, що і окремі члени суспільства (громадяни), і органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування при вирішенні земельних питань додержуються засад правового порядку в Україні, визначених ст. 19 Конституції України.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. ст. 1,3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства.

Також, слід врахувати, що за вимогами ст. 3 Закону України Про охорону земель основними принципами державної політики у сфері охорони земель є: забезпечення охорони земель як основного національного багатства Українського народу, пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону. Згідно зі ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди земельної ділянки.

Оскаржувані розпорядження та наказ суперечить статтям 91, 96 Земельного кодексу України, відповідно до яких обов'язками власників і користувачів земельних ділянок є забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням, додержання вимог законодавства про охорону довкілля, сплата земельного податку, підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі.

Враховуючи вищевикладене, розпорядження ОСОБА_1 РДА від 29.12.2012 № 539 та наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області № ЧН/7420610100:08:000/00002499 підлягають скасуванню.

При цьому, у відповідності до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки, під час розгляду даної справи, свідки судом не залучались та судові експертизи не призначались, суд вважає за необхідне зазначити, що судові витрати понесені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 168, 241,243,244-246,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Заступника прокурора Чернігівської області Юшина Ігора Володимировича - задовольнити повністю.

Скасувати розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 29.12.2012 № 539, зі змінами внесеними розпорядженням від 26.11.2013 № 274, про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди для ведення фермерського господарства орієнтовною загальною площею 7,4 га із земель запасу ОСОБА_1 міської ради.

Скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Чернігівській області від 24.02.2014 № ЧН/7420610100:08:000/00002499 про затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_2 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства загальною площею 7,0900 га на території ОСОБА_1 міської ради.

У відповідності до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (стаття 297 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, у відповідності до підпункту 15.5. пункту 15 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя О.М. Тихоненко