Рішення

від 08.12.2017 по справі 910/20791/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.12.2017Справа №910/20791/17 За позовом          Колективного підприємства «Фірма «Азовбудматеріали» До          Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІКСОР"                                     про           стягнення боргу 22270,50 грн.                                                                                           Суддя  Мельник В.І. Представники: Від позивача          не з'явився Від відповідача           не з'явився Суть спору: Колективне підприємство «Фірма «Азовбудматеріали» подало на розгляд Господарського суду міста Києва  позовну заяву до  Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІКСОР" про стягнення  22270,50 грн. Ухвалою суду від 24.11.2017 порушено провадження у справі №910/20791/17 та призначено розгляд справи на 08.12.2017. В судове засідання 08.12.2017 представники сторін не  з'явилися, причини неявки суду  не повідомили. Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано. Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 08.12.2017 було винесено рішення. Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом з'ясовано неступне. 23.05.2017  між позивачем та відповідачем було укладено Договір №01918, відповідно до умов якого постачальник  зобов'язується поставляти покупцю,  а покупець  зобов'язується  приймати  і оплачувати  товар, на умовах,  передбачених Договором та Специфікаціями до нього. Відповідно до п. 2.1 Договору   поставка товару  здійснюється  на підставі заявок покупця  на умовах  в  терміни  та в  обсягах, узгоджених сторонами в специфікаціях: Постачальник складає специфікацію на підставі заявки покупця,  підписує її,  скріплює підпис печаткою та направляє специфікацію покупцеві електронною  поштою. Покупець  перевіряє відповідність специфікації  заявці, підписує її, скріплює підпис печаткою  та направляє її  постачальнику   електронною поштою. Згідно п. 3.1 Договору  ціна на товар встановлюється  в  національній валюті України і вказується  в специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору. На підставі підписаного договору та рахунку постачальника №1993 від 25.05.2017, КП “Фірма “Азовбудматеріали” здійснило передоплату в розмірі 10%, в сумі 21000,00 грн. Позивач зазначив, що  відповідно до умов Договору № 01918 від 23.05.2017 року та специфікації №1 від 23.05.2017 року до нього, постачальник був зобов'язаний поставити товар протягом трьох робочих днів з дня отримання передоплати, тобто не пізніше 01.06.2017 та, згідно з п.2.4. Договору, направити електронною поштою копії залізничної накладної та рахунку, з подальшим направленням пакету товаро-супровідних документів поштою. 13.07.2017 позивачем  було направлено відповідачеві претензію №279  електронною поштою, відповіді не  отримано. 21.08.2017  позивачем на адресу відповідача  було направлено претензію №322, яка також залишилася без відповіді. Позивач зазначив, що відповідач не виконав взяті на себе відповідно до Договору  зобов'язання та не  здійснив поставку товару. Як визначено частинами 1, 2  статті 193 Господарського кодексу України  (надалі -  ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ч. 1  ст. 509 Цивільного кодексу України  (надалі -  ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно ч. 2  статті 509 ЦК України  зобов'язання виникають з підстав, встановлених  статтею 11 цього Кодексу. Пунктом 1 ч. 2  статті 11 ЦК України  передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ч. 1  статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1  ст. 265 ГК України  передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 6  ст. 265 ГК України  до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України  про договір купівлі-продажу. Відповідно до ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу. За змістом ст.664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: Позивач заначив, що станом на  день слухання справи відповідач, ані поставив товар, ані повернув кошти за непоставлену продукцію. Згідно п.2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 21000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю. У зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з останнього 3% річних у розмірі 615,30 грн. та інфляційні втрати у розмірі 655,20 грн. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки факт прострочення виконання грошового зобов'язання встановлений судом, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, суд дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірним, а тому вказані суми нарахувань підлягають стягненню з відповідача у заявленому позивачем розмірі.   Також позивач просив суд   забезпечити позов  шляхом  накладення арешту на грошові кошти ТОВ «ЛІКСОР». Розглянувши вказану заяву позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду. Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві та/або іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. У відповідності до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Згідно з п. 3 вищевказаної Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Позивач свою заяву про забезпечення позову не обґрунтував, належних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду а також нічим не підтвердив припущення, викладені у заяві про забезпечення позову. Враховуючи вище зазначене у суду відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову. Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, - ВИРІШИВ: 1.          Позовні вимоги задовольнити. 2.          Стягнути з  Товариства з обмеженою відповідальністю  «ЛІКСОР» (03061, м. Київ,  вул. М. Шепелєва, буд. 5, прим. 191, ідентифікаційний номер 40876127)  на користь  Колективного підприємства «Фірма «Азовбудматеріали» (87538,  Донецька область, м. Маріуполь, Мартенівський масив, 135, ідентифікаційний номер 00290541) основну заборгованість в  розмірі 21  000 (двадцять одна тисяча) грн., 3% річних в  розмірі  615 (шістсот п'ятнадцять) грн. 30 коп.,  інфляційні втрати в  розмірі 655 (шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 20 коп., судовий  збір в  розмірі  1600 (одна тисяча шістсот) грн. 3.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ. 4.          У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.           Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Суддя                                                                                                          Мельник В.І.