Постанова

від 20.12.2017 по справі 910/13587/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2017 р. м. Київ Справа№ 910/13587/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Романовій Ю.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 20.12.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрова" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 (повний текст підписано 06.11.2017)

у справі № 910/13587/17 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрова"

про стягнення 48 332, 16 грн.

В судовому засіданні 20.12.2017 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрова" про стягнення заборгованості у розмірі 48 332,16 грн., з якої 39 793, 80 грн. - основний борг,4 974, 25 грн. - штраф у розмірі 15 % від простроченої суми, 2 299, 50 грн. - пені, 1 001, 49 грн. - інфляційних втрат та 267, 66 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 1955/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 07.09.2015.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем нараховано борг та штрафні санкції за період, коли Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрова" більше не було суборендарем приміщення, на якому розміщується реклама, а отже нарахування суми боргу та штрафних санкцій починаючи з 27.02.2017 були незаконними.

У поясненнях позивач зазначав, що повернення орендованого приміщення відповідачем, на якому розміщено рекламний засіб не є правовою підставою для припинення нарахування плати за розміщення зовнішньої реклами у місті Києві, оскільки відповідна плата нараховується на підставі чинного дозволу на розміщення реклами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 у справі №910/13587/17 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрова" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" 39 793,80 грн. - заборгованості, 2 299,50 грн. - пені, 267,66 грн. - 3 % річних, 1 001,49 грн. - інфляційних втрат, 4 974,25 грн. - 15 % штрафу та 1 600,00 грн. - судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та залишити позов без розгляду в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального (ст. ст.4-2,4-3, 33, 34, 43 ГПК України) та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи при неповному та не всебічному досліджені доказів та необ'єктивному розгляді справи, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Апелянт вважає, що місцевим господарським судом не було враховано, що відповідач не є суборендарем приміщення, на якому розміщується реклама, з 27.02.2017 відповідно до договору суборенди №А/01-2014 від 06.11.2014 та акту повернення зазначеного приміщення, а отже позовні вимоги неправомірні та незаконні.

Також апелянт вказує, що заявлені пеня та штраф є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і те саме порушення суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України, згідно положень якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

На думку апелянта позовні вимоги суперечать Конституції України, а рішення про задоволення таких вимог не може бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 22.11.2017 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.12.2017.

18.12.2017 до Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що розповсюджувач реклами не звільняється від плати при відсутності рекламних засобів на місці, щодо якого виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення про надання дозволу, та вказує, що повернення орендованого приміщення відповідачем, на якому розміщено рекламний засіб, не є правовою підставою припинення нарахування плати за розміщення зовнішньої реклами у м. Києві.

Також у відзиві позивач зазначає про інші обставини, які на його думку мають суттєве значення та які свідчать про законність та обґрунтованість судового рішення господарського суду і безпідставність доводів апелянта, зокрема про користування місцями для розміщення рекламних засобів за іншими адресами, а саме м. Київ, вул. Велика Васильківська, б. 4.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2017 заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційної інстанції 20.12.2017 не з'явився.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника Гринчак Г.Я. у відрядженні з 20.12.2017 до 29.12.2017 колегією суддів відхиляється, оскільки відповідачем не доведено суду неможливість направлення в судове засідання керівника підприємства або іншого уповноваженого представника.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Пунктом 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, роз'яснено, що справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.09.2015 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (далі - підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю " Дрова " (далі - розповсюджувач) укладено договір № 1955/13 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва, умовами якого передбачено, що на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце (-я) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), дозволу на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого (-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів, або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування міста Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради № 37/6253 від 22.09.2011, з наступними змінами та доповненнями, а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Адресні програми є невід'ємною частиною цього договору. У разі внесення змін до відповідної адресної програми, підприємство оформлює адресну програму в новій редакції або зміни до відповідної адресної програми. Розповсюджувач зобов'язаний підписати відповідну адресну програму, зміни до неї, що оформлюються підприємством на підставі встановлених пріоритетів, наданих розповсюджувачу дозволів, внесення змін до дозволів або скасування відповідних пріоритетів та дозволів, протягом трьох робочих днів з моменту встановлення відповідних пріоритетів, надання чи скасування дозволів на розміщення зовнішньої реклами чи внесення відповідних змін (п. 3.6. договору).

Відповідно до п. 5.2.3 договору розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за Право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Згідно з п. 6.1 договору сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та нараховується підприємством відповідно до вимог порядку та умов цього договору.

У відповідності до п. 6.3 договору підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесенням розповсюджувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.

Згідно з п. 6.7 договору розрахунковим періодом надання Права тимчасового користування та нарахування плати за Право тимчасового користування є календарний місяць.

Плата за Право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п'ятого числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за Право тимчасового користування (п. 6.8. договору).

Відповідно до п. 6.9 договору акт приймання-передачі до договору із наведеним в ньому розрахунку плати за право тимчасового користування підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді.

Умовами п. 6.10 договору визначено, що плата визначається за такою формулою: Рп = S* Бт*kз*kд, де Рп - розмір плати (у гривнях за місяць); S - площа рекламного засобу (в кв.м.); Бт - базовий тариф, що відповідає виду РЗ та визначається на підставі відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kз - зональний коефіцієнт; kд -додатковий коригуючий коефіцієнт, що враховує особливості розміщення РЗ.

Згідно з п. 7.2. договору підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми; у разі нерозміщення розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500 грн. за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Відповідно до п. 7.3. договору підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за Право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця - штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє щодо кожного місця розміщення РЗ протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ, у разі наявності у розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів, не тягне за собою припинення цього договору в цілому (п. 8.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було погоджено адресні програми на пріоритет № 1 від 07.09.2015, № 2 від 04.04.2016, № 3 від 28.10.2016 до договору № 1955/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 07.09.2015, відповідно до яких розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем за адресами:

1) м. Київ, вул. Хрещатик/Заньковецької, 15/4; вид РЗ - рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 3,000 х 0,800, загальною площею 2,4000 кв.м., кількість - 1 шт; дозвіл - № 50104-15; плата за місяць становить 840,00 грн. (без ПДВ); дата кінця строку дії дозволу - 30.08.2021;

2) м. Київ, вул. Хрещатик/Заньковецької, 15/4; вид РЗ - рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 4,000 х 1,100, загальною площею 4,4000 кв.м., кількість - 1 шт; дозвіл - № 50113-15; плата за місяць становить 1 540, 00 грн. (без ПДВ); дата кінця строку дії дозволу - 30.08.2021;

3) м. Київ, вул. Хрещатик/Заньковецької, 15/4; вид РЗ - рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 0, 700 х 0,500, загальною площею 0,7000 кв.м., кількість площин 2; дозвіл - № 50114-15; плата за місяць становить 144, 55 грн. (без ПДВ); дата кінця строку дії дозволу - 30.08.2021;

4) м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), буд. 4; вид РЗ - рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 8,000 х 1,000, загальною площею 8,8000 кв.м., кількість - 1 шт; дозвіл - № 50116-15; плата за місяць становить 2 800, 00 грн. (без ПДВ); дата кінця строку дії дозволу - 30.08.2021;

5) м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), буд. 4; вид РЗ - рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, розміри 0,700 х 0,700, загальною площею 0, 9800 кв.м., кількість площин 2; дозвіл - № 50117-15; плата за місяць становить 202, 37 грн. (без ПДВ); дата кінця строку дії дозволу - 30.08.2021.

Крім того, у матеріалах справи наявні дозвіл № 50117-15 на розміщення рекламного засобу (виданий на підставі рішення виконавчого органу Київради (КМДА) № 790 від 31.08.2016, дозвіл № 50104-15 на розміщення рекламного засобу (виданий на підставі рішення виконавчого органу Київради (КМДА) № 790 від 31.08.2016; дозвіл № 50116-15 на розміщення рекламного засобу (виданий на підставі рішення виконавчого органу Київради (КМДА) № 790 від 31.08.2016; дозвіл № 50113-15 на розміщення рекламного засобу (виданий на підставі рішення виконавчого органу Київради (КМДА) № 790 від 31.08.2016; дозвіл № 50114-15 на розміщення рекламного засобу (виданий на підставі рішення виконавчого органу Київради (КМДА) № 790 від 31.08.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у період з 13.01.2017 по 13.07.2017 були надані послуги з розміщення реклами згідно умов договору на загальну суму 39 793, 80 грн., що підтверджується виставленими на оплату рахунками № 137489 від 13.01.2017 на суму 6 632, 30 грн., № 140679 від 07.03.2017 на суму 6 632, 30 грн., № 142772 від 13.04.2017 на суму 6 632, 30 грн., № 144534 від 15.05.2017 на суму 6 632, 30 грн., № 146202 від 13.06.2017 на суму 6 632, 30 грн. та № 148034 від 13.07.2017 на суму 6 632, 30 грн., а також актами приймання-передачі, однак останні не підписані з боку відповідача (в матеріалах справи).

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у сумі 39 793, 80 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг з розміщення реклами, зокрема погашення заборгованості у розмірі 39 793, 80 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 974, 25 грн. - штрафу у розмірі 15 % від простроченої суми, 2 299, 50 грн. - пені за періоди з 26.01.2017 по 25.07.2017, з 26.07.2017 по 26.07.2017, з 26.04.2017 по 26.07.2017, з 26.05.2017 по 26.07.2017, з 26.06.2017 по 26.07.2017 та з 26.07.2017 по 26.07.2017, 267, 66 грн. - 3 % річних та 1 001, 49 грн. - інфляційних втрат за періоди з 26.01.2017 по 25.07.2017, з 26.07.2017 по 26.07.2017, з 26.04.2017 по 26.07.2017, з 26.05.2017 по 26.07.2017, з 26.06.2017 по 26.07.2017 та з 26.07.2017 по 26.07.2017.

Задовольняючи позов, місцевим господарський суд виходив з обґрунтованості позовних вимог, які не були спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи за наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 1955/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 07.09.2015, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Згідно з п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Відповідно до п. 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.

Згідно з п. 1.3 Порядку розміщення реклами в місті Києві КП "Київреклама" - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - комунальна власність територіальної громади міста Києва), здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та Статутом підприємства

Відповідно до п. 3.1.1 Порядку розміщення реклами в місті Києві КП "Київреклама" укладає з розповсюджувачем реклами договір на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для не наземного та не дахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Відповідно до п. 15.2 Порядку розміщення реклами в місті Києві плата визначається за такою формулою: Рп = S * Бт * kз * kд, де Рп - розмір плати (у гривнях за місяць); S - площа рекламного засобу (в кв. м); Бт - базовий тариф, що відповідає виду рекламного засобу та визначається згідно з відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив'язку рекламного засобу, яка визначається відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kд - додатковий коригуючий коефіцієнт, що враховує особливості розміщення рекламного засобу, визначається згідно з відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), застосовується на підставі актів обстеження місць розміщення РЗ та застосовується строком на один місяць, після чого проводиться повторне обстеження.

Згідно з п. 15.3 Порядку розміщення реклами в місті Києві плата щомісячно нараховується КП "Київреклама" та перераховується розповсюджувачем реклами згідно з умовами договору на право тимчасового користування місцем виключно на відповідний поточний рахунок КП "Київреклама" і використовується в порядку, встановленому Київською міською радою чи уповноваженим нею органом. У разі прострочення термінів сплати, визначених договором на право тимчасового користування місцем, розмір несплаченої суми плати може коригуватися з урахуванням штрафів, пені та індексу інфляції, відповідно до умов договору та законодавства.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав передбачені договором рекламні послуги за період з 13.01.20147 по 13.07.2017 на загальну суму 39 793, 80 грн., проте відповідач оплати наданих позивачем послуг не провів, доказів зворотного суду не надав, при цьому, акти приймання-передачі не підписав, вмотивовану відмову від їх підписання не надав.

Як встановлено судом, не підписання замовником акта приймання-передачі наданих послуг, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання замовником повного виконання виконавцем своїх зобов'язань, послуги/роботи вважаються наданими/виконаними у повному обсязі та прийнятими замовником без зауважень.

При цьому, суд звертає увагу на те, що сторонами у договорі та у додатку до нього, чітко визначено розмір, строк та порядок здійснення щомісячного платежу, що підлягає оплаті розповсюджувачем.

Крім того, суд зазаначає, що відповідно до п. 5.2.3 договору, розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за Право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Отже, відповідач в порушення умов п. 5.2.3 договору не виконав свої зобов'язання з отримання у позивача рахунків на оплату послуг з розміщення рекламних засобів.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи приписи ч. 1 ст. 530 ЦК України, приймаючи до уваги п. 5.2.3. договору, суд відзначає, що відповідач зобов'язаний був здійснити оплату наданих послуг не пізніше 25 числа поточного місяця, тобто з 26 числа кожного поточного місяця відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.

З огляду на викладене та наявність чинних дозволів №50117-15, № 50104-15, № 50116-15, № 50113-15 та № 50114-15 на розміщення рекламних засобів, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що розповсюджувач (відповідач) повинен сплачувати на користь підприємства (позивача) плату (орендну плату) за право тимчасового користування місцем розташування рекламних засобів (за адресами: м. Київ, вул. Хрещатик/Заньковецької, 15/4 та м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), буд. 4) за весь період дії дозволів №50117-15, № 50104-15, № 50116-15, № 50113-15 та № 50114-15 на розміщення рекламних засобів (тобто з 31.08.2016 по 30.08.2021).

Щодо тверджень відповідача, викладених в апеляційній скарзі, про укладення договору суборенди № А/01-2014 від 06.11.2014 між відповідачем та ТОВ Компанія Міранд Консалт , відповідно до якого ТОВ Дрова отримало в суборенду нежиле приміщення № 184-а загальною площею 221,1 м 2 , за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик/Заньковецької, 15/4 та у відповідності до вказаного договору та акту повернення приміщення до нього, ТОВ Дрова повернуло зазначене приміщення ТОВ Компанія Міранд Консалт 27.02.2017, а отже нарахування суми боргу, починаючи з 27.02.2017 є неправомірним, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.3 договору № 1955/13 від 07.09.2015 підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесенням розповсюджувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.

Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, що перелік підстав для скасування дозволу є вичерпним.

Відповідно до п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Згідно з п. 15.1 Порядку розміщення реклами в місті Києві підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва (далі - плата), та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання дозволу та укладений договір на право тимчасового користування місцем.

Відповідно до п. 15.4 Порядку розміщення реклами в місті Києві розповсюджувач реклами не звільняється від плати при відсутності РЗ на місці, щодо якого виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення про надання дозволу.

Пунктом 8.2. договору встановлено, що договір припиняється внаслідок: скасування (припинення) усіх дозволів, наданих розповсюджувачу, втрати (скасування) пріоритету на місце розміщення РЗ, у разі якщо на інше місце пріоритет надано не було; не переоформлення дозволу у встановлених законодавством випадках та порядку; в інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з п.6.12 договору розповсюджувач не звільняється від плати при відсутності РЗ на місці, по якому виконавчим органом КМР (КМДА) прийнято рішення щодо надання дозволу.

Отже, повернення орендованого приміщення відповідачем, на якому розміщено рекламний засіб, не є правовою підставою для припинення нарахування плати за розміщення зовнішньої реклами у місті Києві.

Колегія суддів зазначає, що вказані доводи апелянта були викладені останнім у відзиві на позовну заяву та належним чином досліджені місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про невикористання місця розташування рекламного засобу за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик/Заньковецької, 15/4, як і відсутні докази того, що відповідач у встановленому законом порядку звертався до Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для скасування дозволу на розміщення рекламного засобу за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик/Заньковецької, 15/4.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг з розміщення рекламних засобів, суд дійшов вірного висновку про порушення відповідачем умов договору № 1955/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 07.09.2015 та положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 39 793, 80 грн. заборгованості.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 974, 25 грн. - штрафу у розмірі 15 % від простроченої суми, 2 299, 50 грн. - пені за періоди з 26.01.2017 по 25.07.2017, з 26.07.2017 по 26.07.2017, з 26.04.2017 по 26.07.2017, з 26.05.2017 по 26.07.2017, з 26.06.2017 по 26.07.2017 та з 26.07.2017 по 26.07.2017, 267, 66 грн. - 3 % річних та 1 001, 49 грн. - інфляційних втрат за періоди з 26.01.2017 по 25.07.2017, з 26.07.2017 по 26.07.2017, з 26.04.2017 по 26.07.2017, з 26.05.2017 по 26.07.2017, з 26.06.2017 по 26.07.2017 та з 26.07.2017 по 26.07.2017.

Перевіривши наявні в матеріалах справи розрахунки, колегія суддів прийшла до висновку, що вони виконані арифметично вірно.

Згідно п. 7.2. договору підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми; у разі нерозміщення розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500 грн. за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Відповідно до п. 7.3. договору підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за Право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця - штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

З огляду на викладене, доводи апелянта про застосування до нього подвійної відповідальності у вигляді штрафу та пені спростовуються положеннями чинного законодавства.

Судом перевірено розрахунок заявлених до стягнення з відповідача розмірів штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.3. договору, та встановлено, що сума нарахована вірно відповідно до вимогам законодавства, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 4 974, 25 грн. - штрафу у розмірі 15 % від простроченої суми.

Посилання апелянта на ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2011, 06.08.2014, 24.06.2015, 16.04.2014 у справі з аналогічних правовідносин, в яких суд виходив з того, що відповідно до ст. 549 ЦК України штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і те саме правопорушення - порядку й строків погашення кредиту суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки до апеляційної скарги вказані ухвали додані не були, а не зазначення апелянтом номерів справ, у яких вони могли бути прийнятими, унеможливлює їх перевірку на відповідність доводам заявника.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 вказаної постанови пленуму ВГСУ, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 1955/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 07.09.2015, в силу положень ст.ст. 611, 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню відповідача 2 299, 50 грн. - пені за періоди з 26.01.2017 по 25.07.2017, з 26.07.2017 по 26.07.2017, з 26.04.2017 по 26.07.2017, з 26.05.2017 по 26.07.2017, з 26.06.2017 по 26.07.2017 та з 26.07.2017 по 26.07.2017, 267, 66 грн. - 3 % річних та 1 001, 49 грн. - інфляційних втрат за періоди з 26.01.2017 по 25.07.2017, з 26.07.2017 по 26.07.2017, з 26.04.2017 по 26.07.2017, з 26.05.2017 по 26.07.2017, з 26.06.2017 по 26.07.2017 та з 26.07.2017 по 26.07.2017.

Під час розгляду апеляційної скарги судом не встановлено порушень місцевим господарським судом ст.ст.4-2,4-3, 33,43 ГПК України та ч. 1 ст. 61 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України судом апеляційної інстанції не встановлені.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрова" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 у справі №910/13587/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2017 у справі №910/13587/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови підписано 27.12.2017.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров