Рішення

від 27.12.2017 по справі 826/5692/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 грудня 2017 року № 826/5692/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Енерготрейд Груп до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0005591404,

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю Енерготрейд Груп (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від №0005591404 від 10.02.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 26.01.2017 р. № 17/26-15-14-04-05/39400995 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податок на додану вартість.

Відповідачем надано суду письмові заперечення на позовну заяву, які за змістом є ідентичними Акту перевірки.

Під час розгляду справи 07.08.2017 р. представником Позивача заявлено клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи клопотання представника Позивача, Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини четвертої статті 122 КАС України (в редакції станом на серпень 2017 р.).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

В С Т А Н О В И В:

Співробітниками Головного управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Енерготрейд Груп (код 39400995) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з постачальником ТОВ Брентвуд (код 39967226) за період з 01.03.2016 року по 30.04.2016 р.

За результатами перевірки складено акт від 26.01.2017 р. № 17/26-15-14-04-05/39400995 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки Контролюючим органом встановлено наступні порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення (рядок 21), за березень-квітень 2016 року на суму 192500 грн., в тому числі: за березень 2016 року на загальну суму - 83333 грн.; за квітень 2016 року на загальну суму 109167 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0005591404 від 10.02.2017 року, яким зменшено суму від'ємного значення на суму 192500,00 грн. за період: березень-квітень 2016 р.

Не погоджуючись з спірним податковим повідомлення-рішенням Позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України), за результатом розгляду скарги ДФС України прийнято рішення від 14.04.2017 року №7978/6/99-99-11-01-02-25, яким залишено без змін податкове повідомлення рішення №0005591404 від 10.02.2017 року, а скаргу Позивача - без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, перевіркою було встановлено, що ТОВ Енергтрейд Груп мало фінансово - господарські взаємовідносини з TOB Брентвуд на підставі договору про надання послуг з обслуговування автоматизованої системи комерційного обліку споживачів електричної енергії №1221 від 01.03.2016 року. Згідно відомостей наявних у АС Податковий Блок , значяться відомості щодо TOB Брентвуд , а саме: облікова картка 2315/8/26-55-20-05 від 26.05.2016 року має облікову картку суб'єкта фіктивного підприємництва. Згідно службової записки ОУ ГУ ДФС у м. Києві від 30.09.2016 року №2472/26-15-21-03, відповідно до якої отримано пояснення засновника ТОВ Брентвуд ОСОБА_2, який зареєстрував підприємство за грошову винагороду та згідно опитування не причетний до ведення фінансово-господарської діяльності.

На думку Відповідача вищезазначене кваліфіковане, як відображення господарської операції, яку не було реально вчинено.

З матеріалів справи вбачається, що між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ Брентвуд (Виконавець), з іншої сторони, укладено договір про надання послуг з обслуговування автоматизованої системи комерційного обліку споживачів електричної енергії №1221 від 01.03.2016 року (надалі - Договір №1221).

У відповідності до п. 1.1, п. 1.3 - п. 1.5, п. 2.1, п. 2.2 Договору №1221, Виконавець у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, зобов'язується виконувати доручені Замовником послуги з обслуговування автоматизованої системи комерційного обліку (АСКОЕ) споживачів електричної енергії Замовника, а Замовник зобов'язується своєчасно оплачувати дані послуги. Замовник зобов'язується приймати належним чином виконані послуги Виконавця та оплачувати його послуги в розмірі та строки, погоджені Сторонами окремо Додатками до даного Договору. Взяті на себе за цим договором зобов'язання Виконавець повинен виконати власними силами без залучення сторонніх організацій. Розрахунковим періодом в даному договорі вважається календарний місяць, починаючи з 00:00 годин 01 числа місяця і закінчуючи 24:00 годин останнього числа місяця. Загальна вартість Робіт за цим Договором є договірною та погоджується Сторонами окремо в кожному Акті виконаних робіт в залежності від обсягів та складності роботи. Форма Акту виконаних робіт закріплена в Додатку № 1 до Договору та є невід'ємною частиною даного Договору.

Між Сторонами підписано Додаткову угоду №1 від 01.03.2016 року до Договору №1221 від 01.03.2016 року, якою визначено, що Замовник (ТОВ Енерготрейд Груп ) надає Виконавцю (ТОВ Брентвуд ) для обслуговування системи АСКОЕ наступний перелік споживачів електричної енергії: НВГУ Охтирканафтогаз ; Качанівська ГПЗ; НВГУ Чернігівнафтогаз ; Гнідинцівський ГПЗ; ТОВ Клуб сиру ; ОВ Ергопарк ; ТОВ Агробізнес загальною кількість обліку точок в розмірі 369 шт.

На підтвердження виконання умов Договору Позивачем надано суду наступні документи: Довідки про стан обліку електроенергії у споживачів; Податкові накладні: від 25.03.2016 р. №2502 на загальну суму з ПДВ 100000,00 грн., від 24.03.2016 р. №2401 на загальну суму з ПДВ 300000,00 грн., від 25.03.2016 р. №2503 на загальну суму з ПДВ 100000,00 грн., від 04.04.2016 р. №401 на загальну суму з ПДВ 400000,00 грн., від 06.04.2016 р. №601 на загальну суму з ПДВ 255000,00 грн.; Акти здачі приймання робіт (наданих послуг): №ОУ-0000004 від 04.04.2016 р. на загальну суму з ПДВ 400000,00 грн., №ОУ-0000006 від 06.04.2016 р. на загальну суму з ПДВ 255000,00 грн., №ОУ-0000024 від 24.03.2016 р. на загальну суму з ПДВ 300000,00 грн., №ОУ-0000025 від 25.03.2016 р. на загальну суму з ПДВ 100000,00 грн., №ОУ-0000025/1 від 25.03.2016 р. на загальну суму з ПДВ 100000,00 грн.; Звіту по споживанню електричної енергії споживачами ТОВ Енерготрейд Груп ; Журнал ордер 631, 361 за період березень-квітень 2016 року; платіжні доручення, які Судом досліджено та копії залучено до матеріалів справи.

Факт оплати Позивачем робіт не заперечується сторонами отже додатково не доказується під час вирішення справи.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах зазначено, який товар (послуги) отримувався, всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності Позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір було укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Крім того, Суд зазначає, що Контролюючим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент Позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Отже, висновки Відповідача, які ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Контролюючи органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Суд звертає увагу, що Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені Позивачем з даними товариствами, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 р. по справі №К/800/11516/16; в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

В рішенні Вищого адміністративного суду України від 07 вересня 2016 року по справі № К/800/31623/15, за змістом якого неприпустимим є притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, що також підтверджується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка, в свою чергу, для національних судів є джерелом права .

Пунктом 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків .

Викладені Відповідачем аргументи для збільшення Позивачу податкового зобов'язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою, тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 року у справі №К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що викладені в Акті перевірки висновок Контролюючого органу про порушення позивачем 44.1 ст. 44, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення 10.02.2017 року №0005591404 винесено з порушенням вимог законодавства, а отже підлягає скасуванню, а позовні вимоги Позивача задоволенню.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Енерготрейд Груп (адреса: 01054, м. Київ, вул. Павлівська буд. 17; код ЄДРПОУ 39400995) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві №0005591404 від 10.02.2017 року.

3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енерготрейд Груп (адреса: 01054, м. Київ, вул. Павлівська буд. 17; код ЄДРПОУ 39400995) судові збору в витрати в сумі 2887,50 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят сім гривень 50 копійок).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.Б. Федорчук