Рішення

від 12.12.2017 по справі 2-176/2010

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2070/17Головуючий по 1 інстанції Категорія : 19, 27 Скрипник В.Ф. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В. суддівБородійчука В. Г., Василенко Л. І. при секретаріОвчаренко І. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2010 року у справі за Позовом ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк (ПАТ ВіЕйБІ банк ) до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

18 серпня 2010 року Публічне акціонерне товариство Всеукраїнський акціонерний банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач свої позовні вимоги мотивував тим, що 03 липня 2008 року між сторонами по справі укладено кредитний договір № 137, відповідно до якого відповідачу ОСОБА_7 надано кредит в розмірі 9921.04 Євро у тимчасове користування до 03 липня 2015 року на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами 03.07.2008 року укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель ОСОБА_6 зобов`язався у разі невиконання та або порушення боржником ОСОБА_7 зобов`язань перед кредитодавцем погасити заборгованість по кредитному договору, а саме: суми кредиту, процентів та інші виплати, що впливають з умов кредитного договору.

Так як відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зобов`язання за кредитним договором не виконують належним чином, маючи станом на 14.07.2010 року заборгованість за кредитом у розмірі 103524,77грн., яку ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк (ПАТ ВіЕйБІ банк ) просив стягнути з відповідачів на його користь.

21 грудня 2010 року Заочним рішенням Жашківського районного суду Черкаської області позовні вимоги ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк (ПАТ ВіЕйБі банк ) - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк (ПАТ ВіЕйБі банк ) заборгованість за кредитним договором у сумі 103524 грн. 77 коп. і 1155 грн. 25 коп. судових витрат на транзитний рахунок в ПАТ ВіЕйБі банк № 37396880020, код ЄДРПОУ (ЗКПО) 19017842, МФО 321024.

14 вересня 2017 року ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2010 року у справі за позовом ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк (ПАТ ВіЕйБІ банк ) до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з заочним рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2010 року, ОСОБА_6 оскаржив в апеляційному порядку рішення суду, подавши апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що суд першої інстанції постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт просить скасувати заочне рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2010 року щодо стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором у розмірі 103524 грн. 77 коп. та судових витрат в розмірі 1155 грн. 25 коп. та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог щодо ОСОБА_6, яким визнати припиненою поруку ОСОБА_6, встановлену на підставі укладеного між ОСОБА_6 та ВАТ ВіЕйБі банк договору поруки від 03 липня 2008 року.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача та його представника, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступних підстав.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, дане рішення суду не в повній мірі відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 137 від 03 липня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_7 надано кредит в розмірі 9 921,04 Євро у тимчасове користування до 03 липня 2015 року на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності.

Згідно умов зазначеного договору позивач зобов'язується надати ОСОБА_7 кредит, а ОСОБА_7 забезпечити повернення кредиту, сплачувати проценти за користування в строки та на умовах договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав умови договору та надав ОСОБА_7 кредитні кошти в сумі 9 921,04 Євро, що підтверджується меморіальним ордером № 34495 від 03 липня 2008 року.

Відповідно до п. 2.5.1 кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів здійснюється щомісяця до дати, встановленої у графіку.

Згідно п. 4.3 кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує кредитодавцю штраф у розмірі 20 % від суми належно виконаного грошового зобов'язання.

Також, судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами по справі ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк , який в подальшому перейменовано в ПАТ ВіЕйБІ банк , ОСОБА_7, ОСОБА_6 укладено договір поруки від 03 липня 2008 року, відповідно до якого поручитель зобов'язався в разі невиконання та/або порушення ОСОБА_7 зобов'язань перед кредитодавцем погасити заборгованість по кредитному договору, а саме: суму кредиту, процентів та інші виплати, що випливають з умов кредитного договору.

Згідно з п. 3.1 договору поруки у випадку невиконання ОСОБА_7 зобов'язань по кредитному договору, поручитель ОСОБА_6 і ОСОБА_7 відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, позивач повністю виконав умови кредитного договору та надав ОСОБА_7 кошти, що були визначені договором. Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 свої зобов'язання за умовами кредитного договору та договору поруки належним чином не виконали, допустили утворення заборгованості тому з них підлягає стягненню заборгованість за кредитом в розмірі 103 524,77 грн. Сума заборгованості, яка надана представником позивача, була перевірена судом, визнана правильною і підстав для її зміни суд не вбачав.

Судом першої інстанції було встановлено, що представник позивача надав належні та обгрунтовані доводи в підтвердження своїх позовних вимог, а тому позов було задоволено.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_6 вказав, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування доводів було зазначено, що за умовами договору поруки, кредитор зобов'язується письмово повідомити поручителя про невиконання боржником своїх зобов'язань, збільшення зобов'язань боржника за кредитним договором порівняно з днем його укладення, заміну боржника за кредитним договором. В порушення зазначених вимог, Банк жодного разу не повідомив поручителя про невиконання боржником зобов'язань перед кредитором.

Також, ОСОБА_6 було зазначено, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням, або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України або з дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Умова дії договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, а тому в цьому разі, на думку ОСОБА_6 підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Вважає, що порука ОСОБА_6 є припиненою на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення районного суду, обґрунтованість доводів апеляційної скарги, пояснень, наданих сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в не повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги дають підстав для його зміни та скасування в частині задоволення вимог до поручителя ОСОБА_6, ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу з поручителя.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи, вирішив справу з порушення норм матеріального права, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що предметом позовних вимог є договірні правовідносини між сторонами з приводу виконання умов договорів кредиту та поруки, які були укладені в установленому порядку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом згідно меморіального валютного ордеру № 34495 від 03 липня 2008 року ОСОБА_7 отримав кредит в сумі 9 921,04 євро, що еквівалентно 76 045,96 грн.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Сторони не заперечили тієї обставини, що ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк мав право на ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України.

Тобто, на момент, укладення кредитного договору з ОСОБА_7, банк мав право на здійснення такої операції в іноземній валюті.

Із матеріалів справи вбачається, що позичальник неналежним чином виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість внаслідок невиконання умов кредитного договору. Позивач, також ствердив, що заборгованість утворена внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Ст. 533 ЦК України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язання - це здійснення боржником на користь кредитора обумовленої дії, яка складає предмет зобов'язання.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд вважає підтвердженою ту обставину, що банк належним чином виконав свої зобов'язання, передбачені умовами кредитного договору, оскільки дана обставина не заперечується сторонами та підтверджена наявними в матеріалах справи документами.

Тому, з урахуванням вищезазначених норм закону, вимога позивача щодо повернення коштів була правомірно визнана судом першої інстанції законною.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 уклавши з банком договір поруки, поручився за виконання боржником умов кредитного договору і згідно умов договору він несе солідарну з ОСОБА_7 відповідальність за невиконання останнім умов кредитного договору.

До моменту звернення позивача з вказаним позовом до суду та на момент ухвалення рішення районним судом та судом апеляційної інстанції, жоден із відповідачів не звернувся до суду про визнання кредитного договору чи договору поруки недійсними, а тому колегія суддів вважає, що відповідачі повністю згідні з умовами договорів та взятими на себе зобов'язаннями щодо їх виконання.

Ухвалюючи рішення про задоволення вимог позивача, суд першої інстанції стягнув солідарно заборгованість з відповідачів.

Колегія суддів вважає такий висновок районного суду неправильним, оскільки судом не було враховано, що статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Закон пов'язує припинення договору поруки із сукупністю двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Договором поруки (п.2.3) передбачено, що кредитор зобов'язаний повідомити його в письмовій формі про внесення до договору будь-яких змін та доповнень стосовно розміру суми кредиту, розміру процентної ставки за користування кредитом, строків виконання зобов'язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Представник позивача не надав суду доказів того, що поручитель був належним чином повідомлений про невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Крім того, як було встановлено в судовому засіданні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав через шість місяців після припинення сплати ОСОБА_7 кредиту.

Тому, виходячи з вище встановленого, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як і сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений припиняє поруку за умови, що кредитор протягом дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи надані сторонами докази як в підтвердження позовних вимог, так і в їх заперечення, враховуючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості позовних вимог, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції і під час розгляду в апеляційному суді надано належні вмотивовані докази в обгрунтування своїх позовних вимог, які дають підстави для задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що оскільки в прохальній частині позову окремої вимоги до ОСОБА_9 не заявлялося, а позивач просив солідарно стягнути з відповідачів суму заборгованості, тому вимоги про стягнення боргу з поручителя по даній справі задоволенню не підлягають і такий висновок суду підтверджується вище встановленими обставинами справи та нормами закону.

Доводи апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню.

Тому, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні та скасуванню рішення в частині задоволення позовних вимог солідарно з поручителя ОСОБА_6 та в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_6, а в іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Заочне рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 21 грудня 2010 року у справі за позовом ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити, скасувавши в частині задоволення вимог до ОСОБА_6 .

В задоволенні позовних вимог ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді :