Постанова

від 29.12.2017 по справі 509/5234/17

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/5234/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2017 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

слідчого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3

потерпілого ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5

представника заявників ТОВ «Леогріс» адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Овідіополь клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Леогріс» про скасування арешту майна,-

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою слідчого судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.12.2017 року клопотання слідчого СВ Овідіопольського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_7 про арешт майна задоволено, накладено арешт на сільськогосподарську продукцію «Соя» масою приблизно 81000 кг., яке згідно Товарно-транспортних накладних № 320254 від 30.11.2017 р. та № 320253 від 29.11.2017 р. з примітною одержання ТОВ «Транссервіс 2008» на користь ТОВ «Леогріс», знаходиться та перебуває у розпорядженні ТОВ «Транссервіс 2008», розташованого за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Залізнодорожня, 3.

26 грудня 2017 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшло клопотання від представника ТОВ «Леогріс» про скасування необґрунтованого арешту майна з підстав належності вказаному товариству вищевказаної сільськогосподарської продукції «Соя» масою приблизно 81000 кг, арешт якого перешкоджає господарській діяльності товариства та сприяє росту кредиторської заборгованості вказаного товариства перед контрагентами за відповідними договорами, і як наслідок, занепад фінансового стану ТОВ «Леогріс».

В судовому засіданні представник ТОВ «Леогріс» підтримав своє клопотання.

Прокурор, потерпілий та його представник заперечували проти задоволення вказаного клопотання, вважаючи його безпідставним і необґрунтованим.

Заслухавши думку сторін та дослідивши матеріали клопотання та додані до клопотання письмові докази, суд вважає клопотання таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.12.2017 року клопотання слідчого СВ Овідіопольського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_7 про арешт майна в рамках кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12017160380002800 від 19.12.2017 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України задоволено, накладено арешт на сільськогосподарську продукцію «Соя» масою приблизно 81000 кг., яке згідно Товарно-транспортними накладними № 320254 від 30.11.2017 та № 320253 від 29.11.2017 з примітною одержання ТОВ «Транссервіс 2008» на користь ТОВ «Леогріс» і знаходиться та перебуває у розпорядженні ТОВ «Транссервіс 2008», розташованого за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Залізнодорожня, 3.

Згідно із ст. 170 КПК України - арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

У випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Відповідно до ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до змісту Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» - підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження КПК визначає : існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень статті 13, частини третьої статті 16, статті 319 ЦК України у разі вчинення, зокрема, наведених дій, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174,539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

При цьому, слідчим суддям та суду слід враховувати, що обов`язок доведення існування зазначених обставин КПК покладає на слідчого, прокурора, який звертається із відповідним клопотанням.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 173 КПК України - при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

При чому, арешт на майно накладається, якщо є достатні підстави вважати, що вони підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, або призначалися для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом.

Однак, в матеріалах кримінального провадження, досліджених судом - відсутні обставини, що свідчили б про розумність та співрозмірність обмеження права власності ТОВ «Леогріс» на сільськогосподарську продукцію соя приблизною масою 81000 кг згідно з ТТН № 320254 від 30.11.2017 р. та ТТН № 320253 від 29.11.2017 р., розмір завданого збитку та можливої конфіскації, підстави, виходячи з яких органи досудового розслідування вважають, що таке майно виготовлене, пристосоване чи використане як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

Одночасно з цим, згідно ст. 132 КПК України - застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Суд встановив, що оскаржуваний арешт майна ТОВ "Леогріс" був застосований за відсутності обґрунтованої підозри посадовим особам керівництва (робітникам, працівникам) вказаного товариства щодо вчинення кримінального правопорушення за ст. 191 ч. 4 КК України та обґрунтованої потреби, що виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи вказаного товариства.

При чому, поняття "обґрунтована підозра" не визначене у національному законодавстві, однак закріплені у ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої, слідчим суддям слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у п. 175 рішення від 21.04.2011 р. у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", відповідно до якої термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182).

Оскільки в рамках кримінального провадження ніхто зі службових (посадових) осіб ТОВ "Леогріс" - не виступають підозрюваними або обвинуваченими, і в силу закону не несуть відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння та в матеріалах кримінального провадження відсутній цивільний позов до ТОВ "Леогріс" або його засновників чи службових (посадових) осіб, арешт може накладатися виключно для забезпечення збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України), беручи до уваги, що потерпілий ОСОБА_4 не визнаний цивільним позивачем по кримінальному провадженню.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні.

На думку суду, доказами у даному випадку можуть виступати виписки по банківських рахунках, податкова та митна звітність платників податків, митні та товарно-транспортні декларації та інші документи, доступ до яких слідчий має право отримати у відповідних підприємств, в тому числу від ТОВ "Леогріс" та фіскальних (контролюючих) органів в порядку, визначеному ст.ст. 93,159 КПК України.

Таким чином, суд вважає, що арешт накладений на сільськогосподарську продукцію соя приблизною масою 81000 кг згідно з ТТН №320254 від 30.11.2017 р. та ТТН № 320253 від 29.11.2017 р. - має значний ступінь втручання у права і свободи ТОВ «Леогріс» та не виправдовує цілі, що переслідуються його застосуванням.

Суд звертає увагу на те, що до основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950), учасником яких є Україна.

Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб`єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення. Статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції встановлено, що "кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права".

Суд з`ясував, що власником арештованого сільськогосподарської продукції соя приблизною масою 81000 кг згідно з ТТН № 320254 від 30.11.2017 р. та ТТН № 320253 від 29.11.2017 р. - є ТОВ "Леогріс", що підтверджується вищевказаними товарно-транспортними накладними, в яких вказане товариство вказано як замовник та вантажовідправник і посадовим службовим особам якого підозра про вчинення кримінального правопорушення не вручалась та обвинувальний акт до суду не направлявся.

В той же час, будь-яких належних та допустимих документальних доказів, належності вищевказаноїсільськогосподарської продукції соя приблизною масою 81000 кг потерпілому ОСОБА_4 суду не надано і в матеріалах кримінального провадження № 12017160380002800, оглянутих в судовому засіданні вони відсутні, враховуючи той факт, що у всіх товаро-транспортних накладних ОСОБА_4 вказаний як автомобільний перевізник, а тому будь-якого відношення до вищевказаної сільськогосподарської продукції він немає, оскільки здійснював лише автомобільне перевезення вказаної продукції, не маючи на нього права власності.

Наданий в судовому засіданні потерпілим ОСОБА_4 договір поставки № 22-11-17 від 22.11.2017 р. судом до уваги не приймається як належний доказ, з підстав того, що в п. 1.1 Розділу 1 договору (загальні положення) чітко вказано, що на умовах даного договору постачальник ФОП ОСОБА_8 зобов`язується передати у власність покупцеві ОСОБА_4 продукцію, визначену у п. 1.2 цього договору, а покупець прийняти та оплатити продукцію, однак будь-якого пункту 1.2 у вказаному договорі поставки № 22-11-17 від 22.11.2017 р. не існує і сторонами договору не зазначений, так як мається лише п. 1.1 Розділу договору. Тобто ідентичні ознаки продукції, яка поставляється за цим договором не вказана.

Також, потерпілим ОСОБА_4 на підтвердження його права власності на спірну сільськогосподарську продукцію було надано суду рахунок-фактуру № 3 від 23.11.2017 р. виданого на підставі вказаного вище договору та видаткову накладну № 4 від 23.11.2017 р. на зерно «соя» у кількості 81,10 т.

Однак, із 03.01.2017 р. було спрощено документообіг підприємств шляхом зменшення вимог до первинного документа й скорочення переліку його обов`язкових реквізитів. Зокрема змінено термін «первинний документ», що дозволить вважати оплачений (акцептований) рахунок-фактуру (інвойс) підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій із постачання товарів, робіт (послуг) без обов`язкового складання акта приймання-передачі, про що йдеться в листі Мінфіну від 16.02.2017 р. № 31-11410-06-5/4339, з якого вбачається, що оформлений належним чином рахунок-фактура (інвойс) може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарської операції з постачання товарів, робіт (послуг) без складання акту приймання-передачі лише в разі його оплати, що підтверджується відповідними документами.

При чому, документами, що підтверджують оплату - можуть бути : платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунка, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.

Таким чином, потерпілим ОСОБА_4 не було надано суду належних та допустимих документальних доказів оплати ним на користь ФОП ОСОБА_8 вартості придбаної ним сільськогосподарської продукції «сої», кількістю 81,10 т., як то платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунка, квитанція до прибуткового касового ордера тощо, що ставить під сумнів законність придбання ним спірної продукції.

Крім того, у ТТН № 19 та № 18 від 23.11.2017 р., наданих ОСОБА_4 суду, та в яких останній вказаний як замовник вказаної вище продукції відсутня печатка вантажовідправника ФОП ОСОБА_8 , що на думку суду, свідчить про неналежність вказаного доказу.

Також, особливу увагу суд звертає на той факт, який об`єктивно підтверджується матеріалами кримінального провадження № 12017160380002800, дослідженого в судовому засіданні, і яке під час ухвалення судом рішення про накладення арешту від 21.12.2017 р. не було надано слідчому судді, що органами досудового розслідування вищевказана сільськогосподарської продукції соя приблизною масою 81000 кг згідно з ТТН № 320254 від 30.11.2017 р. та ТТН № 320253 від 29.11.2017 р. не визнана по справі речовим доказом в порядку ст.ст. 98,100 КПК України, не винесено відповідне процесуальне рішення слідчого з приводу вказаної продукції, як речового доказу по кримінальному провадженню, у зв`язку з чим, судом було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про залучення до матеріалів справи постанови слідчого про визнання речовим доказом по справі вищевказаної сільськогосподарської продукції, яка була винесена 19.12.2017 р. і не була долучена до матеріалів кримінального провадження, яке було надано самим прокурором через Овідіопольський райсуд Одеської області (Вих. № 16-11848-17 від 28.12.2017 р., і про яку не було відомо ні представнику заявників ТОВ «Леогріс», ні самому потерпілому, що ставить під сумнів своєчасність і законність винесення такого процесуального рішення слідчим.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність.

З пояснень представника ТОВ «Леогріс» вбачається, що застосування арешту сільськогосподарської продукції соя приблизною масою 81000 кг згідно з ТТН № 320254 від 30.11.2017 р. та ТТН № 320253 від 29.11.2017 р. призвело до фактичного зупинення діяльності даного підприємства, адже на даний момент, через арешт вищезазначеного майна (продукції), неможливо продовжувати виконання зобов`язань за укладеними з товариством господарськими договорами, що сприяє активному росту кредиторської заборгованості перед контрагентами, що в свою чергу, має наслідком занепад фінансового стану підприємств та грубо порушує гарантовані Конституцією України, міжнародними угодами право власності та право на підприємницьку діяльність, на підтвердження чого представником ТОВ «Леогріс» було надано суду відповідний договір поставки «сої», врожаю 2017 року № С-2911-023 від 29.11.2017 р., за яким вказане товариство придбало у ТОВ «Оффгрід» вищевказану сільськогосподарську продукцію за 9960 грн. за метричну тонну із вказанням загальною суми договору 1693200 грн.

Суд звертає увагу на те, що вищевказана сільськогосподарська продукція соя є продуктом, що швидко псується, а тому існує загроза знищення вказаної продукції у випадку порушення порядку і способу її зберігання, що є неприпустимим, порушить права власності і призведе до матеріальних збитків ТОВ «Леогріс», яке, на законній підставі в порядку, передбаченому законодавством України здійснює господарську діяльність по потовій торгівлі, зкорема, вказаної продукції, що вбачається з витягу ЄДРПОУ (види діяльності підприємства).

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках ЄСПЛ - неодноразово наголошував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку існують цивільно-правові відносини між певними суб`єктами господарювання з приводу їхньої діяльності по торгівлі, поставці, перевезенню та розрахунках за поставлену (перевезену) продукцію, тобто господарські відносини, спір по яким належить розглядати за нормами ЦПК України та ГПК України з приводу невиконання чи неналежного виконання договірних зобов`язань між суб`єктами господарювання, а накладений слідчим суддею арешт на вищевказану сільськогосподарську продукцію порушує права власності та перешкоджає праву на законне зайняття господарською діяльністю ТОВ «Леогріс» і є втручанням в цю діяльність з підстав, описаних вище.

З урахуванням вищевказаного, на думку суду, клопотання представника ТОВ «Леогріс» є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 98,170-174 КПК України, Конституцією України, Постановою Пленуму ВССУ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Леогріс» про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати повністю арешт накладений ухвалою слідчого судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.12.2017 року у рамках кримінального провадження № 12017160380002800 на сільськогосподарську продукцію «Соя» масою приблизно 81000 кг., яке згідно Товарно-транспортними накладними № 320254 від 30.11.2017 р. та № 320253 від 29.11.2017 р. з примітною одержання ТОВ «Транссервіс 2008» на користь ТОВ «Леогріс», знаходиться та перебуває у розпорядженні ТОВ «Транссервіс 2008», розташованого за адресою: Одеська область, Овідіопольскьий район, с. Молодіжне, вул. Залізнодорожня, 3.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1