Рішення

від 02.01.2018 по справі 917/2096/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.01.18 Справа № 917/2096/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-комерційної виробничо-торгівельної фірми "ВИСМУТ", юридична адреса: 83054,м.Донецьк, пр-т Київский, 38б/29; поштова адреса: 03022, м. Київ, пров. Коломиївський, буд. 17/31А

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТУС-ФАРМ", 36000, м. Полтава, вул. Пушкіна, 145

про стягнення 106 403,32 грн.

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність №180 від 02.11.2017

Розглядається позов про стягнення 106 403,32 грн заборгованості по договору поставки № 281/2013 від 03.01.2013, з яких: 48 309,60 грн основного боргу, 53 037,32 грн пені, 859,43 грн інфляційних, 4 196,97 грн 3% річних.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.12.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.01.2018.

15.12.2017, після порушення провадження у справі, набрала чинності нова редакція ГПК України (ЗУ № 2147-VIII від 03.10.2017).

Відповідно до п.п. 9 п. 1 Перехідних положень ГПК (в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1-5 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Враховуючи те, що по справі № 917/2096/17 було порушено позовне провадження, суд вважає за необхідне продовжувати розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати поставленого Товару.

Відповідач через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву (вх. № 15817 від 28.12.2017) у якому частково погодився з позовними вимогами, а саме: визнав позов в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 48309,60 грн, 859,43 грн інфляційних та 4196,97 грн 3% річних, заперечив проти стягнення пені, посилився на неправильне визначення періоду нарахування пені. Також просив суд застосувати строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

02.01.2018 від відповідача через канцелярію суду надійшли зміни та доповнення до відзиву (вх. № 1).

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд встановив:

03.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-комерційною виробничо-торговельною фірмою "ВИСМУТ" і Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОТУС-ФАРМ" укладений договір поставки № 281/2013.

Відповідно до п. 1.1 договору предметом поставки по даному договору є вироби медичного призначення і інші споживчі товари, найменування, асортимент, кількість і ціна яких вказана у видаткових накладних Продавця, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 1.2 договору продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити Товар відповідно до накладної.

Товар передається Покупцеві на складі Вантажоперевізника, м. Полтава (п. 2.1 договору).

На виконання умов договору поставки № 281/2013 від 03.01.2013 ТОВ НКВТФ "ВИСМУТ" 03.01.2013 передала у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "ТОТУС-ФАРМ" Товари: гірчичники (пакет № 10), гірчичники-пакети № 10 в асортименті, гірчичний порошок фасований 200г, гірчичний порошок фасований 400г , згідно наступних видаткових накладних: № РН-439 від 10.09.2013 на суму 21 680,00 грн, № РН-440 від 10.09.2013 на суму 6 072,00 грн, № РН-563 від 12.12.2014 на суму 43 527,60 грн, № РН-564 від 12.12.2014 на суму 4 782,00 грн. Всього на суму 76 061,60 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору Покупець сплачує за Товар, куплений з відстрочкою платежу, тобто в кредит, протягом 20 днів з дня прийняття Товару.

Проте, як зазначає позивач, за поставлений Товар відповідач розрахувався частково.

Заборгованість за поставлений Товар станом на час розгляду справи становить 48 309,60.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 48 309,60 грн основного боргу, 53 037,32 грн пені, 859,43 грн інфляційних, 4 196,97 грн 3% річних.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як роз'яснено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з п. 1 та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, договору; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що підписаними сторонами видатковими накладними, підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу на суму 48 309,60 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт невиконання умов договору в частині оплати поставленого Товару в сумі 48 309,60 грн відповідач не заперечує.

За даних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 48 309,60 грн основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 859,43 грн інфляційних втрат та 4 196,97 грн - 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.

Відповідач у відзиві на позов визнав вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 859,43 грн та 4 196,97 грн - 3% річних.

З огляду на встановлення факту прострочення виконання грошового зобов'язання, нарахування позивачем 859,43 грн інфляційних за період січень 2015 року - жовтень 2017 року та 4 196,97 грн - 3% річних за період 09.01.2015 - 30.11.2017 відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та умовам договору, а тому вимоги про їх стягнення є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню (судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 53 037,32 грн пені за період з 09.01.2015 по 01.12.2017.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.4 договору поставки № 281/2013 від 03.01.2013 за затримку оплати Товару Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від розміру неоплаченого Товару за кожний день прострочки.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 53 037,32 грн пені за період з 09.01.2015 по 01.12.2017.

Відповідно до умов договору Покупець оплачує Товар протягом 20 днів з дня його прийняття (п. 4.2 договору).

Згідно з товарно - транспортною накладною № 455 від 16.12.2014, Товар на загальну суму 48 309,60 грн відповідачем одержано 16.12.2014. Таким чином, починаючи з цієї дати слід рахувати 20 денний строк відстрочення платежу.

Щодо періоду нарахування пені, визначеного позивачем, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 5.4 договору за затримку оплати Товару Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочки.

У відповідності до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати Товару настав 08.01.2015.

Отже, починаючи з 09.01.2015 у позивача виникло право на нарахування пені протягом наступних шести місяців та можливість звернення з вказаними вимогами до суду протягом року.

Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Договором поставки № 281/2013 від 03.01.2013 не передбачено збільшення строків нарахування пені.

З огляду на викладене, позивач мав право на нарахування пені за період з 09.01.2015 по 09.07.2015.

Як вбачається з розрахунку, позивачем не дотримано шестимісячного строку нарахування пені.

Отже, позивач безпідставно здійснив нарахування пені за період з 09.01.2015 по 01.12.2017.

Відповідач проти стягнення пені заперечує, заявив про застосування строку позовної давності.

Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що позовна давність у один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як роз'яснено Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

У даному випадку перебіг позовної давності починається з 09.01.2015.

З огляду на скорочений строк позовної давності в один рік до вимог про стягнення пені, то строк позовної давності щодо стягнення пені сплинув 09.07.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 07.12.2017, що підтверджується відміткою поштового відділення на конверті позивача, тобто з пропуском, визначеного п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строку позовної давності, який встановлено для вимог про стягнення пені.

Статтею 267 ЦК України встановлено наслідки спливу позовної давності. У Відповідності до ч. 4 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В абз. 7 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що оскільки, законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, її може бути викладено, зокрема, у відзиві на позов.

Відповідач, керуючись ст. 267 Цивільного кодексу України, заявив суду про застосування строку позовної давності у відзиві на позовну заяву.

Клопотання про відновлення строку позовної давності позивачем не заявлялося, не наводилися обставини, які б свідчили про неможливість стягнення грошових коштів. Позивач не був позбавлений права звернутися до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача пені в межах строку позовної давності.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє в позові в частині вимог про стягнення пені в сумі 53 037,32 грн.

Згідно з ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 232 - 233, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТУС-ФАРМ", 36000, м. Полтава, вул. Пушкіна, 145, р/р №26008102355323 і АТ "ОТП Банк", МФО 300528, код ЄДРПОУ 36066066 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-комерційної виробничо-торгівельної фірми "ВИСМУТ", юридична адреса: 83054, м. Донецьк, пр-т Київский, 38б/29; поштова адреса: 03022, м. Київ, пров. Коломиївський, буд. 17/31А, р/р 260020132821 у ПАТ "СБЕРБАНК", МФО 320627, код ЄДРПОУ 21960856 - 48309,60 грн основного боргу, 859,43 грн інфляційних, 4197,97 грн 3% річних, 802,47 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 05.01.2018.

Суддя Киричук О.А.