Рішення

від 02.01.2018 по справі 16/267-20/255

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.01.18 Справа № 16/267-20/255

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Склад РКД", м.Київ

до Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія", м.Полтава

про розірвання договору оренди та стягнення 742 400,82 грн.

та зустрічна позовна заява Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія", м.Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Склад РКД", м.Київ

про визнання недійсним договору оренди

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_2

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_3

Товариство з обмеженою відповідальністю «Склад РКД» звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» про розірвання договору оренди та відшкодування шкоди.

07.11.2006р. Спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія» звернулось до господарського суду Полтавської області з зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Склад РКД» про визнання недійсним договору оренди №1/12-о від 01.12.2003р.

06.03. 2007 року представниками позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, на підставі ст. 22 ГПК України, у якій позивач просить стягнути із Спільного підприємства „Полтавська газонафтова компанія» , 394 104 грн. заборгованості по орендній платі, 17 059, 76 грн. пені за прострочення платежу, 11 823, 12 грн., 3% річних, 28 217, 09 грн. неустойки та 525 472 грн. упущеної вигоди (а.с.47, т.1). Дана заява судом прийнята.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.03.2007р. по справі №16/267 первісні позовні вимоги задоволено частково: розірвано договір оренди №1/12-о від 01.12.03р., присуджено до стягнення заборгованість по орендній платі у розмірі 394104 грн., пеню у розмірі 17059,76 грн., 3% річних за період прострочення платежу у розмірі 11823,12 грн., упущену вигоду у розмірі 525472 грн., 9569,59 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.07.2008р. вказане рішення суду скасовано та припинено провадження у справі щодо розгляду первісного і зустрічного позовів, у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 грудня 2008 р. постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.07.2008р. скасовано, а рішення господарського суду Полтавської області від 23.03.2007р. у справі №16/267 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 17.03.2009р. постанову Вищого господарського суду України від 11.12.2008 року, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.07.2008р. та рішення господарського суду Полтавської області від 23.03.2007р. скасовано, справу № 16/267 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 24.11.09р. призначено справу до судового розгляду в засідання на 12.01.2010р., зобов»язано сторони надати письмові пояснення, в яких зазначити обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін з урахуванням постанови Верховного Суду України; надати докази, на підтвердження зазначених обставин.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 12.01.10р. відкладено розгляд справи на 02.02.2010 р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 02.02.10р. відкладено розгляд справи на 09.03.2010 р.

09.03.2010р. від позивача за первісним позовом надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх. №03166д від 09.03.2010р.).

09.03.2010р. позивачем надане клопотання про призначення судової експертизи щодо визначення технічного стану орендованого майна (вх. №03165д від 09.03.2010р., а. с. 21, т. 5).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 09.03.10р. відкладено розгляд справи на 13.04.2010 р.

06.04.10р. в судовому засіданні від СП "Полтавська газонафтова компанія" надійшло клопотання про призначення товарознавчої судової експертизи та запропоновано перелік питань, які необхідно поставити на вирішення експертизи.

13.04.2010р. від позивача за первісним позовом надійшли додаткові пояснення до клопотання про призначення судової експертизи щодо визначення технічного стану орендованого майна (вх. №05051д від 13.04.2010р.).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 13.04.10р. відкладено розгляд справи на 22.04.2010 р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.04.10р. відкладено розгляд справи на 18.05.2010 р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.05.10р. у справі призначена судова експертиза, проведення якої було доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. заслуженого професора ОСОБА_4, зупинене провадження по справі № 16/267-20/255 на час проведення експертизи.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 27.11.2017р. поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12.12.2017р., зобов"язано сторони надати суду письмові пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

07.12.17р. від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на позов (вх. № 14984 від 07.12.17р.), в якому викладена позиція щодо припинення дії спірного договору, необгрунтованість вимог про стягнення збитків, неправильність здійснених позивачем нарахувань пені та 3% річних.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 12.12.2017р. відкладено розгляд справи на 21.12.2017 р., зобов"язано сторони надати суду письмові пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

21.12.17р. позивачем за первісним позовом через канцелярію суду подані пояснення по справі. У прохальній частині пояснень позивач просить стягнути із відповідача заборгованість по орендній платі з урахуванням індексу інфляції у розмірі 763 675 грн. та неустойку за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 600 647 грн. (шістсот тисяч шістсот сорок сім гривень) 9 коп.

Вимоги, що викладені у прохальній частині пояснень та уточнень позовних вимог позивача відрізняються від заявлених позивачем у позові з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.03. 2007 року, яка прийнята судом.

Щодо поданих позивачем письмових пояснень та уточнень позовних вимог, суд зазначає, що згідно із пунктом 2 частини другої статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Не передбачено права позивача на подання заяв про уточнення позовних вимог.

Частиною п'ятою статті 46 ГПК України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

В зв'язку з тим, що позивачем не дотримано порядок подання відповідної процесуальної заяви, судом розглядаються тільки ті вимоги, які заявлені в позові з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.03. 2007 року, яка прийнята судом. З огляду на те, що подані позивачем письмові пояснення та уточнення є одночасно й додатковими поясненнями стосовно предмета спору щодо питань, які виникли при розгляді справи (ч.5 ст.161 ГПК України), вони не можуть бути повернені заявнику.

21.12.17р. відповідачем за первісним позовом через канцелярію суду подані додаткові пояснення до відзиву (вх. № 15621).

У судовому засіданні 21.12.2017р., суд повідомив сторін, що 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція ГПК України (ЗУ № 2147-VIII від 03.10.2017), відповідно до п.п. 9 п. 1 Перехідних положень якої справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи те, що по справі № 16/267-20/255 було порушено до набрання чинності новою редакцією ГПК, розгляд справи по суті вже розпочався, суд продовжив розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії розгляду справи по суті (глава 6 ГПК України).

В судовому засіданні 21.12.2017р. суд оголосив перерву до 02.01.2018р.

Після перерви 02.01.2018р. позивач за первісним позовом надав додаткові пояснення (в обгрунтування позовних вимог). У прохальній частині пояснень позивач просить стягнути із відповідача заборгованість по орендній платі з урахуванням індексу інфляції у розмірі 763 675 грн., 3% відсотки річних за період прострочення платежу з 1 березня 2006 року по 1 березня 2007 року у розмірі 11 823 грн. 12 коп., пеню за прострочення платежу з 1 березня 2006 року по 1 вересня 2006 року у розмірі 17 059 грн. 76 коп., упущену вигоду у розмірі 525 472 грн., неустойку за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 600 647 грн. 9 коп.

В зв'язку з тим, що позивачем не дотримано порядок подання відповідної процесуальної заяви, судом розглядаються тільки ті вимоги, які заявлені в позові з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.03. 2007 року, яка прийнята судом. З огляду на те, що подані позивачем додаткові пояснення є одночасно й додатковими поясненнями стосовно предмета спору щодо питань, які виникли при розгляді справи (ч.5 ст.161 ГПК України), вони не можуть бути повернені заявнику (обгрунтування наведене вище).

Після перерви 02.01.2018р. відповідачем за первісним позовом через канцелярію суду подано контррозрахунок заявлених до стягнення сум (вх. № 3).

Представники позивача за первісним позовом позов підтримали з підстав, викладених у позові та додаткових поясненнях.

Представник відповідача за первісним позовом позов визнав частково з врахуванням здійсненого ним контрозрахунку заявлених до стягнення сум.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:

01.01.2003 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Склад РКД» та спільним підприємством „Полтавська газонафтова компанія» було укладено договір оренди №1/12-о, за яким орендодавець (ТОВ „Склад РКД» ) передає, а орендар „СП „Полтавська газонафтова компанія» ) приймає у строкове платне користування майновий комплекс, розташований за адресою с. Руднівка Новосанжарського району Полтавської області, що є предметом договору оренди резервуарів від 30. 12. 1994 року.

Сторонами договором оренди резервуарів, складських та підсобних приміщень з наступним правом викупу від 30.12.1994 року були Новосанжарське районне державне та багатогалузеве підприємство по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства „Сільгоспхімія» (у подальшому ВАТ „Новосанжарська сільгоспхімія» ), як орендодавець та Полтавська газонафтова компанія (спільне підприємство „Полтавська газонафтова компанія» ) як орендар.

07.04.2003 року виконавчим комітетом Полтавської міської ради було зареєстровано Установчий договір товариства з обмеженою відповідальністю „Склад РКД» . Учасниками (засновниками) ТОВ „Склад РКД» є Відкрите акціонерне товариство „Новосанжарська сільгоспхімія» та Відкрите акціонерне товариство Хорольська „Сільгоспхімія» . Згідно із пунктом 12 Установчого договору Учасником (засновником) ВАТ „Новосанжарська сільгоспхімія» до Статутного фонду Товариства було внесено майновий внесок у вигляді складського приміщення для зберігання рідкісних комплексних добрив (РКД) вартістю 339102 грн., що становить 39,144 статутного фонду товариства.

Передачу майна від ВАТ „Новасанжарська сільгоспхімія» до Статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю „Склад РКД» було здійснено на підставі Акту приймання-передачі основних засобів від 08. 04. 2003 року, складеним за формою № ОЗ-1.

Згідно із актом приймання-передачі від 08. 04. 2003 року ВАТ „Новосанжарська сільгоспхімія» (здавач) передає в експлуатацію ТОВ „Склад РКД» (одержувач) будівлю, 1982 року побудови та 5 ємкостей 40003, що введені в експлуатацію 01. 01. 1982 року.

Установчий договір товариства з обмеженою відповідальністю „Склад РКД» та Акт приймання-передачі основних засобів від 08. 04. 2003 року є належними доказами підтвердження переходу права власності до позивача.

Натомість, рішенням Господарського суду Полтавської області, було встановлено, що згідно акту приймання передачі основних засобів від 08.04.2003 року, позивачеві були передані лише будівля (інв. № 153) та ємкості (інв. № 153/1, 153/2, 153/3, 153/4, 153/5).

Як видно із пункту 1.2 договору оренди резервуарів, складських та підсобних приміщень з наступним правом викупу від 30.12.1994 року орендодавцеві у користування надаються 6 резервуарів 153, 134, 377, 509, 510, 580, придатних до використання для збереження нафтопродуктів.

Суд вважає, що окрім укладеного між сторонами договору оренди №1/12-о від 01.12. 2003 року підтвердженням існування відносин оренди є висновки експертизи від 09.02.2006 року щодо відповідності обладнання підвищеної небезпеки вимогам законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки і спроможності суб'єкта господарювання його експлуатувати, що проведена ДП „Полтавський експертно-технічний центр» . Предметом експертизи, згідно із даними висновками №53.09.РВС.0021.06, №53.09.РВС.0020.06, № 53.09.РВС.0019.06, № 53.09.РВС.0018.06, № 53.09.РВС.0015.06 є відповідно резервуари під інвентаризаційними № 134, 377, 580, 510, 509, що орендує СП „Полтавська газонафтова компанія» у ТОВ „Склад РКД» .

Вказане свідчить, що об'єктом договору оренди №1/12-о від 01. 12. 2003 року є майновий комплекс у с. Руднівка Новосанжарського району Полтавської області, а саме, 5 резервуарів для зберігання вуглеводнів та будівля (складське приміщення), що відповідає пункту 1.2 спірного договору, відповідно до якого зазначений договір є новою редакцією договору оренди резервуарів від 30. 12. 1994 року.

Як вбачається із тексту договору сторонами при укладенні договору оренди №1/12-о було погоджено усі істотні умови договору оренди, в тому числі умови щодо об'єкту орендованого майна. Тому, суд вважає, що договір оренди від 01.12.2003 року, згідно із ч.1. ст. 153 Цивільного кодексу УРСР, та на підставі п. 9.1 Договору оренди, набирає чинності з 01.12.2003 року, за виключенням пунктів 10. 3 та 10. 4 даного Договору, які набирають чинності з 01.11.2004 року.

П.3.1. договору сторони погодили, що місячний розмір орендної плати складає 32 842,00 грн.

Орендна плата вноситься щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним (п.3.3. Договору).

Позивач вказує, що починаючи з березня 2006 року відповідач не сплачує встановлену щомісячну орендну плату, у зв"язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При первісному розгляді справи відповідач вказував, що станом на 01.12.2003 року договору оренди №1/12-о не існувало, оскільки строк дії договору резервуарів, складських і підсобних приміщень з наступним правом викупу від 30.12.1994 року, укладеного між ВАТ „Новасанжарська сільгоспхімія» та СП „Полтавська газонафтова компанія» мав закінчуватися 30 грудня 2004 року, а тому його умови дійсні до 30.12.2004 року. За даних обставин, на думку відповідача, наявність договору від 30.12.1994 року виключає можливість врегулювання орендних правовідносин між Позивачем та СП „ПГНК» за допомогою договору від 01. 12. 2003 року.

Також відповідач посилався на те, що оскільки договір оренди № 1/12-о не було підписано у 2003 році, то до зазначеного договору, як до удаваної угоди, яка була укладена з метою приховання іншої угоди, повинні бути застосовані правила, що регулюють вимоги стосовно її форми та реєстрації, а також наслідки їх недодержання, тобто вимоги статей 209, 210, 793 та 794 ЦК України.

Крім того, відповідач вказував, що у лютому 2006 року було проведено технічне обстеження резервуарів, за наслідком якого складено Висновки експертизи щодо відповідності обладнання підвищеної небезпеки вимогам законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки і спроможності суб'єкта господарювання його експлуатувати №53.09.РВС.0021.06 від 09.02.2006 року, №53.09.РВС.0015.06 від 09.02.2006 року, №№53.09.РВС.0018.06 від 09.02.2006 року, №53.09.РВС.0022.06 від 09.02.2006 року, №53.09.РВС.0020.06 від 09.02.2006 року, якими встановлено, що технічний стан кожного окремого резервуару є непридатним для використання з метою зберігання нафтопродуктів.

В зв'язку з цим, СП «Полтавська газонафтова компанія» надіслало на адресу ТОВ «Склад РКД» лист № 454-Ю від 24.02.2006 року з повідомленням про непридатність орендованого майна до використання за призначенням згідно п.1.3. Договору та про розірвання Договору оренди №1/12-о від 01.12.2003 року. Лист одержано позивачем 27.02.2006 року

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що "суд не з"ясувавши технічний стан резервуарів та можливість їх експлуатації залишив поза увагою лист відповідача від 24.02.2006р., врученого позивачу 27.02.2006р., про розірвання договору 2003 у зв"язку з неможливістю експлуатації резервуарів, які не відповідають вимогам технічних умов за висновками експертиз".

Статтею 316 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

При прийнятті рішення, враховуючи вказівки викладені в постанові Верховного Суду України, суд виходив з наступного.

Як встановлено судом, відносини між сторонами за договором виникли з моменту його підписання, тобто 01. 12. 2003 року.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01. 2003 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, форма та зміст договору оренди визначалися, згідно із діючим на момент укладення договору законодавством.

Статтею 257 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі.

Законом України „Про оренду державного та комунального майна» також не передбачено обов'язку сторін нотаріально посвідчувати договір оренди майна.

У зв'язку із викладеним суд вважає, що посилання позивача на застосування норм, що діяли на час укладення договору, тобто до 1 січня 2004 року є обґрунтованим.

За даних обставин, суд дійшов висновку, що вимоги щодо визнання недійсним договору оренди від 01.12.2003 року, викладені у зустрічній позовній заяві, задоволенню не підлягають.

Безпідставним є і посилання відповідача в зустрічній позовній вимозі на нікчемність даного договору через відсутність нотаріального посвідчення і реєстрації правочину, оскільки відносини між сторонами за договором виникли саме з моменту його підписання, тобто 01.12.2003 року, а тому згідно п.4 Перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01. 2003 року, форма та зміст спірного договору оренди визначається, згідно із діючим на момент укладення договору законодавством.

Зокрема, статтею 257 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений лише у письмовій формі. Обов'язок нотаріального посвідчення договору оренди майна не передбачений і Законом України „Про оренду державного та комунального майна".

Як зазначено вище, правовідносини між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) щодо оренди резервуарів виникли з моменту підписання договору оренди №1/12-о від 01.12.2003 року, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач не заперечував використання ним майна, фактично переданого позивачем у орендне користування та здійснював сплату за орендоване майно протягом 27 місяців.

У лютому 2006 року було проведено технічне обстеження резервуарів, за наслідком якого складено Висновки експертизи щодо відповідності обладнання підвищеної небезпеки вимогам законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки і спроможності суб'єкта господарювання його експлуатувати №53.09.РВС.0021.06 від 09.02.2006 року, №53.09.РВС.0015.06 від 09.02.2006 року, №№53.09.РВС.0018.06 від 09.02.2006 року, №53.09.РВС.0022.06 від 09.02.2006 року, №53.09.РВС.0020.06 від 09.02.2006 року, якими встановлено, що технічний стан кожного окремого резервуару є непридатним для використання з метою зберігання нафтопродуктів.

В зв'язку з цим, СП «Полтавська газонафтова компанія» надіслало на адресу ТОВ «Склад РКД» лист № 454-Ю від 24.02.2006 року з повідомленням про непридатність орендованого майна до використання за призначенням згідно п.1.3. Договору та про розірвання Договору оренди №1/12-о від 01.12.2003 року. Лист одержано позивачем 27.02.2006 року.

У п. 12.5 Договору встановлено, що у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору за три місяці до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Пункт 9.1 Договору передбачає, що цей договір набирає чинності з 01.12.2003 року та діє до 01.01.2006 року, за виключенням пунктів 10.3 та 10. 4 даного договору.

Таким чином, у випадку відсутності повідомлень про зміну або розірвання договору №1/12-о за три місяці до його закінчення, його умови залишаються чинним для орендодавця ТОВ „Склад РКД» та орендаря СП „Полтавська газонафтова компанія» .

На виконання вимог касаційної інстанції суд, дослідивши докази надані сторонами по справі, вважає, що лист, яким СП „Полтавська газонафтова компанія» повідомляє про розірвання договору оренди з 01.03 2006 року не може свідчити про розірвання договору з 27.03.2006 року, на що вказує відповідач у відзиві на позовну заяву від 07.12.17 р. (вх. № 14984 від 07.12.17 р.).

Проте, судом враховано, що відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина перша статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно зі ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Протягом строку дії договору діє і зобов'язання, взяте на себе сторонами відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункт 9.1 Договору передбачає, що цей договір набирає чинності з 01.12.2003 року та діє до 01.01.2006 року, за виключенням пунктів 10.3 та 10. 4 даного договору.

У п. 12.5 Договору встановлено, що у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору за три місяці до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Як зазначалося вище, СП «Полтавська газонафтова компанія» надіслало на адресу ТОВ «Склад РКД» лист № 454-Ю від 24.02.2006 року з повідомленням про непридатність орендованого майна до використання за призначенням згідно п.1.3. Договору та про розірвання Договору оренди №1/12-о від 01.12.2003 року. Лист одержано позивачем 27.02.2006 року.

З огляду на дату надіслання відповідачем листа, суд прийшов до висновку, що відповідачем не дотримано тримісячний термін до закінчення дії договору повідомлення про припинення умов цього договору, тому з урахуванням п.12.5 договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені, тобто до 01.01.2009 року.

Разом з цим, факт направлення відповідачем листа лист № 454-Ю від 24.02.2006 року свідчить про волевиявлення відповідача не продовжувати договір, останнім беззаперечно висловлено небажання продовжувати надалі договірні відносини.

Суд вказує, що визначення у п. 12.5 Договору порядку припинення договору за наявності письмової заяви однієї із сторін не містить вказівки на форму подання такої заяви. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.

У відповідності до п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що Договір припинив свою дію 01.01.2009 року, адже відповідач, у строк, визначений п.12.5 договору, листом № 454-Ю від 24.02.2006 року довів до відома позивача, про небажання продовжувати орендні правовідносини між сторонами на умовах, визначених Договором оренди.

При цьому, вимоги позивача про розірвання договору у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов"язань щодо сплати орендних платежів є необґрунтованими, оскільки, як встановлено судом вище, останній припинив свою дію з 01.01.2009 у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, а тому вимоги позивача в цій частині суд вважає необґрунтованими та відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем орендної плати за період дії договору з 01.03.2006р. по 01.03.2007р.

Відповідач факт несплати орендної плати при розгляді справи не спростовував.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За даних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача орендної плати по договору у розмірі 394 104,00 грн. за період з 01.03.2006р. по 01.03.2007р. є обґрунтованими, документально підтвердженими, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що він звільняється від плати за період з 01.03.2006р. по 01.03.2007р., оскільки не мав можливості використовувати орендоване майно за призначенням, починаючи з лютого 2006 року.

Так, відповідно до ч.4 ст.762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Відповідно до ч.2 ст.286 ГК України орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди.

Аналіз зазначених вище положень дозволяє стверджувати, що в них закріплено право орендаря вимагати зменшення орендної плати. У випадку наявності обставин, про які йде мова, питання щодо зменшення розміру орендної плати має бути вирішено за погодженням сторін або у судовому порядку у разі виникнення спору з цього приводу.

Згідно з положеннями ч.6 ст.762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У матеріалах справи наявні докази того, що у лютому 2006 року на замовлення СП «ПГНК» ДП «Полтавський експертно-технічний центр» було проведено технічне обстеження резервуарів, за наслідком якого складено Висновки експертизи щодо відповідності обладнання підвищеної небезпеки вимогам законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки і спроможності суб'єкта господарювання його експлуатувати №53.09.РВС.0021.06 від 09.02.2006 року, №53.09.РВС.0015.06 від 09.02.2006 року, №№53.09.РВС.0018.06 від 09.02.2006 року, №53.09.РВС.0022.06 від 09.02.2006 року, №53.09.РВС.0020.06 від 09.02.2006 року, якими встановлено, що технічний стан кожного окремого резервуару є непридатним для використання з метою зберігання нафтопродуктів.

Проте, вказані Висновки експертизи не можуть слугувати підставою для звільнення від плати орендної плати відповідача, оскільки вони не містять посилання на те, що майно не могло бути використане відповідачем через обставини, за які він не відповідає.

Крім того, судом враховано, що орендоване майно протягом значного проміжку часу використовувалося відповідачем і саме на нього умовами договору покладено обов'язок забезпечення збереження майна, запобігання його пошкодженню і псуванню.

Частиною 2 статті 625 України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до п. 10.3. Договору у випадку несвоєчасної оплати орендної плати Орендар сплачує Орендареві неустойку у розмірі подвійної облікової вартості майна за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до вимог ч. 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Посилаючись на вказані норми позивач заявив до стягнення 17 059, 76 грн. пені за прострочення платежу (період нарахування з 01.03.2006р. по 01.09.2009р.), 11 823, 12 грн. 3% річних (весь час прострочення визначений позивачем у розрахунку з 01.03.2006р. по 01.03.2007р.), 28 217, 09 грн. неустойки.

При вивченні наданого позивачем розрахунку здійснених ним нарахувань виявлено, що позивачем порушено принцип розрахунку пені (неустойки), оскільки її розрахунок проведено виходячи із загальної суми заборгованості за весь період прострочення, без розбивки по періодах, що призвело до завищення суми пені.

Крім того, позивачем не враховано, що у відповідності до положень п.3.3. Договору оренди № 1/12-о від 01.12.2003 року «орендна плата вноситься щомісячно не пізніше 10 числа місяці наступного за звітним на підставі виставленого Орендодавцем рахунку» . Таким чином, строк оплати орендної плати за березень 2006 року настав 10.04.2006 року, а не 01.03.2006 як про це зазначає позивач. Ті ж самі помилки позивачем допущено при розрахунку нарахувань за кожен місяць.

Відповідач подав до суду заяву контррозрахунок заявлених до стягнення сум пені та 3% річних.

Судом перевірено правильність нарахування 3% річних та інфляційних за допомогою калькулятора ІПС "Ліга".

Після здійсненого перерахунку суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано 6450,51 грн. за період з 10.04.2006 року по 01.09.2006 року та 5151,69 грн. 3% річних за період з 10.04.2006 року по 01.03.2007 року, в іншій частині вимог про стягнення 3% річних та пені у позові слід відмовити.

Крім того, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині вимог про стягнення неустойки в сумі 28217,09 грн., виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що сторони, укладаючи договір, у п.10.3 передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати орендної плати орендар сплачує орендодавцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування неустойки від вартості майна.

Посилаючись на вказаний пункт позивачем нараховано 28 217,90 грн. неустойки за період з 1 вересня 2006р. по 1 березня 2007р.

Судом враховано, що позивач нарахував відповідачу пеню, яка за правовою природою є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки вимога про стягнення неустойки у вигляді пені судом визнана обгрунтованою частково з підстав, викладених вище, вимога про стягнення неустойки, нарахованої виходячи з вартості майна, а не від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, є необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. При цьому, судом враховано, що позивач в обгрунтування вказаної вимоги не надав докази, які б свідчили про вартість майна, що визначена ним як база нарахування при обчисленні неустойки.

Щодо вимог про стягнення 525 472,00 грн. упущеної вигоди суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов"язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб"єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов"язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов"язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадах, передбачених законом.

Складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб"єкт та об"єкт правопорушення, а також суб"єктивна та об'єктивна сторони. Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник. Об"єктом правопорушення зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника. Суб"єктивну сторону становить вина боржника, а об"єктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов"язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв"язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. При цьому розмір збитків має довести кредитор. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.

Отже, при розгляді цієї справи суд враховує, що умовами цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків за загальними правилами є:

1) протиправність поведінки;

2) збитки, як результат протиправної дії;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою і завданими збитками;

4) вина особи, що заподіяла збитки.

На ряду з зазначеним, цивільно-правова відповідальність по відшкодуванню збитків настає при наявності зазначених умов у сукупності. Відсутність хоча б однієї з умов є підставою для відмови щодо відшкодування збитків.

Виходячи із зазначених норм права вбачається, що складовою збитків є наявність збитків, противоправна поведінка боржника, причинний зв"язок між протиправною поведінкою та збитками, та вина особи, що спричинила збитки.

Так, згідно позовної заяви, позивач стверджує, що упущена вигода полягає у порушенні відповідачем господарського зобов'язання, а саме, несплати щомісячної орендної плати, тому (як вбачається з доданого позивачем до позову розрахунку) позивач нараховує збитки, виходячи з розміру щомісячної орендної плати помноженої на кількість місяців до закінчення чинності договору.

Суд зазначає, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

При цьому, в матеріали справи позивачем не надано належних доказів в підтвердження наявності всіх умов у сукупності для настання цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків. Умови у їх сукупності для настання цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків не доведено.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги про стягнення збитків є не обґрунтованими, не підтверджені належними доказами та є такими, що не підлягають задоволенню з вищевикладених підстав.

Також суд не задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвокатів в сумі 50 000 грн., оскільки суду не подано доказів понесення таких витрат позивачем ( не подано доказів сплати вказаної суми на оплату послуг адвоката).

Згідно ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Ч.2, 3 ст.80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст.74 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судові витрати, згідно ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути із спільного підприємства „Полтавська газонафтова компанія» (36002, місто Полтава, вул. Фрунзе, 153, код ЄДРПОУ 20041662) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Склад РКД» (03127, місто Київ, вул. 40-річчя Жовтня, 100/2, код ЄДРПОУ 32460906) заборгованість по орендній платі у розмірі 394 104,00 грн., 6450,51 грн. пені три відсотки річних за період прострочення платежу у розмірі 11 823, 12 грн., 39 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, та 4341,45 грн. витрат по сплаті державного мита.

3. В іншій частині вимог за первісним позовом відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складене та підписане 12.01.2018р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Киричук О.А.