Рішення

від 09.01.2018 по справі 922/3913/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2018 р.Справа № 922/3913/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Косенко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» , м. Київ в особі Харківської філії ПАТ «Укртелеком» , м. Харків до Управління соціального захисту населення Великобурлуцької районної державної адміністрації Харківської області, смт. Великий Бурлук, Харківська обл.. про стягнення 90508,70 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 2548 від 12.12.2017 р.);

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № 01-48/2749 від 14.12.2017 р.).

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Харків (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Управління соціального захисту населення Великобурлуцької районної державної адміністрації, смт. Великий Бурлук, Харківська обл. (далі за текстом - відповідач) 90508,70 грн., з яких:

77113,06 грн. - невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення;

10960,23 грн. - інфляційних;

2435,41 грн. - 3% річних.

Позов обґрунтовано з посиланням на те, що позивач за період з 01 січня по 31 грудня 2016 р. надав послуги зв'язку на пільгових умовах населенню смт. Великий Бурлук та Великобурлуцького району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають пільги та на яких поширюється дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус війни ветеранів військової служби, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ч. 5 ст. 15 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 77113,06 грн., а відтак має право на відшкодування вартості наданих послуг з державного та місцевого бюджетів України на підставі Бюджетного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.11.2017 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.12.2017 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.12.2017 р. позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Харків прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено до розгляду справи по суті на 26.12.2017 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.12.2017 р. розгляд справи відкладено на 09.01.2018 р.

В процесі розгляду справи відповідач надіслав на електронну адресу суду відзив на позовну заяву (вх. № 2805 від 14.12.2017 р.), в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з посиланням на відсутність передбачених Законом України Про Державний бюджет України на 2016 рік субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку окремим категоріям громадян. Також відповідач вказує на те, що розрахунок наданих послуг пільговим категоріям населення позивачем здійснено без врахування вимог, викладених в Постанові Кабінету Міністрів України № 389 від 04.06.2015 р. «Про затвердження порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї» , оскільки позивач впродовж 2016 р. не звертався до нього за інформацією щодо померлих осіб, що на думку відповідача, також ставить під сумнів здійснений позивачем розрахунок наданих послуг пільговим категоріям населення.

Відзив аналогічного змісту (вх. № 42196 від 18.12.2017 р.) надано відповідачем через канцелярію суду

Позивач надав суду пояснення щодо відзиву на позовну заяву (вх. № 41786 від 14.12.2017 р.), та заяву (вх. № 476 від 09.01.2018 р.) в яких додатково обґрунтовує власну правову позицію у спорі по даній справі.

На судове засідання 09.01.2018 р. прибули представники сторін.

Представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача заперечує проти позовної заяви з підстав, викладених в позовній заяві.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив наступні факти та обставини.

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про телекомунікації» , Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р., інших законодавчих актів України.

У відповідності до ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

За змістом ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

В пункті 2 зазначеної Постанови визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до п. 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

За змістом Закону України від 20 грудня 2016 року № 1789-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" було внесено зміни до ст. 91 Бюджетного кодексу та доповнено її пунктом 20-4, згідно з яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів належать видатки на пільги з послуг зв'язку. Відповідно до роз'яснень Міністерства фінансів України від 31 серпня 2016 року за №31-09010-16-16/24984 року, надання вказаних пільг в 2016 році здійснюється місцевими органами виконавчої влади за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Отже, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг населення смт. Великий Бурлук та Великобурлуцького району Харківської області є Управління соціального захисту населення Великобурлуцької районної державної адміністрації, а отже відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню смт. Великий Бурлук та Великобурлуцького району Харківської області послуг зв'язку на пільгових умовах повинен здійснювати відповідач.

Як свідчать матеріали справи, за період з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року (включно) Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" надавались послуги зв'язку на пільгових умовах населенню смт. Великий Бурлук та Великобурлуцького району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ч. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 77113,06 грн., що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за січень-грудень 2016 року (форма № 2-пільга).

Як зазначає позивач, та не заперечує відповідач, на виконання п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (надалі - Положення № 117), останній подавав на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці.

Матеріалами справи підтверджено, що поіменні списки абонентів за формою « 2-пільга» (витяги додаються) щомісячно надсилались позивачем на електронну адресу відповідача.

Також списки за формою « 2-пільга» щомісячно надавались відповідачу у паперовому вигляді, після чого сторонами складались акти за формою « 3-пільга» .

Відповідно до п. 11 Положення № 117 та п. 2 Постанови № 256, відповідач зобов'язаний щомісяця звіряти інформацію, що міститься в реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати розрахунки з ним на підставі поданих позивачем щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Проте, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з уточненим списком кількості пільговиків, які мають право отримання пільг з послуг зв'язку.

В зведених реєстрах актів звіряння за телефонізацію та користування телефонами громадян пільгових категорій, що щомісячно складалися між позивачем та відповідачем (а.с. 117-124), відображено вартість послуг наданих позивачем пільговим категоріям населення.

Проте, відповідач, всупереч вимог зазначених вище положень Закону, не здійснив на користь позивача відшкодування вартості наданих ним послуг пільговим категоріям населення, що і стало підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Разом з тим, як зазначає відповідач, у зв'язку з тим, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг із послуг зв'язку окремим категоріям громадян, договір про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку між сторонами у справі не укладався, відповідач не звіряв інформацію, надану позивачем по формі 2-пільга з інформацією, що міститься в Реєстрі з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги (відповідно до п.п. 1 п. 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги), акти звірки за формою 3-пільга складались виключно з метою підтвердження заборгованості з відшкодування за 2015 рік, яка була сплачена в грудні 2016 року, у зв'язку з чим можливості підтвердити розраховану суму заборгованості позивачем немає.

Крім того, відповідач зазначає, що Управління є структурним підрозділом Великобурлуцької районної державної адміністрації Харківської області, неприбутковою організацією, яка фінансується з Державного бюджету, не має своїх власних надходжень та не в змозі здійснити оплату заборгованості позивачу та сплатити інфляційні витрати і судовий збір за незалежних від нього обставин.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Положеннями ч. ч. 1-2 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України, п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Факт надання позивачем послуг пільговим категоріям населення в 2016 році та вартість таких послуг підтверджується матеріалами справи, та відповідачем належними та допустимими доказами не спростована.

Посилання відповідача на те, що позивач при здійснення розрахунку не врахував вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 389 від 04.06.2015 р. та фактичної кількості пільговиків, які мали право на отримання відповідних пільг в 2016 році суд вважає безпідставними, та всупереч вимогам ст. ст. 73-74, 79 ГПК України, жодним чином не доведеними.

Зокрема, як вже було зазначено вище, відповідно до п. 11 Положення № 117 та п. 2 Постанови № 256, відповідач був зобов'язаний щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі пільгових категорій населення з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати розрахунки з ним на підставі поданих позивачем щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, проте відповідних дій не вчиняв.

Крім того, відповідач в процесі розгляду даної справи не надав суду будь-яку інформацію про Реєстрі пільгових категорій населення за 2016 рік, який, як він вважає, був зобов'язаний враховувати позивач при здійснення розрахунку вартості послуг, наданих пільговим категоріям населення.

Суд зазначає, що саме відповідач, який є розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг у смт. Великий Бурлук та Великобурлуцькому районі, зобов'язаний здійснювати відшкодування витрат, понесених Позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) на пільгових умовах.

При цьому неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян з боку органів державної влади, зокрема, Великобурлуцької районної ради, не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) пільговим категоріям населення смт. Великий Бурлук та Великобурлуцькому районі, та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення такого зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №3-28гс12, постановах Вищого господарського суду України від 25.07.2017 у справі № 922/4081/16, від 08.08.2017 р. у справі № 910/599/17 та від 22.11.2017 р. у справі № 922/1512/17.

Питання погашення існуючої заборгованості за послуги зв'язку, надані на пільгових умовах, яка станом на момент звернення позивача до суду склала 77113,06 грн. за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р., відповідачем не вирішено до теперішнього часу, чим порушено законні права та інтереси позивача.

Враховуючи викладене, а також те, що саме відповідач відповідає за зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, суд вважає заперечення відповідача щодо відсутності договорів на відшкодування витрат та відсутності фінансування з боку місцевого та державного та місцевого бюджету заходів соціального захисту окремих категорій громадян безпідставними та такими, що не можуть звільняти відповідача від обов'язку відшкодувати на користь позивача вартість послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям населення в 2016 році.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 77113,06 грн. невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення згідно з вимогами п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст.6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус війни ветеранів військової служби, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ч. 5 ст. 15 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства".

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних та річних, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У той час, ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, між відповідачем та позивачем договори про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг на 2016 рік не укладались, строки відшкодування заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення будь-яким іншим чином також не узгоджувалися.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з вимогами про відшкодування вартості наданих пільг в порядку, визначеному п. 2 ст. 530 ЦК України.

Посилання позивача на те, що він щомісячно надсилав на адресу відповідача списки за формою « 2-пільга» суд вважає безпідставними, оскільки зазначені списки в розумінні вимог ст. 76-77 ГПК України не можуть вважатися вимогами про сплату заборгованості, як про це помилково зазначає позивач.

За змістом наказу Міністерства праці та соціальної політики від 04.10.2007 р. № 535 списки за формою « 2-пільга» є форму для розрахунку видатків на відшкодування

витрат, пов'язаних з наданням пільг, затвердженою даним наказом з метою забезпечення надання підприємствами - надавачами послуг на електронних носіях інформації щодо наданих пільг окремим категоріям громадян.

Доводи позивача в обґрунтування наявності прострочення відповідачем зобов'язання про те, що постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 № 295 визначено, що пільги відшкодовуються щомісячно суд вважає безпідставними, оскільки зазначеною постановою не визначено конкретної дати або строку до якої має бути відшкодовано той чи інший платіж.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 р. по справі № 922/2240/17.

Крім того, за змістом п. 1 ст. 530 ЦК України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. При цьому зазначена постанова, на яку посилається позивач, ставить в залежність відшкодування головними розпорядниками бюджетних коштів на користь постачальників послуг з отриманнями останніми субвенцій передбаченим у державному бюджеті для бюджету місцевих рівнів.

Однак, як вже було зазначено вище, в 2016 році субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету на надання пільг із послуг зв'язку окремим категоріям громадян не надходило.

При цьому, за змістом п. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

З урахуванням зазначених вище положень закону, та в зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування, відповідач не може вважатися таких, що прострочив виконання своїх зобов'язань.

Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10960,23 грн. інфляційних та 2435,41 грн. 3% річних, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Крім того, з урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 1363,19 грн. , тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Великобурлуцької районної державної адміністрації Харківської області (адреса: 62602, Харківська обл., смт. Великий Бурлук, вул. Паркова, буд. 2; код ЄДРПОУ: 03196682) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (61010, м. Харків, Нетіченська Набережна, 8; на р/р № 26007310791 в АТ Ощадбанк , м. Київ, МФО 300465):

77113,06 грн. - невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення;

1363,19 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 12.01.2018 р.

Суддя ОСОБА_3