Рішення

від 12.01.2018 по справі 509/2207/17

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ



Справа № 509/2207/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал – ОСОБА_2», за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, -

ВСТАНОВИВ :

20 червня 2017 року, представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд, стягнути з ТОВ «Імперіал – ОСОБА_2» на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 25106,63 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4480 грн. та судовий збір у розмірі 640 грн., мотивуючи це ДТП, яка мала місце 14.12.2016 р. о 18:59 год. на 24 км а/д Одеса-Чорноморськ, під час якої водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем Рено д/н НОМЕР_1 не вибрав безпечної швидкості руху, виїхав за межі проїзної частини де скоїв наїзд на паркан та електроопору, що знаходились на прибудинковій території магазину-бару, що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Іллічівська дорога, 7 «б» і на підставі договору дарування від 10.10.2015 року належить позивачу ОСОБА_1, за що постановою Вишгородського райсуду Київської області від 27.02.2017 р., яка набрала законної сили 10.03.2017 р. -ОСОБА_3 було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.

При складанні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_3 було надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу автомобілю Рено д/н НОМЕР_1, згідно якого даний автомобіль належить відповідачам з якими останній перебуває у трудових відносинах, працюючи на посаді водія вказаного підприємства.

В результаті даного ДТП вантажівкою під керуванням 3-ої особи було повністю знесено електроопору та розірвано високовольтний кабель, внаслідок чого мешканці смт. Таїрове, Овідіопольського району Одеської області залишились без електроенергії, в тому числі і належне позивачу ОСОБА_1 приміщення магазину-бару, в якому в подальшому велись ремонтні роботи із застосуванням електричного устаткування. В зв’язку з цим позивач вимушений був оплатити за власний рахунок роботи по встановленню нової опори та відновленню подачі електроенергії та згідно акту обстеження стану споруди (енергооб’єкта, електроустановки) від 14.12.2016 року ПАТ «Одесаобленерго» в особі Чорноморського РЕМ в результаті даного ДТП виявлено пошкодження опори СК-105-5, траверси, підвісної ізоляції, проводу, які надалі не придатні до нормальної експлуатації. При чому, відповідно договірної ціни на монтаж високовольтної лінії колективного підприємства «Електропівдензахідмонтаж-11» вартість встановлення нової електроопори та кабелю склала 25106,63 грн., які ОСОБА_1 сплатив у повному обсязі, що підтверджується актом виконаних робіт колективного підприємства «Електропівдензахідмонтаж-11», з якого вбачається, що електроопора та кабель були поновлені.

Таким чином, внаслідок вказаного ДТП позивачу заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 25106,63 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, особисто під розписку, причини неявки не повідомив, однак надав до суду письмову заяву, в якій посилаючись на ч. 5 ст. 223 ЦПК України повністю підтримав позов, просив його задовольнити і слухати справу без його участі, не заперечуючи проти ухвалення судом заочного рішення (а.с. 51,54).

Відповідач та 3-тя особа в судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, за останньою відомою судові і позивачам адресою місцезнаходження підприємства, на якому працює 3-тя особа ОСОБА_3, який в протоколі про адміністративне правопорушення вказав адресу підприємства відповідачів, що підтверджується витягом з ЄДРПОУФОП та численними поштовими кур’єрськими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про вручення судових повісток, причини нявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їхньою відсутності суду не надали (а.с. 43-49,52,53).

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з’явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 281 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно ст. 22 ЦК України – особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтями 1172,1177 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України - особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Пунктом 2 частини 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб - то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

За вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

Суд встановив, що 14.12.2016 р. о 18:59 год. на 24 км а/д Одеса-Чорноморськ, під час якої водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем Рено д/н НОМЕР_1 не вибрав безпечної швидкості руху, виїхав за межі проїзної частини де скоїв наїзд на паркан та електроопору, що знаходились на прибудинковій території магазину-бару, що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Іллічівська дорога, 7 «б» і на підставі договору дарування від 10.10.2015 року належить позивачу ОСОБА_1, за що постановою Вишгородського райсуду Київської області від 27.02.2017 р., яка набрала законної сили 10.03.2017 р. - ОСОБА_3 було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн. (а.с. 6).

При складанні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_3 було надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу автомобілю Рено д/н НОМЕР_1, згідно якого даний автомобіль належить відповідачам з якими останній перебуває у трудових відносинах, працюючи на посаді водія вказаного підприємства (а.с. 20-22).

В результаті даного ДТП вантажівкою під керуванням 3-ої особи було повністю знесено електроопору та розірвано високовольтний кабель, внаслідок чого мешканці смт. Таїрове, Овідіопольського району Одеської області залишились без електроенергії, в тому числі і належне позивачу ОСОБА_1 приміщення магазину-бару, в якому в подальшому велись ремонтні роботи із застосуванням електричного устаткування. В зв’язку з цим позивач вимушений був оплатити за власний рахунок роботи по встановленню нової опори та відновленню подачі електроенергії та згідно акту обстеження стану споруди (енергооб’єкта, електроустановки) від 14.12.2016 року ПАТ «Одесаобленерго» в особі Чорноморського РЕМ в результаті даного ДТП виявлено пошкодження опори СК-105-5, траверси, підвісної ізоляції, проводу, які надалі не придатні до нормальної експлуатації. При чому, відповідно договірної ціни на монтаж високовольтної лінії колективного підприємства «Електропівдензахідмонтаж-11» вартість встановлення нової електроопори та кабелю склала 25106,63 грн., які ОСОБА_1 сплатив у повному обсязі, що підтверджується актом виконаних робіт колективного підприємства «Електропівдензахідмонтаж-11», з якого вбачається, що електроопора та кабель були поновлені (а.с. 7-19).

Таким чином, внаслідок вказаного ДТП позивачу заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 25106,63 грн., розмір якої обґрунтовано підтверджується вищенаведеними документальними доказами.

Суд вважає, з урахуванням вищевказаної Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», що в даному випадку, вищезазначена сума матеріальної шкоди підлягає стягненню з відповідачів, як власників вищевказаного транспортного засобу, з якими 3-т особа ОСОБА_3 перебуває в трудових відносинах і під час вказаної ДТП здійснював вантажні перевезення за призначенням, а останні, в порядку регресу згідно із ст. 1191 ЦК України, мають право на її стягнення з ОСОБА_3

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є завдання матеріальної та моральної шкоди іншій особі.

Як вбачається із положень ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, відповідно до частини 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до п. 8,9 ч. 2 ст. 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється шляхом відшкодуванням збитків та моральної шкоди, з огляду на те, що добровільно відповідачі не виконали свої обов’язки.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 року розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір ‘якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до п. 48 Постанови пленуму ВССУ № 10 від 17.10.14 р., витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов’язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Граничний розмір компенсації витрат встановлюється Постановою КМУ № 590 від 27.04.2006 р. "Про граничні розмірі компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" та ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», а тому - граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у цивільній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується сорок відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

З метою отримання правової допомоги (юридичних послуг) позивач звернувся до ПП «Юридичний консалтінг Респект», і 29.05.2017 року уклав з ними договір про надання правової допомоги № 29, та сплатив на його користь 4480 грн., обґрунтований розрахунок яких був наданий суду представником позивача, перевірений судом і зроблений у відповідності до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» і які, згідно із ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів, як сума судового збору у розмірі 640 грн., яка була також підтверджена документально (а.с. 2,27-33).

Таким чином, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 22,610,612,1166,1172,1187,1188,1192,1194 ЦК України, Постановою Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Постановою КМУ від 27.04.2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал – ОСОБА_2», за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП – задовольнити ;

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ««Імперіал – ОСОБА_2»» (ЄДРПОУ : 38257036) на користь ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_2) матеріальну шкоду у розмірі – 25106,63 грн., витрати на проведення експертної оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі – 2050 грн., витрати на правову допомогу у розмірі – 4480 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі – 640 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Гандзій Д.М.