Рішення

від 26.12.2017 по справі 804/7121/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року Справа № 804/7121/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кальника В.В.

при секретарі судового засідання Туренко К.М.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0003991502 від 18.03.2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2017р. Комунальне підприємство Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради звернулося з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення - рішення №0003991502 від 18.03.2015 року на загальну суму 41256,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає податкове повідомлення - рішення №0003991502 від 18.03.2015 року таким, що підлягає скасуванню оскільки спірне рішення принято на підставі висновків акту перевірки № 2580/22-03.03341339 від 08.09.2014 року , які позивач вважає безпідставними. Також, позивач зазначав, що здійснені господарські операції позивача, які були перевірені відповідачем, підтверджуються відповідними первинними бухгалтерськтими документами, а висновки податкового органу про відсутність фактичної поставки продукції контрагентом позивача - ТОВ Аульська хлоропереливна станція , на думку позивча, є лише необгрунтованим припущенням відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в адміністративному позові.

Представник відповідача проти позову заперечував, до суду надав письмові заперечення, в яких свою позицію обґрунтовував тим, що перевірка проведена правомірно, виявлені перевіркою порушення податкового законодавства встановлені вірно, з урахуванням усіх обставин, податкове повідомлення-рішення винесене відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку із чим, підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що на підставі направлення від 22.08.2014 року за №461/22-03, виданого Нікопольською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно зі ст.19 1 , пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями) та відповідно до наказу Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 22.082014 року №1180 Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки КП Нікопольводоканал була проведена позапланова виїзна документальна перевірка комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради (скорочене найменування - КП Нікопольводоканал ), реєстраційний номер облікової справи платника податків 03341339, з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам у липні 2013р. та вересні 2013р. з ТОВ Аульська хлоропереливна станція (рноспп 33075701) в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість у фактичних періодах їх здійснення.

За результатом вказаної перевірки було складено ОСОБА_1 № 2580/22-03.03341339 від 08.09.2014 року.

Нікопольською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області встановлено порушення ст. 185, ст. 186, ст. 187, ст. 188, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України від грудня 2010 року № 2755-УІ (зі змінами).

На підставі акта перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 18.03.2015р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість сумі 41256,53 грн. (33005,22 грн. - сума грошового зобов'язання за основним платежем та 8251,31 грн. - штрафні санкції).

Не погодившись з прийнятим контролюючим органом рішенням, позивачем 27.03.2015 року було подано скаргу на вказане вище податкове повідомлення - рішення до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області. 14.04.2015 року на адресу позивача надійшло рішення про залишення скарги без розгляду.

16.04.2015 року КП Нікопольводоканал направило скаргу до Державної фіскальної служби України.

30.04.2015 року ДФС України рішенням №9452/6/99-99-10-01-01-25 залишено без розгляду скаргу КП Нікопольводоканал .

З акту перевірки вбачається, що Нікопольська ОДПІ встановлює порушення КП Нікопольводоканал норм Податкового кодексу України та в п. 3.1.2. Акту перевірки вказує на завищення податкового кредиту в частині нереальності придбання товару (рідкого хлору) на загальну суму ПДВ 33 545,52 грн., а саме: липень 2013р. - у сумі 20894,50 грн., вересень 2013р. - у сумі 12651,02 грн. Таким чином, Нікопольською ОДПІ не визнано придбання товару (рідкого хлору) КП Нікопольводоканал на загальну суму 201 273,12 грн.

В акті перевірки зазначено, що документальною позаплановою перевіркою не підтверджено реальність отримання КП Нікопольводоканал товару (рідкого хлору) від ТОВ Аульська хлоропереливна станція з огляду на те, що на адресу Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровської області надійшли акти перевірок Верхньодніпровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 22.11.2013 року №264/222/33075701 Про результати проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ Аульська хлоропереливна станція (код за ЄДРПОУ 33075701), з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам ПП Трахсхім-БФ (код за ЄДРПОУ 38283836) та ПП Промторг-М (код за ЄДРПОУ 37103454) за липень 2013 року та від 23.12.2013 року №701/222/33075701 Про результати проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ Аульська хлоропереливна станція (код за ЄДРПОУ 33075701), з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам ПП Трахсхім-БФ (код за ЄДРПОУ 38283836) та ПП Промторг-М (код за ЄДРПОУ 37103454) за вересень 2013 року , якими встановлено, що:

- постачальниками рідкого хлору ТОВ Аульської хлоропереливної станції у липні та вересні 2013 року були: ПП Промторг-М та ТОВ Трансхім-БФ ;

- ТОВ Аульською хлоропереливною станцією у липні та вересні 2013 року здійснено реалізацію рідкого хлору, який придбано у ТОВ Трансхім-БФ наступним контрагентам: КП Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства (рноспп 03341339) - 27,428 тон на загальну суму 183 213,78 грн., у т .ч. ПДВ 30 535,63 грн.;

- у ТОВ Аульська хлоропереливна станція відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з придбання рідкого хлору у ТОВ Трансхім-БФ (рноспп 38283836), яким не надано доказів причетності до придбання, транспортування та реалізації хлору рідкого від ВАТ Каустик , РФ, м. Волгоград, вул. 40 років ВЛКСМ, 57, за липень та вересень 2013 року;

- ТОВ Аульська хлоропереливна станція порушено свої податкові зобов'язання, приписи господарського та цивільного законодавства, в результаті чого складені ним первинні документи не мають статусу первинних документів і носять протиправний характер;

- ТОВ Трансхім-БФ не має власних виробничих потужностей для виробництва хлору рідкого та є посередником реалізації хімічної продукції (імпортером);

- ТОВ Трансхім-БФ та ПП Промторг-М не є кінцевим споживачем товару та послуг, а є посередниками транзитерами при придбанні та подальшій реалізації товарів (послуг).

Документальною позаплановою перевіркою встановлено, що ТОВ Аульська хлоропереливна станція (рноспп 33075701) є транзитером по ланцюгу постачання рідкого хлору.

Згідно із актом перевірки, перевіряючі дійшли висновків про те, що правочини, укладені ТОВ Аульська хлоропереливна станція з контрагентами-постачальниками (ПП Промторг-М та ТОВ Трансхім-БФ ) за період з 01.01.2013 року 31.12.2013 року та контрагентами-покупцями (КП Нікопольводоканал ) товарів (робіт, послуг) здійснені без мети настання реальних наслідків.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Приписами п. 14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно з п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1, 201.4, 201.6 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених в ті.201.1. ст.201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1 ст.198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання това рів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та нада ти покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.03.2014 року № 375/11/14-14 зазначено універсальний принцип розгляду податкових спорів, а саме: перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Подібні правила судам варто застосовувати не лише щодо спірних рішень контролюючих органів, а також і при здійсненні оцінки належності первинних документів, податкових накладних, документів податкової звітності, що подається платниками податків тощо.

Оцінка господарських операціях повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю (постанова ВАСУ від 11.02.2015 року в справі № К/800/1217/13).

Судом були досліджені первинні документи, що стосуються господарської діяльності позивача з його контрагентом та встановлено, що вказані господарські операції пов'язані з господарською діяльністю Комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства , а первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому, суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, неправомірними, виходячи з наступних підстав.

У перевіреному податковим органом періоді, позивачем в межах своєї господарської діяльності 01.01.2013р. між КП Нікопольводоканал та ТОВ Аульська хлоропереливна станція було укладено договір на постачання рідкого хлору № 24/13/2.

Згідно умов зазначеного договору ТОВ Аульська хлоропереливна станція (Постачальник) зобов'язується протягом строку дії договору постачати (передавати у власність) рідкий хлор в кількості 120 тон, в тому числі в контейнерах 120 тон, а КП Нікопольводоканал (Покупець) зобов'язується приймати товар і своєчасно здійснювати оплату відповідно до умов договору.

Під час судового розгляду справи було з'ясовано, що умови зазначеного договору були виконані Сторонами в повному обсязі.

Так, в липні 2013 року КП Нікопольводоканал отримано від постачальника хлору рідкого ТОВ Аульська ХПС товар на суму 137 298,68 грн. (в т.ч. 22 883,12 грн ПДВ). Факт придбання товару підтверджується рахунками-фактурами № 00-1122 від 22.07.2013 р. на суму 80 219,10 грн. з ПДВ (11,875 т. рідкого хлору) та № 00-1000 від 03.07.2013р. на суму 57 079,58 грн. з ПДВ (8,216 т. рідкого хлору), а також видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, долученими до матерів справи.

Встановлено, що за цей період було сформовано податковий кредит на суму 20 894,50 грн., що підтверджується копіями податкових накладних № 212, № 15, №35, №209.

З матеріалів справи вбачається, що фактичне використання у виробництві хлору рідкого підтверджується матеріальними звітами начальника водопровідно-насосної станції за даний період. Так, за липень 2013р. було використано 8,123 т хлору рідкого, залишок на кінець місяця склав 13,770 т.

Крім того, в вересні 2013 року КП Нікопольводоканал було отримано від постачальника хлору рідкого ТОВ Аульська ХПС товар на суму 80 453,09 грн. (в т.ч. 13 408,85 грн. ПДВ). Факт придбання товару підтверджується рахунком-фактурою № 00-1540 від 10.092013р. (11,912т рідкого хлору), а також видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

За цей період сформовано податковий кредит на суму 12 651,02 грн. згідно податкової накладної № 77.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичне використання у виробництві хлору рідкого у вересні 2013р. підтверджується матеріальним звітом начальника водопровідно-насосної станції за даний період. Так, за вересень 2013р. було використано 12,843 т. хлору рідкого, залишок на кінець місяця - 9,332 т.

Представником позивача в судовому засіданні було зазначено, та не спростовано представником відповідача, що іншого постачальника хлору рідкого, крім ТОВ Аульська ХПС , КП Нікопольводоканал не має, як наслідок, неможливість здійснення господарської діяльності щодо надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення без використання рідкого хлору, унеможливлює безтоварні відносини з ТОВ Аульська ХПС .

Таким чином, факт поставки рідкого хлору за наведеним вище договором підтверджено долученими до матеріалів справи первинними документами, достовірність яких відповідачем не заперечується.

Суд не погоджується з висновками перевіряючого органу і стосовно нереальності здійснення операцій з контрагентом, який перевірявся, внаслідок відсутності факту підтвердження реалізації по ланцюгу постачання рідкого хлору між сумнівними підприємствами-постачальниками, та зазначає наступне.

Позивач як покупець товарів не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, придбавши товари в особи, що, на думку контролюючого органу, порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

З цього слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності чи сплати податків контрагентом позивача (якщо такі порушення мали місце) та контрагентів по ланцюгу продажу/придбання, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо вказаних контрагентів, оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Також, листом Вищого адміністративного суду України ( далі - ВАСУ) від 02.06.2011р. №742/11/13-11 зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім

Листом ВАСУ від 02.06.2011р. №742/11/13-11, передбачено, що для правомірного формування податкового кредиту необхідна наявність документів, підтверджуючих факт реальності господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності та підтвердження первинними документами згідно Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Законодавство України зобов'язує платників податків вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи.

Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за недотримання норм чинного законодавства України. У відповідності до глави 11 Податкового кодексу України зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі і контрагентів.

Зазначене викладено в довідці ВАСУ від 15.04.2010 року Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України Про податок на додану вартість .

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Позиція ВАСУ висловлена в постанові від 29.09.2006 року, де зазначено, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Податкова відповідальність не може наступати коли відсутній склад податкового правопорушення, а саме: суб'єкт, об'єкт правопорушення, його об'єктивна та суб'єктивна сторона.

Обов'язковими ознаками правопорушення, в тому числі податкового, є суспільна небезпека, протиправність винність та караність. Вина особи (у формі умислу чи необережності) характеризує суб'єктивну сторону складу правопорушення, і у випадку її відсутності - немає й відповідальності. Єдиним випадком з цього загального правила є ст. 1187 ЦК України, яка передбачає відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки. Податковим кодексом України та податковим законодавством не передбачено випадків відповідальності без вини.

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.06.2011 Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України зазначив:

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

У даному випадку всі первинні документи по виконанню договорів, які належать складати у даному випадку, складені, наявні, були надані в ході перевірки, та використовувались посадовими особами СДПІ ОВП у м. Дніпропетровську, що підтверджується ОСОБА_1 перевірки (всі документи описані).

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

Зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Судам слід ураховувати, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

ВАСУ в постанові від 14.11.2012 р. N К/9991/50772/12 висловив свою думку: Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до положень п. 36.1, 36.5, 38.1, 44.1, 47.1, 49.2 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну (персональну) відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Окрім того, згідно закріпленого в Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, жодна особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. Тобто, платник податку, яким при здійсненні господарської діяльності додержано всіх норм податкового законодавства, не зобов'язаний нести відповідальність за дії інших осіб.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту .

У рішенні від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 Верховний Суд України також зазначив, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Неможливість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й іншими рішеннями Європейського суду з прав людини.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 року по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у

п. 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало би.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

Виходячи з норм діючого законодавства та судової практики Європейського суду, платник податків не повинен зазнавати наслідків від невиконання постачальником своїх зобов'язань зі сплати податку та в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також платити пеню. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків і відповідності їх дійсному економічному змісту (підтвердження Рішення Європейського Суду від 22.01.2009, постанови ВАСУ від 18.02.2015 року в справі № К/800/1547/13, від 03.06.2015 року в справі № К/800/43739/13).

Так, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

З матеріалів справи справи вбачається, що висновки акту перевірки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації (ІС DNEPRTAX-INFO ) стосовно контрагента позивача.

Проте, норми податкового законодавства не пов'язують право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких аналізів ІС Податковий блок АС Перегляд результатів співставлення інших учасників по ланцюгу товарообігу.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, що коли державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що вони були безпосередньо залучені до таких зловживань (рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, покупець товару та послуг не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом (або контрагентами у ланцюгу постачання товару) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства, зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність такого контрагента. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення судом факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигід може слугувати підставою для негативних наслідків для такого платника. При цьому такий висновок може ґрунтуватись лише на належних та допустимих доказах.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу податкового законодавства не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку, що контролюючим органом не доведено відсутність реально вчинених господарських операцій Комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради.

Окрім цього, суд зазначає, що жодним законом не передбачено право фіскального органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України ). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтямикримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем, його контрагентом правочину.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, оскільки факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Стаття 8 КАС України передбачає принцип верховенства права при здійсненні адміністративного судочинства. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного платника податків, у випадку за неправомірні дії іншого платника податків підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в п. 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обовязків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Європейський суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом. Аналогічні положення містяться й в Конституції України .

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Аульська ХПС повністю відповідають частині другій статті 207 Цивільного Кодексу України , статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 44 , статті 201 Податкового кодексу України , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів та показань свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України , в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване податкове - повідомлення рішення прийняте законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №0003991502 від 18.03.2015 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу , стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, на підставі положень Податкового кодексу України , ст.ст. 2 , 9 , 14 , 77 , 90 , 94 , 139 , 242-246 , 255 , 295 , 297 Кодексу адміністративного судочинства України , суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради (адреса: 53219, м. Нікополь, вул. Перспективна, 180, код ЄДРПОУ 03341339) до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (адреса: 53210, м. Нікополь, пр. Трубників, 27, код ЄДРПОУ 38657960) про скасування податкового повідомлення-рішення №0003991502 від 18.03.2015 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003991502 від 18.03.2015 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь Комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради судові витрати у розмірі 1600,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення буде складений 28 грудня 2017 року.

Суддя ОСОБА_3