Рішення

від 12.12.2017 по справі 911/3253/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р. Справа № 911/3253/17

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерно-будівельна компанія Спецбуд , м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю КП Добробут , Київська обл., Вишгородський р-н, с. Хотянівка про стягнення 185520,24 грн. за участю представників:

позивача:ОСОБА_1 - адвокат відповідача:не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерно-будівельна компанія Спецбуд (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю КП Добробут (далі - відповідач) про стягнення 185520,24 грн., з яких 174585,20 грн. помилково перерахованих коштів, 3669,42 грн. інфляційних втрат, 1406,25 грн. 3 % річних, 5859,37 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставне набуття відповідачем за рахунок позивача грошових коштів які були ним помилково перераховані на рахунок відповідача.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надіслав. Проте, від відповідача надійшла заява про перенесення судового засідання на іншу дату, в зв'язку з відрядження керівництва та неможливістю прибуття іншого представника в судове засідання.

Розглянувши подану заяву, про перенесення судового засідання, суд відмовляє в її задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до абз. 2 п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 № 18 господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають до господарського суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Таким чином, керівник відповідача, який на час розгляду даної справи перебувають у відрядженні, не є єдиним можливим законним представником, за відсутності якого справа не може бути розглянута.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Інженерно-будівельна компанія Спецбуд (далі - генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю КП Добробут (далі - субпідрядник) укладено договір від 16.02.2017 № 2-17 (далі - договір), відповідно до умов якого субпідрядник своїми силами і засобами зобов'язується виконати комплекс монтажних робіт Реконструкція та забудова території мікрорайону обмеженого вулицями Попудренка, Мініна, Червоноткацькою та Червоногвардійською у Дніпровському районі м. Києва. (Будівництво житлових будинків на діл. № 11 на перетині вул. Червоногвардійської та вул. Краківської). Житловий будинок № 1 (надалі - роботи) відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та в обумовлений цим договором строк здати роботи генпідряднику (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору генпідрядник зобов'язується передати проектно-кошторисну документацію для виконання робіт, прийняти закінчені роботи та сплатити субпідряднику їх вартість.

Згідно п. 2.1 договору договірна ціна буде визначатись по мірі надходження ПКД у кошторисі (ф. КБ-2в, ф. КБ-3), який може змінюватись у разі зміни вартості матеріалів та обладнання, а також у разі виникнення проведення додаткових робіт.

Пунктом 3.1 сторони погодили строки виконання робіт, відповідно до якого початок виконання робіт - з дати підписання договору, строк закінчення робіт - до повного виконання умов договору. Під закінченням робіт розуміється передача генпідряднику всіх необхідних актів і виконавчої документації, необхідної для складання акту приймальної комісії та актів передачі змонтованих систем експлуатуючій організації.

На виконання умов зазначеного договору субпідрядник виконав а генпідрядник прийняв виконані будівельні роботи що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за липень 2017 року № 1 форми КБ-2в, відповідно до якого загальна вартість виконаних будівельних робіт складає 265414,80 грн. Вказана вартість також підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2017 форми КБ-3 від 04.07.2017.

Перелічені вище документи підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

В свою чергу, позивач на виконання умов вказаного договору перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти за монтажні роботи згідно платіжних доручень від 04.07.2017 № 71 на суму 170000 грн., від 05.07.2017 № 78 на суму 120000 грн., від 13.07.2017 № 81 на суму 150000 грн. що загалом складає 440000 грн. Завірені копії платіжних доручень залучені до матеріалів справи.

Як зазначає позивач в своїй позовній заяві, відповідач без достатніх правових підстав набув за рахунок позивача грошові кошти у розмірі 174585,20 грн. (різниця між перерахованими коштами та вартістю виконаних будівельних робіт /440000 грн. - 265414,80 грн. = 174585,20 грн./), які були помилково перераховані останньому, та які позивач неодноразово просив повернути, що підтверджується доданими до позовної заяви вимогою від 28.08.2017 № 40/08-17, вимогою від 22.09.2017, претензією від 29.09.2017, заявою від 10.10.2017 про повернення помилково сплаченої суми, які були направлені на адресу відповідача.

Надіслання зазначеної кореспонденції на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи описами вкладення у цінний лист та чеками Укрпошти від 28.08.2017, від 29.09.2017 та відповідно від 10.10.2017.

Проте, відповідач зазначені вимоги про повернення коштів залишив без відповіді та задоволення, помилково перераховані позивачем на його розрахунковий рахунок кошти не повернув.

З огляду на зазначене, позивач вважає що відповідач безпідставно набув за рахунок позивача грошові кошти, які були помилково перераховані відповідачу, в зв'язку з чим звернуся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України та ст. 6 указу Президента України від 16.03.1995 № 227/95 Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України безпідставно отриманих коштів.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У ст. 6 Указу Президента України Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України від 16.03.1995 № 227/95 встановлено обов'язок підприємства незалежно від форм власності повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

З огляду на вказане, в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України та ст. 6 Указу Президента України Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України від 16.03.1995 № 227/95 відповідач зобов'язаний повернути позивачу безпідставно набуті кошти, в зв'язку з чим, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів, які відповідач набув за рахунок позивача без достатньої правової підстави в сумі 174585,20 грн. обґрунтованою, доведеною, відповідачем не спростовану та такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивач посилаючи на ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в зв'язку з тим що відповідач суму грошових коштів, які були йому помилково перераховані не повернув, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14 обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Оскільки обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадках повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), позаяк відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав суд відмовляє позивачу у його вимогах про стягненні з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3669,42 грн. та 3% річних у розмірі 1406,25 грн. з огляду на їх безпідставність.

Крім того, позивач посилаючись на приписи ст.ст. 536, 1048, ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі облікової ставки Національного банку України, які за його розрахунком складають 5859,37 грн.

Розглянувши вказану вимогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами. Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). (п.п. 6.1, 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України) повинен бути передбачений в законі або в укладеному сторонами договорі.

Згідно зі ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами у справі не є подібними відносинам позики, як помилково вважає позивач. Сторонами не узгоджено у визначений законом спосіб нарахування певного розміру відсотків в порядку статті 536 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що до спірних правовідносин, які склались між сторонами у справі, закон не визначає розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, вони за своєю правовою природою не є подібними відносинам позики, а також відсутністю договору в якому сторони узгодили відповідний розмір процентів, вимоги позивача в цій частині є безпідставними.

З огляду на зазначене, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягненні з відповідача на користь позивача 5859,37 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129 1 Конституції України, ст.ст. 4 3 , 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КП Добробут (07363, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Хотянівка, вул. Деснянська, 9, ідентифікаційний код 32925834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерно-будівельна компанія Спецбуд (04213, м. Київ, вул., Прирічна, 25-А, ідентифікаційний код 32594298) 174585 (сто сімдесят чотири тисячі п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 20 коп. безпідставно отриманих коштів, 2618 (дві тисячі шістсот вісімнадцять) грн. 77 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 18.01.2018.