Постанова

від 15.01.2018 по справі 820/5314/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

15 січня 2018 р. справа № 820/5314/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Супруна Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Хмелівській Н.М.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Автофастера" (надалі за текстом - ТОВ "Автофастера") з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (надалі за текстом - ГУ ДФС у Харківській області), в якому просить суд: - скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.10.2017 р. № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 226873,50 (двісті двадцять шість тисяч вісімсот сімдесят три) гривні 50 копійок.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ " Автофастера" зазначено, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 14373/20-40-14-05-19/30591431 від 04.10.2017 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обґрунтування адміністративного позову та доданих документів.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надавши письмові заперечення на нього, в якому зазначив, що при проведенні перевірки ТОВ "Автофастера" податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесене податкове повідомлення рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

На підставі направлення від 25.09.2017 року № 7325, № 4472 виданого ГУ ДФС у Харківській області: головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок інших галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області ОСОБА_3 та відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 41.1 ст. 41, п. 61.1, п. 61.2 ст. 61, п.п. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України (надалі за текстом - ПК України), на підставі наказу ГУ ДФС у Харківській області від 25.09.2017 року № 5014, проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ Автофастера з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість щодо господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ Аванта-Сервіс (податковий номер 39555297) за лютий 2016 року та подальшому ланцюгу постачання.

Зазначена перевірка проведена у період з 25.09.2017 року по 29.09.2017 року. Оформлення матеріалів перевірки проведено з 02.10.2017 року по 04.10.2017 року.

За результатами проведеної перевірки ГУ ДФС у Харківській області складений акт від 04.10.2017 року № 14373/20-40-14-05-19/30591431 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Автофастера з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість щодо господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ Аванта-Сервіс (податковий номер 39555297) за лютий 2016 року та подальшому ланцюгу постачання.

Згідно з висновком акт від 04.10.2017 року № 14373/20-40-14-05-19/30591431 зафіксовані порушення ТОВ Автофастера вимог діючого законодавства України, а саме: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 151249,00 грн. за лютий 2016 року.

На підставі висновку акту перевірки від 04.10.2017 року № 14373/20-40-14-05-19/30591431, ГУ ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 19.10.2017 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 151249,00 грн. - за основним платежем, та штрафними фінансовими санкціями - 75624,50 грн..

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України зазначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України зазначено , що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно частини 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За матеріалами справи судом встановлено, що під час здійснення господарської діяльності між ТОВ Аванта-Сервіс (далі Постачальник ) та ТОВ Автофастера (надалі Покупець ) 01.09.2015 року був укладений Договір № 92 (надалі за текстом - Договір ).

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця за певну грошову суму.

Умовами п. 1.1 Договору передбачено, що Постачальник зобов'язується передати належний йому Товар у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та здійснити за нього оплату на умовах Договору.

ТОВ Аванта-Сервіс (Постачальник) здійснив поставку Товару (автозапчастин) на адресу ТОВ Автофастера на загальну суму 907496,40 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 151249,40 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними від 04.02.2016 року №№ 41, 42, 43.

Транспортування товару здійснювалось на підставі товарно-транспортної накладної від 04.02.2016 року № 02/04.

Згідно з змістом акту перевірки від 04.10.2017 року № 14373/20-40-14-05-19/30591431 станом на 29.02.2016 року кредиторська та дебіторська заборгованість по рахункам позивача із ТОВ Аванта-Сервіс відсутня.

ТОВ Автофастера здійснило оплату своєму контрагенту - ТОВ Аванта-Сервіс - ПДВ в ціні придбаних товарів та одержало від вищевказаного контрагента податкову накладну, яка містить усі необхідні реквізити, передбачені положеннями норм чинного законодавства.

Надані позивачем до матеріалів справи документи засвідчують факт виконання ТОВ Автофастера зобов'язань зі сплати коштів (підтверджується актом перевірки від 04.10.2017 року № 14373/20-40-14-05-19/30591431), доказів повернення коштів до позивача або товарно-матеріальних цінностей до ТОВ Аванта-Сервіс , наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), суб'єктом владних повноважень не наведено.

За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

ТОВ Автофастера одержало від вищевказаного контрагента видаткові накладні, які містять усі необхідні реквізити, передбачені положеннями норм чинного законодавства, а саме податкові накладні: №№ 41, 42, 43 від 04.02.2016 року.

Податкові накладні були виписані за першою подією, тобто в момент отримання Товару, як це передбачено чинним податковим законодавством України. Сума ПДВ за вищезазначеними накладними була віднесена позивачем до податкового кредиту у Декларації з податку на додану вартість.

Факт виконання умов вищезазначеного договору підтверджується залученими до матеріалів справи договором, документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: угодами щодо транспортування, договорами оренди приміщень, договором оренди автомобіля, видатковими та податковими накладними та документами первинного бухгалтерського обліку щодо подальшої реалізації придбаного товару.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України зазначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 вказаної статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на пункт 201.8. статті 201 ПК України вбачається, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, закріпленим в статті 201 ПК України, зауважень з боку податкового органу на їх форма і зміст не викладено в акті перевірки, а в ході розгляду адміністративної справи не встановлено.

Підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 19.10.2017 р. № НОМЕР_1 було отримання податковим органом податкової інформації від СУФР ГУ ДФС у Харківській області стосовно ТОВ Аванта-Сервіс про внесення до ЄРДР від 10.01.2017 року кримінального провадження № 32017220000000003, в рамках якого допитано ОСОБА_4 директора ТОВ Аватнта-Сервіс .

Згідно з протоколом допиту в якості свідка від 16.01.2017 року ОСОБА_4 зазначив, що відношення до ТОВ Аватнта-Сервіс не має, документи не підписував.

Згідно діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: « ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності» .

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» . У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» . Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Окремо суд наголошує, що посилання податкового органу на зміст протоколу допиту ОСОБА_4, не є належним та допустимим доказом в контексті висновків Європейського Суду з прав людини, оскільки на час складання акту перевірки та розгляду адміністративної справи відсутнє рішення суду за результатами кримінального провадження від 10.01.2017 року № 32017220000000003.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з вищезазначеним контрагентом.

Згідно із частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочинну не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, який порушує публічний порядок, а згідно з ч.1 цієї ж статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, за своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між ТОВ Автофастера з ТОВ Аванта-Сервіс оформлені належним чином, та на виконання вимог податкового законодавства оформлені первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Первинні документи, надані позивачем, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, податковим органом не доведено, а судом в ході розгляду адміністративної справи не встановлено.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів існування законодавчого підґрунтя існування підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 19.10.2017 року.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про фіктивність правочинну не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень згідно з актом перевірки не покладено, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про недоведеність факту порушення позивачем положень Податкового кодексу України.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ТОВ Автофастера та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 19.10.2017 року.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 19.10.2017 року № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 226873,50 (двісті двадцять шість тисяч вісімсот сімдесят три) гривні 50 копійок..

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (код 39599198, вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" (вул. Тимурівців, буд. 29 Д, кв. 31,м.Харків,61142, код ЄДРПОУ 30591431) судовий збір у сумі 3403,12 (три тисячі чотириста дві) гривні 12 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст постанови виготовлено 19.01.2018 року.

Суддя Супрун Ю.О.