Постанова

від 18.01.2018 по справі 910/19793/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2018 р. Справа№ 910/19793/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Степанці О.В.,

від позивача - Шляховська І.М., дов. №172 від 01.11.2017 року,

від відповідача - Козирєв О.С., дов. №18_CPL_022 від 29.12.2017 року,

вільний слухач - Ткачук Ю.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Приватного акціонерного товариства "Лекхім"

на рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року

у справі №910/19793/17 (суддя В.В. Сівакова)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Лекхім", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр", м. Київ

про стягнення 626.500,00 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Приватне акціонерне товариство "Лекхім" подало до господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр" про стягнення 626.500,00 грн.

Позов мотивовано тим, що враховуючи лист ТОВ Байер №1164/1 від 02.02.2016 року Служба безпеки України внесла подання №14/25927 від 14.12.2016 року та №14/601 від 16.01.2017 року про застосування спеціальної санкції в яких вказується, що посадовими особами АТ Лекхім в ході імпорту в Україну лікарського засобу Моксіфлоксацин гідро хлорид допущено порушення норм чинного законодавства, передбачене ст. 476 Митного кодексу України. Враховуючи вказані подання Міністерством економічного розвитку і торгівлі України винесено наказ № 272 від 27.02.2017 № 272 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України", відповідно до якого за порушення статті 476 Митного кодексу України застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до Приватного акціонерного товариства "Лекхім".

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року в позові відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог вказав, що позивачем не доведено наявність у діях відповідача протиправної поведінки, шкідливий результат такої поведінки - шкоду, причинний зв'язок між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні.

Не погодившись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Лекхім" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року по справі №910/19793/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що права останнього були порушені саме внаслідок дій відповідача оскільки саме лист ТОВ Байер №1916/1 від 27.01.2016 року є безпосередньо підставою подання Служби безпеки України про застосування спеціальної санкції до суб`єкта ЗЕД. Крім того скаржник вказує, що характер витрат АТ Лекхім які заявлені до відшкодування, не пов`язані з представництвом його інтересів у суді. Також апелянт зазначає, що оскільки інформація про застосування спеціальної санкції є відкритою та загальнодоступною, розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в мережі інтернет, що приводить до вкрай негативної суспільної думки, яка також прямо призводить до матеріальних втрат.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Лекхім" прийнято до провадження колегією суддів у складі: Агрикова О.В. - головуючий суддя, судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 18.01.2018 року.

02.01.2018 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін

В судовому засіданні 18.01.2018 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, просив задовольнити апеляційну скаргу, представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів досліджено матеріали справи та не встановлено порушення норм процесуального прав або неправильного застосування норм матеріального права, тому суд апеляційної інстанції розглядає дану справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Міністерством економічного розвитку і торгівлі України видано наказ № 272 від 27.02.2017 року "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України". (далі наказ; а.с. 15).

Відповідно до п. 2 наказу за порушення ст. 476 Митного кодексу України у 40-денний строк з дня набрання чинності цим наказом застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, зазначеного в додатку до цього наказу, здійснювати відповідно до Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 року №47.

В матеріалах справи також наявний додаток до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України видано наказ № 272 від 27.02.2017 року в якому зазначено перелік суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, зокрема в якому й наявний позивач - АТ Лекхім . (а.с. 17).

В матеріалах справи наявне подання Служби безпеки України №14/25927 від 14.12.2016 року про застосування спеціальної санкції до суб`єкта ЗЕД на підставі якого було прийнято наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України видано наказ № 272 від 27.02.2017 року. (далі подання; а.с. 18-19).

Зі змісту подання вбачається, що Головним управлінням БКОЗ СБ України в рамках протидії правопорушенням в сфері імпорту та обігу на території країни лікарських засобів викрито факт порушення норм чинного законодавства при проведенні зовнішньоекономічної діяльності з боку посадових осіб AT "Лекхім" (м. Київ, вул. Шота Руставелі, 23, код ЄДРПОУ 20029017) та встановлено, що в травні 2016 року AT "Лекхім" імпортувало в Україну 75 кг лікарської субстанції "моксифлоксацину гідрохлорид" (реєстраційне посвідчення UА/13597/01/01), серії ММ0020416, виробництва "MSN Pharmachem PVT" (Індія), вартістю 1.516.405,56 грн., митна декларація № 100280101/2016/327174 від 18.05.2016, митний пост - "Аеропорт "Київ" (Жуляни). При цьому, переміщення товару через митний кордон України здійснено з порушенням прав інтелектуальної власності. Так, згідно листа ТОВ "Байєр" (№ 1164/1 від 02.02.2016 року), яке діє від імені та в інтересах компанії-виробника "Байєр Фарма АГ" (Німеччина), остання є розробником антибактеріального лікарського засіб "Авелокс", діючою речовиною якого є "моксифлоксацин". Діюча речовина "моксифлоксацин" є винаходом та власником патентних прав компанії "Байєр Фарма АГ". Зокрема, Державною службою інтелектуальної власності України 16.04.2001 зареєстровано патент № 35554 на винахід - хімічну речовину під назвою "Похідні хінодон - І нафтиридонкарбонової кислоти у вигляді суміші ізомерів або окремих ізомерів, фармацевтична композиція, що має антибактеріальну активність та проміжні сполуки" (загальновживана міжнародна непатентована назва "моксифлоксацин"). Власником патентних прав будь-яких дозволів (повноважень) суб'єктам господарювання України, в т. ч. АТ "Лекхім" на діяльність, пов'язану з ввезенням, обігом в Україні лікарської субстанції "моксифлоксацин" не надавалось. З'ясовано, що в подальшому АТ "Лекхім" реалізувало вищезазначену лікарську субстанцію для виробничих потреб компанії ПАТ "Технолог" (входить до групи компаній "Лекхім"). Таким чином, посадовими особами АТ "Лекхим" грубо порушено вимоги митного законодавства, що регламентують порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, зокрема в їх діях наявні ознаки правопорушення, передбаченого ст. 476 Митного кодексу України (переміщення товарів через митний кордон країни з порушенням прав інтелектуальної власності), а також ознаки злочину, передбаченого ст. 177 Кримінального кодексу України (порушення прав на винахід).У зв'язку з викладеним запропоновано застосувати до АТ "Лекхім" спеціальну санкцію у вигляді індивідуального режиму ліцензування.

Також в матеріалах справи наявний лист №1916/1 від 27.01.2016 року в якому йде мова про наступне: "Байер Фарма АГ" (Німеччина, м, Берлін, від імені та в інтересах якої діє ТОВ "Байєр") (далі - Компанія) є всесвітньо відомим виробником лікарських засобів. Діяльність Компанії спрямована на розробку, виготовлення новітніх лікарських засобів. Компанією було розроблено антибактеріальний лікарський засіб під торговою назвою "Авелокс", діючою речовиною якого є "моксифлоксацин". Зазначена діюча речовина є винаходом Компанії, власником патентних прав є "Байєр Фарма АГ" (Німеччина, м. Берлін). Лікарський засіб "Авелокс" зареєстрований в Україні з 2001 року (реєстраційні посвідчення UА/4071/01/01, UA/4071/02/01). Державною службою інтелектуальної власності України 16.04.2001 зареєстровано патент № 35554 на винахід - хімічну речовину під назвою "Похідні хінолон - І нафтиридонкарбонової кислоти у вигляді суміші ізомерів або окремих ізомерів, фармацевтична композиція, що має антибактеріальну активність та проміжні сполуки" (загальновживана міжнародна непатентована назва "моксифлоксацин"). Патент на винахід надає його власнику виключне право використовувати винахід за своїм розсудом та право забороняти іншим особам використовувати винахід без дозволу власника. Протягом 2012-2015р. спостерігаються чисельні порушення патетних прав на винахід Компанії "Байєр Фарма АГ" шляхом імпорту та обігу на фармацевтичному ринку України значної кількості генеричних лікарських засобів з діючою речовиною "моксифлоксацин". Так, на сьогоднішній день, в Україні зареєстровано понад 20 лікарських засобів з вказаною діючою речовиною (наведено назви). Діяльність суб'єктів господарювання, пов'язана з імпортом, виготовленням, реалізацією на території України вказаних препаратів є незаконною, оскільки порушує запатентовані права на винахід Компанії "Байєр Фарма АГ" та створює ознаки правопорушення, передбаченого ст. 177 КК України. При цьому Компанія "Байєр Фарма АГ" як власник патенту № 35554 не може гарантувати якість лікарських засобів з діючою речовиною "моксифлоксацин", виготовлених поза межами Компанії. (а.с. 20-21).

Враховуючи вищезазначені обставини, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр" збитків у розмірі 526 500, 00 грн. та моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн. оскільки останній вважає, що підставою для подання Службою безпеки України про застосування до позивача спеціальної санкції став лист відповідача № 1164/1 від 02.02.2016 року про порушення прав, захищених патентом № 35554 Компанії "Байєр Фарма АГ". Протиправність дій відповідача на думку позивача полягає у безпідставному зверненні про застосування спеціальної санкції до АТ Лекхім . Втрати немайнового характеру підтверджуються на думку позивача, поширенням інформації про застосування спеціальної санкції, що є відкритою та загальнодоступною, тому відповідач повинен відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн. Розмір збитків, які позивач просить відшкодувати відповідача, підтверджуються укладеними договорами про надання юридичних послуг та актами здачі-приймання робіт і послуг всього на суму 526 500, 00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для відшкодування спричинених збитків з чим колегія суддів погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування шкоди, заявленої позивачем, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди міститься у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти, як неправомірність поведінки особи; вина заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції правова позиція позивача зводиться до того, що звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр" №1916/1 від 27.01.2016 року до Служби безпеки України порушило права позивача, оскільки потягло за собою застосування до позивача спеціальної санкції, чим завдало майнової та моральної шкоди.

Колегія суддів зазначає, що дослідивши зміст листа №1916/1 від 27.01.2016 року погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності доказів що відповідач звертався про застосування спеціальної санкції до позивача, оскільки наведений лист такої вимоги не містить та, як вірно зазначив місцевий господарський суд, що відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Як вже зазначалось вище колегією суддів важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Позивачем не надано суду доказів вчинення саме відповідачем протиправних дій. Доказом вчинення відповідачем протиправних дій не можна вважати лист №1164/1 від 02.02.2016 року, оскільки вказані обставини не свідчать про наявність в діях посадових осіб відповідача елементів складу правопорушення. Відповідач у своєму листі проінформував правоохоронні органи про те, що відповідні права інтелектуальної власності належать Компанії "Байєр Фарма АГ" і є об'єктом права охорони. Крім того, в листі не міститься жодної згадки про позивача або звинувачень в його адресу.

Жоден з наданих суду документів не свідчить про вчинення відповідачем протиправних дій.

При цьому, доведеність вказаних обставин є передумовою для задоволення позовних вимог у даній справі.

Колегія суддів наголошує, що позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав шляхом оскарження рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Окрім наведеного, колегією суддів враховується наступне.

Якщо позивач пред'являє вимогу про відшкодування збитків, він має надати докази наявності та розміру таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність пошкоджень, знищення майна, неодержаного прибутку тощо).

Позивачем розмір заявлених до стягнення збитків було визначено виходячи з договорів про надання юридичних послуг №555/442-ю від 16.03.2017 року (а.с. 40-45), №555/456-ю від 23.05.2017 року (а.с. 26-31), №555/473-ю від 07.08.2017 року (а.с. 33-38) та №473/547-ю від 27.10.2017 року (а.с. 47-52) всього разом на суму 526 500, 00 грн.

Зі змісту вказаних вище договорів вбачається, що останні укладені з метою надання виконавцем замовнику юридичних послуг.

Відтак, заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з вчиненням протиправних дій відповідачем.

Колегія суддів також зазначає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди є вибраний ним способом захисту порушеної, на його думку, ділової репутації товариства, а тому при розгляді даної позовної вимоги суд має з'ясувати наявність чи відсутність обставин, які є юридичними складовими даного правопорушення (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Поняття моральна шкода визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 р. Тож моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Юридична особа - неживий суб'єкт, який не може страждати, переживати. Це підтверджено тим, що в Цивільному кодексі України стосовно юридичної особи не вживаються поняття честь і гідність , а лише ділова репутація . При цьому під немайновим шкодою, завданою юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням ділової репутації, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності.

Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб'єктам господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами ст. 1166, 1167 ЦК.

Статтею 94 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

У ч. 2 ст. 34 Господарського кодексу України закріплено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (абз. 4 ст. 1 Закону України "Про інформацію").

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Отже, з наведеного вбачається, що дослідження питання про визнання поширеної відповідачем інформації такою, що завдала шкоди позивачеві, є передумовою для розгляду судом вимоги про відшкодування такої шкоди.

Таким чином, позивач зобов'язаний довести, яким чином підтверджується факт приниження його ділової репутації, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) завдано шкоду, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Позивач стверджує, що незаконне та протиправне звернення відповідачем з листом №1164/1 від 02.02.2016 року призвело до прийняття наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України видано наказ № 272 від 27.02.2017 року у зв`язку з чим на сайті pharma.net, що є першим незалежним інформаційним фармацевтичним бізнес-порталом, розміщена інформація про застосування до АТ Лекхім спеціальної санкції, також позивач зазначає, що така інформація поширена на веб-ресурсі Ліки України .

Колегія суддів наголошу, що як вже було зазначено вище на підставі подання Служби безпеки України та ст. 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність Міністерством економічного розвитку і торгівлі України видано наказ № 272 від 27.02.2017 року.

Доказів того, що вказаний наказ скасовано або визнано недійсним позивачем суду не надано, тобто інформація розміщена на інтернет ресурсах про застосування до АТ Лекхім спеціальної санкції є вірною та такою, що відповідає дійсності.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не було вказано яким чином поширення інформації про застосування до АТ Лекхім спеціальної санкції порушує права позивача та завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Зазначене є обов'язковим елементом для встановлення факту, який би свідчив про порушення саме відповідачем ділової репутації позивача. При цьому, позивач не зазначає, в чому саме виражається приниження ділової репутації суб'єкта господарювання. Позивач ніяким чином не доводить того факту, що понесена, на його думку, моральна шкода є невідворотним результатом протиправної діяльності відповідача, тобто наявність прямого причинного зв'язку між діями відповідача і порушення ділової репутації.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт приниження його ділової репутації саме протиправними діями відповідача, завдання позивачеві втрат немайнового характеру, які саме дії відповідача призвели до таких втрат немайнового характеру та недоведена наявність саме безпосереднього причинного зв'язку між заявленою до стягнення сумою моральної шкоди та неправомірними діями відповідача.

Колегія суддів звертає увагу, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Отже, відмова місцевого господарського суду у задоволенні позову є обґрунтованою, а доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції та відповідно підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення бути не можуть.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

постановив:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Лекхім" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року у справі № 910/19793/17 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19793/17.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.01.2018 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз