Постанова

від 17.01.2018 по справі 902/898/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року Справа № 902/898/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргуУправління соціального захисту населення Козятинської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року в справі № 902/898/17 (суддя Нешик О.С.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Управління соціального захисту населення Козятинської районної державної адміністрації

про стягнення 21 810 грн 59 коп.

за участю преставників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Вінницької області з позовом до Управління соціального захисту населення Козятинської районної державної адміністрації (надалі - Відповідач) про стягнення 21 810 грн 59 коп. заборгованості за надані телекомунікаційні послуги громадянам, що мають пільги.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудень 2016 року (включно) Позивачем надано послуги на пільговій основі Відповідачу, вартість яких підлягала відшкодуванню на загальну суму 60 891 грн 98 коп., що стверджується розрахунком боргу, розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги зв'язку, на які надаються пільги.

Разом з тим, як зазначає Позивач, у зв'язку із частковою оплатою Відповідачем суми витрат в розмірі 39 081 грн 39 коп., борг Відповідача перед Позивачем станом на час звернення з позовною заявою до суду, становить 21 810 грн 59 коп..

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року позов задоволено у повному обсязі.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Відповідачем доказів щодо проведення розрахунків з Позивачем суду не надано. Разом з цим, суд зазначив, що Відповідачем зауважень стосовно факту надання Позивачем послуг населенню на пільгових умовах в обсягах, визначених до стягнення, ні під час підписання акту звіряння розрахунків з Відповідачем станом на 17 жовтня 2017 року за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року, не надходило.

Крім того, місцевий господарський суд в оспорюваному судовому рішенні вказав, що відсутність коштів не є підставою для звільнення від виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с.190-191), в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що на підставі рішення сесії Козятинської районної ради, 01 квітня 2016 року Відповідачем було укладено договір з Позивачем про розрахунки за надані телекомунікаційні послуги громадянам пільгової категорії, який діяв до 31 грудня 2016 року. Як вказує Відповідач, за даний період були прийняті розрахунки видатків від Позивача на відшкодування витрат за послуги зв'язку на суму 39 081 грн 39 коп., які 100 відсотків профінансовані. А відтак, явк вважає Відповідач, за умовами укладеного договору, у Відповідача відсутня заборгованість перед Позивачем.

Крім того, в даній апеляційній скарзі, Відповідач вказує, що суд першої інстанції прийняв рішення про права та обов'язки особи, що не була залучена до участі у справі, а саме щодо Управління державної казначейської служби України у Вінницькій області, оскільки відмовив у задоволенні клопотання Відповідача про залучення даної особи до участі у справі. Дане, Відповідач обгрунтовує тим, саме Управління державної казначейської служби України у Вінницькій області здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. Водночас, при реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми.

Ухвалою суду від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу Відповідача було прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 17 січня 2018 року на 14:50 год.

Суд констатує, що на виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 21 листопада 2017 року, Позивач надіслав на поштову адресу суду відзив на апеляційну скаргу (а.с. 197-199), в якому зазначив, що Позивач надає телекомунікаційні послуги категоріям споживачів, визначених діючим законодавством України.

Позивач у даному відзиві зазначив, що клопотання Відповідача про залучення в якості третьої особи Управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області було відхилено місцевим господарським судом правомірно, з огляду на те, що пунктом 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (затвердженого постановою КМУ 04 березня 2002 року №256) та пунктом 3 постанови "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" (який затверджений постановою КМУ №117 від 29 січня 2003 року)визначено, що: уповноваженими органами, що здійснюють відповідні повноваження держави в галузі соціального захисту населення, визначені управління праці і соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій (міських рад). Відтак, враховуючи вищевказане, Позивач вважає, що рішення у даній справі може вплинути лише на Відповідача, як органу, який має виконувати зобов'язання, що передбачені відповідними актами цивільного законодавства з компенсації витрат на надання пільг.

Водночас, Позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що не відповідає дійсності твердження Відповідача про ненадання Позивачем списку пільгових категорій громадян, з огляду на те, що в матеріалах справи знаходяться розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період з грудня місяця 2015 року по грудень місяць 2016 року, які складені у відповідності до постанови "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" з поіменним списком пільговиків, де зазначено вид пільги. розмір та сума, яка підлягає відшкодуванню.

В судове засідання від 17 січня 2018 року представники Позивача та Відповідача не прибули, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені у встановленому законом порядку.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що судом прийнято апеляційну скаргу до провадження (за новим ГПК України ця процесуальна дія є відкриттям апеляційного провадження у справі) ухвалою від 21 листопада 2017 року (а.с. 189).

При цьому суд констатує, що за змістом частини 1 статті 69 ГПК України (що діяв на момент прийняття апеляційної скарги) спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

В силу дії частини 3 статті 69 ГПК України (що діяв на момент прийняття апеляційної скарги) у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Суд наголошує на тому, що під час дії попереднього ГПК України (що діяв до 14 грудня 2017 року включно) до суду не надходило клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги, а отже двомісячний строк, визначений даною нормою права закінчується 22 січня 2018 року (з урахуванням того, що період з 20 по 21 січня є вихідними днями).

Разом з тим, в силу дії нового ГПК України, а саме частини 1 статті 273: апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

З урахуванням нової норми процесу, строк розгляду даної апеляційної скарги залишився незмінним і закінчується 22 січня 2018 року (з урахуванням того, що період з 20 по 21 січня є вихідними днями).

Водночас, зміст вищевказаних норм процесу свідчить про те, що законодавець, приймаючи дану норму, вивів як обов'язкову умову здійснення розгляду справ апеляційних та касаційних скарг в строки їх розгляду (без перевищення даних строків) і в силу дії частини 2 статті 202 не надав суду можливості відкласти розгляд, у разі коли це призведе до порушення даного строку.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд вважає можливим розглядати апеляційну скаргу без участі уповноважених представників Позивача та Відповідача, за наявними в справі матеріалами.

Відтак, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, зі змісту позовної заяви вбачається, що Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що ним за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудень 2016 року (включно) надано послуги на пільговій основі, вартість яких підлягає відшкодуванню на загальну суму 60 891 грн 98 коп., що стверджується розрахунком боргу, розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги зв'язку, на які надаються пільги (а.с. 10-52).

Як вбачається з матеріалів справи, дана сума витрат за вказаний вище період була компенсована Відповідачем лише частково у сумі 39 081 грн 39 коп., що підтверджується банківськими виписками (а.с.53-57).

Відтак, з урахуванням вищевказаного, у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість в розмірі 21 810 грн 59 коп..

Водночас, вищевказані доводи спростовують ствердження апелянта щодо повного виконання ним (профінансування) відшкодування витрат за спірний період часу.

Крім того, суд констатує, що дана сума боргу опосередковано вбачається із наявного в матерілах справи акту звірки розрахунків за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року (а.с. 89-90), який підписаний та скріплений печатками сторін.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Згідно із статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; "Про охорону дитинства".

Частиною 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" визначено що, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Загальні засади фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг на підставі вищевказаних законів, визначено безпосередньо у даних законах, зокрема:

- у статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" вказано, що витрати, пов'язані з реалізацією цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вказано, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04 березня 2002 року "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету".

Пунктом 3 Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Пунктом 2 Порядку встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг зв'язку окремим категоріям споживачів на пільговій основі, та відшкодування витрат за надані послуги розпорядником коштів.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і частина 1 статті 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу дії статтей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до підпункту б пункту 4 частини 1 статті 89 та частини 1 статті 102 Бюджетного кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення боргу), видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Згідно частини 6 вказаної норми: "Бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень."

Суд констатує, що Відповідачем зауважень стосовно факту надання Позивачем послуг населенню на пільгових умовах в обсягах, визначених до стягнення, під час підписання акту звіряння розрахунків з Відповідачем станом на 17 жовтня 2017 року за період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року, не надходило.

Крім того, суд апеляційної інстнції вважає за необхідне зазначити і те, що діючим законодавством не визначено залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.

Разом з тим, частиною 2 статті 218 ГК України та статею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що за приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно частини 1 сатті 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

В силу дії частини 4 статті 11 ГПК України: умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи у загальному або спрощено позовному провадженні, визначаються цим кодексом.

При цьому, верховенство права є першою засадою (принципом) господарського судочинства, що визначені в частині 3 статті 2 ГПК України.

В той же час, суд констатує, що в силу дії частини 2 статті 2 ГПК України: суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00). Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18 жовтня 2005 року та у справі “Бакалов проти України” від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Вищевказана практика вказує на безпідставність заперечеь апелянта в цій частині та підстверджує підставність позову Позивача в даній справі.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що в рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Як передбачено приписами частини 3 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Тобто, боржник, як юридична особа, відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

З огляду на усе вищевикладене, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача про стягнення компенсації витрат на надання послуг зв'язку на пільговій основі в розмірі 21 810 грн 59 коп. є обгрунтованими, та відповідно, підлягають до задоволення.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Що ж до доводів апелянта щодо не залучення Управління державної казначейської служби України у Вінницькій області до участі у даній справі, як особи, яку апелянт відносить до тих осіб, на права та обов'язки яких може вплинути судове рішення по даній справі, - то колегія не погоджується з таким твердженням і відхиляє його з огляду на наступне.

Пунктом 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (затвердженого постановою КМУ 04 березня 2002 року №256) та пунктом 3 постанови "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" (який затверджений постановою КМУ №117 від 29 січня 2003 року) визначено, що: уповноваженими органами, що здійснюють відповідні повноваження держави в галузі соціального захисту населення, визначені управління праці і соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій (міських рад).

Відтак, враховуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення у даній справі може вплинути лише на Відповідача, як органу, який має виконувати зобов'язання, що передбачені відповідними актами цивільного законодавства з компенсації витрат на надання пільг.

З огляду на усе вищевикладене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача – без задоволення.

Судові витрати за розгляд позовної заяви, відшкодованих витрат, сплачених Позивачем, апеляційний господарський суд залишає за Відповідачем. Що ж до витрат на сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги, то Відповідачем його не було сплачено при подачі апеляційної скарги, оскільки Відповідач звільнений від сплати судового збору до Держбюджету в силу дії пункту 19 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір". З огляду ж на те, що в задоволенні його апеляційної скарги відмовлено повністю, суд не має можливості покласти на нього дані витрати.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Козятинської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року в справі № 902/898/17 – залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 26 жовтня 2017 року в справі № 902/898/17 – залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/898/17 повернути до господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено 22 січня 2018 року

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.