Рішення

від 16.01.2018 по справі 914/2373/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2018р. Справа №914/2373/17

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю Транссоло , м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Домен-Друк , м. Новояворівськ, Львівська область

про стягнення 210 587, 31 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2

Суть спору:

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю Транссоло , м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю Домен-Друк , м. Новояворівськ, Львівська область про стягнення 210 587, 31 грн.

Ухвалою господарського суду від 23.11.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 12.12.2017р.

12.12.2017р. розгляд справи відкладено з підстав, викладених у відповідній ухвалі.

15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", відповідно до положень якого Господарський процесуальний кодекс України було викладено у новій редакції. Згідно з п. 9 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження або позовного провадження (загального або спрощеного).

Зважаючи на те, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.11.2017р. провадження у справі порушено за правилами позовного провадження, розгляд справи за правилами позовного провадження вже розпочався. Однак в судовому засіданні 12.12.2017р. суд не переходив до розгляду справи по суті. Таким чином, з метою забезпечення реалізації учасниками справи своїх нових процесуальних прав, суд в судовому засіданні 10.01.2018р. за клопотанням сторін ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 10.01.2018р. розгляд справи по суті відкладено.

В судове засідання 16.01.2018р. представник позивача з'явився, дав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання з'явився. Позовні вимоги визнав з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву. Крім того, заявив клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців рівними частинами.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, створивши у відповідності ст. 13 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

01.01.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю Транссоло (позивач, за договором - експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю Домен-Друк (відповідач-1, за договором - замовник) укладено договір транспортного експедирування №050215-4.

Відповідно до умов п.1.2 договору, замовник доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання від свого імені та за рахунок замовника забезпечити організацію та здійснення перевезень вантажу замовника автомобільним транспортом в межах території України та Європи.

Вартість послуг, які включають в себе провізну плату й винагороду, що належать експедитору, а також розмір зборів за виконання експедитором пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення операцій та послуг, визначаються за взаємною згодою сторін і фіксуються у рахунках (п. 2.1).

Пунктом 2.5 договору сторони погоджують, що всі оплати, здійснені замовником незалежно від їх призначення, приймаються у залік оплати боргів перед експедитором, що хронологічного виникли раніше належного строку оплати.

На виконання взятих на себе зобов'язань позивачем в період з 23.02.2015р. по 27.03.2017р. надано відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно умов відповідних договорів-заявок на кожне окреме перевезення на загальну суму 1 371 860, 08 грн.

Однак відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання виконав лише частково, сплативши 1 216 576, 00 грн., внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість щодо оплати за надані послуги згідно актів надання послуг №317-001341 від 05.04.2017р. та №317-001673 від 13.04.2017р. (підписаними та скріпленими печатками сторін) на загальну суму 155 284, 08 грн. Дана обставина визнана відповідачем.

Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

За умовами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як передбачено ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Аналогічна норма міститься у ч.4 ст.231 ГК України, згідно якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи, що пеня як різновид неустойки є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, що передбачено ч.1 ст.546 ЦК України, правочин щодо неустойки повинен був бути вчинений у письмовій формі.

Згідно п.5.4 договору транспортного експедирування №050215-4, у разі затримки оплати послуг транспортного експедирування вантажу, замовник сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення платежу без обмеження строку нарахування та 36% річних на суму боргу за прострочений період.

Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно п.3.2. вищевказаної постанови, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

На підставі зазначених норм, позивачем за прострочення виконання зобов'язання нараховано відповідачу 19 540, 26 грн. - пені, 27 874, 56 грн. - 36% річних та 7 888, 43 грн. - інфляційних втрат відповідно до розрахунку, поданого до позовної заяви (в матеріалах справи).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 191 ГПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, інфляційних нарахувань та 36% річних за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон суд встановив, що розмір інфляційних втрат становить 7 894, 62 грн., тобто є більшими, ніж вказав позивач.

Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Відтак, задоволенню підлягає нарахована відповідачем сума інфляційних втрат.

Таким чином, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті за надані послуги перевезення підтверджена матеріалами справи, визнана відповідачем та становить 19 540, 26 грн. - пені, 27 874, 56 грн. - 36% річних та 7 888, 43 грн. - інфляційних втрат.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 6 місяців суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Господарсько-процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.

Законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з винятковими (об'єктивними, непереборними) та виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

Отже, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання заявнику розстрочки виконання судового рішення.

При цьому, господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки як для відповідача (боржника) при виконання рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом так і для позивача (стягувача) при затримці виконання рішення.

Відтак, розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду та враховуючи заперечення позивача, суд дійшов висновку, що заявником не подано належних та обґрунтованих доказів важкого фінансового становища підприємства та належних доказів, що ускладнюють своєчасне виконання рішення суду. Посилання відповідача на відсутність грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості, судом до уваги не приймаються, оскільки не можуть вважатись належними та беззаперечними доказами важкого фінансового становища.

З огляду на те, що заявником (ТзОВ Домен-Друк ) не подано жодних доказів в підтвердження важкого фінансового становища та доказів що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду, враховуючи матеріальні інтереси як стягувача так і боржника, суд дійшов висновку в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення суду відмовити.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 46, 129, 185, 191, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Домен-Друк , м. Новояворівськ, вул. Привокзальна, 8 (код ЄДРПОУ 33562775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Транссоло , м. Львів, вул. Промислова, 50/52, офіс 629 (код ЄДРПОУ 39551177) 155 284, 08 грн. - основного боргу, 19 540, 26 грн. - пені, 7 888, 43 грн. - інфляційних втрат, 27 874, 54 грн. - 36% річних та 3 158, 83 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення складено 23.01.2018р.

Суддя Мороз Н.В.