Постанова

від 18.01.2018 по справі 910/16451/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2018 р. Справа№ 910/16451/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

при секретарі: Ярмак О.В.

за участю учасників справи:

від позивача: Піхотний М.Д.- адвокат

від відповідача: Савченко О.О. - адвокат

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 13.11.2017р. (повне рішення підписано 16.11.2017)

у справі № 910/16451/17 (суддя С.М. Мудрий)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10.11.2016 р. між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (як кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" укладено договір поруки № 4П13716И/П, за яким предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Поляріс М" (ідентифікаційний код 33857011) своїх зобов'язань за:

кредитним договором № 4П13716И від 11.11.2013 р.;

кредитним договором № 4П13725Д від 13.11.2013 р.;

кредитним договором № 4П13726Д від 18.11.2013 р.;

кредитним договором № 4П14326И від 13.10.2014 р.;

кредитним договором № 4П16024Д від 28.04.2016 р.

Позивач повністю сплатив відповідачу суму боргу за кредитними договорами в загальному розмірі 1 554 435 490,16 грн. у відповідності з умовами укладеного договору поруки, а тому вважає, що відповідач мав у відповідності до умов п. 10 договору поруки та ст. 556 Цивільного кодексу України в строк до 18.11.2016 р. надати оригінали документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами. Оскільки відповідач не надав позивачеві оригінали документів, позивач зазначає, що позбавлений можливості звернути стягнення на майно, яким був забезпечений кредитний договір, а боржник не має можливості виконати свій обов'язок перед позивачем.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.11.2017р. (повне рішення підписано 16.11.2017) у справі № 910/16451/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що 10 листопада 2016 року між ПАТ КБ Приватбанк (кредитором), та ТОВ Бізнеспром Інвест (поручителем) укладено договір поруки №4П13716И/П, за яким позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ Поляріс М зобов'язань за кредитними договорами №4П13716И від 11.11.2013, №4П13725Д від 13.11.2013, -Л13726Д від 18.11.2013, №4П14326И від 13.10.2014 та № 4П16024Д від 28.04.2016, а з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в -гтміни відповідно до вказаних кредитних договорів.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що місцевим судом не досліджено факту можливості реалізації позивачем прав нового кредитора за кредитними договорами щодо стягнення суми боргу з боржника - ТОВ Поляріс М прийшов до помилкового висновку про відсутність порушення прав та законних інтересів позивача у справі. Окрім того, не надано оцінки тому, що у ТОВ Бізнеспром Інвест , як поручителя, відсутні оригінали кредитних договорів і відповідні документи, які підтверджують зобов'язання ТОВ Поляріс М , тому позивач позбавлений можливості реалізувати своє право як нового кредитора, чим істотно порушуються його права та законні інтереси на отримання виконаного ним за боржника від боржника..

При цьому, відповідачем (первісним кредитором, ПАТ КБ Приватбанк ) порушено п. 10 договору поруки, відповідно до якого у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором, банк зобов'язаний передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, чим також порушено право позивача як нового кредитора на задоволення своїх вимог. Такий обов'язок відповідача виникає в силу норм ст.ст. 514, 517, 566 ЦК України та положень пункту 10 договору поруки, укладеного між сторонами та не потребує направлення вимоги позивачем відповідачу про передачу таких документів.

04.12.2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2017 року у справі № 910/16451/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко А.І., судді - Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В. та призначено до розгляду на 18.01.2018 року.

Розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 10.11.2016 р. між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", як кредитором, та ТОВ "Бізнеспром Інвест", укладено договір поруки № 4П13716И/П, за яким предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Поляріс М".

Відповідно до п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Центросталь" своїх зобов'язань за:

кредитним договором від 11.11.2013 року № 4П13716И, а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;

кредитним договором від 13.11.2013 року № 4П13725Д, а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2;

кредитним договором від 18.11.2013 року № 4П13726Д, а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3;

кредитним договором від 13.10.2014 року № 4П14326И, а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3;

кредитним договором від 28.04.2016 року № 4П16024Д, а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3;

Надалі за текстом: кредитний договір 1, 2, 3, 4, 5 - кредитні договори.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом п. 4 договору, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Згідно з абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГС України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, позивачем перераховано відповідачу кошти в розмірі 95 706 732,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 33 від 11.11.2016 р. (призначення платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4П13716И від 11.11.2013, згідно договору поруки № 4П13716И/П від 10.11.2016 р.), 454 690 819,01 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 34 від 11.11.2016 р. (призначення платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4П13725Д від 13.11.2013, згідно договору поруки № 4П13716И/П від 10.11.2016 р.), 761 628 254,71 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 35 від 11.11.2016 р. (призначення платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4П13726Д від 18.11.2013, згідно договору поруки № 4П13716И/П від 10.11.2016 р.), 40 188 390,55 грн. що підтверджується платіжним дорученням № 36 від 11.11.2016 р. (призначення платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4П14326И від 13.10.2014, згідно договору поруки № 4П13716И/П від 10.11.2016 р.), 192 221 293,24 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 37 від 11.11.2016 р. (призначення платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4П16024Д від 28.04.2016, згідно договору поруки № 4П13716И/П від 10.11.2016 р.).

Згідно ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Відповідно до п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Законодавцем не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов'язок боржника, оскільки з огляду на ч. 3 ст. 553 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України поручителем може бути кілька осіб і до кожного з них хто виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

З норм зобов'язального права, що містяться у розділі І книги п'ятої Цивільного кодексу України не випливає обов'язку відповідача передати позивачу оригіналів документів.

Судом встановлено, що ані умовами договору поруки ані чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника.

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Слід зазначити, що позивачем не подано жодних доказів в підтвердження того, що він звертався до відповідача з вимогою надати документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначеного ним відповідача.

Зважаючи на вищенаведене, вимоги ТОВ "Бізнеспром Інвест" про зобов'язання відповідача передати йому оригінали кредитних договорів від 11.11.2013 року № 4П13716И, від 13.11.2013 року № 4П13725Д, від 18.11.2013 року № 4П13726Д, від 13.10.2014 року № 4П14326И, від 28.04.2016 року № 4П16024Д, якими засвідчується обов'язок боржника ТОВ "Поляріс М" за кредитними договорами та документи, якими забезпечувалось виконання зобов'язань за даними кредитними договорами є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

В свою чергу, згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 ГПК України (у редакції чинній станом на момент звернення з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Зважаючи на вищевказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у вказаній справі, як і доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апелянтом належними та допустимими доказами не доведено суду факту порушення або невизнання відповідачем його прав або охоронюваних законом інтересів, а отже місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Крім того, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010).

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2017р. у справі № 910/16451/17 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 269, 270, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 281-284, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2017р у справі № 910/16451/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2017р. у справі № 910/16451/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/16451/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх