Рішення

від 18.01.2018 по справі 916/2736/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" січня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2736/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С., розглянувши справу №916/2736/17

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТНЕР"

про розірвання договору оренди та стягнення 51 896,71 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: позивач, фізичної особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх.№2921/17) до товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТНЕР" , в якій просить суд:

- розірвати договір оренди нежитлового приміщення та майна, укладений 12 січня 2017р. між фізичною особи - підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТНЕР";

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТНЕР" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 51 896,71 грн., де 45 000,00 грн. - борг, 4 476,47 грн. - пеня, 530,00 грн. - 3% річних, 1 890,24 грн. - інфляційні.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.11.2017р. позовну заяву (вх.№2921/17) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/2736/17 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.12.2017р., суд ухвалив справу №916/2736/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

Представник позивача, в судове засідання, призначене на 18.01.2018р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, подав до суду заяву (вх.№779/18 від 15.01.2018р.) про розгляд справи без участі представника позивача, яка судом була задоволена.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

12 січня 2017р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТНЕР" (Орендар) було укладено Договір нежитлового приміщення та майна, згідно умов п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає у платне строкове користування (в оренду) нежитлове приміщення, загальною площею 52,9 кв.м. (далі за текстом - "Приміщення"), що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до п.1.2. Договору, Орендодавець зобов'язується передати Орендарю у користування за цим Договором меблі та інше майно, яке було встановлено та знаходиться в Приміщення. Перелік переданого майна, встановленого і що знаходиться в приміщенні, наводиться в Додатку №1 до цього Договору.

У відповідності до п.4.1. Договору, розмір місячної орендної плати за оренду Приміщення та майна, яке передається в оренду згідно п.1.2. Договору та Додатку №1 до Договору за цим Договором, за згодою сторін визначається в національній валюті України, та складає 5 000,00 грн. (п'ять тисяч грн. 00 коп.).

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що орендна плата вноситься Орендарем щомісячно шляхом її безготівкового перерахування на поточний рахунок Орендодавця не пізніше 10 числа кожного місяця за поточний місяць. Протягом п'яти днів з дати підписання сторонами цього Договору, Орендар зобов'язується здійснити оплату орендної плати за перший місяць орендар.

Зі змісту п.7.2. Договору вбачається, що у випадку несплати Орендарем орендної плати та відшкодувань по сплаті спожитих комунальних послуг у встановлені строки, Орендар зобов'язаний виплатити Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Як зазначено в п.12.1. Договору, даний Договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до моменту повернення Приміщення Орендодавцю після спливу строку оренди за цим Договором. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальністю за порушення його умов. Цей Договір може бути достроково розірваний за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених цим Договором та діючим законодавством України.

Орендодавець вправі відмовитись від цього Договору, якщо Орендар прострочив сплату щомісячної орендної плати більше ніж на 30 днів календарних днів. У разі відмови Орендодавця від цього Договору, Договір є розірваним з моменту одержання Орендарем відповідного письмового повідомлення орендодавця про відмову від цього Договору та Орендар зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання такого письмового повідомлення від Орендодавця звільнити приміщення та повернути його Орендодавцю за відповідним актом здачі-прийому Приміщення.

За актом приймання-передавання від 12.01.2017р. позивач передав, а товариств з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТНЕР" прийняло у платне строкове користування (в оренду) нежитлове приміщення, загальною площею 52,9 кв.м. (далі за текстом - "Приміщення"), що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

На виконання умов вищезазначеного Договору, відповідачем на користь позивача було сплачено 5 000,00 грн. орендної плати., що підтверджується відповідною довідкою АБ "Південний" №195-64158 від 21.11.2017р.

Проте, всупереч умовам вищенаведеного договору, відповідачем оплату орендних платежів в період з лютого по жовтень 2017р. не здійснив, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість в суму 45 000,00 грн.

В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що з підстав неналежного виконання відповідачем умов договору оренди протягом дев'яти місяців, за останнім виникла заборгованість в сумі 45 000,00 грн. та позивач вирішив розірвати зазначений договір в порядку, встановленому ст.782 ЦК України.

Неналежне виконання відповідачем умов договору в частині здійснення оплати орендних платежів сумі 45 000,00 грн. і стало підставою для фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості підстави для розірвання оспорюваного договору, зазначає про грубе порушення відповідачем умов договору.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1,4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Із системного аналізу тексту, укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором оренди нерухомого майна.

Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу по орендній платі в розмірі 45 000,00 грн., суд зазначає наступне:

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

З врахуванням встановлення судом заборгованості відповідача по орендній платі в розмірі 45 000,00 грн., що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору в період з лютого 2017р. по жовтень 2017р., суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 45 000,00 грн. боргу з орендної плати підлягає судом задоволенню в повній мірі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 4 476,47 грн. - пені, 530,00 грн. - 3% річних, 1 890,24 грн. - інфляційних.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошового зобов'язання відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення (пені).

Перевіривши розрахунок позивача пені в сумі 4 476,47 грн., суд встановив, що її розрахунок зроблено не вірно, у зв'язку з чим, судом було самостійно обраховано пеню наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочки 5000.00 11.02.2017 - 01.03.2017 19 14.0000 % 0.077 %* 72.88 5000.00 02.03.2017 - 13.04.2017 43 14.0000 % 0.077 %* 164.93 5000.00 14.04.2017 - 25.05.2017 42 13.0000 % 0.071 %* 149.59 5000.00 26.05.2017 - 06.07.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 07.07.2017 - 03.08.2017 28 12.5000 % 0.068 %* 95.89 5000.00 04.08.2017 - 14.09.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 15.09.2017 - 26.10.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 27.10.2017 - 01.11.2017 6 13.5000 % 0.074 %* 22.19 5000.00 11.03.2017 - 13.04.2017 34 14.0000 % 0.077 %* 130.41 5000.00 14.04.2017 - 25.05.2017 42 13.0000 % 0.071 %* 149.59 5000.00 26.05.2017 - 06.07.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 07.07.2017 - 03.08.2017 28 12.5000 % 0.068 %* 95.89 5000.00 04.08.2017 - 14.09.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 15.09.2017 - 26.10.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 27.10.2017 - 01.11.2017 6 13.5000 % 0.074 %* 22.19 5000.00 11.04.2017 - 13.04.2017 3 14.0000 % 0.077 %* 11.51 5000.00 14.04.2017 - 25.05.2017 42 13.0000 % 0.071 %* 149.59 5000.00 26.05.2017 - 06.07.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 07.07.2017 - 03.08.2017 28 12.5000 % 0.068 %* 95.89 5000.00 04.08.2017 - 14.09.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 15.09.2017 - 26.10.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 27.10.2017 - 01.11.2017 6 13.5000 % 0.074 %* 22.19 5000.00 11.05.2017 - 25.05.2017 15 13.0000 % 0.071 %* 53.42 5000.00 26.05.2017 - 06.07.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 07.07.2017 - 03.08.2017 28 12.5000 % 0.068 %* 95.89 5000.00 04.08.2017 - 14.09.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 15.09.2017 - 26.10.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 27.10.2017 - 01.11.2017 6 13.5000 % 0.074 %* 22.19 5000.00 11.06.2017 - 06.07.2017 26 12.5000 % 0.068 %* 89.04 5000.00 07.07.2017 - 03.08.2017 28 12.5000 % 0.068 %* 95.89 5000.00 04.08.2017 - 14.09.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 15.09.2017 - 26.10.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 27.10.2017 - 01.11.2017 6 13.5000 % 0.074 %* 22.19 5000.00 11.08.2017 - 14.09.2017 35 12.5000 % 0.068 %* 119.86 5000.00 15.09.2017 - 26.10.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 27.10.2017 - 01.11.2017 6 13.5000 % 0.074 %* 22.19 5000.00 11.09.2017 - 14.09.2017 4 12.5000 % 0.068 %* 13.70 5000.00 15.09.2017 - 26.10.2017 42 12.5000 % 0.068 %* 143.84 5000.00 27.10.2017 - 01.11.2017 6 13.5000 % 0.074 %* 22.19 5000.00 11.10.2017 - 26.10.2017 16 12.5000 % 0.068 %* 54.79 5000.00 27.10.2017 - 01.11.2017 6 13.5000 % 0.074 %* 22.19 Таким чином, за самостійним розрахунком суду, розмір пені складає 4 509,72 грн., але у зв'язку з тим, що пеню позивачем заявлено до стягнення в меншому розмірі в сумі 4 476,47 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 4 476,47 грн.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних в сумі 530,00 грн. - суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 530,00 грн., суд встановив, що їх розрахунок зроблено не вірно, у зв'язку з чим, судом було самостійно обраховано 3% річних наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 5000.00 11.02.2017 - 01.11.2017 264 3 % 108.49 5000.00 11.03.2017 - 01.11.2017 236 3 % 96.99 5000.00 11.04.2017 - 01.11.2017 205 3 % 84.25 5000.00 11.05.2017 - 01.11.2017 175 3 % 71.92 5000.00 11.06.2017 - 01.11.2017 144 3 % 59.18 5000.00 11.07.2017 - 01.11.2017 114 3 % 46.85 5000.00 11.08.2017 - 01.11.2017 83 3 % 34.11 5000.00 11.09.2017 - 01.11.2017 52 3 % 21.37 5000.00 11.10.2017 - 01.11.2017 22 3 % 9.04 Таким чином, за самостійним розрахунком суду, розмір 3% річних складає 532,20 грн., але у зв'язку з тим, що 3% річних позивачем заявлено до стягнення в меншому розмірі в сумі 530,00 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в сумі 530,00 грн.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У відповідності до приписів чинного Законодавства України в періоди менші, ніж місяць, інфляційні втрати не нараховуються.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат судом встановлено, що здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано інфляційні втрати наступним чином:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 11.02.2017 - 01.11.2017 5000.00 1.103 516.29 5516.29 11.03.2017 - 01.11.2017 5000.00 1.092 461.68 5461.68 11.04.2017 - 01.11.2017 5000.00 1.073 365.10 5365.10 11.05.2017 - 01.11.2017 5000.00 1.063 317.25 5317.25 11.06.2017 - 01.11.2017 5000.00 1.050 249.01 5249.01 11.07.2017 - 01.11.2017 5000.00 1.033 166.35 5166.35 11.08.2017 - 01.11.2017 5000.00 1.031 156.04 5156.04 11.09.2017 - 01.11.2017 5000.00 1.032 161.20 5161.20 Таким чином, за самостійним розрахунком суду, розмір інфляційних втрат складає 2 392,92 грн., але у зв'язку з тим, що інфляційні втрати позивачем заявлено до стягнення в меншому розмірі в сумі 1 890,24 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 1 890,24 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги позивача про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної - розірвати договір оренди нежитлового приміщення та майна, укладений 12 січня 2017р. між фізичною особи - підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТНЕР " , суд зазначає наступне:

Умовами ст.651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Із змісту ст.653 Цивільного кодексу України вбачається, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Пунктом 1 ст.760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Положеннями п.1 ст.761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно п.п.1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст.782 Цивільного кодексу України встановлює, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як вбачається із змісту ст.188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, за умови встановлення судом, що відповідачем за орендоване приміщення орендна відповідачем не сплачена впродовж більш ніж три місяця, що в свою чергу є істотною умовою для розірвання вищенаведеного договору в судовому порядку, тому на думку суду є правомірними та обґрунтованими заявлені позивачем позовні вимоги щодо розірвання договору оренди нежитлового приміщення та майна, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "ЦЕНТНЕР", у зв'язку з чим, заявлені позовні вимоги позивача в цій частині, підлягають судом задоволенню в повному обсязі.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу , які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ( Chahal v. the United Kingdom , (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того,

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, а саме 3 200,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 86, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Розірвати договір оренди нежитлового приміщення та майна, укладений 12 січня 2017р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (68600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТНЕР" (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Білгород-Дністровська, буд. №151, код ЄДРЮОФОПГФ 41052956).

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТНЕР" (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Білгород-Дністровська, буд. №151, код ЄДРЮОФОПГФ 41052956) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (68600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) суму боргу за договором оренди нежитлового приміщення і майна у розмірі 45 000 (сорок п'ять тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 530 (п'ятсот тридцять) грн. 00 коп., пеня у розмірі 4 476 (чотири тисячі чотириста сімдесят шість) грн. 47 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 890 (одна тисяча вісімсот дев'яносто) грн. 24 коп. та витрати на оплату судового збору в розмірі 3 200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 23 січня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський